Карається обмеженням волі на строк до п'яти років чи позбавленням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, поєднане з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також поєднане зі штучним створенням до­казів обвинувачення або іншою фальсифікацією, —

карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

 

1. Стаття 62 Конституції України встановлює, що особа вважається неви­нуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено об­винувальним вироком суду. При цьому обвинувачення не може ґрунтувати­ся на доказах, одержаних незаконним шляхом. Тому притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372 КК) є порушенням кон­ституційних принципів здійснення правосуддя і являє собою зловживання тими службовими повноваженнями, що надані службовим особам органів дізнання, досудового слідства та прокуратури у сфері кримінального судо­чинства. Отже, злочин, передбачений ст. 372 КК, є спеціальним видом служ­бового зловживання, а статті 364 та 372 КК співвідносяться як загальна і спеціальна норми (див. п. З коментарю до Розділу XVII КК).

2. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 372 КК, вичер­пується притягненням завідомо невинного до кримінальної відповідальності, яке включає до себе дві обов'язкові дії: а) винесення постанови про притяг­нення особи як обвинуваченого (ст. 131 КПК) і б) пред'явлення їй обвину­вачення (статті 133, 140 КПК). Тому злочин визнається закінченим з момен­ту пред'явлення обвинувачення, тобто оголошення (пред'явлення) особі по­станови про притягнення її як обвинуваченого за злочин, у вчиненні якого потерпілий є невинним.

3. Склад злочину має місце не тільки у випадку, коли потерпілий взагалі є невинним у вчиненні злочину (відсутня подія чи склад злочину, не дове­дена його участь у злочині), але й тоді, коли ним вчинений інший злочин, а не той, за який він притягується до відповідальності (наприклад, доведе­не вчинення особою лише грабежу, а їй пред'являють завідомо неправдиве обвинувачення у розбої). Однак у тих випадках, коли після пред'явлення об­винувачення в ході подальшого розслідування встановлюється невинність особи, але слідчий чи прокурор не закривають кримінальну справу, то їхні дії не можуть бути кваліфіковані за ст. 372 КК і становлять (за інших не­обхідних умов) лише злочин, передбачений ст. 364 КК. Відсутні підстави для кваліфікації за ст. 372 КК і у випадках, коли притягнення до відпові­дальності пов'язане з помилкою у кваліфікації дій особи (наприклад, через відсутність у слідчого достатнього професійного досвіду, він притягує особу до відповідальності за розбій, а насправді у діянні винного є лише ознаки грабежу).

4. Потерпілим за ст. 372 КК є завідомо невинний у вчиненні злочину, то­му притягнення до кримінальної відповідальності особи, щодо якої є дока­зи її винності, але з порушенням встановленого законом процесуального по­рядку (наприклад, притягнення до відповідальності дипломатичного пред­ставника іноземної держави з порушенням вимог ч. 4 ст. 6 КК), не може бу­ти кваліфіковане за ст. 372 КК і за інших необхідних умов є або дис­циплінарним проступком, або містить ознаки злочину, передбаченого ст. 364 КК. Не може кваліфікуватися за ст. 372 КК і притягнення завідомо невинного не до кримінальної, а до інших видів відповідальності (дис­циплінарної, адміністративної чи цивільно-правової). За інших необхідних умов такі дії можуть містити ознаки злочину, передбаченого ст. 364 КК.

5. Склад злочину є формальним, і для кваліфікації дій винного за ст. 372 КК не має значення, які наслідки спричинило притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (наприклад, обвинувальний висновок не був затверджений прокурором, був винесений виправдувальний чи, навпаки, обвинувальний вирок). Ці наслідки перебувають за межами складу злочину і можуть враховуватися судом лише при визначенні міри покарання.

6. За частиною 2 ст. 372 КК настає відповідальність за те саме діяння, поєднане: а) з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину (див. коментар до ст. 12 КК); б) зі штучним створенням доказів об­винувачення; в) з іншою фальсифікацією.

Штучне створення доказів обвинувачення може полягати у всіляких діях винного: підроблення або використання підроблених документів, умисне не­правильне тлумачення фактів та подій, знищення чи вилучення зі справи документів, схиляння свідків та потерпілого до давання завідомо неправди­вих показань, примушування експерта до давання неправдивого висновку тощо.

Інша фальсифікація обвинувачення може полягати у вилученні зі справи речових доказів, документів і протоколів, що свідчать про невинність по­терпілого, невідображенні у справі фактів і обставин, що спростовують об­винувачення, приписках у протоколах слідчих дій, відмові у виклику свідків тощо. Службове підроблення є одним із можливих способів вчинення зло­чину, на який прямо вказано у ч. 2 ст. 372 КК, тому дії винного, який ви­користовує такий спосіб фальсифікації обвинувачення для притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, повністю охоплюють­ся ознаками ч. 2 ст. 372 КК і додаткової кваліфікації за ст. 366 КК не по­требують.

7. Із суб'єктивної сторони злочин може бути вчинений лише з прямим умислом, оскільки суб'єкт діє завідомо і тим самим усвідомлює очевидність того, що притягує до відповідальності невинного. Мотиви вчиненого можуть бути різними (помста, ревнощі, корисливість, кар'єризм) і на кваліфікацію злочину за ст. 372 КК не впливають. Якщо особа не усвідомлює, що притя­гує до відповідальності невинного (наприклад, внаслідок невірної оцінки зібраних за справою доказів), то відповідальність за ст. 372 КК виклю­чається і діяння є дисциплінарним проступком або містить ознаки (за інших необхідних умов) злочину, передбаченого ст. 367 КК. Якщо суб'єкт умисно не притягує до кримінальної відповідальності завідомо винного, незаконно закриває кримінальну справу чи відмовляє в її порушенні, то його дії слід кваліфікувати за ст. 364 КК.

8. Суб'єктом злочину може бути особа, яка проводить дізнання, слідчий або прокурор, тобто особи, яким за законом надане право притягнення осо­би до відповідальності як обвинуваченого за кримінальною справою. Якщо постанова про притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності виноситься суддею, то його дії слід кваліфікувати за ст. 375 КК.