Господарське право, поняття та зміст предмета регулювання

Господарське право, поняття та зміст предмета регулювання

Господарське право, як і будь-яка інша юридична дисципліна, може бути визначене насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права. З цієї точки зору господарське право є системою норм, які регулюють господарські відносини, тобто відносини, в які вступають організації, підприємці у процесі своєї господарської діяльності. Господарські відносини у сфері економіки України становлять предмет господарського права.

Зміст предмета господарського права визначається двома основними поняттями: «народне господарство» і «господарська діяльність».

Зазначені поняття визначаються в чинному законодав стві України. Так, згідно із Законом від 3 серпня 1990 р. «Про економічну самостійність України» (Відомості Верхов. Ради УРСР- 1990-№ 34.- Ст. 449) до народного господарства України належать усі розташовані на її території підприємства, установи, організації. В сукупності вони утворюють народногосподарський комплекс України (ст. 1). Це основне коло суб'єктів, які здійснюють господарську діяльність. Історично склалося так, що абсолютна

більшість цих суб'єктів є державними організаціями. У зв'язку з цим держава як власник цих підприємств, установ та організацій здійснює в широких межах державне регулювання економіки. Відносини, що виникають при цьому, регулюються різними галузями права: господарським, адміністративним, фінансовим та ін.

Господарська діяльність як предмет господарського права - це виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг з метою одержання прибутку. Здійснюють її господарюючі суб'єкти — власники або власники основних фондів і оборотних коштів. Підприємства -суб'єкти господарського права можуть здійснювати всі види господарської діяльності, які не заборонені законодавством України і не суперечать їхнім статутам (ст. 1 Закону «Про підприємства в Україні»).

Господарське право України розвивається як система норм, які регулюють три сектори економіки. Домінуючим є державний сектор, до якого належать різноманітні господарюючі суб'єкти, засновані на державній власності (близький до нього сектор, заснований на комунальній власності). Другий сектор становлять підприємства, засновані на колективній власності (західні економічні теорії вважають його приватним, але він в нашій країні настільки одержавлений, що вважати його приватним немає достатніх підстав). Це - колективні підприємства, виробничі кооперативи, господарські товариства.

Третім, найбільш цікавим сектором, що швидко розвивається, є приватний сектор. З розвитком процесу приватизації майна державних підприємств питома вага цього сектора зростатиме. Норми господарського права України будуть «комерціалізуватися» (зменшуватиметься елемент державного регулювання). Воно перетворюватиметься у комерційне право, яке діятиме паралельно з цивільним.

У країнах ринкової економіки правові системи традиційно включають комерційне (не господарське, як у нас) право. Це системи норм права, що регулюють комерційну діяльність у широкому розумінні, тобто виробництво і ку-півлю-продаж товарів, робіт, послуг (а не в розумінні «правил торгівлі»). У таких країнах, як Німеччина, Франція,

Сполучені Штати Америки, комерційне право кодифіковане у формі комерційних кодексів, які д,ють паралельно з цивільними кодексами.

Природні монополії.

Допустимість наявності та функціонування монополій в економіці України закріплена на конституційному рівні. Так, у ст. 42 Конституції України визначено: “Види й межі монополії визначаються законом”. Природні монополії — це один з тих видів монополій, існування і функціонування яких в економіці санкціонується державою. Дійсно, природні монополії відносяться до тієї об'єктивної економічної необхідності, що існує сьогодні в усьому світі.
Поняття і діяльність природних монополій та суб'єктів природних монополій регулюється різними нормативно-правовими актами, серед яких: Господарський кодекс України, Закон України “Про природні монополії”, Повітряний кодекс України, Кодекс торговельного мореплавства України, закони України “Про захист економічної конкуренції”, “Про Антимонопольний комітет України”, “Протранспорт”, “Про зв'язок”, “Про трубопровідний транспорт”, “Про залізничний транспорт”, “Про захист від недобросовісної конкуренції”, “Про електроенергетику” та інші нормативно-правові акти.
У законодавстві існує легальне визначення понять “природна монополія” і “суб'єкт природної монополії”. Так, у ч. 1 ст. 28 ГК України визначено, що стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю продукції в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами господарювання, не можуть бути замінені у споживанні іншими, у зв'язку із чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на такі товари, ніж попит на інші товари (послуги), — вважається природною монополією.
Виходячи з дефініції, можна виділити основні ознаки природної монополії:
- відсутність конкуренції на товарному ринку, в силу її малоефективності, тому що теоретичне припущення про її наявність призвело б до істотного підвищення цін на вироблені товари (роботи, послуги);
- вироблені товари (роботи, послуги) не мають замінників або перехід до них для споживачів практично неможливий або утруднений (електроенергія, теплова енергія, водопостачання, послуги портів тощо);
- зміна ціни на товари природних монополістів не впливає істотно на зміну споживчого попиту, тобто попит є нееластичним.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про природні монополії” від 20.04.2000 р. під суб'єктом природної монополії розуміється суб'єкт господарювання (юридична особа) будь-якої форми власності (монопольне утворення), який виробляє (реалізує) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії.
В основу даних дефініцій закладений структурний підхід. Конкуренція в ряді випадків може розглядатися як недоцільне явище (у науковій літературі пропонувалося на рівні природних монополій розвивати нетрадиційну (штучну) конкуренцію). Суб'єктом природної монополії є тільки юридична особа, що здійснює господарську діяльність. Природна монополія та державна монополія — це різні поняття, які не повинні змішуватися, тому що суб'єкт природної монополії може функціонувати, ґрунтуючись на будь-якій формі власності, а державна монополія характеризується, насамперед, наявністю в основі права державної власності.
Уперше загальний перелік сфер діяльності суб'єктів природних монополій був наданий в Указі Президента України “Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних монополій” від 19.08.97 р. Він включав: сферу електроенергетики, нафтогазовий комплекс, сферу транспорту, сферу зв'язку, житлово-комунальне господарство. Зараз перелік сфер діяльності суб'єктів природних монополій міститься в ст. 5 Закону України “Про природні монополії”: транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами; транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл; транспортування інших речовин трубопровідним транспортом; передачі та розподілу електричної енергії; користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування; управління повітряним рухом; централізованого водопостачання та водовідведення; централізованого постачання теплової енергії; спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.1999 р. № 182 затверджений перелік спеціалізованих послуг транспортних терміналів аеропортів, портів, які підлягають ліцензуванню: послуги аеропортів із забезпечення зліт-посадки та стоянки повітряних суден і авіаційної безпеки; послуги морських і річкових портів з технічного обслуговування суден; послуги з транспортного оброблення вантажів в частині перевантаження вантажів з вагонів однієї колії у вагони іншої колії на транспортних терміналах.
Практично з'ясувати, які підприємства визнані суб'єктами природних монополій, можна з переліків, що складаються Антимонопольним комітетом України щодо загальнодержавного ринку та його територіальних відділень щодо регіональних ринків.
Відповідно до загальної спрямованості державного регулювання за діяльністю природних монополій, законодавчо установлені обов'язки суб'єктів природних монополій:
- дотримуватися встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару, а також інших умов та правил здійснення підприємницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках;
- вести окремий бухгалтерський облік за кожним видом діяльності, що підлягає ліцензуванню;
- забезпечувати на недискримінаційних умовах реалізацію вироблених ними товарів споживачам, а також не чинити перешкод для реалізації угод між виробниками, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, та споживачами;
- надавати органам, які регулюють їх діяльність, документи та інформацію, необхідні для виконання цими органами своїх повноважень, в обсягах та у строки, встановлені відповідними органами;
- забезпечувати посадовим особам органів, які регулюють їх діяльність, доступ до документів та інформації, необхідних для здійснення цими органами своїх повноважень, а також до об'єктів, устаткування та земельних ділянок, що є у їх власності або у користуванні.
Крім цього, суб'єкти природних монополій не можуть вчиняти дії, які призводять або можуть призвести до неможливості виробництва (реалізації) товарів, щодо яких здійснюється регулювання відповідно до законодавства, або до зміни їх іншими товарами, не однаковими за споживчими характеристиками.

Захист прав споживачів

У ст. 39 ГКУ встановлено права споживачів, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або вико­ристання товарів (робіт, послуг) з метою задоволення своїх по­треб. Зокрема, споживачі мають такі права:

• на державний захист своїх прав;

• на гарантований рівень споживання;

• на належну якість товарів (робіт, послуг);

• на безпеку товарів (робіт, послуг);

• на необхідну, доступну та достовірну інформацію про кіль­кість, якість і асортимент товарів (робіт, послуг);

• на відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, по­слугами) неналежної якості, а також шкоди, заподіяної не­безпечними для життя і здоров'я людей товарами (роботами, послугами), у передбачених законом випадках;

• на звернення до суду та до інших уповноважених органів влади за захистом порушених прав або законних інтересів.

Такі самі норми дублюються у ст. З Закону України "Про захист прав споживачів".

З метою захисту своїх прав та законних інтересів громадяни можуть об'єднуватися на добровільній основі у громадські орга­нізації споживачів (об'єднання споживачів).

Держава забезпечує громадянам як споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг), здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостій­них рішень під час придбання та використання товарів (робіт, послуг) відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одер­жання іншими законними способами товарів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для під­тримання здоров'я і життєдіяльності.

Державний захист прав громадян як споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України, органи і установи державного санітарно-епідеміологічного нагляду України, інші органи виконавчої вла­ди, органи місцевого самоврядування відповідно до законодавст­ва, а також судові органи (ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів").

 

Господарське право, поняття та зміст предмета регулювання

Господарське право, як і будь-яка інша юридична дисципліна, може бути визначене насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права. З цієї точки зору господарське право є системою норм, які регулюють господарські відносини, тобто відносини, в які вступають організації, підприємці у процесі своєї господарської діяльності. Господарські відносини у сфері економіки України становлять предмет господарського права.

Зміст предмета господарського права визначається двома основними поняттями: «народне господарство» і «господарська діяльність».

Зазначені поняття визначаються в чинному законодав стві України. Так, згідно із Законом від 3 серпня 1990 р. «Про економічну самостійність України» (Відомості Верхов. Ради УРСР- 1990-№ 34.- Ст. 449) до народного господарства України належать усі розташовані на її території підприємства, установи, організації. В сукупності вони утворюють народногосподарський комплекс України (ст. 1). Це основне коло суб'єктів, які здійснюють господарську діяльність. Історично склалося так, що абсолютна

більшість цих суб'єктів є державними організаціями. У зв'язку з цим держава як власник цих підприємств, установ та організацій здійснює в широких межах державне регулювання економіки. Відносини, що виникають при цьому, регулюються різними галузями права: господарським, адміністративним, фінансовим та ін.

Господарська діяльність як предмет господарського права - це виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг з метою одержання прибутку. Здійснюють її господарюючі суб'єкти — власники або власники основних фондів і оборотних коштів. Підприємства -суб'єкти господарського права можуть здійснювати всі види господарської діяльності, які не заборонені законодавством України і не суперечать їхнім статутам (ст. 1 Закону «Про підприємства в Україні»).

Господарське право України розвивається як система норм, які регулюють три сектори економіки. Домінуючим є державний сектор, до якого належать різноманітні господарюючі суб'єкти, засновані на державній власності (близький до нього сектор, заснований на комунальній власності). Другий сектор становлять підприємства, засновані на колективній власності (західні економічні теорії вважають його приватним, але він в нашій країні настільки одержавлений, що вважати його приватним немає достатніх підстав). Це - колективні підприємства, виробничі кооперативи, господарські товариства.

Третім, найбільш цікавим сектором, що швидко розвивається, є приватний сектор. З розвитком процесу приватизації майна державних підприємств питома вага цього сектора зростатиме. Норми господарського права України будуть «комерціалізуватися» (зменшуватиметься елемент державного регулювання). Воно перетворюватиметься у комерційне право, яке діятиме паралельно з цивільним.

У країнах ринкової економіки правові системи традиційно включають комерційне (не господарське, як у нас) право. Це системи норм права, що регулюють комерційну діяльність у широкому розумінні, тобто виробництво і ку-півлю-продаж товарів, робіт, послуг (а не в розумінні «правил торгівлі»). У таких країнах, як Німеччина, Франція,

Сполучені Штати Америки, комерційне право кодифіковане у формі комерційних кодексів, які д,ють паралельно з цивільними кодексами.