Теорема Столпера-Семуельсона.

 

Основні припущення їхньої теореми:

1) країна виробляє 2 товари, використовуючи 2 фактори виробництва (праця та земля);

2) економіка кожної країни характеризується досконалою конкуренцією на ринках обох товарів та обох факторів виробництва;

3) пропозиція факторів виробництва не змінюється;

4) перший товар – відносно трудомісткий, а при виробництві другого товару відносно більше використовується земля;

5) існує мобільність факторів виробництва в межах країни, але вона повністю відсутня між країнами;

6) ціна товару дорівнює витратам на його виробництво;

7) розвиток торгівлі веде до зростання відносної ціни першого товару.

 

Теорема: За умови повного використання факторів виробництва до та після встановлення торговельних відносин, зростання ціни надлишкового фактору та зменшення ціни дефіцитного ресурсу внаслідок участі країни в МТ веде до того, що реальні доходи власників надлишкового фактору зростають, тоді як реальні доходи власників дефіцитного фактору виробництва зменшуються.

 

При цьому зростання чи зменшення ціни факторів відбувається в більшій мірі, ніж зростає чи спадає ціна товару, що виробляється з їх допомогою. Припустимо, що країна виробляє два товари за допомогою двох факторів виробництва – праці (l) та землі (t). Оскільки ціна товару дорівнює витратам, то тоді формула ціни кожного товару являє собою суму ціни праці і землі, що використовувались для їх виробництва.

Ціна першого товару: ,

де w – ставка заробітної плати за одиницю праці (ціна праці);

r – ставка ренти за використання одиниці землі (ціна землі);

AT₁ – кількість землі, необхідна для виробництва першого товару;

AL₁ – кількість праці, необхідна для виробництва першого товару.

 

Ціна другого товару: ,

де w – ставка заробітної плати за одиницю праці (ціна праці);

r – ставка ренти за використання одиниці землі (ціна землі);

AT₂ – кількість землі, необхідна для виробництва другого товару;

AL₂ – кількість праці, необхідна для виробництва другого товару.

Оскільки перший товар більш трудомісткий, ніж другий, це значить, що .

Наведені вище рівняння цін товарів показують, що витрати виробництва обох товарів дорівнюють їх ринковій ціні. Якщо по горизонтальній вісі відкласти зарплату, а по вертикальній – земельну ренту, то можна побудувати графік, що показує залежність ціни факторів виробництва від вартості першого та другого товарів.

Графік. Залежність ціни фактору виробництва від ціни на товар.

Для першого товару кінцеві точки означають:

- ціна праці, якщо ми використовуємо лише працю для виробництва товару 1.

- ціна землі, якщо ми використовуємо лише землю для виробництва товару 1.

Для другого товару кінцеві точки означають:

- ціна праці, якщо ми використовуємо лише працю для виробництва товару 2.

- ціна землі, якщо ми використовуємо лише землю для виробництва товару 2.

Оскільки перший товар вимагає значно більших затрат праці, ніж другий товар, то це відображається на графіку більш крутою прямою. Рівновага досягається в точці А, яка визначає ціну факторів виробництва (праці і землі) при відповідному рівневі цін на товари 1 і 2. В цій точці ціна праці, що затрачується на виробництво обох товарів дорівнює w, а рента – r.

Припустимо, що ціна першого товару з якихось причин зросла з P₁ до P₁’, наприклад внаслідок того, що його почали експортувати за кордон чи на його імпорт було накладено мито. В результаті того, що чисельник дробів та збільшився, а знаменник не змінився, пряма, що визначає залежність цін на фактори виробництва від цін на товари, зсунеться праворуч. Маємо нову точку рівноваги В, яка визначає ціну факторів виробництва при зростанні ціни товару 1. Нова ціна праці становитиме w’, а нова ціна землі – r’. Як бачимо, ціна праці зросла, а ціна землі – впала.

Висновок: в результаті зростання ціни на 1 товар зросла ціна на працю (фактор, що використовувався більш інтенсивно при виробництві 1 товару) та впала ціна на землю (фактор, що використовувався менш інтенсивно при виробництві 1 товару). Аналогічно можна показати, що зростання ціни на другий товар призведе до зростання ренти і зменшення зарплати.

Теорема Рибчинського.

Англійський економіст польського походження Т.М.Рибчинський в 1955 році, ще будучи студентом, звернув увагу на те, що швидкий розвиток одних галузей промисловості нерідко пригнічує розвиток інших, і довів теорему співвідношення зростання пропозиції фактору і зростання виробництва.

Використовуючи майже ті ж припущення, що і теорема Столпера-Самуельсона, крім припущення про зміни цін[1], Рибчинський показав, що існує прямий взаємозв’язок між зростанням факторів виробництва в одній із галузей і депресією чи навіть падінням виробництва в інших.

Теорема: Збільшення пропозиції одного фактору виробництва веде до абсолютного збільшення випуску того товару, у виробництві якого цей фактор використовується відносно інтенсивно, а також до абсолютного скорочення виробництва іншого товару, випуск якого базується на відносно інтенсивному використанні іншого фактору, пропозиція якого не змінюється.

Нехай країна виробляє два товари, причому перший товар – капіталомісткий, а другий – землемісткий.

 

Розглянемо два ефекти, що відбувається внаслідок

1) збільшення пропозиції фактору, що використовується менш інтенсивно у виробництві експортного товару (дефіцитного фактору),

2) збільшення пропозиції фактору, що використовується більш інтенсивно у виробництві експортного товару (надлишкового фактору).