Види господарської відповідальності

Залежно від структури правопорушень:

1. Часткова (настає за порушення зобов’язання кількома суб’єктами. Відповідальність визначається часткою участі в договорі про виконання зобов’язань).

2. Солідарна (може застосовуватися в умовах, установлених законом чи договором, і можлива лише тоді, коли є кілька суб’єктів господарювання на боці боржника. Кредитор може вимагати сплати штрафних санкцій чи покриття збитків як від будь-якого учасника, так і від усіх разом).

3. Субсидіарна (додаткова) (відповідальність третьої особи за боржника. Наприклад, відповідальність поручителя, ґаранта за позиками, отриманими суб’єктом господарювання.

За обсягом відповідальності правопорушника:

1. Повна (означає відшкодування контрагенту чи державі всіх видів збитків (шкоди), понесених ними (втрата чи пошкодження їх майна, додаткові витрати та неотримані доходи).

2. Обмежена (установлюється так: у нормах права щодо обмеженого розміру відповідальності визначається максимальний розмір збитків, або у них міститься припис не стягувати з боржника певні види збитків).

3. Підвищена (передбачається законодавцем для особливо небезпечних правопорушень).

Залежно від видів зобов’язань:

1. В організаційно-господарських зобов’язаннях.

2. У внутрішньогосподарських зобов’язаннях.

3. У майново-господарських зобов’язаннях.

Залежно від інших критеріїв виділяють інші види господарської відповідальності.

Функції господарсько-правової відповідальності – напрямки її діяльності, той господарський результат, який настає в результаті використання ГПВ.

Функції господарсько-правової відповідальності:

1. Загальні:

1.1. Попереджувальна – загроза застосування ГПВ змушує учасника відносин діяти правомірно, щоб уникнути його неґативних наслідків.

1.2. Штрафна – покарання за вчинений злочин.

2. Спеціальні:

2.1. Компенсаційно-відновлювальна – відновлення порушеного правопорядку й усунення наслідків неправомірної поведінки суб’єкта.

2.2. Сигнальна – застосування до суб’єкта ГПВ є для нього сигналом про необхідність поліпшення своєї роботи з метою уникнення в майбутньому втрат від настання такої відповідальності, а для партнерів – сигналом про необхідність з‘ясувати доцільність продовження з ним договірних зв’язків.

3. Інформаційна – інформування учасників господарського життя про утруднення в діяльності їхніх партнерів, доцільність коригування своїх відносин з ними.

Господарсько-правова відповідальність грунтується на принципах (ст. 216 ГК України), згідно з якими:

1. Потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи зазначено це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

2. Сплата штрафних санкцій за порушення зобов’язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов’язань у натурі.

3. У господарському договорі неприпустимими є застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Господарсько-правові санкції застосовуються до порушників протягом установлених законом строків:

- строків позовної давності – у разі використання судового порядку;

- спеціальних строків – у разі використання адміністра­тивно-господарських санкцій.

Порядок реалізації господарсько-правової відповідальності: учасники господарських відносин, які порушили майнові або законні інтереси інших суб’єктів, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення їм претензій або звернення до суду.

3. Види санкцій за правопорушення

у сфері господарювання

 

Види санкцій за правопорушення у сфері господарювання:

1. Відшкодування збитків у сфері господарювання.

2. Штрафні санкції.

3. Оперативно-господарські санкції.

4. Адміністративно-господарські санкції.

5. Санкції, що застосовуються до порушників антимонопольно-конкурентного законодавства.

Відшкодування збитків у сфері господарювання (ст.ст. 224 – 229 ГК України). Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконанні зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 ГК України).

Склад збитків (п. 1 ст. 225 ГК України):

1) вартість втраченого, пошкодженого, знищеного майна;

2) додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збит­ків унаслідок порушень зобов’язань другою стороною;

3) неодержаний прибуток (втрачена вигода);

4) матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Правила визначення розміру збитку:

1) у разі задоволення боржником у добровільному порядку вимог потерпілої сторони використовуються ціни, які існували на день задоволення вимоги;

2) у разі задоволення боржником у недобровільному порядку вимог потерпілої сторони використовуються ціни, які існували на день подання до суду позову.

Суб’єкт, який відшкодував збитки, має право стягнути в порядку реґресу збитки з третьої особи.

У разі отримання збитків одночасно від декількох суб’єктів кожний з них відшкодовує збитки (ст. 196 ГК, ст.ст. 543 – 544 ЦК).

Відшкодування збитків здійснюється в претензійно-позов­ному порядку.

Позитивні риси: універсальний характер (використовується і в горизонтальних, і у вертикальних відносинах, договірних і позадоговірних); передбачається законом, а отже, не потребує спеціальної згадки про неї в договорі.

Недоліки: складність у використанні: необхідність довод­ження факту наявності збитків, їх обсягу; наявності всіх чотирьох елементів складу злочину.

Штрафні санкції (ст.ст. 230 – 234 ГК України). Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми: неустойка, штраф, пеня. Господарський кодекс не визначає, що слід розуміти під кожним із цих видів санкцій і чим вони відрізняються одна від одної. Цивільне законодавство визначає всі три види штрафної відповідальності як різновиди неустойки (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов’язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, на відміну від господарської штрафної відповідальності, яка може стягуватися тільки у грошовій формі, цивільна штрафна відповідальність може бути реалізована й шляхом стягнення з винної сторони майна.

Дуже важливим є питання визначення розміру, у якому стягуються штрафні санкції. Цей розмір може бути визначено як у законі, так і в договорі.

Форми неустойок:

1) у процентному співвідношенні до суми порушеного зобов’язання незалежно від терміну прострочення (наприклад: 20% вартості поставленої продукції, яка не відповідає вимогам якості);

2) у процентному співвідношенні до суми порушеного зобов’язання залежно від терміну прострочення (наприклад: 0,1% несплаченої суми за кожний день прострочення);

3) у твердій сумі (за інфляції);

4) у кратному розмірі до вартості товару.

Штрафи сплачуються в претензійно-позовному порядку.

У ст. 233 ГК України передбачається можливість зменшення розміру штрафних санкцій судом у випадку, якщо:

а) штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора;

б) якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

Позитивні сторони: швидкість (термін позовної давності – 6 місяців) і зручність використання (не залежить від збитків).

Недоліки: обмежена сфера використання – тільки договір­ні відносини.

Оперативно-господарські санкції (ст.ст. 235 – 237 ГК України) – це передбачені законодавством або договором засоби оперативного впливу на правопорушника, спрямовані на попередження господарського правопорушення або зменшення його шкідливих наслідків, їх оперативність полягає в тому, що вони вводяться в дію самими суб’єктами або державними органами, які контролюють додержання законності у відповідній сфері господарських відносин.

Основні риси оперативно-господарських санкцій:

1) використовуються тільки в господарсько-договірних відносинах;

2) використовуються на розсуд кредитора;

3) передбачаються законом або договором;

4) мета – захист інтересів кредитора;

5) заходи організаційного характеру;

6) підстава – договір;

7) фактичні підстави – невиконання.

Перелік оперативно-господарських санкцій (ст. 236 ГК України):

1) одностороння відмова від виконання свого зобов’язання управленною стороною із звільненням її від відповідальності за це – у разі порушення зобов‘язання другою стороною;

2) відмова від оплати за зобов’язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;

3) відстрочення відвантаження продукції в результаті прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок;

4) відмова управненої сторони від прийняття подальшого виконання зобов’язання, порушеного другою стороною (списання з рахунку боржника коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);

5) установлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових ґарантій належного виконання зобов’язань стороною, яка порушила зобов’язання: зміна порядку оплати, передоплата;

6) відмова від майбутніх відносин.

Адміністративно-господарські санкції (238 – 250 ГК України). Господарська діяльність повинна здійснюватись її суб’єктами за правилами, установленими законодавчими актами. Якщо ці правила порушуються, до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані, як визначає Господарський кодекс України (ст. 238), уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення та ліквідацію його наслідків.

Адміністративно-правові санкції відрізняються від інших засобів впливу на суб’єктів господарювання тим, що вони застосовуються особливим суб’єктом, у якому, за виразом фахівців, уособлюється так звана публічна адміністрація – у вигляді або державних органів виконавчої влади, або виконавчих органів місцевого самоврядування.

Господарський кодекс України встановлює перелік адміністративно-господарських санкцій, які органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень можуть застосовувати до суб’єктів господарювання. Зокрема, це:

1) вилучення прибутку (доходу);

2) адміністративно-господарський штраф;

3) стягнення зборів (обов’язкових платежів);

4) зупинення операцій за рахунками суб’єктів господарювання;

5) застосування антидемпінгових заходів;

6) припинення експортно-імпортних операцій;

7) застосування індивідуального режиму ліцензування;

8) зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання певних видів господарської діяльності;

9) анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання окремих видів господарської діяльності;

10) обмеження або зупинення діяльності суб’єкта господарювання;

11) скасування державної реєстрації та ліквідація суб’єкта господарювання;

12) інші адміністративно-господарські санкції, передбачені ГК України та іншими законами.

 

Змістовий модуль IV

Особливості правового реґулювання

в окремих галузях господарювання

 

 

Тези лекції № 14

Правове регулювання господарсько-торговельної діяльності в Україні

 

 

План

 

1. Поняття і види господарсько-торговельної діяльності.

2. Порядок заняття торговельною діяльністю й правила торговельного обслуговування населення.

3. Правила роботи роздрібної та дрібнороздрібної торго­вельної мережі.

4. Біржова торгівля.

5. Захист прав споживачів.

 

 

1. Поняття і види господарсько-торговельної діяльності

 

Господарсько-торговельна діяльність – діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг (ст. 263 Господарського кодексу України).

Види господарсько-торговельної діяльності:

1. Залежно від ринку:

- внутрішня торгівля;

- зовнішня торгівля:

а) вивізна – між вітчизняними виробниками й іноземними споживачами;

б) ввізна – між іноземними виробниками й вітчизняними споживачами;

в) транзит – між іноземними виробниками й іноземними споживачами, коли вона провадиться за сприяння вітчизняних посередників.

2. Залежно від форми здійснення:

- матеріально-технічне постачання і збут;

- енергопостачання;

- заготівля;

- оптова торгівля;

- роздрібна торгівля і громадське харчування;

- продаж і передача в оренду засобів виробництва;

- комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності;

- інша допоміжна діяльність щодо забезпечення реалізації товарів (послуг) у сфері обігу.

3. Залежно від обсягу реалізації:

- оптова;

- роздрібна;

4. Залежно від віддаленості від споживача:

- оптова торгівля – продаж товару провадиться від торговця до торговця, товар здобувається партіями й безпосередньо у виробників;

- роздрібна торгівля – продаж провадиться самому споживачеві в розмірах, що відповідають його щоденним потребам, здобувається товар звичайно в оптових торговців;

- дрібнороздрібна торгівля – продаж провадиться самому споживачеві з незначним розміром оборотного капіталу.

Правовими формами реалізації продукції є господарські договори поставки, купівлі-продажу, постачання енергетичними та іншими ресурсами. Ці договори належать до тих договорів, що спрямовані на передачу майна у власність, повне господарське відання, оперативне управління.

Основні нормативні акти, які реґулюють торговельну діяльність:

1. Господарський кодекс України.

2. Закон України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 13.03.1996 р.

3. Закон України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 21.12.2000 р.

4. Закон України "Про ліцензування окремих видів господарської діяльності" від 01.06.2000 р.

5. Закон України "Про стандартизацію" від 17.05.2001 р.

6. Закон України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991 р.

7. Закон України "Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами" від 19.12.1995 р.

8. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони" від 30.03.1994 р.

9. Постанова Кабінету Мiнiстрiв України "Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності та правил тор­говельного обслуговування населення" від 15.06.2006 р.

10. Наказ Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і тор­гівлі України "Про затвердження Правил роботи дрібнороз­дрібної торговельної мережі" від 08.07.1996 р.

11. Наказ Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і тор­гівлі України "Про затвердження Інструкції про порядок поз­начення роздрібних цін на товари народного споживання в під­приємствах роздрібної торгівлі та громадського харчування" від 20.01.1997 р.

12. Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції "Про затвердження Правил роботи закладів (під­приємств) ресторанного господарства" від 24.07.2002 р.

13. Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції "Правила торгівлі на ринках" від 22.03.2002 р. та ін.

 

 

2. Порядок заняття

торговельною діяльністю й правила

торговельного обслуговування населення

 

Важливим підзаконним актом у сфері торговельної діяльності є Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності та правил тор­говельного обслуговування населення" від 15.06.2006 р. У цьо­му нормативному акті зазначено сфери торговельної діяльності (роздрібна, дрібнороздрібна торговельна мережа) та мере­жу закладів ресторанного господарства (ресторани, кафе, ка­фетерії тощо).

Об’єктами торговельної діяльності є такі:

1) магазин, який може бути:

за товарною спеціалізацією – продовольчим, непродоволь­чим, змішаним;

за товарним асортиментом – універсальним, спеціалізова­ним, вузькоспеціалізованим, комбінованим;

за методом продажу товарів – з індивідуальним обслугову­ванням, самообслуговуванням, торгівлею за зразками або через торговельні автомати;

2) павільйон;

3) кіоск, ятка;

4) палатка;

5) лоток, рундук;

6) склад товарний;

7) крамниця-склад, магазин-склад.

Усі вищезгадані торговельні об’єкти відносяться до торговельних пунктів, або, інакше, це споруди торговельно-побу­тового призначення (далі – СТПП), які діють на підставі доз­волу. Реґулює ці відносини Постанова Кабінету Міністрів "Про затвердження Єдиних правил ремонту і утримання автомо­більних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користу­вання ними та охорони" від 30.03.1994 р.

Дозвіл для розміщення СТПП видається:

1) у межах ліній міських вулиць і доріг – відповідними міс­цевими виконавчими органами міських рад, а в мм. Києві та Севастополі – міськими державними адміністраціями за погод­женням з Державтоінспекцією, дорожньо-експлуатаційними та іншими заінтересованими організаціями;

2) у межах смуг відчуження автомобільних (заміських) до­ріг – відповідними дорожньо-експлуатаційними організаціями за погодженням з Державтоінспекцією.

Забороняється розміщати СТПП:

- біля фасадів адміністративних і культових будівель, без­посередньо біля пам’ятників, фонтанів, клумб, оглядових і па­норамних майданчиків, скульптурних та інших елементів оз­доблення будинків і декоративного благоустрою території;

- ближче ніж за 20 метрів до перехресть вулиць;

- в охоронних зонах інженерних комунікацій;

- на зупинці громадського транспорту на відстані ближче ніж 20 метрів в обидва боки по тротуару від установленого дорожнього знака, що її позначає (крім малих архітектурних форм, зблокованих з кіосками для продажу проїзних квитків);

- на штучних спорудах (крім випадків, коли розміщення цих споруд передбачено проектом будівництва або реконструкції, погодженим та затвердженим в установленому порядку);

- ближче ніж за 100 метрів до залізничних переїздів.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України "Про зат­вердження Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування населення" суб’єкти господарювання повинні забезпечити:

- відповідність приміщення (місця) для провадження діяльності у сфері торгівлі та ресторанного господарства необ­хідним санітарним нормам, а технічного стану приміщення (місця), будівлі й устаткування – вимогам нормативних доку­ментів щодо зберігання, виробництва та продажу відповідних товарів, а також охорони праці;

- наявність на видному та доступному місці куточка по­купця, де розміщується інформація про найменування влас­ника або уповноваженого ним органу, книга відгуків і пропо­зицій, адреси та номери телефонів органів, що забезпечують захист прав споживачів;

- розміщення торговельного патенту, ліцензії відповідно до встановлених законодавством вимог;

- продаж товарів згідно з установленими правилами й нор­мами.

На вимогу споживача відповідальний працівник суб’єкта господарювання повинен надати йому нормативні документи, які реґламентують торгівлю: Постанову Кабінету Міністрів Ук­раїни "Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування населен­ня", Закон України "Про захист прав споживачів", санітарні норми, ветеринарні документи, правила продажу окремих ви­дів товарів відповідно до спеціалізації суб’єкта господарюван­ня (п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затверд­ження Порядку провадження торговельної діяльності та пра­вил торговельного обслуговування населення").

Суб’єкт господарювання зобов’язаний:

· надавати споживачеві у доступній формі необхідну, дос­товірну та своєчасну інформацію про товари;

· усіляко сприяти споживачеві у вільному виборі товарів і додаткових послуг, на його вимогу провести перевірку якості, безпеки, комплектності, міри, ваги та ціни товарів з наданням йому контрольно-вимірювальних приладів, документів, які підтверджують якість, безпеку, ціну товарів;

· перевірити справність виробу, продемонструвати, за мож­ливості, його роботу та ознайомити споживача з правилами ко­ристування;

· забезпечити приймання, зберігання і продаж товарів та продукції, виготовленої в закладі ресторанного господарства, відповідно до законодавства;

· забезпечити наявність у працівників, що здійснюють про­даж продовольчих товарів, особистих медичних книжок уста­новленого зразка, організацію своєчасного проходження ни­ми медичних оглядів та контроль за допуском їх до роботи за наявності необхідного медичного висновку;

· установити вивіску з назвою суб’єкта господарювання й інформацією про режим роботи (режим роботи торговельного об’єкта й закладу ресторанного господарства встановлюється суб’єктом господарювання самостійно, а у випадках, передба­чених законодавством, – за погодженням з органами місцевого самоврядування);

· повідомляти громадян у разі проведення санітарних за­ходів, ремонту, технічного переобладнання та проведення ін­ших робіт про дату та період закриття;

· установити урну для сміття біля об’єкта торгівлі;

· утримувати торговельні та складські приміщення, а також прилеглу до них територію відповідно до санітарних норм.

· мати журнал реєстрації перевірок установленого зразка, у якому особи, що їх проводять, роблять відповідні записи.

Працівники, залучені до виготовлення, зберігання та реа­лізації харчових продуктів і продовольчої сировини, зобов’язані мати спеціальну підготовку.

Забороняється безпідставне вилучення, приховання або затримання реалізації виставлених для продажу товарів.

Забороняється примушувати покупця придбавати товари неналежної якості або непотрібного йому асортименту.

Не допускається продаж товарів, вільну реалізацію яких заборонено.

Засоби вимірювальної техніки, що використовуються у торговельній діяльності, повинні бути в справному стані, мати повірочне клеймо та проходити періодичну повірку в установ­леному законодавством порядку.

Заклад ресторанного господарства: забезпечує наявність асортименту продукції, що затверджується відповідно до типу закладу або класу (ресторан, бар) його власником (керів­ником); виготовляє продукцію з дотриманням вимог, перед­бачених нормативними документами, а також має право роз­робляти й виготовляти фірмові страви, технологічна доку­ментація яких затверджується в установленому порядку.

У закладі ресторанного господарства забороняється вста­новлювати мінімум вартості замовлення й пропонувати спо­живачеві обов’язковий асортимент продукції, виробленої в такому закладі.

Контроль за дотриманням цих Порядку та правил здійс­нюють органи виконавчої влади й органи місцевого самовря­дування в межах їх компетенції відповідно до законодавства.

 

 

3. Правила роботи роздрібної

та дрібнороздрібної торговельної мережі

 

Роздрібна торгівля має деякі особливості, зокрема щодо встановлення ціни на товари, а також вимог до порядку здійснення такої торгівлі. Ці особливості реґулюються Наказами Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України "Про затвердження Правил роботи дрібнороздрібної торго­вельної мережі" від 08.07.1996 р., "Про затвердження Інструкції про порядок позначення роздрібних цін на товари народного споживання в підприємствах роздрібної торгівлі та громад­ського харчування" від 20.01.1997 р.

Згідно з Інструкцією про порядок позначення роздрібних цін на товари народного споживання в підприємствах роздріб­ної торгівлі та громадського харчування в підприємствах роздрібної торгівлі та громадського харчування від 20.01.1997 р. керівник суб’єкта господарювання призначає працівників, від­повідальних за формування, установлення й застосування роз­дрібних цін.

Роздрібні ціни суб’єкт господарювання фіксує в реєстрі роздрібних цін, де зазначається: назва товару, артикул, марка, тип, оптова відпускна ціна (ціна постачальника) з посиланням на документ, що її засвідчує, розмір торговельної надбавки, уста­новлена роздрібна ціна.

Інформування покупців про роздрібні ціни на товари здійснюється за допомогою таких засобів:

- ярликів цін (цінників) на зразках товарів або покажчиків цін у підприємствах роздрібної торгівлі;

- ярликів цін (цінників), прейскурантів алкогольних напоїв, меню та прейскурантів на куповані товари у підпри­ємствах громадського харчування.

Ярлик цін (цінник) призначається для надання покупцям основної інформації про окремий товар; покажчик цін і прейс­курант на куповані товари – про товари, що є в продажу, меню містить перелік страв, кулінарних, булочних, борошняних кон­дитерських виробів, що пропонуються протягом дня (п. 6 Інструкції про порядок позначення роздрібних цін на товари на­родного споживання в підприємствах роздрібної торгівлі та гро­мадського харчування.

Документами, які обґрунтовують сформовані й установ­лені ціни на товари, що надійшли до підприємств роздрібної торгівлі та громадського харчування, є:

1) рахунки-фактури;

2) накладні;

3) квитанції про прийняття товарів на комісію;

4) заборні листи;

5) калькуляційні картки, інші супровідні документи;

6) книги надходження товарів, акти останньої інвентари­зації;

7) описи-акти уцінки, дооцінки, оформлені в установлено­му порядку.

Вимоги до ярлика цін:

· обов’язковий підпис працівника, відповідального за ціни, і печатка або штамп суб’єкта господарювання із зазначенням дати підписання (для підприємств споживчої кооперації, крім розта­шованих у містах, печатка або штамп не є обов’язковими);

· у підприємствах громадського харчування меню та прейскуранти на алкогольні напої та тютюнові вироби підпису­ються керівником підприємства та бухгалтером (калькулятором) і засвідчуються печаткою суб’єкта господарювання;

· після проведення переоцінки товарів суб’єкт господарю­вання повинен перемаркувати ціни шляхом закреслення попе­редньої ціни та позначення нової ціни на ярликах цін (цінниках), товарних ярликах, етикетках підприємств-виготівників, упаку­ванні та ін. кожної одиниці товару і засвідчити підписом пра­цівника, відповідального за формування, установлення або засто­сування цін;

· якщо старі ціни на товарах закреслити неможливо (на­приклад, якщо вони нанесені етикетпістолетом), позначення нових цін наклеюються безпосередньо на попередні;

· при перемаркуванні цін на товарах, уцінених у зв’язку з частковою втратою якості, на товарних ярликах, упакуванні або ярликах цін (цінниках) ставиться літера "П";

· забороняється позначення цін олівцем;

· ярлики, прейскуранти, покажчик цін на товари, яких уже немає в продажу, повинні знищуватися.

У підприємствах роздрібної торгівлі, де в розрахунках із покупцями застосовується сучасна технологія автоматизованої ідентифікації товарів за їх штриховими кодами, а значення цін товарів зберігається в пам’яті ЕККА або комп’ютера, засвід­чення ярликів цін (цінників) підписом з датою та печаткою або штампом не обов’язкове.

Роздрібна торгівля через дрібнороздрібну торговельну мережу – це одна з форм позамагазинного продажу товарів, за якої приміщення не мають торговельного залу для покупців.

У дрібнороздрібній торговельній мережі забороняється продаж (п. 8 Наказу Міністерства зовнішніх економічних звязків і торгівлі України "Про затвердження Правил роботи дрібнороздрібної торговельної мережі" від 08.07.1996 р.):

- продовольчих товарів, якщо при їх продажу відсутні умови для дотримання санітарних норм і правил, а також для додержання температурних режимів, умов зберігання та про­дажу цих товарів;

- нефасованих і неупакованих продовольчих товарів з розно­сок, лотків, столиків, корзин та неспеціалізованого транспорту, крім картоплі, овочів, фруктів, плодів, ягід, баштанних культур в період сезонного продажу, а також морозива, квітів;

- алкогольних напоїв (крім автомагазинів системи спожив­чої кооперації, що здійснюють виїзну торгівлю у сільській місцевості, за наявності марок акцизного збору);

- тютюнових виробів через засоби пересувної мережі, за винятком автомагазинів, автокафе, авторозвозок, лавок-авто­причепів системи споживчої кооперації, що здійснюють про­даж у сільській місцевості;

- тютюнових виробів через стаціонарні пункти, якщо стан приміщень не відповідає вимогам нормативних документів щодо їх зберігання;

- тютюнових виробів без марок акцизного збору;

- алкогольних напоїв і тютюнових виробів працівниками суб’єкта господарювання, яким не виповнилося 18 років;

- технічно складних та великогабаритних товарів;

- тканин, взуття (крім домашнього та робочого), швейних виробів (крім робочого одягу і головних уборів для літнього сезону) та виробів верхнього трикотажу, що потребують при­мірювання;

- дорогоцінних металів, коштовного каміння та виробів з них;

- вогненебезпечних товарів побутової хімії, піротехнічних іграшок, паливно-мастильних матеріалів (крім тих, що реалі­зуються через авторозвозки системи споживчої кооперації);

- об’єктів санітарних заходів, вимоги до обігу яких заборо­нено законодавчими актами; товарів, вільна реалізація яких заборонена, а також тих, що не мають відповідного марку­вання, належного товарного вигляду, на яких строк придат­ності не зазначено або зазначено з порушенням вимог норма­тивних документів, строк придатності яких минув, а також тих, що надійшли без документів, передбачених законодавством, зокрема, які засвідчують їх якість та безпеку.

Працівники дрібнороздрібної торговельної мережі під час виконання своїх обов’язків повинні:

- бути охайно одягнені в формений чи санітарний одяг і головні убори;

- додержуватися правил особистої гігієни, тримати робоче місце, приміщення та навколишню територію в належному санітарному стані, не палити на робочому місці, бути з покуп­цями ввічливими;

- мати при собі паспорт, який пред’являється на вимогу службових осіб органів державного контролю і нагляду та правоохоронних органів.

У кожному стаціонарному пункті дрібнороздрібної торго­вельної мережі повинні бути:

- санітарні правила та санітарний журнал;

- книга відгуків і пропозицій установленого зразка, яка на­дається покупцеві на першу його вимогу;

- оригінал дозволу на право торгівлі у відведеному місці;

- ліцензії на торгівлю;

- торговий патент;

- адреса й номер телефону суб’єкта господарювання, якому належить цей пункт, прізвище, ім’я та по батькові продавця;

режим роботи.

Вимоги щодо приміщень та обладнання. Стаціонарні пункти дрібнороздрібної торговельної мережі, як правило, повинні бути типовими, відповідати вимогам нормативних документів щодо санітарії, охорони праці, техніки безпеки, естетичним вимогам, архітектурно вписуватись у навколишнє середовище.

На кузовах автомагазинів, автокафе, авторозвозок, авто­причепів, автоцистерн повинен бути нанесений фарбою чіт­кий напис із зазначенням найменування, адреси, номера те­лефону суб’єкта господарювання, номера точки пересувної торговельної мережі.

На автотранспорт, що перевозить продовольчу сировину та продовольчі товари для дрібнороздрібної торговельної ме­режі, повинен бути оформлений санітарний паспорт.

У разі здійснення виїздної (виносної) торгівлі на робочому місці продавця встановлюється табличка із зазначенням назви, місця розташування та номера телефону суб’єкта господарю­вання, що організував торгівлю, а також прізвища, імені та по батькові продавця.

На робочому місці громадянина-підприємця встановлю­ється табличка із зазначенням його адреси, номера свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта господарювання та назви органу, що здійснив цю реєстрацію.

Пункт дрібнороздрібної торговельної мережі повинен бу­ти забезпечений відповідним інвентарем та обладнанням, а в разі здійснення продажу продовольчих товарів, що швидко псуються, – холодильним устаткуванням.

Засоби вимірювання, що використовуються під час про­дажу товарів, повинні бути у справному стані, мати чітке дер­жавне повірочне клеймо та в установленому порядку періодично перевірятися.

Стаціонарні пункти дрібнороздрібної торговельної мережі обладнуються електроосвітленням.

При розміщенні стаціонарних об’єктів дрібнороздрібної торговельної мережі на ділянках без твердого покриття вздовж їх фасадів проводиться необхідний благоустрій.

Пункти дрібнороздрібної торговельної мережі, які торгують напоями на розлив, продовольчими товарами та продукцією громадського харчування без упакування, повинні бути під­ключені до водопровідної та каналізаційної мережі, мати міс­ця для миття рук, обладнання, інвентаря (або посуд одно­разового використання), комплект миючих і дезинфікуючих засобів, дозволених Міністерством охорони здоров’я України, бачки з кришками для збирання відходів. Прилавки мають бути закриті водонепроникними матеріалами.

Забороняється продаж харчових продуктів і напоїв із застосуванням посуду одноразового використання за відсут­ності ємкостей для його збирання та подальшої утилізації, а також повторне використання цього посуду.

 

 

4. Біржова торгівля

В умовах ринкової економіки такі господарські договори, як поставка, оптова купівля-продаж, міна та інші, можуть ук­ладатись і на товарних біржах.

Біржова діяльність в Україні реґулюється Законом України "Про товарну біржу" від 10.12.1991 р., а також відповідними норми Господарського кодексу України й іншими нормативними актами.

Товарна біржа є особливим суб’єктом господарювання, який надає послуги в укладенні біржових угод, виявленні попиту і пропозицій на товари, визначенні товарних цін, вивчає, упорядковує товарообіг і сприяє пов’язаним з ним торговельним операціям (ч. 1. ст. 279 ГК України).

Ознаки бірж:

1) юридична особа;

2) корпоративні основи створення й діяльності;

3) спеціальний предмет діяльності (некомерційної за своїм характером) – організація торгів на біржі, зосередження попиту та пропозиції на певне майно; збирання й обробка інформації про товар, реґулювання біржових операцій;

4) безприбуткова організація;

5) можливість одержання плати за біржові послуги;

6) наявність власного майна;

7) наявність двох локальних документів – статуту біржі й правил біржової торгівлі;

8) особливий порядок укладення угод на біржі (відповідно до правил біржової торгівлі).