У спеціальних медичних групах

ТА З ОСОБАМИ СЕРЕДНЬОГО

І ПОХИЛОГО ВІКУ

Заняття фізичними вправами у спеціальних медичних групах та з особами середнього і похилого віку є не тільки одним з головних чинників відновлен­ня, зміцнення і підтримання здоров'я, поліпшення та збереження загальної і розумової працездатності, а й могутнім засобом активізації адаптаційно-захис­них сил організму, що забезпечують вищий рівень якості життя людини. Тому спеціалісту з вищою фізкультурною освітою слід знати особливості застосу­вання фізичних вправ для цього контингенту осіб.

8.1. ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА

У СПЕЦІАЛЬНИХ МЕДИЧНИХ ГРУПАХ

СЕРЕДНІХ І ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ

Учнів загальноосвітніх шкіл, студентів навчальних закладів різного ступе­ня акредитації, які займаються за державними програмами фізичного вихован­ня, обстежують щорічно лікарі. На основі даних про стан здоров'я та фізичний розвиток їх поділяють для занять фізичними вправами на медичні групи: ос­новну, підготовчу і спеціальну.

У спеціальну медичну групу для занять фізичною культурою зараховують осіб, які допущені до виконання учбової програми, але в них є потреба обме­ження фізичних навантажень через відхилення у стані здоров'я. Тому заняття фізичною культурою з ними проводять за спеціальними програмами з ураху­ванням характеру патології, ступеня відхилення у фізичному розвитку і підго­товленості, функціонального стану організму. Осіб, стан здоров'я яких не доз­воляє справитися з фізичними навантаженнями у спеціальній медичній групі, направляють у поліклініку або лікарсько-фізкультурний диспансер для занять з ЛФК.

Таким чином усі, хто навчається і має відхилення у стані здоров'я різного ступеня, займаються фізичними вправами в учбовому або лікувально-профі­лактичному закладі. Вони можуть звільнитися від занять тільки тимчасово на

Розділ 8. Заняття фізичними вправами зі школярами і студентами

період загострення захворювання, під час якого за показаннями призначають ті чи інші форми ЛФК.

Перед фізичним вихованням осіб, зарахованих у спеціальні медичні групи, ставляться такі завдання:

• зміцнення здоров'я, покращання фізичного розвитку і загартування орга­нізму;

• формування морально-вольових, фізичних якостей і основних рухових умінь та навичок, підготовка до складання окремих державних тестів фізичної підготовленості;

• усунення або зменшення наслідків захворювань та травм; стимуляція процесів компенсації, попередження патологічного процесу;

• покращання функціональних можливостей органів і систем, фізичної і розумової працездатності, загальне зміцнення організму;

• адаптація організму до навантажень, що поступово збільшуються, спри­яння гармонійному фізичному розвитку, виховання правильної постави.

Фізичне виховання здійснюється відповідно до програми з учнями всіх класів і студентами всіх курсів і проводиться у формі учбових занять, ранкової гігієнічної гімнастики, туристичних походів, самостійних занять фізичними вправами, масових оздоровчих, фізкультурних і спортивних заходів у вихідні дні і канікули. Більшість занять у спеціальній групі має проводитися на відкри­тому повітрі, що сприяє загартуванню організму.

Групи комплектують з 8-12 осіб з урахуванням віку, захворювання, функ­ціонального і фізичного стану. Якщо немає змоги заповнювати групи особами з однорідними захворюваннями, формують дві групи: одну — з захворювання­ми внутрішніх органів, функціональними розладами нервової системи, знач­ними порушеннями зору, і другу — з порушеннями функцій і захворюваннями опорно-рухового апарату, органічними ураженнями нервової системи. У се­редніх спеціальних і вищих учбових закладах групи формують по курсах, а в школах утворюються групи учнів із врахуванням їх віку: 7-9, 10-12, 13-14, 15-16 років.

^В школах заняття проводять поза розкладом уроків два рази на тиждень по 45 хв, або три рази по 30 хв. Ефективнішими є триразові заняття. У вузах за­няття включають в розклад два рази на тиждень по 30 хв; якщо дозволяють місцеві умови і контингент студентів, рекомендується займатися фізичними вправами поза розкладом чотири рази на тиждень по 45 хв.

, Урок у спеціальній групі будують за загальновизнаною схемою, але мето­дика його проведення має особливості. Більш тривалий процес вираховуван­ня тягне за собою подовження підготовчої частини, а відновлення — збільшен­ня заключної за рахунок зменшення часу основної частини.

В заняттях використовують загальнорозвиваючі, спортивно-прикладні і дихальні вправи, а також вправи на увагу, координацію, рухливі і спортивні іг­ри, ходьбу, дозований біг, ходьбу на лижах, плавання. Включають спеціальні вправи, що спрямовано впливають на окремі ослаблені системи організму.

На початку занять слід навчити учнів правильно набувати вихідних поло­жень, поєднанню рухів з диханням, навчити гарно ходити, розвивати навички

Фізична реабілітація

правильної постави під час виконання вправ і відпочинку, добиватися чіткості їх відтворення.

У процесі уроку слід спостерігати за реакцією учнів на фізичне наванта­ження. Судити про це можна за зовнішніми ознаками утоми: забарвленням об­личчя, пітливістю, ходою, поставою, характером дихання і рухів, увагою і ак­тивністю. У випадку появи таких ознак слід знизити навантаження, застосува­ти дихальні вправи і зробити паузу для відпочинку. Важливо підраховувати ЧСС до заняття, у процесі його і після закінчення. Після заключної частини ЧСС повинна наближатися до початкового рівня.

Щільність уроку на початку занять складає ЗО^Ю %, потім по мірі адап­тації організму до фізичних навантажень вона поступово збільшується до 60-70 %. Ефективність фізичного виховання учнів буде залежати від того, нас­кільки правильно враховано їхні індивідуальні особливості і визначено обсяг та характер фізичних прав залежно від захворювання, функціональних можли­востей і рівня фізичної підготовленості.

Лікарсько-педагогічні спостереження за тими, хто займається у спеціаль­них медичних групах слід проводити щомісяця. Вони здійснюються лікарем в тісному контакті з викладачем, який проводить заняття. Головними завдання­ми цих спостережень є визначення ефективності застосованої організації і ме­тодики занять: форм і засобів фізичної культури і внесення корекцій у навчаль­но-педагогічний процес. Після закінчення заняття викреслюють фізіологічну криву, вираховують щільність заняття.

Лікар і викладач мають навчити тих, хто займається, найпростішим мето­дам самоспостереження за результатами занять (особливо в домашніх умовах) і ведення щоденника самоконтролю.

В групах із захворюваннями внутрішніх органів, особливо серцево-судин­ної системи, протипоказані вправи, виконання яких пов'язане із затримкою ди­хання і натужуванням, різким прискоренням темпу, із статичним напруженням. Важливо при цьому стежити за ЧСС під час уроку. В перші місяці занять вона не повинна збільшуватись більш ніж на 30 скорочень за хвилину на висоті на­вантаження, а пізніше — може досягати до 130-150 за хвилину.

Особам із захворюваннями органів дихання також протипоказані вправи з затримкою дихання, натужуванням. На заняттях з ними основну увагу при­діляють дихальним вправам, навчанню довільного керування зовнішнім диханням.

При хронічних захворюваннях травної системи, печінки знижується на­вантаження на м'язи живота, обмежуються стрибки. Останні вправи виключа­ють із занять і в осіб зі значними порушеннями зору, захворюваннями нирок. Зміцнюють м'язи живота, навантажують великі м'язові групи, вправи викону­ються інтенсивно з великою амплітудою при екзогенному типі ожиріння.

Учням з функціональними захворюваннями нервової системи не слід зас­тосовувати вправи, що викликають її перенапруження і негативні емоції. У заключну частину занять обов'язково включають ходьбу, вправи на увагу і роз­слаблення м'язів. Рекомендують пішохідні і лижні прогулянки, плавання, ту­ристичні походи.

Розділ 8. Заняття фізичними вправами зі школярами і студентами

Заняття учнів у групах з порушенням і патологією опорно-рухового апа­рату мають деякі особливості. Основна частина уроку насичується вправами для зміцнення м'язів тулуба, зміцнення м'язового корсету, коригуючими впра­вами. У першій частині заняття використовують загальнорозвиваючі вправи, а в основній — вправи з урахуванням індивідуальної патології кожного. Реко­мендується включати елементи танцювальних кроків, що підвищують емо­ційний тонус, сприяють покращанню постави.

Позитивні зрушення, досягнуті на заняттях у розвитку рухових навичок, пристосованості організму до фізіологічних навантажень, слід щодня закріп­лювати під час самостійних занять вдома. Ці заняття не припиняють в пері­од іспитів і канікул. Комплекс вправ для них добирається індивідуально, засто­совують 3—4 тиж з наступною перевіркою і оцінкою їх ефекту. У комплекси включають загальнорозвиваючі і спеціальні вправи, що спрямовані на ліквіда­цію проявів захворювання або його залишкових проявів. Спочатку комплекси прості, згодом, після засвоєння, їх можна ускладнювати. У домашні завдання слід включати прогулянки, ходьбу на лижах, плавання, туристичні походи, за­гартовуючі процедури.

В кінці чверті або семестру оцінюють успішність учнів на основі відвіду­вання, перевірки техніки виконання вправ, засвоєння нових рухових навичок і вмінь, знань теоретичного розділу програми. При добрій адаптації до наванта­жень у спеціальній групі, позитивних змінах у фізичній підготовленості і розвитку, функціональному стані і здоров'ї тих, хто займається, викладач може направляти їх до лікаря для вирішення питання про перехід у підготовчу групу.

8.2. ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА У СЕРЕДНЬОМУ І ПОХИЛОМУ ВІЦІ

Старіння — це природний біологічний процес, який проявляється морфо­логічними і функціональними змінами організму. Він починається з перших днів життя людини і перебігає нерівномірно в окремих клітинах і тканинах, ор­ганах і системах організму. Розрізняють фізіологічне і передчасне, патологіч­не, старіння. Останнє виникає внаслідок перенесення протягом життя різних захворювань, дії несприятливих умов зовнішнього середовища, нераціональ­ного способу життя, гіподинамії, шкідливих звичок та інших чинників. Наука, що вивчає хвороби старіння, називається геріатрія, а та, що вивчає причини, механізми і перебіг процесів старіння — геронтологія.

На міжнародному симпозіумі геронтологів (Ленінград, 1962) і семінарі з проблем геронтології ВООЗ (Київ, 1963) було прийнято розподіл населення на вікові групи (табл. 8.1). До середнього віку віднесено чоловіків у віці 40-59 ро­ків і жінок 35-54 років, а до похилого віку чоловіки і жінки, відповідно, 60-74 і 55-74 років.

Одним з головних чинників, що викликають старіння всього організму, є вікові структурні і функціональні зміни у нервовій системі, її центральних від­ділах. З віком погіршується самопочуття, пам'ять, особливо на поточні події;

Фізична реабілітація

Таблиця 8.1. Характеристика вікових груп

 

Вік	Календарні роки
Чоловіки	Жінки
Зрілий	19-39	19-34
Середній	40-59	35-54
Похилий	60-74	55-74
Старечий	75-90	75-90
Довгожителі	Старші 90	Старші 90

підвищується дратівливість, знижуєть­ся функція сенсорних систем. В осіб 60 років і старших послаблюється про­цес гальмування і (дещо рідше) збуд­ження. Знижуються сила, рухливість і врівноваженість нервових процесів і розвивається їх інертність. Важче утво­рюються і закріплюються умовні реф­лекси, в зв'язку з чим ускладнюється засвоєння нових рухів. Сповільнюється швидкість реакцій, збільшується їх ла­тентний період, втрачається спритність і координація рухів. Погіршується здат­ність засвоювати ритми роботи, транс­формувати їх, переходити з одного режиму на інший.

Вікові зміни на різних рівнях нервової системи у комплексі з ендокринни­ми зрушеннями призводять до порушень адаптаційно-регуляторних механіз­мів, що впливають на характер реакції організму на фізичні навантаження. По­довжується процес впрацьовування, обмежується діапазон функціональних зрушень в організмі у відповідь на м'язову роботу, знижується працездатність, збільшується час періоду відновлення після фізичних навантажень.

З роками якісно змінюється обмін речовин, знижується їх інтенсивність. Піддаються змінам білковий, вуглеводний, ліпідний, водний і мінеральний об­мін. Відбувається відмирання частини клітин тканин органів і заміщення їх сполучною і жировою тканиною. Значно знижується інтенсивність окисно-від­новних процесів і використання кисню тканинами. Після 40 років вміст каль­цію в крові, судинах, хрящах поступово збільшується, а в кістках, навпаки, зменшується. Це тягне за собою погіршення еластичності судин, обмеження рухливості у суглобах, остеопороз і ламкість кісток.

Суттєвих змін у процесі старіння зазнають всі ланки серцево-судинної системи. Порушується структура, функції і обмінні процеси в серцевому м'язі, зменшується кількість капілярів, що функціонують, розвивається кис­нева нестача. Судини ущільнюються і потовщуються, втрачають свою елас­тичність. В артеріях починає відкладатися холестерин, що призводить до атеросклерозу аорти, судин серця, головного мозку, нирок, нижніх кінцівок і нерідко — ішемічної хвороби серця, недостатності кровообігу, гіпертоніч­ної хвороби. Погіршення еластичних властивостей і звуження коронарних судин призводять до змін кровопостачання міокарда, зменшення швидкості кровотоку, що, у свою чергу, погіршує роботу серця. Зменшуються скорот­лива здатність серцевого м'яза, систолічний і хвилинний об'єми крові. Під­вищений артеріальний тиск на фоні атеросклерозу судин створює додаткове навантаження на серцевий м'яз, який для забезпечення кровопостачання організму змушений працювати більш напружено, в той час як його резерв­ні сили з віком знижуються. Тому, а також через порушення регуляторних механізмів, в умовах фізичного навантаження зменшується ступінь під-

Розділ 8. Заняття фізичними вправами зі школярами і студентами

вищення ЧСС та інших показників кровообігу, а також подовжується час відновлення.

В процесі старіння відбуваються суттєві морфологічні і функціональні зміни в дихальній системі і судинній системі малого кола кровообігу. У леге­нях розвивається пневмосклероз, бронхи ущільнюються, звужуються, знижу­ється еластичність легеневої тканини і нерідко виникає емфізема. При цьому відмічається облітерація частин судин на рівні капілярної сітки, що у сукуп­ності з атрофічними процесами в альвеолах призводить до погіршення умов дифузії газів між альвеолярним повітрям і кров'ю.

Рухливість грудної клітки через ослаблення її мускулатури, ригідність ре­берних хрящів, зміни в реберно-хребцевих зчленуваннях до 60 років обмежу­ється. Різниця в обхваті грудної клітки при максимальному вдиху і максималь­ному видиху складає у жінок 20-29 років 8,5 см, в 60-69 років — 4,5 см, у чо­ловіків відповідно 10,9 і 5,4 см.

Вентиляційна здатність легень знижується. Легеневі об'єми та ємності зменшуються, а залишковий об'єм легень збільшується. Резервний об'єм види­ху, життєва ємність і максимальна вентиляція легень у людей похилого віку зни­жуються приблизно у два рази порівняно з молодими. Дихання частішає, стає поверхневим. Насичення артеріальної крові киснем і постачання його тканинам знижуються. При фізичних навантаженнях порушується співвідношення між ін­тенсивністю роботи і зміною дихальної функції. Знижується поріг анаеробного обміну і максимальне використання кисню. Киснева вартість роботи зростає.

Суттєві зміни з віком настають у нервово-м'язовому апараті. Відбувається зниження швидкості проведення збудження по нерву. Змінюються структура і діаметр м'язових волокон. М'язи поступово стають в'ялими, атрофуються, знижується їх сила та витривалість. Вага мускулатури у похилому віці складає 20-26 % маси тіла, а м'язова сила до 60-69 років складає 55-80 % її рівня у лю­дей 20-29 років.

Процеси старіння нерівномірно і неодночасно розвиваються в різних м'язових групах. Раніше вони відмічаються у менш активно функціонуючих м'язах: згиначах нижніх кінцівок, м'язах, що фіксують хребет (особливо в грудному відділі), і розгиначах верхніх кінцівок. Здатність до засвоєння нових рухових навичок і складних рухів з віком знижується.

Зміни опорно-рухового апарату при старінні носять дегенеративно-дис­трофічний характер. Вони з'являються досить рано, в віці 40-50 років, в суг­лобах, міжхребцевих дисках, сухожильно-зв'язковому апараті, кістках. У зв'яз­ку з цим виникає біль у суглобах, хребті, обмежується обсяг рухів, підвищуєть­ся втомлюваність. Суглоби деформуються, у них погіршується рухливість. У виражених випадках це призводить до деформуючих артрозів. Для більшості людей похилого віку характерні сутулість, кругла спина, кіфосколіоз і нерідко остеохондроз хребта. Постава і хода у похилому віці змінюються.

Старіння уникнути неможливо, але сповільнити темпи його прояву, зроби­ти активним життя в ці роки можливо. Доведено, що нестача м'язової діяль­ності — гіподинамія — форсує інволюційні зміни в організмі і у комплексі з іншими чинниками призводить до передчасного, патологічного старіння

Фізична реабілітація

Рис. 8.1. Порочне коло рухової недостатності (1) і сприятливі зміни в організмі (2), що виникають при усуненні гіпокінезії (за І. В. Муравовим, 1989)

(рис. 8.1). Тому фізичні вправи, сили природи, загартовування, раціональний режим харчування, діяльності і відпочинку, що підтримують оптимальний рівень функціонування основних систем організму, є ефективним засобом по­передження передчасного старіння і подовження трудової активності людини. Позитивний вплив м'язової діяльності на організм осіб середнього і по­хилого віку обґрунтовує необхідність використання фізичних вправ у ці пе­ріоди життя. Заняття фізичними вправами спрямовані на розв'язання таких завдань:

• зміцнення здоров'я, протидія темпам розвитку інволютивних процесів, збереження загальної і фізичної працездатності, подовження активного довго­ліття;

• стимуляція компенсаторно-пристосувальних реакцій до дії чинників зовнішнього середовища, покращання загального тонусу і загартування ор­ганізму;

• профілактика захворювань або попередження їх прогресування, підтри­мання функцій ЦНС, серцево-судинної і дихальної систем, травної системи, стимуляція обмінних процесів;

• зміцнення м'язів, покращання і збереження рухливості суглобів і хребта, підтримання рухових якостей, умінь та навичок, правильної постави;

• формування впевненості у необхідності систематичних занять фізични­ми вправами, набуття теоретичних знань і практичних навичок з основ самос­тійного їх застосування і самоконтролю.

Ці завдання найповніше реалізуються в організованих колективних занят­тях у групах здоров'я, оскільки проводяться під керівництвом досвідчених

Розділ 8. Заняття фізичними вправами зі школярами і студентами

викладачів за спеціально розробленими програмами і при постійному лікар­сько-педагогічному контролі. Але обмежуватись лише ними не слід. Рекомен­дується використовувати фізичні вправи у режимі дня у вигляді гігієнічної гім­настики, фізкультурних пауз і фізкультхвилинок під час роботи, туристичних походів вихідного дня, пішохідних прогулянок, мисливства, рибальства, зби­рання грибів та ягід, заняття посильною фізичною працею.

Люди середнього і похилого віку, які бажають відвідувати заняття у групах здоров'я, обстежуються лікарем і відповідно до стану здоров'я, рівня фізичної підготовленості, функціональних особливостей організму і його пристосова­ності до м'язового навантаження зараховуються в одну з трьох медичних груп:

/ група — практично здорові особи з помірними віковими змінами і дос­татньою для свого віку фізичною підготовленістю.

// група — особи, вікові зміни у яких супроводжуються помірними відхи­леннями у стані здоров'я, без суттєвих функціональних розладів і задовільною фізичною підготовленістю.

III група — особи, які окрім виразних вікових змін мають значні відхилен­ня у стані здоров'я, слабку фізичну підготовленість і знижену пристосовува­ність до фізичних навантажень.

Особи, у яких процес старіння ускладнюється різного роду захворюваннями, що призводять до серйозних зрушень у стані здоров'я, у названі групи не зарахо­вуються, а направляються у лікувально-профілактичні установи для занять ЛФК.

Групи здоров 'я комплектують відповідно до названих груп, статі та віку. Різниця у віці осіб, які зараховуються в одну групу, може складати 5-10 років (з урахуванням рівня фізичної підготовленості). У І групі може займатися до 20-25 осіб, а в II і III — не більше 12-15, оскільки у цих групах необхідне ве­лике диференціювання фізичних навантажень і ретельніший індивідуальний контроль. Заняття чоловіків і жінок краще проводити окремо, але можливі і змішані групи.

У програму занять входять ті засоби фізичної культури, що забезпечують найбільший оздоровчий ефект: вправи основної гімнастики, рухливі ігри, спор­тивні ігри за спрощеними правилами, ходьба, біг, стрибки, метання, плавання, ходьба на лижах, катання на ковзанах, веслування, їзда на велосипеді, туризм.

Центральне місце у заняттях з особами середнього та похилого віку займа­ють вправи основної гімнастики завдяки їхній всеосяжній дії на організм, можливості індивідуального дозування, вибірковому впливу на певні м'язові групи, суглоби, хребет, окремі органи. Використовують вправи без предметів і з предметами, на гімнастичній стінці і гімнастичній лаві, профілакторі Євміно-ва та тренажерах для зміцнення мускулатури (особливо згиначів ніг, розгина­чів рук, м'язів, що фіксують хребет), а також вправи, що спрямовані на збіль­шення обсягу рухів у суглобах, розслаблення, координацію.

Для жінок середнього віку у заняття рекомендується вводити елементи ху­дожньої гімнастики, а для чоловіків — деякі вправи атлетичної гімнастики. У похилому віці можна використати танцювальні елементи і їх комбінації, віль­ні вправи (починаючи з простих за координацією і технікою виконання рухів, поступово ускладнюючи їх).

Фізична реабілітація

Обов'язковою складовою частиною кожного заняття є ходьба. Це найпри-родніший вид рухів, який легко дозувати, і тому слід використовувати самостій­но як засіб постійного тренування у всіх вікових групах. Тим, хто віднесений до III групи, показана щоденна ходьба 3-4 км за 30-50 хв, тим, хто займається у II групі — 5-7 км за 60-75 хв, представникам І групи — 7-10 км за 70-100 хв.

Біг у II групі рекомендується людям похилого віку у вигляді коротких пробі-гів у чергуванні з прискоренною ходьбою, а у III групі — у вигляді короткочас­ного бігу підтюпцем. Як самостійну форму його можна використати людям се­реднього та похилого віку у І групі, а при додатковому дозволі лікаря — і у II.

У заняття всіх вікових груп вводять рухливі та спортивні ігри за спроще­ними правилами. Для людей середнього віку вони можуть складати основу змісту занять. Із спортивних ігор використовують волейбол, баскетбол, бадмін­тон, теніс, городки. У представників II і III груп похилого віку ігри носять ко­роткочасний характер, щоб не викликати надто великий емоційний підйом, пе­ренапруження, травму. Цій категорії осіб рекомендують рухливі ігри, різні ес­тафети з ходьбою, прискореннями, бігом, передачами м'яча.

Велике оздоровче та загартовуюче значення мають ходьба на лижах, пла­вання, веслування, катання на ковзанах. Займатися ними рекомендується лю­дям середнього віку, що оволоділи даними руховими навичками, і людям похи­лого віку, що набули їх раніше. Навантаження на організм в цих заняттях зале­жить від ступеня володіння технікою рухів, швидкості пересування, відстані і витраченого часу, температури повітря або води, рельефа місцевості. Дозуван­ня навантаження залежить від стану здоров'я осіб, що займаються. Варіанти дозування ходьби на лижах наведено у табл. 8.2.

Плавання за своєю емоційною, профілактичною, гігієнічною, оздоровчою і лікувальною дією є незамінним засобом у заняттях з людьми середнього та по­хилого віку. Займатися краще у басейні з підігрівом води при її температурі 22-23 °С і температурі повітря 25-26 °С. По мірі адаптації організму плавати можна і при температурі води 18-19 °С, а повітря 20-21 °С. Заняття складають­ся з гімнастичних вправ на суші (15-25 хв) і плавання (35^-5 хв) з перервами для відпочинку. Включають також вільне плавання, навчання техніки, ігри у воді.

Фізичні вправи благотворно впливають на людей середнього і похилого ві­ку лише за умови раціонально спланованих, чітко організованих і методично правильно побудованих занять.

Планування має бути річним із розрахунку два заняття в тиждень, за умови переважного проведення їх на відкритому повітрі. Це дозволяє поєднувати по­зитивний вплив фізичних вправ на організм і загартовування. Залежно від складу групи, стажу занять, матеріально-технічної бази, кліматичних і сезон­них умов заняття може будуватись на матеріалі одного із засобів фізичної куль­тури. Найдоцільнішими є комплексні заняття, що містять різні види вправ, або ті, що чергуються за змінним графіком: спочатку у гімнастичному залі, потім на ігровому майданчику, у басейні, на стадіоні тощо.

Заняття будується за загальноприйнятою тричастинною структурою, при­чому чим старші особи, які займаються, тим триваліша його підготовча і зак­лючна частини (в зв'язку із сповільненням процесів впрацьовування і віднов-

Р о з а і л 8. Заняття фізичними вправами зі школярами і студентами

Таблиця 8. 2. Дозування ходьби на лижах залежно від стану здоров'я осіб, які займаються (за А.І. Юровським і І.М. Яблоновським)

 

Медична група	Варіант дозування	Рекомендації
III	1-Й	По рівній місцевості 30-40 хв, без вітру, температура не нижче-10 °С, темп повільний
	2-Й	По рівній місцевості до 60 хв, без вітру, температура не нижче -10 °С, при невеликому вітрі — не нижче -7 °С
	3-й	По рівній місцевості 1,5 год, без вітру, температура до—10 °С, приневеликому вітрі — не нижче — 8 °С
II	1-й	По слабопересіченій місцевості 40 хв (завершення по рівніймісцевості), температура не нижче -12 °С
	2-й	По горбистій місцевості 40-60 хв
	3-й	Те саме і катання з невеликих гір (темп повільний, із зупинками)
	4-й	Прогулянки на 7-8 км по слабопересіченій місцевості
І	1-й	Прогулянки на 10 км
	2-й	Участь у походах на 12-15 км
	3-й	Участь у походах на 16-17 км

лення). Тривалість заняття протягом перших двох місяців для І групи складає 30-45 хв, для II групи — 20-30 хв, для III групи — 15-20 хв. Протягом року тривалість може бути збільшена відповідно до 60-90, 45-60 і 30-45 хв. Для підтримання досягнутого рівня фізичної підготовленості в основному немає необхідності збільшувати частоту занять. Але для представників III групи їх можна проводити 4-5 разів на тиждень, зменшивши тривалість.

Для проведення занять слід суворо дотримуватися поступовості і послі­довності збільшення навантаження. Для цього вправи слід добирати таким чи­ном, щоб кожна попередня готувала організм до виконання наступної, одночас­но забезпечуючи чергування роботи різних м'язових груп за принципом розсі­яного навантаження. Слід частіше робити паузи для відпочинку, як пасивного, так і активного, включати дихальні вправи і вправи на розслаблення. Загально-розвиваючі вправи мають забезпечувати різнобічний і вибірковий вплив на певні м'язові групи і суглоби, відділи хребта. Це дасть змогу цілеспрямовано впливати на розвиток і підтримання рухових якостей, відновлення або збере­ження обсягу рухів у суглобах, покращувати координацію і поставу.

При виконанні вправ особливу увагу слід звертати на правильну постанов­ку дихання. Воно має поєднуватись з рухами, бути вільним, без затримок. Видих має бути тривалішим, ніж вдих. Це сприяє покращанню вентиляції, газообміну і притоку крові до серця. Звичайно нахил і повороти тулуба, присідання, підні­мання та опускання рук, піднімання і згинання ніг виконують на видиху.

Вихідні положення слід чергувати, виключаючи такі, що ускладнюють або затримують дихання, викликають різкі притоки крові до голови, ускладнюють

Фізична реабілітація

виконання рухів. Різка зміна положень стоячи — лежачи (і навпаки) негативно впливає на серцево-судинну систему осіб похилого віку, які займаються у II і, особливо, у III групах. їм рекомендується чергувати вихідні положення так: стоячи, сидячи, лежачи, сидячи, стоячи.

В ході занять реакція організму на навантаження визначається за зовніш­німи ознаками, поведінкою, самопочуттям, рівнем працездатності осіб, що займаються. Слід відзначити, що орієнтація на суб'єктивну оцінку наванта­ження може інколи бути неадекватною і призвести до негативних зрушень че­рез переоцінку людьми своїх можливостей. Тому при контролі за інтенсивніс­тю і допустимістю навантаження слід орієнтуватися на ЧСС. Для цього перед заняттям, в основній частині і в кінці заключної частини визначають рівень ЧСС. Припустима її величина становить для 40-49-річних 150; 50-59-річних — 140; 60-річних і старше — 130 за 1 хвилину. Фізіологічна крива навантажен­ня має поступово підвищуватися на початку заняття, досягати свого максиму­му до середини або у другій третині основної частини і плавно знижуватись до кінця заняття. Щільність занять у перші місяці не повинна перевищувати 40-55 %, а через півроку може наблизитись до 60-65 %. У подальшому реко­мендується у III групі підтримувати досягнуту щільність, а у II і І групах збіль­шувати відповідно до 70 і 80 %.

Ефективність занять визначається лікарсько-педагогічними спостереження­ми, змінами антропометричних показників, амплітуди рухів у суглобах, функці­ональними пробами серцево-судинної і дихальної систем, а також лікарськими дослідженнями, які проводять 2 рази на рік і за показниками. При покращанні об'єктивних і суб'єктивних показників, позитивних змінах і фізичній підготов­леності осіб, що займаються, можна переводити у сильнішу медичну групу.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Кого зараховують у спеціальну медичну групу для занять фізичною культурою і які завдання ставлять перед фізичним вихованням осіб цієї групи?

2. Які особливості організації занять фізичною культурою учнів спеціальної медич­ної групи?

3. Обгрунтувати необхідність спільної роботи викладача і лікаря в організації і про­веденні занять у спеціальних медичних групах.

4. Розказати про особливості методики занять при захворюваннях внутрішніх орга­нів і опорно-рухового апарату.

5. Які зміни відбуваються в організмі людини при старінні?

6. Розказати про особливості реакції літніх людей на фізичні вправи.

7. Охарактеризувати механізми впливу фізичних вправ на людей середнього та по­хилого віку і завдання їх застосування.

8. Які особливості організації занять фізичною культурою з особами середнього та похилого віку?

9. В чому полягають особливості методики занять фізичними вправами з людьми літнього віку?

Р О З Д І Л ■ 9