Стаття 30. Кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації

1. Організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організованою гру­пою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом.

2. Інші учасники організованої групи чи злочинної організації підляга­ють кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них.

 

1. Згідно з ч. 1 ст. 30 КК організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за умови, що вчинені злочини охоплювались його умислом. У даному випадку йдеться про злочи­ни, які вчинили організовані групи чи злочинні організації, у виконанні яких брали участь усі співучасники таких об'єднань чи хоча б деякі з них. Підставою об'єктивного характеру для інкримінування організатору зазначе­них злочинів є те, що злочини були вчинені внаслідок його дій з організації злочинних об'єднань (організованої групи чи злочинної організації), керів­ництва ними чи координації злочинної діяльності або забезпечення функ­ціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп. Підставою суб'єктивного характеру вказаної відповідальності організатора є те, що він усвідомлював вчинення злочинним угрупованням певного злочи­ну (злочинів) і бажав цього чи свідомо допускав.

2. На відміну від організаторів, інші учасники організованої групи (вико­навець, підбурювач, пособник) відповідають лише за конкретні злочини, у підготовці чи вчиненні яких вони брали участь. При цьому роль, яку вони виконували у цих злочинах, для вирішення питань про кримінальну відпо­відальність не має значення. Інші злочини, в підготовці чи вчиненні яких ці учасники організованої групи не брали участі, інкримінуватися їм у вину не можуть.

Стаття 31. Добровільна відмова співучасників

У разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених статтею 17 цього Кодексу. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець.

2. Не підлягають кримінальній відповідальності при добровільній відмові організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчи­нення злочину або своєчасно повідомили відповідні органи державної вла­ди про злочин, що готується або вчиняється. Добровільною відмовою по-собника є також ненадання ним засобів чи знарядь вчинення злочину або неусунення перешкод вчиненню злочину.

3. У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування до злочину або за за­мах на злочин, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено.

 

1. У коментованій статті містяться умови добровільної відмови співучас­ників, що є розвитком інституту добровільної відмови при незакінченому злочині (ст, 17 КК) з урахуванням особливостей співучасті у злочині. Тут передбачено два варіанти добровільної відмови співучасників, коли вони звільняються від кримінальної відповідальності:

а) добровільна відмова при незакінченому злочині тільки виконавця;

б) добровільна відмова при незакінченому злочині тільки організатора, підбурювача чи пособника.

2. Добровільною відмовою при незакінченому злочині є остаточне припи­нення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (див. коментар до ст. 17 КК).

При добровільній відмові виконавця (співвиконавця) від доведення'зло­чину до кінця він не підлягає кримінальній відповідальності на підставі ч. 2 ст. 17 КК. Навпаки, інші співучасники злочину, організатор, підбурювач, по­собник, які ще до початку злочину виконали свої функції співучасників, підлягають кримінальній відповідальності за готування до злочину чи зама­ху на злочин, тобто відповідальність за ту стадію вчинення виконавцем зло­чину, на якій він добровільно відмовився від доведення злочину до кінця.

3. Добровільна відмова організатора, підбурювача чи пособника згідно з ч. 2 ст. 31 КК, коли вони виконали свої функції співучасників, можлива тільки за умови, якщо вони відвернули вчинення злочину виконавцем або своєчасно повідомили у відповідні органи державної влади про злочин, що готувався або вчинювався. Добровільна відмова цих співучасників може бу­ти тільки у формі активних дій, якими вони відвернули вчинення злочину виконавця або ж своєчасно повідомили у відповідні органи державної вла­ди про злочин і він внаслідок цього був відвернутий, тобто не доведений до кінця. Ці дії можуть мати різний характер, наприклад, зв'язування виконав­ця, позбавлення його волі, що не дає йому можливості вчинити злочин, за­стосування насильства та ін. Добровільна відмова пособника може виявити­ся в ненаданні ним засобів чи знарядь вчинення злочину або неусунення пе­решкод вчиненню злочину. За такої добровільної відмови співучасники (ор­ганізатор, підбурювач чи пособник) звільняються від кримінальної відповідальності на підставі ч. 2 ст. 31 КК. На відміну від цього виконавець (співвиконавець) на підставі ч. З ст. 31 КК повинен нести кримінальну відповідальність за готування до злочину або замаху на злочин, тобто за ту стадію вчинення злочину, на якій його суспільне небезпечне діяння було припинене іншими співучасниками.

Розділ VII

ПОВТОРНІСТЬ, СУКУПНІСТЬ ТА РЕЦИДИВ ЗЛОЧИНІВ

1. Повторність, сукупність і рецидив злочинів, про які йдеться у стат­тях 32—35 КК України, мають місце там, де особа або група осіб (співучас­ники) вчиняють два чи більше окремих самостійних злочинів. Повторність, сукупність і рецидив є різновидами множинності злочинів.

2. Під множинністю злочинів звичайно розуміють вчинення особою (співучасниками) двох або більше злочинних діянь, кожне з яких має озна­ки самостійного складу злочину. Всі злочини, які утворюють множинність, є одиничними злочинами, тобто такими, що передбачені у КК як єдиний са­мостійний склад злочину (наприклад, крадіжка, вбивство, хуліганство то­що).

Одиничні злочини поділяють на прості й ускладнені. Прості злочини ха­рактеризуються: 1) наявністю однієї дії (бездіяльності) і одного наслідку — наприклад, ч. 1 ст. 115 — умисне вбивство; або 2) наявністю тільки дії (бездіяльності) — ст. 129 КК — погроза вбивством; або 3) наявністю однієї дії і кількох наслідків (ч. 2 ст. 274 — порушення ядерної або радіаційної без­пеки); або 4) наявністю альтернативних дій — ст. 113 КК — диверсія.

Будь-який простий одиничний злочин кваліфікується тільки за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК.

В ускладнених одиничних злочинах порівняно з простими більш склад­ною є їх об'єктивна або суб'єктивна сторона. Ці сторони мають додаткові оз­наки, які надають таким злочинам зовнішньої схожості з множинністю. Розрізняють такі види ускладнених одиничних злочинів, як триваючі, про­довжувані, складені і злочини з похідними наслідками (їх часто називають злочинами, кваліфікованими за наслідками).

Триваючий злочин має місце там, де злочинне діяння триває безперерв­но протягом певного часу. Він складається з одного діяння, яке розтягнуте в часі і має характер більш-менш тривалого процесу. Початком такого зло­чину є умисне вчинення особою певної дії чи бездіяльності. Розпочавшись однією дією, цей злочин триває на стадії закінченого злочину до моменту його припинення за об'єктивними (наприклад, затримання злочинця) або суб'єктивними обставинами (наприклад, явка з повинною тощо).

Триваючий злочин — це одиничний злочин. Він завжди кваліфікується за однією статтею Особливої частини КК. При цьому тривалість перебуван­ня особи в «злочинному стані» на кваліфікацію такого злочину не впливає, але може бути врахована при призначенні покарання.

Прикладами триваючих злочинів є незаконне зберігання вогнепальної зброї (ч. 1 ст. 263 КК); втеча з місць позбавлення волі або з-під варти (ст. 393 КК); ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК); ухилення від сплати податків, зборів (ст. 212 КК) та інші.

Продовжуваний злочин (див. коментар до ч. 2 цієї статті) це такий оди­ничний злочин, який складається із двох чи більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром. Продовжуваний злочин характери­зується такими ознаками: 1) кожне діяння, з яких він складається, містить у собі ознаки одного й того ж складу злочину; 2) ці діяння віддалені одне від одного проміжком часу; 3) діяння, спрямовані на один об'єкт; і 4) діян­ня, об'єднані єдиним злочинним наміром, тобто мають єдиний умисел і єди­ну мету, а отже, з огляду на це, є частинами одного цілого.

Початком вчинення продовжуваного злочину є вчинення першого із кількох юридичне тотожних діянь, а закінченням — момент вчинення остан­ньої із запланованих злочинних дій. Продовжувані злочини можуть бути вчинені тільки шляхом активних дій і завжди є умисними. Всі продовжу­вані злочини є одиничними злочинами і кваліфікуються за однією статтею (частиною статті) Особливої частини КК.

Так, В. при продажі через лоток гречаної крупи в кількості 100 кг (2 мішки) ко­ристувалася підробленими вагами і обважувала кожного покупця на 100-150 г. Об­ман покупців складався із низки обважувань під час продажу товару. Але кожна дія В. була частиною одиничного злочину, тому що об'єднувалась єдиною метою: мати «прибуток» від продажу всієї крупи. Отже, тут має місце продовжуваний злочин, передбачений ч. 1 ст. 225 КК. Іншим прикладом продовжуваного злочину може ста­ти викрадення з велозаводу деталей для наступного виготовлення з них велосипе­да — така крадіжка вчиняється в кілька прийомів, а отже, дії винного за відсутністю інших кваліфікуючих ознак охоплюються ч. 1 ст. 185 КК.

Продовжувані злочини відрізняються від триваючих злочинів характером вчинюваних дій. Триваючий злочин — це «безперервний злочин», де особа скоює одну дію (бездіяльність). Продовжуваний злочин, навпаки, «перерва­ний злочин». Тут мають місце два (або більше) тотожних діяння, відокрем­лених одне від одного проміжком часу.

Складений злочин — це вид одиничного злочину, який складається із двох або більше злочинних діянь, кожне з яких саме по собі є окремим скла­дом злочину. Наприклад, розбій, поєднаний із спричиненням тяжких тілес­них ушкоджень (ч. 4 ст. 188 КК); умисне вбивство, поєднане із зґвалтуван­ням (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК), перевищення влади, поєднане з насильством над потерпілим (ст. 365 КК) тощо. Злочини, з яких складається одиничний складений делікт, тісно пов'язані між собою і перебувають у певній взаємодії: один із них завжди виступає або способом, або умовою вчинення іншого. Через цю органічну єдність законодавець об'єднує їх в межах єди­ного складу і визнає як одиничні злочини, що кваліфікуються за однією статтею (частиною статті) КК.

До ускладнених одиничних злочинів належать також злочини з похідними наслідками (інакше, злочини, що кваліфікуються за наслідками). Особливістю їх є те, що такі злочини мають два види наслідків: основний (прямий) і додат­ковий (похідний), які настають послідовно, один за одним в результаті вчиненого особою діяння. Наприклад, тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч, 2 ст. 121 КК), незаконне проведення аборту, якщо це спричинило смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134 КК) та ін. У таких злочинах дія (чи бездіяльність) особи безпосередньо викликає прямий наслідок, але він є настільки «руйнівним», що у свою чергу тягне за собою наслідок похідний. Такі злочини мають подвійну (змішану) форму вини і також кваліфікуються за однією статтею (частиною статті) Особливої частини КК України.