Міжнародна товарна торгівля України

У соціалістичному минулому Україна підтримувала зовнішньоекономічні зв'язки з 123 країнами світу. З огляду на командно-адміністративну економіку та монополію держави на зовнішньоекономічну діяльність основні рішення щодо розвитку міжнародної торгівлі України приймалися у Москві.

Стисло зупинимося на нинішньому стані міжнародної торгівлі України. Після здобуття Україною незалежності її інтеграція у світову економіку виявилася, як і слід було очікувати, болісною. Економіка України включилася у міжнародну торговельну гонку з позицій аутсайдера. На відміну від постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи Україна, як і раніше, залишається експортером передусім сировини та напівфабрикатів. В експорті України переважає металопродукція. Друге місце посідає мінеральна та хімічна продукція. Продукти машинобудування на початку третього тисячоліття становили близько 12 %.

До 1999 р. зовнішньоторговельний оборот України постійно зменшувався. Водночас погіршувалася структура як експорту, так і імпорту. Експорт продукції низки галузей став збитковим. Найважливіші галузі промисловості занадто енергоємні, тому більша частка валютних надходжень спрямовується не на технічне переоснащення виробничих потужностей, а на оплату імпортованих енергоносіїв.

Обсяги експорту в розрахунку на душу населення в Україні на зламі тисячоліть були втричі меншими, ніж у Польщі, та вдесятеро - ніж в Угорщині. Можливості екстенсивного розширення експорту в Україні вже вичерпано, отже, існує гостра потреба в якісних змінах, що передбачає такі заходи:

· підвищення ефективності експортних операцій;

· відновлення позицій на традиційних ринках і завоювання нових;

· удосконалення державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

· збільшення частки кінцевої продукції в загальному обсязі експорту.

За роки незалежності істотно змінилася географічна спрямованість українського експорту. Порівняно з 1992 р. частка країн СНД в експорті наприкінці ХХ століття зменшилася майже вдвічі. Основні імпортери українських товарів серед країн далекого зарубіжжя - це Китай, Туреччина, Німеччина та Італія.

Серед основних негативних чинників, що впливають на стан зовнішньої торгівлі України, слід зазначити такі:

· низька конкурентоспроможність товарів і послуг (ціни на окремі види української продукції на 30-70 % перевищують ціни аналогічної продукції на міжнародних ринках);

· неефективне управління підприємствами;

· відсутність за кордоном збутової інфраструктури;

· нерозвиненість основних засад ринкової економіки;

· недосконалість методів державного регулювання економіки загалом і зовнішньоекономічної діяльності зокрема;

· слабка інфраструктура підтримки експорту;

· загострення міжнародної економічної конкуренції;

o протекціонізм з боку іноземних держав.

Характерною ознакою торгівлі України є висока питома вага бартерних угод. Щоправда, останніми роками з'явилася тенденція до зменшення їх кількості. Найбільші обсяги постачань на бартерній основі припадають на Росію, Білорусь, США, Німеччину і Туркме-ністан. В експорті за бартерними угодами переважають чорні метали і вироби з них, руди, концентрати, цукор, кондитерські вироби, транспортні засоби, механічне машинне устаткування, органічні хімічні речовини. Бартер у сфері імпорту поширюється на паливно-мінеральні ресурси (у тому числі нафту), електричні й механічні машини, устаткування, каучук, гумові вироби тощо. Слід також звернути увагу на те, що Україна належить до групи 10 найбільших у світі країн - експортерів зброї.

Позитивним результатом у сфері міжнародної торгівлі України можна вважати набуття досвіду регулювання зовнішньоекономічної діяльності (у тому числі законодавчого). Прийнято, зокрема, Єдиний митний тариф, Антидемпінговий кодекс, Митний кодекс України. Національна нормативно-правова база приводиться у відповідність з міжнародним правом. Лібералізується режим регулювання зовнішньоекономічної діяльності, поступово знижуються тарифи, спрощуються процедури митного контролю.

У 2000 р. з'явилася позитивна динаміка показників зовнішньої торгівлі України, що тривала і в наступному році, - зовнішньоторговельний оборот товарів і послуг збільшився на 9,7 % і становив близько 37 млрд дол. Обсяги експорту товарів і послуг зросли на 10,2 % і становили близько 20 млрд дол., обсяги імпорту відповідно на 9 % і становили близько 17 млрд дол. Сальдо торговельного балансу виявилося позитивним.

Потенційні переваги України для розвитку міжнародної торгівлі такі:

· запаси мінерально-сировинних ресурсів (Україна володіє 5 % світових запасів мінеральної сировини);

· сприятливі кліматичні умови і родючі землі;

· наявність інфраструктури для надання послуг (зокрема з міжнародного транзиту нафти та газу);

· великий потенціал високотехнічних галузей промисловості.

На думку фахівців, слід вжити таких заходів для поліпшення зовнішньої торгівлі України:

· підвищити рівень і якість продукції чорної металургії та важкого машинобудування;

· розвивати конкурентоспроможні виробництва аграрно-промислового комплексу;

· розвивати експорт ракетної й авіаційної техніки;

· розвивати і модернізувати транспортну інфраструктуру;

· залучати іноземний капітал для прискорення модернізації;

· створювати нові галузі та виробництва (рідкісноземельні метали, комп'ютери, мікроелектроніка тощо);

· розвинути міжнародний туризм до світового рівня;

· створити маркетингові та сервісні мережі на міжнародних ринках;

· збільшити закупівлі за кордоном новітніх технологій для створення нових конкурентоспроможних національних виробництв;

· активно впроваджувати міжнародні стандарти і процедури сертифікації;

· використовувати політичні та дипломатичні важелі впливу для забезпечення участі України у великих міжнародних коопераційних проектах;

· належним чином забезпечити інформатизацію зовнішньоекономічної діяльності;

· удосконалити фінансові механізми регулювання експорту. Насамкінець слід нагадати читачеві, що в Україні публікуються

два статистичні довідники "Україна в цифрах" і "Статистичний щорічник", в яких вміщено таблиці з даними щодо зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі і міжнародної торгівлі України.

Вільна торгівля

Ві́льнаторгі́вля (фрітредерство)— зовнішньоекономічна політика, за якої держава не втручається у торгівельні відносини з іншими країнами; відсутність штучних (створених урядом) бар'єрів на шляху торгівлі між окремими фірмами різних країн. На рівні теоретичної моделі передбачається, що вільна торгівля призводить до появи додаткових вигод, оскільки дозволяє уникати втрат від викривлень у виробництві та споживанні, пов’язаних із митним захистом. Використання мита має своїм наслідком появу чистих втрат для економіки, які виника-ють через викривлення мотивів поведінки як виробників, так і споживачів. І навпаки, перехід до вільної торгівлі усуває ці викривлення і збільшує національний добробут. У цілому розгляд ринкової рівноваги з використанням моделі «попит-пропозиція» підтверджує той висновок, що розвиток міжнародної торгівлі може надавати виграш усім країнам. Однак якщо у країні-експортері чистий виграш виникає в результаті перевищення вигод виробників над втратами споживачів продукції, то у країні-імпортері, навпаки, загальний приріст добробуту забезпечується за рахунок більшого виграшу споживачів, а виробники продукції, що конкурує з імпортом, несуть втрати. Цей висновок є принципово важливим для пояснення причин державного втручання у сферу зовнішньої торгівлі.^[1] Протилежністю вільної торгівлі є політика протекціонізму. Більшість країн більш або менш широко застосовує протекціоністські заходи у вигляді субсидій, податків, митних тарифів та квот.

Термін «вільна торгівля» означає такі торгівельні відносини, в умовах яких будь-яка особа, група осіб або держава можуть вільно ввійти в ринкові відносини: купувати товари, продавати або обмінювати товари за вільними цінами, які автономно встановлюються контрагентами не залежно від тарифних і нетарифних бар'єрів окремого національного ринку (митних зборів, адміністративних, санітарних та інших приписів).

У разі здійснення політики вільної торгівлі країни стають взаємопов'язаними, зменшується небезпека їх ворожого ставлення одна до одної. Така політика є бажаною і позитивною, але ще ніхто і ніколи у цьому світі не бачив її в чистому вигляді. Така політика є своєрідним

маяком для тих, хто пливе бурхливим морем протекціонізму.

 

У зарубіжній економічній літературі зустрічається думка, що саме Великобританія свого часу створила у світі несправедливий поділ праці (unfairdivisionoflabour). На початку XIX ст. у представників британських правлячих кіл склалася точка зору: "Все, що добре для

Британії, добре і для решти світу". У першій половині XIX ст. Британія, безперечно, була найрозвиненішою промисловою державою світу. Її підприємці мали стартові переваги над промисловцями з інших країн. У 1849 р. Великобританія відкрила свої ринки перед іншими країнами світу і доклала зусиль, щоб інші країни світу слідували її прикладу.

Великобританія спеціалізувалася на випуску товарів обробної промисловості (manufacturedgoods), таких як транспортні засоби (vehicles), двигуни (engines), інструменти (machinetools), папір (paper), текстиль (textileyarnandfabrics). Ці товари експортувалися в обмін на товари першого сектору економіки, а саме перські килими (Persiancarpets), хутра (furs), вина (wines), шовк (silk), деревину (timber), зерно (grain), фрукти (fruits), м'ясо (meat). Найбільший зиск від такого поділу праці отримала саме Великобританія.

 

Щоб покінчити із засиллям Великобританії, ряд країн вдалися до втручання у сферу вільної торгівлі. Протягом 1870-х років США і Німеччина запровадили політику протекціонізму, їх приклад наслідувала Франція та інші держави.

 

Залежні країни продовжували відігравати традиційну роль у міжнародному поділі праці як з огляду на своє колоніальне становище, так і з огляду на те, що відповідна роль влаштовувала їх правлячі кола.

Міжнародний поділ праці зазнав незначних змін до Другої світової війни.Вони поглибилися після її закінчення. Ряд незалежних держав стали нашлях індустріалізації, окремі країни спромоглися розпочатиекспортноспрямовану індустріалізацію. У більшості ж країн, щорозвиваються, промисловий розвиток відбувався у напрямі, адаптованому допотреб колишніх метрополій. Нині обробна промисловість у країнах"третього світу" розвивається завдяки діяльності транснаціональнихкорпорацій. Проте це не можна розглядати як відмову від нав'язаного вісторичному минулому міжнародного поділу праці.