Практика єспл у справах проти україни за ст. 3 конвенції у 2011 – першому півріччі 2012 року. Застосування незаконних методів

Дізнання і досудового слідства у контексті ст. 3 Конвенції.

Рішення ЄСПЛ та відповідна судова практика за 2011 –

Перше півріччя 2012 року в контексті впливу

Таких порушень на оцінку доказів

Судами загальної юрисдикції

Порушення ст. 3 Конвенції встановлено в рішеннях ЄСПЛ за 2011 – перше півріччя 2012 року у таких справах проти України:«Григор’єв проти України» (рішення ЄСПЛ від 15 травня 2012 року), «Клішин проти України» (рішення ЄСПЛ від 23 лютого 2012 року),«Коробов проти України» (рішення ЄСПЛ від 21 липня 2011 року), «Ошурко проти України» (рішення ЄСПЛ від 08 вересня 2011 року),«Нечипорук і Йонкало проти України» (рішення ЄСПЛ від 21 квітня 2011 року), «Савін проти України» (рішення ЄСПЛ від 16 лютого 2012 року) та інших.

Порушення ст. 3 Конвенції у справі «Григор’єв проти України» в її процесуальному аспекті було визнано у зв’язку з неефективністю розслідування за скаргами заявника про жорстоке поводження зі сторони працівників міліції, яка була спричинена неодноразовим закриттям справи органами прокуратури та подальшим скасуванням відповідних постанов судом через недоліки слідства і неврахування наданих вказівок, а також неврахуванням всіх наявних у справі медичних документів.

Стислий огляд обставин справи:04 березня 2002 року заявника було затримано як підозрюваного у вчиненні низки злочинів. Цього ж дня він підписав відмову від захисника. Заявника було поміщено в Одеський ізолятор тимчасового тримання (ІТТ). З 05 березня до участі у справі було залучено захисника. За результатами медичного огляду та експертизи заявника 04 і 05 березня 2002 року, відповідно, було встановлено наявність у нього тілесних ушкоджень. За твердженнями заявника, 17 березня 2002 року він знову зазнав жорстокого поводження, зокрема до нього було застосовано електричний струм, після чого він зізнався у вчиненні ще декількох злочинів. 19 березня 2002 року заявник був переведений до Одеського СІЗО, де його було оглянуто лікарем, який встановив на обох щиколотках сліди опіків, які могли бути отримані в результаті ураження електричним струмом.

29 квітня 2002 року прокуратурою Одеської області було порушено кримінальну справу за фактом вчинення працівниками міліції щодо заявника злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК («Перевищення влади та службових повноважень»). Наявність у заявника тілесних ушкоджень ще двічі підтверджувалась висновками судово-медичних експертиз. Протягом періоду з 16 вересня 2002 року до 12 квітня 2005 року органи прокуратури п’ять разів закривали справу у зв’язку з відсутністю в діях працівників міліції ознак злочину, постанови про що в подальшому скасовувались у зв’язку з недоліками слідства, окрім останньої. Двічі в ході розслідування Апеляційний суд Одеської області вказував Генеральній прокуратурі України на необхідність проведення розслідування скарг підсудних про жорстоке поводження (31 березня 2004 року і 11 травня 2005 року). У відповідь на них 02 серпня 2005 року прокуратура Одеської області за дорученням Генеральної прокуратури України поінформувала суд про необґрунтованість таких скарг.

Таким чином, до порушення процесуальних вимог ст. 3 Конвенції призвело неефективне розслідування скарг заявника, які були підтверджені доказами. Практика ЄСПЛ щодо застосування ст. 3 Конвенції вказує на такі обов’язкові умови дотримання конвенційних зобов’язань у цій частині: 1) імперативний обов’язок щодо проведення розслідування скарг осіб у кримінальному судочинстві про жорстоке поводження; 2) обов’язок щодо встановлення усіх фактичних обставин, за яких особа була піддана жорстокому поводженню, з винесенням конкретного рішення за результатами розгляду відповідних скарг.

Неефективне розслідування скарг судами гр. Григор’єва призвело до порушення ст. 3 Конвенції в її матеріальному аспекті з огляду на те, що у кримінальній справі було підтверджено наявність у гр. Григор’єва тілесних ушкоджень, які свідчили про побиття та застосування до нього електричного струму, та що державою Україна не було надано обґрунтованих пояснень щодо їх походження. З огляду на характер ушкоджень, отриманих заявником, ЄСПЛ дійшов висновку, що поводження, якого зазнав гр. Григор’єв, було катуванням.

Як стверджував гр. Григор’єв, 01–04 березня 2002 року у Київському РУ ГУМВС України в м. Одесі він зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції: Д.,заступника начальника Департаменту карного розшуку МВС України, та Є., начальника Головного управління карного розшуку МВС України, з метою отримання зізнань у вчиненні злочинів. Таку скаргу не було розслідувано ефективно в органах прокуратури Одеської області, навіть з огляду на те, що гр. Григор’єв надав органам досудового слідства зізнавальні показання в результаті застосування до нього фізичного впливу.

Зізнавальні показання гр. Григор’єва, отримані внаслідок жорстокого поводження, не було оцінено Апеляційним судом Одеської області, що діяв як суд першої інстанції, на предмет їх законності та за відсутності ефективного розслідування скарг Апеляційний суд Одеської області не здійснив всебічне, повне і об’єктивне дослідження обставин справи. Також судом не враховано порушення принципу кримінально-процесуального законодавства, згідно з яким забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ч. 3 ст. 22 КПК 1960 р.).

Таким чином, фактичні дані, на підставі яких суд встановив наявність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, встановлені також і показаннями обвинуваченого, отриманими із застосуванням катування. 10 травня 2005 року Апеляційний суд Одеської області, діючи як суд першої інстанції, визнав гр. Григор’єва винним у вчиненні низки злочинів. 04 вересня 2007 року Верховний Суд України ухвалив остаточне рішення у справі, залишивши рішення суду першої інстанції без змін.

Важливе значення має дотримання вимог ст. 3 Конвенції у позитивному аспекті, що встановлює обов’язок забезпечувати ефективне розслідування жорстокого поводження в органах влади під час тимчасового позбавлення волі. Порушення вимог ст. 3 Конвенції у справі «Клішин проти України» у її матеріальному аспекті було встановлено з огляду на те, що у справі було підтверджено наявність у заявника тілесних ушкоджень після звільнення, яких не було до його затримання, та що державою-відповідачем не було надано обґрунтованих пояснень щодо їх походження. За фактичними обставинами справи 22 листопада 2003 року після бійки гр. Клішина було затримано працівниками Конотопської окремої роти ДПС УДАІ УМВС України в Сумській області, та, за твердженнями гр. Клішина, побито. Як стверджував гр. Клішин, у Конотопському МРВ УМВС України в Сумській області його катували з метою отримання визнавальних показань. Клішина було звільнено 23 листопада 2003 року. 24 листопада 2003 року гр. Клішин звернувся за медичною допомогою, йому було діагностовано струс мозку та травми голови. Крім того, висновками судово-медичних експертиз, проведених у листопаді-грудні 2003 року та грудні 2005 року, було підтверджено наявність у гр. Клішина певних ушкоджень, які могли бути завдані 22 листопада 2003 року за обставин, про які стверджував гр. Клішин.

Порушення вимог ст. 3 Конвенції у її процесуальному аспекті у справі «Клішин проти України» визнано ЄСПЛ у зв’язку з неефективністю розслідування за скаргами заявника про погане поводження з огляду на те, що воно характеризувалось численними недоліками, визнаними національними органами, та не призвело до встановлення причин виникнення у заявника тілесних ушкоджень, зокрема за скаргами заявника про погане поводження прокуратура м. Конотопа п’ять разів відмовляла в порушенні кримінальної справи, відповідні постанови про що у подальшому були скасовані або прокуратурою Сумської області, або Конотопським міськрайонним судом Сумської області, окрім постанови від 23 грудня 2005 року, яка не була оскаржена.

Порушення вимог ст. 3 Конвенції у справі «Коробов проти України» у її матеріальному аспекті встановлено з огляду на те, що у справі було підтверджено отримання заявником тілесних ушкоджень під час його тримання під вартою та що державою-відповідачем не було надано обґрунтованих пояснень щодо їх походження. З огляду на характер ушкоджень, отриманих заявником, ЄСПЛ дійшов висновку, що поводження, якого зазнав заявник, є катуванням.

Згідно з твердженнями гр. Коробова під час тримання під вартою працівники міліції катували його із застосуванням електроструму. Медичний огляд 19 квітня 2000 року та висновки судово-медичних експертиз від 05 травня 2000 року і 12 липня 2002 року підтвердили наявність у нього тілесних ушкоджень, зокрема синців та ушкодження нирок. Прокуратура Донецької області та прокуратура м. Маріуполя неодноразово відмовляли у порушенні кримінальної справи за скаргами гр. Коробова на погане поводження, а після порушення відповідної кримінальної справи закривали її у зв’язку з відсутністю складу злочину. Відповідні постанови в подальшому скасовувались судами, окрім постанови прокуратури м. Маріуполя про закриття кримінальної справи від 09 квітня 2007 року, скарга на яку була залишена без задоволення судами трьох інстанцій.

Вищезазначене розслідування за скаргами гр. Коробова про погане поводження було визнано ЄСПЛ неефективним у зв’язку з його надмірною тривалістю (майже 8 років), неодноразовим поверненням справи на додаткову перевірку та нездійсненням важливих слідчих дій на ранньому етапі розслідування.

Порушення вимог ст. 3 Конвенції у справі «Ошурко проти України» у процесуальному аспекті встановлено у зв’язку з неефективністю розслідування щодо працівників ІТТ С. та П., оскільки воно було розпочато тільки через чотири роки і вісім місяців після події, а обвинувачених було віддано до суду через п’ять років та п’ять місяців, що мало наслідком звільнення їх від покарання у зв’язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності; а також у зв’язку з відсутністю будь-якого розслідування щодо працівників ІТТ Ів. та Х. До порушення призвели такі фактичні обставини: у ніч з 12 на 13 квітня 2003 року гр. Ошурко було побито його співкамерниками у ІТТ Красноармійського МРВ ГУМВС Донецької області, внаслідок чого він отримав тілесні ушкодження. На заклики заявника про допомогу працівники ІТТ С. та П. не відреагували. 13 та 14 квітня 2003 року під час чергування Ів. та Х. були проведені медичні обстеження заявника, за результатами яких лікарі рекомендували його госпіталізацію. Проте гр. Ошурко було повернуто до камери ІТТ, де тримались ті ж співкамерники.

Порушення вимог ст. 3 Конвенції у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» у матеріальному аспекті встановлено з огляду на те, що у справі було підтверджено отримання заявником тілесних ушкоджень під час його перебування під вартою та що державою-відповідачем не було надано обґрунтованих пояснень щодо їх походження. З огляду на характер заходів фізичного впливу, про які стверджував заявник і застосування яких не було спростовано державними органами в ході розслідування відповідної скарги, і враховуючи також узгодженість та детальність пояснень заявника як щодо оскаржуваних заходів, так і щодо психологічного тиску, ЄСПЛ дійшов висновку, що поводження, якого зазнав заявник з боку працівників міліції, прирівнюється до катування.

Порушення вимог ст. 3 Конвенції у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» у процесуальному аспекті встановлено у зв’язку з неефективністю розслідування за скаргами заявника про погане поводження, зокрема, оскільки основною підставою для висновку щодо необґрунтованості скарги було невизнання оскаржуваного поводження особами, на яких вказував заявник. Крім того, ЄСПЛ визнав, що практика суду відмовляти у розгляді скарги про погане поводження з посиланням на те, що така скарга має розглядатись в ході розгляду судом справи за обвинуваченням заявника, є неналежною.

Порушення вимог ст. 3 Конвенції у справі «Савін проти України» встановлено у її матеріальному аспекті, а саме застосування до заявника катування, встановлено з огляду на висновки національних судів (Орджонікідзевський районний суд м. Харкова), які визнали застосування до заявника засобів фізичного впливу, тяжкість отриманих ушкоджень та їхній вплив на стан здоров’я заявника, який частково втратив працездатність, а також у зв’язку з тим, що таке катування було умисним, адже його застосування мало на меті отримання визнавальних показань.

Порушення вимог ст. 3 Конвенції у цій справі у її процесуальному аспекті констатовано ЄСПЛ з огляду на неодноразове скасування постанов про відмову в порушенні кримінальної справи через незабезпечення усунення недоліків слідства, про які зазначали прокуратури вищого рівня, та те, що у кінцевому результаті після 10 років розслідування К. (обвинувачений заявником у катуванні) був звільнений від кримінальної відповідальності та покарання і, більш того, продовжував працювати в правоохоронних органах, отримуючи підвищення по службі.

Окремо слід виділити рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України», в якому порушення вимог ст. 3 Конвенції встановлено у зв’язку з неналежними матеріально-побутовими умовами тримання осіб під вартою через те, що камери, в яких заявник тримався в Київському СІЗО, були переповненими та не мали належної вентиляційної системи. Такого виду порушення є системними, проте порушення вимог ст. 3 Конвенції у таких випадках не має прямого відношення до впливу на процес збирання або ж перевірки доказів у кримінальному судочинстві.