Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Відносини між державою і церквою в перше повоєнне десятиріччя
Згубні наслідки сталінської ідеологічної доктрини у перші повоєнні роки позначились і на державно-церковних відносинах. Партійно-радянське керівництво країни не схвалювало високий рівень релігійності населення, збільшення кількості віруючих, відновлення церков на окупованих під час Другої світової війни теренах України. За даними Ради у справах Православної церкви при Раднаркомі СРСР на липень 1945 року в країні налічувалося 10 243 церкви та молитовні будинки, з них 6072 функціонували в Україні (для порівняння в РРФСР діяли 2297, у Білорусі — 633, Молдові — 615, Прибалтиці — 343, інших республіках СРСР — 83 православні храми). Під час фашистської окупації масово відкривалися церкви у Вінницькій (822), Київській (604), Рівненській (438), Чернігівській (410), Полтавській (347) областях. На 1 січня 1950 р. за рахунок «возз'єднання» УГКЦ із РПЦ їх кількість зросла до 9086, оскільки впродовж 1944—1947 pp. з дозволу влади було відкрито лише 48 нових церков. За таких обставин мережа православних інституцій, спонтанно сформована в Україні, негайно зазнала «критичного перегляду» з боку республіканських партійних органів. Уже травневий (1946 р.) пленум ЦК КП(б) вимагав від партійних організацій республіки поліпшити зміст природничо-наукової пропаганди, сприяти «боротьбі проти залишків темряви, забобонів, безкультурності та неуцтва». Згодом влада перейшла від ідейних дискусій до систематичних переслідувань священнослужителів і віруючих, скорочення релігійних громад, закриття храмів. Про шляхи реалізації «нового курсу» стосовно релігії йшлося на нараді уповноважених Ради у справах РПЦ у Києві в грудні 1948 року. У прийнятих на нараді планах заходів органів державного контролю за релігією і церквою в Україні передбачалося прискорене звільнення церковними громадами всіх громадських приміщень, зайнятих під молитовні будинки в період війни, вивчення складу духовенства, особливо з числа висвячених у часи фашистської окупації. У ході цієї акції впродовж 1948—1950 pp. у східних областях України було закрито понад 500 церков. Пояснювалося це «порушенням релігійного законодавства» і «байдужістю населення до релігії». Водночас Рада Міністрів СРСР вжила більш жорстких заходів щодо обмеження діяльності Православної церкви. Згідно з прийнятими інструкціями з реєстрації мали зніматися церкви, в яких через відсутність священика служби не провадилась протягом 6—12 місяців, духовенству категорично заборонялося виконувати богослужіння поза межами храмів, провадити хресні ходи, крім пасхальних, та ін.
У розряд ворожих радянській владі потрапила і відроджена під час Другої світової війни Українська автокефальна православна церква. Єпископат і значна частина рядового духовенства УАПЦ, за винятком митрополита Феофіла Булдовського, який, не покаявшись, помер у тюремній лікарні, змушена була виїхати за кордон. Іншій частині духовенства, що не полишила Батьківщину, запропонували пройти так звану процедуру «очищення» від автокефалізму, привселюдно осудити послідовників митрополита Полікарпа (Сікорського) і «возз'єднатися» з російським православ'ям. Тих, які відмовилися, чекали значні терміни заслання або нелегальна душпастирська діяльність. Усупереч духовним запитам віруючих під різними приводами скорочувалась чисельність римо-католицьких громад. Однак це не привело до повного занепаду Римо-католицької церкви в Україні. У 1950-х pp., після Львівського (1946 р.) та Ужгородського (1948 р.) соборів, до костьолів прийшло чимало католиків східного обряду. Високу активність виявляли католицькі священики. Незважаючи на невелику кількість, вони встигали проводити служби в кількох парафіях, не полишали зв'язків зі Святим престолом у Римі. Кампанія боротьби з «космополітами», що мала яскраво виражену антисемітську спрямованість, призвела до закриття синагог, звуження практичної діяльності іудейських релігійних громад в Україні. У післявоєнний період влада всіляко намагалася підпорядкувати собі духовний центр баптистів, використати його в конкретних політичних цілях. Ще в 1944 р. під тиском вищого політичного керівництва та Ради у справах релігійних культів при РНК СРСР пройшло об'єднання двох великих релігійних течій і було створено «Союз євангельських християн-баптистів». Штучність такого об'єднання цілком усвідомлювали й функціонери Ради у справах релігійних культів, які повідомляли керівництво про те, що більшість віруючих баптистів та євангельських християн ішли на утворення «Союзу» з великою неохотою. У 1945 р. було здійснено чергову політичну акцію: приєднання значної частини п'ятидесятників до Союзу євангельських християн-баптистів (ЄХБ). Це викликало широке невдоволення віруючих. Однак вердикт радянських владних структур не залишав ніякого шляху до відступу. Брутальне втручання державних органів у справи церкви призвело до першого серйозного розколу в ЄХБ. Група баптистів, що виступила проти політичних експериментів, вийшла з ЄХБ і утворила нелегальну релігійну баптистську організацію, прибравши собі назву «чистих баптистів». Проти об'єднання виступала також значна частина п'ятидесятників, які продовжували дотримуватися власної догматики, не визнавали радянського законодавства про культи і відмовлялися від служби в армії.
Досвід державної політики у сфері релігійного життя впродовж першого повоєнного десятиліття свідчив про те, що певна лібералізація взаємин з Російською православною церквою іншими «лояльними» об'єднаннями поєднувалася з активним нищенням українських національних церков і тих релігійних угруповань, що не хотіли йти на співпрацю з режимом.
|
||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-10; просмотров: 108; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.226.28.197 (0.004 с.) |