Оцінка ліквідності балансу позичальника.

Баланс вважається абсолютно ліквідним:

група 1 активу ≥ групи 1 пасиву

група 2 активу ≥ групи 2 пасиву

група 3 активу ≥ групи 3 пасиву

група 4 активу ≥ групи 4 пасиву

Баланс ліквідний, якщо:

група 1 активу ≥ групи 1 пасиву

група 2 активу ≥ групи 2 пасиву

група 3 активу ≥ групи 3 пасиву

група 4 активу < групи 4 пасиву

Баланс вважається достатньо ліквідним, якщо:

група 1 активу ≥ групи 1 пасиву

група 2 активу ≥ групи 2 пасиву

група 3 активу < групи 3 пасиву

група 4 активу < групи 4 пасиву

Баланс неліквідний, якщо:

група 1 активу ≥ групи 1 пасиву

група 2 активу < групи 2 пасиву

група 3 активу < групи 3 пасиву

група 4 активу < групи 4 пасиву

Баланс абсолютно неліквідний, якщо:

група 1 активу < групи 1 пасиву

група 2 активу < групи 2 пасиву

група 3 активу < групи 3 пасиву

група 4 активу < групи 4 пасиву

Оцінювання ризику кредитної угоди.

Для зниження кредитного ризику крім визначення кредитосп­роможності провадиться також аналіз кредитної угоди (проекту), що кредитується. Проект чи угода, запропоновані позичальником, повинні бути проаналізовані ним самим. Однак, такі елементи по­винні бути проаналізовані в тісному зв'язку з оцінкою кредитос­проможності позичальника:

— співвідношення між розміром пропонованого до фінансу­вання нового проекту і власним капіталом позичальника, а саме:

співвідношення «власний капітал/борг» після передбачуваного фінансування;

— коефіцієнт обслуговування боргу проекту, включаючи не­погашену заборгованість діючого підприємства і його передбачу­ваний (екстрапольований) прибуток;

—взаємозв'язок нового пропонованого проекту з поточною Діяльністю позичальника

Оцінка проекту при фінансуванні короткострокових комерцій­них угод має включати такі складові експертизи: -аналіз обгрунтування планованого виторгу від реалізації продукції; - аналіз обґрунтування повернення кредиту; -об'єкт кредитування (ціль кредиту); - термін кредиту; - суб'єкт кредитування (де позичальник має рахунки?); -розмір кредиту (співвідношення розміру власних засобів і суми кредиту); - порядок погашення кредиту;

—— строк окупності проекту; - місце розташування контрагента і позичальника; -—— аналіз можливості контролю з боку банку.

До найважливіших ризиків, що по­винні оцінюватися, можуть належати технічні та комерційні.

Технічні ризики інвестиційних проектів включають можли­вість: затримки науково-дослідних робіт, що входять до інвести­ційного проекту і становлять його сутність, неотримання запла­нованих технічних параметрів у ході конструкторських і техно­логічних розробок і т. ін.

До комерційних ризиків інвестиційних проектів відносяться ризики: неправильного вибору економічних цілей проекту; неправильної оцінки необхідних фінансових ресурсів; недотримання термінів проекту; незабезпечення поточних постачань по проекту; неправильної оцінки ринку збуту, взаємодій з контрагента­ми і партнерами; непередбачених витрат і перевищення кошторису проекту; ризики, пов'язані із забезпеченням прав власності по проекту;

ризики непередбаченої конкуренції і т. ін.

Оцінювання вартості кредитної послуги.

Існує 5 методів ціноутворення за кредитами, а саме: — метод «вартість плюс»; — метод «базова ставка плюс»; — метод максимальних процентних ставок (кеп); — метод «надбавки»; — метод «аналізу дохідності клієнта».

Метод «вартість плюс»

Метод враховує вартість залучених коштів та всі витрати бан­ку, пов'язані із наданням кредиту. Процентна ставка за кредитом охоплює:

— вартість залучення кредитних ресурсів для банку;

— операційні витрати, пов'язані з процесом кредитування (за­робітна плата кредитних працівників, вартість обслуговування кредиту, контролю за ним, вартість управління забезпеченням тощо);

— премію за ризик невиконання зобов'язань клієнтом;

— премію за ризик, пов'язаний зі строком кредитування;

— бажаний рівень прибутковості кредиту, який забезпечує достатні виплати акціонерам банку.

Необхідною умовою застосування такого підходу до ціно­утворення за кредитними операціями є наявність у банку ефекти­вної системи обліку витрат за кожним кредитом, а також управ­лінської інформації.

Головний недолік методу — ігнорування ринкових чинників, таких як попит і пропозиція, стан кредитного ринку, конкуренція тощо, а також припущення, що банк точно може обчислити свої витрати в розрахунку на кожний кредит. Метод «вартість плюс» використовується на ринках із низьким рівнем конкуренції.

Метод «базова ставка плюс»

Сутність методу полягає у визначенні кредитної ставки як су­ми базової ставки і кредитного спреду. За базову ставку можна взяти ставку пропозиції міжбанківського регіонального ринку; ставку першокласного позичальника; ставки міжнародних ринків (LIBOR, FIBOR і т. ін.), інші ставки, що є загальноприйнятними на конкретних ринках.