Методи міжнародного приватного права.

Під методом правового регулювання розуміють комплекс взаємопов’язаних засобів юридичного впливу на певну сферу суспільних відносин. Питання методу, з точки зору загальної теорії права, є одним з головних для будь-якої системи норм, що виокремлюється як самостійна галузь права, адже він демонструє юридичну своєрідність галузі, її відмінність від інших. Коли мова йде про методи регулювання в МПП, то маються на увазі спеціальні методи, які характеризують саме цю галузь, підкреслюють її особливість. У той же час, оскільки предметом регулювання МПП виступають відносини приватного характеру, то не можна заперечувати дії загальних методів, які використовуються у інших галузях приватного права, і відзначаються диспозитивністю, рівністю та автономією волі сторін. Але загальний диспозитивний метод регулювання відносин приватного характеру не є визначальним для МПП як самостійної галузі, цю роль відіграють спеціальні методи, що притаманні міжнародному приватному праву: колізійно-правовий та матеріально-правовий.

Колізійно-правовий метод.

Приватноправові відносини, що містять іноземний елемент, мають юридичний зв'язок із правопорядками двох або більше країн, тому при їх регулюванні виникає так звана колізія [5] правових систем держав, з якими пов’язані суб’єкти чи об’єкти правовідносин, або ж юридичні факти, що вплинули на їхнє виникнення, зміну чи припинення. При цьому правове регулювання одних і тих самих правовідносин в країнах світу настільки відрізняється, що юридичні наслідки застосування того чи іншого правопорядку можуть призвести до прямо протилежних наслідків, особливо це стосуються таких сфер, як сімейні відносини, спадкування, відшкодування матеріальної та моральної шкоди тощо. Ці відмінності детально аналізуються в «Особливій частині» міжнародного приватного права.

Таким чином, основною проблемою МПП – є проблема вибору між правовими системами декількох країн, що «стикаються» – колідують одна з іншою. Цей вибір є достатньо складним завданням, він не може здійснюватися довільно, на погляд судових установ, оскільки мають бути враховані інтереси усіх зацікавлених сторін, принципи міжнародного співробітництва, приписи законодавства.

Вибір права, при наявності колізії між правопорядками різних держав, можливий завдяки наявності в актах національного та міжнародного законодавства спеціальних правил – колізійних норм що містять найбільш доцільний у тій чи іншій ситуації спосіб розв’язання колізії.

Отже спеціальним методом регулювання в МПП є колізійно-правовий метод, коли вплив на суспільні відносини відбувається за допомогою колізійних норм, які містять правила вибору належного правопорядку та відсилають регулювання певних відносин до матеріального права конкретної держави.

Колізійно-правовий метод також називають відсилочним, непрямим, адже остаточне правило поведінки складається внаслідок застосування двох норм – колізійної та матеріально-правової, до якої відсилає колізійна.

Колізійно-правовий метод був історично першим у міжнародному приватному прав. Поширення колізійних норм пов’язують із розвитком взаємовідносин між державними утвореннями середньовічної Європи, в яких на той час уже склалися відокремлені системи приватноправового регулювання. Тому протягом довгого часу МПП розвивалося лише як колізійне право, й до тепер у деяких країнах поряд із терміном «міжнародне приватне право» вживається термін «колізійне» або «конфліктне» право.[6]

Не дивлячись на довгу історію колізійно-правового методу, його застосування часто пов’язане з істотними складнощами техніко-юридичного характеру, такими як: невизначеність правового регулювання; неможливість встановлення змісту норм іноземного права або їхнє невірне тлумачення чи застосування; можливість відмови у виконанні судового рішення внаслідок невірно обраного права тощо.

Деякі із зазначених проблем зумовлені національним характером колізійних норм, тому з кінця ХІХ століття розпочався процес уніфікації, тобто створення одноманітних колізійних норм шляхом укладання міжнародних договорів. Так, у 1902– 1905 роках у Гаазі були прийняті конвенції, що встановлювали правила розв’язання колізій у сімейних відносинах міжнародного характеру (щодо укладання та розірвання шлюбів, опікою над неповнолітніми дітьми, особистих та майнових прав подружжя тощо). Проте ці конвенції не набули поширення, в них приймають участь лише декілька європейських країн. Найбільш вдалим прикладом уніфікації колізійних норм вважається регіональна уніфікація, здійснена у 1928 році в Гавані на VI Панамериканській конференції шляхом укладання міжнародної угоди між 15 країнами Латинської Америки. Зазначений договір та додаток до нього (відомий як Кодекс Бустаманте)[7]значно вплинули на розвиток колізійного права на усіх континентах.

Сьогодні уніфікація колізійних норм здійснюється здебільшого на двосторонній основі у формі укладання договорів про правову допомогу, Україна уклала такі договори більш ніж з 50 країнами світу.

Отже колізійний метод регулювання здійснюється у двох формах – національно-правовій (колізійні норми внутрішнього законодавства) та міжнародно-правовій (уніфіковані колізійні норми міжнародних договорів).

Із розвитком міжнародного цивільного та комерційного обігу колізійно-правовий метод перестав задовольняти потреби міжнародного спілкування, гальмував розвиток відносин, насамперед, економічних між державами. Тому країни прагнули знайти інші засоби та можливості врегулювання приватноправових відносин міжнародного характеру.

 

Матеріально-правовий метод.

Як зазначалося, причиною виникнення колізій між правовими системами різних держав є істотні, а іноді принципові, відмінності, що характерні для національних правових систем світу. Розв’язання колізійної проблеми може бути досягнуто не лише шляхом вибору одного з національних правопорядків, що пов’язані з правовідносинами (колізійно-правовий метод), але й шляхом створення спільного одноманітного матеріально-правового регулювання приватних відносин, що мають міжнародний характер – тобто шляхом уніфікації норм матеріального права.

Матеріально-правові норми, уніфіковані в міжнародній угоді є правилами поведінки, що застосовуються безпосередньо для врегулювання відносин по суті. Наприклад, Конвенція про позовну давність в міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 р.[8] встановлює загальний строк позовної давності по таким договорам у 4 роки, отже для усіх країн, що ратифікували зазначену Конвенцію, до подібних відносин буде застосовуватися згаданий строк, хоча у внутрішньому законодавстві України загальний строк позовної давності складає 3 роки (ст. 257 ЦК України), а, приміром, у Португалії – 20 років (ст.309 ЦК Португалії).

Процес уніфікації норм матеріального права почав активно розвиватися у другій половині минулого століття, й на сьогодні більшість відносин у сфері міжнародної торгівлі та галузей, що її обслуговують (міжнародні перевезення, іноземні інвестиції, валютні розрахунки, захист об’єктів права промислової власності тощо) врегульовані нормами міжнародних договорів.

Отже, матеріально-правовий метод є другим спеціальним методом регулювання МПП. Він заснований на застосуванні матеріально-правових норм, що безпосередньо регулюють права та обов’язки сторін. Цей метод має суттєві переваги порівняно із колізійно-правовим, оскільки значно спрощує та прискорює вирішення справи, правове регулювання відоме усім сторонам правовідносин, відсутня необхідність застосовувати іноземне право.

Однак, не дивлячись на усі недоліки колізійного методу, він продовжує залишатися основним щодо регулювання сімейних, спадкових, майнових та багатьох інших приватних відносин, ускладнених іноземним елементом.

Таким чином, міжнародному приватному праву притаманні два спеціальних методи регулювання – колізійно-правовий, що здійснюється у двох формах – національній та міжнародній, та матеріально-правовий, що здійснюється у міжнародно-правовій формі.