V. Види журналістських текстів і особливості їх Редагування

Матеріали до практичного заняття Основні поняття, найважливіші джерела

Ця тема не становить особливих труднощів для вивчення. Проте різні підручники й посібники по-різному трактують саме поняття "вид тексту". Студент за допомогою посібників К.М.Нако-рякової, А.В.Абрамович і Е.А.Лазаревич, Н.М.Сікорського, А.Е.Мільчина має докладно розглянути такі види текстів: розпо­відь, опис, роздум (пояснення), визначення (дефініцію). Варто зважати на те, що є особливості редагування різних видів текстів у таких засобах масової інформації, як телебачення та радіо. Треба також мати на увазі, що той чи інший вид тексту в чистому вигляді використовують у ЗМІ нечасто - здебільшого в межах одного твору автор поєднує два-три види текстів. Види текстів та особливості їх редагування. У літературі з теорії редагування є різні назви цього поняття: види текстів (А.Абрамович і Е.Лазаревич, К.Накорякова), групи текстів (Н.Сі-корський), типи викладу (побудови) тексту (А.Мільчин). Так само по-різному проведено й класифікацію текстів: поділено їх на 4 види (А.Абрамович і Е.Лазаревич), на 3 види (А.Мільчин, К.Нако-рякова, Н.Сікорський). Причому ці типи не завжди збігаються. Наприклад, А.Абрамович і Е.Лазаревич виокремлюють описо­вий, розповідний тексти, текст-роздум, текст-визначення. Опис, розповідь і роздум виокремлює також Н.Сікорський, але зазна­чає, що в ці види тексту входить і визначення (в різні види). К.Накорякова включає визначення в роздум, а А.Мільчин пише про розповідний, описовий і пояснювальний типи викладу. 1. Розповідь. В основі розповіді - розміщення матеріалу пере­важно в хронологічній послідовності. Проте не завжди. Під час редагування цього виду текстів варто із самого початку встановити основний принцип викладу матеріалу, який обрав автор. Найчастіше-хронологічний, проте може бути й тема­тичний, географічний чи ін. Звичайно, не можна вимагати, щоб цього принципу було додержано впродовж усього тексту. Однак пам'ятати про принцип, що визначає побудову невели­кого фрагмента тексту, і дотримуватися цього принципу автор зобов'язаний. Якщо такої чіткості нема, ми маємо справу з

А.О.Капелюшний _____ Стилістика. Редагування журналістських текстів

невпорядкованим нагромадженням матеріалу, зрозуміти й проаналізувати який буває нелегко. Розповідь- найпошире­ніший, найприродніший і, на перший погляд, найпростіший спосіб викладу. У розповіді виокремлюють основні (вузлові) події, з'ясовують їх взаємозв'язок. Прикладами розповіді є біографічні твори чи тексти, в яких ідеться про подорож. Реда­гуючи розповідний текст, треба перевірити співмірність його частин, пам'ятаючи, що значення події не завжди визнача­ється її тривалістю, усунути непослідовність викладу, а також скоротити подробиці, які не є обов'язковими для розкриття теми. Крім інформації про самі події, розповідний текст має дати читачеві уявлення про те, як відбувалася їх зміна: швид­ко чи повільно, поступово чи раптово; як відбувався перехід від одного стану до іншого. Розповідь повинна мати свій ритм, свою інтонацію. І що точніше й продуманіше побудовано роз­повідь, то простішою й природнішою вона виглядає. Є два основні способи розповіді - епічний і сценічний. У першому автор оповідає про події, які відбулися, про наслідки якихось дій. У другому- події викладають не описово, не узагальнено, а наочно, зміст того, що відбувається, передають через жест, рух дійових осіб, увагу читача (слухача, глядача) приверта­ють до подробиць, до частковостей. Епічний спосіб розповіді більш характерний для наукового викладу, сценічний - для образного висвітлення подій. У публіцистиці поєднуються або чергуються обидва способи розповіді. 2. Опис. Усі дослідники наголошують на тому, що описовими називаються тексти, в яких предмети (явища, події") зображу­ють через перелічування ознак (властивостей, рис), характер­них для них у певний момент. На початку або в кінці опису дають уявлення про предмет у цілому. Редагуючи описовий текст, корисно виокремити частину, в якій дано загальну характеристику явища, і т. зв. "елементи опису", що характе­ризують окремі частини цього явища. Звичайно елементи опису наводять за певною системою: за важливістю, послі­довністю розташування тощо. Редагуючи описові тексти, тре­ба домагатися того, щоб ознаки, які повідомляють у них, ство­рювали уявлення про предмет у цілому. Треба виключити вступні частини, не пов'язані з основною темою, а також дета­лі, які захаращують виклад. Є різні класифікації описових текстів. А.Е.Мільчин поділяє ці тексти на аналітичні й синте-

____________ Редагування в засобах масової інформації ______________

тичні. В аналітичному описовому тексті опис іде від загальної характеристики об'єкта до характеристики його окремих час­тин. Об'єкт спочатку подають у загальному вигляді, а потім аналітично розчленовують на частини. У синтетичному опи­совому тексті загальну характеристику об'єкта подають після змалювання його окремих частин. Отже, тут частини склада­ються, синтезуються в ціле. К.М.Накорякова наводить іншу класифікацію. Вона поділяє описи на статичні й динамічні. Динамічними можуть бути описи не тільки предмета в русі, але й предмета нерухомого. Активним у цьому випадку є спостерігач, який привертає нашу увагу до змін, що відбува­ються з об'єктом, з предметом опису, надає описові активного характеру своїм ставленням до нього. В описах завжди яскра­во виявляється авторська індивідуальність. Мистецтво опису - це мистецтво деталі. Якщо в описах наукових деталь має бути точною, наперед обумовленою, доцільною, то в худож­ній літературі деталь часто тим цінніша, чим вона несподіва­ніша. Опис дуже насичений риторичними фігурами; читач знайде в ньому порівняння, протиставлення, негативні харак­теристики, образне узагальнення побаченого, звертання до історії, анафору, риторичне запитання. У синтаксичній струк­турі переважають строфи номінативного типу, енергійніші, ніж ті, в яких присудки виражені дієсловами. 3. Роздум - це вид тексту, в якому досліджують предмети і яви­ща, виявляють їх внутрішні ознаки, доводять певні поло­ження. Роздуми - це умовиводи, що спираються на конкретні факти. Роздуми виникають унаслідок процесу мислення, коли з одного або декількох висловлювань виводиться інше ви­словлювання. У роздумах розрізняють тезу (положення, іс­тинність якого доводять), аргументи (судження, що обґрунто­вують правильність тези) і демонстрацію (спосіб доведення, тобто послідовність аргументів і зв'язок між ними та тезою). Редагуючи роздум, треба досягати того, щоб теза була відок­ремлена від аргументів, виключати аргументи, що не стосу­ються тези, ретельно перевіряти істинність аргументації. Зав­дання ускладнюється тим, що редактор має справу не з дока­зами, так би мовити, в чистому вигляді, де всі їх частини ле­жать на поверхні, а з такими структурами, в яких докази часом відокремлені від тези багатьма абзацами. Цей вид тексту найскладніший і тому вимагає особливої уваги редактора,

 

АО. Капелюшний ____ Стилістика. Редагування журналістських текстів

предметом турботи якого має бути не тільки логічна правиль­ність роздуму, але і його доступність для читача. Насамперед редактор має з'ясувати те, чи справді роздум, який запропо­нував автор, необхідний. Серед текстів-роздумів виокремлю­ють два різновиди: дедуктивні (в них рух думки відбувається від загального положення до його обґрунтування або до його демонстрації конкретними фактами) та індуктивні (в них дум­ка рухається від одиничних, часткових фактів до загального висновку, загального положення). 4. Визначення (дефініція). Операція логічного визначення, як відомо, ґрунтується на перелічуванні основних, істотних оз­нак предметів або явищ. Основна мета визначення - розкрити зміст відповідного поняття, виявити суть певного об'єкта. Принцип перелічування ознак, здавалося б, споріднює визна­чення й опис як види текстів, але мета їх і характер перелічу­ваних ознак у них різні. У визначення ми включаємо не зви­чайні ознаки, хай навіть яскраві й такі, що запам'ятовуються, як це робили підчас побудови описів. У визначення ми вклю­чаємо ознаки істотні, характерні для всіх предметів і явищ певного ряду. Такі ознаки можна виявити й сформулювати тільки внаслідок дослідження й узагальнення. Якщо завдання описів - передати безпосередні враження й відчуття спостері­гача, то завдання визначень - з'ясувати зміст поняття в уза­гальненій формі, і праця редактора над ними спирається на­самперед на знання логіки. Звичайно визначення вказує на зв'язок предмета (явища) із суміжними щодо нього й на від­мінності від них, тобто називає родові й видові ознаки певного поняття. Визначення має бути лаконічним, ясним, точним і встановлювати істотні риси предмета й відмінності від подіб­них до нього. Воно не може містити замкнутого кола, тобто повторення в тому понятті, яке визначаємо, і в тому, за допо­могою якого визначаємо. Обсяг того поняття, яке визначаєть­ся, має дорівнювати обсягові того, яке визначає. Визначення не повинне бути заперечним (винятком є явища, відсутність у яких певної властивості є їх істотною ознакою). Будувати логічне визначення за допомогою образних засобів не можна. Не можна визначати невідоме через невідоме. Переважна більшість визначень, з якими має справу редактор у ЗМІ, -це визначення т. зв. аналітичні, або реєстраційні. Вони спря­мовані на якомога повніше й точніше виявлення змісту, значення того чи іншого терміна. Від аналітичних визначень

____________ Редагування в засобах масової інформації ______________

істотно відрізняються синтетичні. їх завданням є не стільки виявлення змісту відповідних понять за допомогою аналізу останніх, скільки внесення додаткових елементів у значення вживаних термінів, а іноді й уведення принципово нових оди­ниць наукової чи технічної лексики. Визначення в журналіст­ському тексті може бути відверто поданим і прихованим (контек­стуальним).

План практичного заняття

1. Різні трактування поняття "вид тексту".

2. Різні класифікації видів текстів.

3. Особливості редагування різних видів текстів.

4. Редагування різних видів текстів на телебаченні

5. Специфічні риси редагування різних видів текстів на радіо.

6. Текст-розповідь і особливості його редагування.

7. Текст-опис і специфіка його редагування в різних ЗМІ.

8. Особливості редагування тексту-роздуму в різних ЗМІ.

9. Специфіка редагування тексту-визначення.

Практичні завдання Завдання 8. Знайти в газетах і журналах (рекомендуємо для аналізу газети "Експрес", "За вільну Україну", "Висо­кий Замок", журнали "ПІК", "Універсум) тексти різ­них видів. З'ясувати особливості редакторської роботи над ними.

Завдання 9. Визначити вид тексту. З'ясувати особливості редакторської роботи над ним. Внести до тексту виправлення.

1. Інститутський період став логічним продовженням шкільного. Енергії-через край. Знову блискучі оцінки на іспитах, червоний диплом і аспірантура в результаті. Та ж виняткова активність у всіх можливих напрямах. Вітренко - комсомольський та проф­спілковий активіст, депутат районної ради. В активі й поїздка до Чехословаччини на студентську наукову конференцію, і пер­ша премія (щоправда, злі язики твердять, що комісія купилася не так на якість доповіді, як на енергію доповідачки). Попри те, Наталя ще встигає вийти заміж і народити дочку.

А. О. Капелюшний _____ Стилістика. Редагування журналістських текстів

2. Більшість її непорозумінь з людьми - від невміння поставити себе на місце іншого. Щодо особистої стратегії, уміння керувати собою, самодисципліни -жодних проблем. У цьому плані вона абсолютно самодостатня. Зрозуміти ж позицію іншої людини для Наталі інколи вище її сил.

3. Дитячі фотографії Наталі Вітренко не те щоб вражали - вони створюють легке відчуття неадекватності юного образу дорос­лому оригіналу. На знімках - миле дівчатко з чарівною усмішкою. Уявити, що за кілька десятків років це янголятко перетвориться в найскандальніший персонаж української політики справді важ­ко, майже неймовірно. Не помітно залізного блиску в очах: на юнацьких фотографіях - мрійлива дівчина, що наче зійшла з кадрів старих радянських фільмів. Комсомолка, відмінниця, кра­суня... Але доводиться повірити - це та сама Наталя Вітренко (тоді ще Наталя Дубинська), і ближче знайомство з її біографією зайвий раз переконує - всі ми родом з дитинства.

(Лобан Ю. Генератор конфліктів // ПІК. -1999. - №20. - С 8-9). 4. Подорож - це вже вакації, їхній початок, дуже важлива їх частина, увертюра, інтродукція, інтрига. Подорож може стати святом: зміна краєвидів, топографічні радощі, час для думання, свобода пересування, великі передчуття недалекого майбут­нього.

(Андрухович Ю. З вакаційного, антинародно­го // ПІК. - 1999. - №20. - С 42).

Абрамович А.В., Лазаревич Э.А. Практикум по литератур­ному редактированию. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1974. - С. 137-139.

Капелюшний А.О. Стилістика й редагування: Практичний словник-довідник журналіста. - Львів: ПАЮ, 2002.- С.10-14.

Мильчин А.Э. Методика и техника редактирования текста. - М.: Книга, 1972. - С.68-85.

Мильчин А.Э. Методика редактирования текста. - М.: Книга, 1980.-С. 115-120.

Накорякова К.М. Редактирование материалов массовой ин­формации. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. - С.47-85.

____________ Редагування в засобах масової інформації ______________

Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. -Львів: Афіша, 2001. - С.152-160.

Різун В.В. Літературне редагування. - К.: Либідь, 1996. -С123-124.

Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. - М.: Высш. шк., 1980. - С.216-223.

ny&txigtuylML література gjiji JuuztmoHMji уайдонъ- 8 19

Абетка української політики: Довідник. - К.: Смолоскип, 1998.-230 с

Абетка української політики, 2000-2001: Довідник. - К.: Смолоскип, 2001. - 328 с

Вибори Президента України '99: 36. нормат. актів. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 80 с

Право вибору: списки політичних партій та виборчих бло­ків: Довідник. - К.: Ващенко; Геопринт, 2002. - 362 с.

Хто є хто в Україні: 1999. - К.: КІС, 1999. - 348 с

Хто є хто в Україні: 2000. - К.: КІС, 2000. - 576 с

Хто є хто в Україні: 2001. - К.: КІС, 2001. - 550 с