Теорії і моделі економічного зростання

В економічній літературі відома модель Харрода—Домара. В ній автори враховують як єдиний фактор економічного зро­стання лише капітал. Тобто це — однофакторна модель. Вихідною умовою такої посилки в авторів є те, що капітал як фактор неначе «вбирає» в себе потенції решти вироб­ничих факторів.

Ця модель базується на ряді припущень (абстракцій). Так, пе­редбачається, що: задіяні всі фактори виробництва; зберігається рівновага попиту і пропозиції та рівні їх приростів: залишаються постійними співвідношення між заощадженнями (S) та Інвестиці­ями (І). На практиці це далеко не так.

Формула, (рівняння) Харрода—Домара має такий вигляд:

де G — темп економічного зростання;

С — відношення капіталу до випуску продукції (національно­го доходу), тобто коефіцієнт капіталомісткості;

S — частка заощаджень у національному доході.

Таким чином, знаючи основні економічні параметри (національ­ний капітал, національний дохід та їх співвідношення, розміри чи­стих заощаджень та інвестицій), можна прогнозувати приблиз­ні темпи зростання економіки на перспективу.

Так, раціональне співвідношення між працею і капіталом, у разі їх зміни_, розраховується за допо­могою виробничої функції, в основі якої — найкращий варіант граничної продуктивності кожного із залучених факторів. Це виражається такою формулою:

Q= f (L,K,N),

де Q — обсяг виготовленої продукції (національного доходу);

L — сукупні витрати праці;

К — вкладений капітал;

N— земельні ресурси.

На основі виробничої функції американські економіст П. Дуглас і математик. Х. Кобб побудували двофакторну модель зростан­ня економіки, в якій продемонстрували пряму залежність між об­сягом (результатом) виробництва і величиною виробничих затрат.

Модель Кобба — Дугласа виражається такою формулою

Q= f(L,K).

Згідно з даною формулою при Збільшенні затрат праці і.капіталу на х % обсяг продукції (національного доходу) зросте також на х процентів.

Були запропоновані моделі, які враховували умови, що впливають на ступінь взаємозамінюваності факторів та їх диференціацію, а також на еко­номічне зростання прямо та опосередковано. Багатофакторні моделі (наприклад, розрахунки факторів економічного зростання американського економіста Е. Денісона).

Цілий ряд моделей побудовано на обґрунтуванні рівняння по­питу, пропозиції та динамічному їх збалансуванні, де останнє ви­значається динамікою капітальних вкладень, які утворюють нові виробничі потужності та нові доходи.

Важливо звернути увагу і на універсальну модель В. Леонтьєва, яка дістала назву «затрати—випуск». Її автор проаналізував систему взаємозалежностей в економіці як єдиного цілого на основі таблиці міжгалузевого балансу.

Теоретична модель «затрати—випуск» стала основою для побу­дови міжгалузевої моделі економіки США, а також набула поши­рення в інших країнах.

На початку 70-х років у західній літературі була висунута так звана концепція нульового економічного зростання. Суть проблеми полягає в тому, що у повоєнні десятиліття істотно посилились негативні наслідки швидкого економічного зростання, оскільки воно значною мірою пов’язано із залученням і переробкою дедалі більшої_ кількості сировинних ресурсів. Сировина стає дефіцитнішою, а потреби в ній безперервно зростають. За існуючих тенденцій за­лучення природних ресурсів у виробництво людство скоро дійде до межі, за якою йому загрожує глобальна катастрофа: висна­ження природних ресурсів, економічні катастрофи та погіршення якості життя в цілому. В зв'язку з цим потрібно свідомо обмежу­вати темпи економічного розвитку.

Найбільш концентровано і комплексно характеризує економічне зростання показник продуктивності суспільної праці, що визначається як відношення (у грошовій формі) випуску продукції (в масштабах країни — національного доходу) до затрат живої праці. Зворотний показник продуктивності праці - це трудомісткість праці. Він показує, скільки необхідно суспільству затратити праці, щоб виготовити одиницю продукції. Близький, до них показник інтенсивності праці, який характеризує затрати праці за одиницю часу.