Психологічні основи девіантної поведінкиособистості

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА....................................................................................... 4

Частина 1

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИОСОБИСТОСТІ

Розділ 1. Зміст і види девіантної поведінки особистості..............6

1.1.Поняттяпро девіантну поведінку............................................ 6

1.2. Види девіантної поведінки....................................................... 9

1.3. Стадії та рівні розвитку девіантної поведінки....................... 15

1.4. Теоретичні підходи до пояснення феномена психологічної жертви...........................16

1.5. Сутність, форми прояву та етапи розвитку віктимної поведінки.........................22

Питання та завдання для самоконтролю.......................................... 28

Розділ 2. Чинники девіантної поведінки особистості..................30

2.1. Соціальні чинники девіантної поведінки............................... 30

2.2. Соціально-психологічні чинники девіантної поведінки....... 32

2.3. Педагогічні чинники девіантної поведінки особистості..... 37

2.4. Індивідуально-психологічні чинники девіантної поведінки особистості.............. 38

2.5. Чинники віктимної поведінки особистості............................. 40

Питання та завдання для самоконтролю.......................................... 56

Розділ 3. Гендерно-вікові аспекти девіантної поведінки особистості................... 57

3.1. Особливості виникнення опору виховним впливам у дошкільному віці....................57

3.2. Шкільна дезадаптація, відсутність навичок взаємодії з соціумом як передумови девіантної поведінки молодшого школяра.................................................................. 60

3.3. Вікові особливості становлення особистості підлітка і їх вплив на відхилення в поведінці……………………………………………………..61

3.4. Психологічні особливості формування віктимної поведінки підлітка у процесі

соціалізації ……………………………………...………64

3.5. Міжособистісна залежність як прояв віктимної поведінки жінок..................................... 68

3.6. Гендерні особливості девіантої поведінки особистості...... 76

Питання та завдання для самоконтролю.......................................... 77

Частина 2.

ДІЯЛЬНІСТЬ ПСИХОЛОГА ЩОДО НАДАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ОСОБИСТОСТЯМ З ДЕВІАЦІЯМИ ПОВЕДІНКИ

Розділ 4. Психологічна діагностика особистості з девіаціями поведінки...........................78

4.1. Мета і стадії психологічної діагностики девіантної поведінки особистості................... 78

4.2. Методи психологічної діагностики змісту і чинників девіантної поведінки

особистості………………………………………….80

4.3. Психологічна діагностика особистості з віктимною поведінкою......................... 86

Питання та завдання для самоконтролю.......................................... 100

Розділ 5. Психологічні основи профілактики та корекції девіантної поведінки особистості

5.1. Зміст, функції, етапи профілактики та корекції девіантної поведінки особистості.....101

5.2. Форми та методи профілактики і корекції девіантної поведінки особистості................... 102

5.3. Вікові особливості профілактики та корекції девіантної поведінки.............................. 105

5.4. Психологічні основи профілактики та корекції віктимної поведінки особистості..................................................................109

5.5. Основні напрями, види та принципи профілактики віктимної поведінки

особистості............................................ 111

5.6. Форми та методи психологічної корекції віктимної поведінки особистості………..113

Питання та завдання для самоконтролю.......................................... 118

Додатки………………………………………119

ПЕРЕДМОВА

Виникнення і розвиток девіантної поведінки особистості відбувається під впливом соціально-економічних, морально-психологічних та інших факторів. Серед цих факторів у наш час слід особливо відзначити посилення соціального розшарування суспільства, непідготовленість соціальних інститутів до забезпечення успішної соціалізації особистості в умовах трансформації суспільства, дефіцит засобів і технологій розвитку соціальних служб, орієнтованих на створення умов для самореалізації кожної людини, недостатньо високий рівень психологічної компетентності більшості населення, у тому числі тих фахівців, які покликані надавати допомогу особистостям з поведінковими девіаціями тощо.

У зв’язку з цим формування готовності психологів до роботи з особистостями з девіантною поведінкою і, відповідно, навчальна дисципліна “Психологія девіантної поведінки” є важливими складовими їхньої професійної підготовки.

Мета даного навчального посібника полягає у формуванні знань щодо змісту,видів, психологічних чинників та особливостей корекції девіантної поведінки особистості, а також сприянні розвитку відповідних умінь та навичок. При цьому основними завданнями посібника є:

- розкрити психологічний зміст девіацій поведінки особистості;

- визначити психологічні чинники їх виникнення;

- висвітлити особливості діяльності психолога з профілактики та

корекції девіантної поведінки.

Особливістю даного посібника є детальне висвітлення форм прояву й етапів розвитку віктимної поведінки, що зумовлює потенційну здатність опинитися в ролі жертви соціально-небезпечного прояву в результаті негативної взаємодії особистісних якостей із зовнішніми факторами.

Крім того, слід зазначити прикладне значення даного посібника, що полягає у розкриті особливостей технології діяльності психолога щодо надання психологічної допомоги особистості з девіаціями поведінки.

Такий підхід зумовив поділ навчального посібника на два розділи. У першому з них висвітлюються психологічні особливості й чинники виникнення девіантної поведінки особистості, а в другому — розкриваються основні напрями діяльності психолога щодо надання психологічної допомоги особистості з девіаціями поведінки.

Поглибленому вивченню особливостей психології девіантної поведінки особистості сприятимуть виконання контрольних завдань та відповіді на запитання, а також самостійне опрацювання літературних джерел, що наведені після кожної теми.

Навчальний посіник призначений для студентів — майбутніх психологів,викладачів вищих навчальних закладів, у тому числі закладів післядипломної педагогічної освіти, а також усіх, хто бажає самостійно ознайомитися з психологією девіантної поведінки особистості. Авторський колектив: О.І. Бондарчук (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 3.1, 3.2, 3.3, 3.6, 4.1, 4.2, 5.1, 5.2, 5.3), Т.М. Вакуліч (підрозділи 1.5, 2.5, 3.4, 3.5, 4.3, 5.4, 5.5, 5.6).

 

Види девіантної поведінки

Види девіантної поведінки

Залежно від виду норми, з якою співставляються особливості поведінки, та її негативних наслідків виокремлюють такі види девіантної поведінки: антисоціальну (делінквентну і кримінальну) поведінку,асоціальну (аморальну) поведінку, аутодеструктивну поведінку тощо.

Антисоціальна поведінка суперечить соціальним і правовим нормам, загрожує соціальному порядку і благополуччю оточуючих. При цьому делінквентна поведінка полягає у здійсненні особистістю дрібних правопорушень, за які її не притягують до відповідальності. Може виявлятися у формі бешкетування, хуліганства, коли, наприклад,особистість бажає розважитися, але обирає для цього неприйнятні форми, насамперед, внаслідок недоліків у своєму вихованні.

До делінквентної поведінки можна віднести в певних випадках і прояви вандалізму як форми руйнівної поведінки, спрямованої на безглузде знищення культурних і матеріальних цінностей. Спираючись на класифікацію мотивів вандалізму Д. Кантера, виокремлюють такі типи вандалізму:

• вандалізм як спосіб придбання, коли мотивом руйнування є матеріальна вигода;

• вандалізм як помста, відповідь на образу;

• лють через переживання нездатності досягти певної мети і спроба справитися зі стресором;

• нудьга і, відповідно, бажання розважитися, пошук нових вражень,гострих відчуттів;

• вандалізм як спосіб самоствердження, привертання уваги до себе;

• вандалізм як дослідження (у дитячому віці), бажання зрозуміти принципи і механізми функціонування певних речей;

• графіті (від італ. graffito — надряпані, проведені лінії) як різновид комунікації, яке через анонімність звільняє особистість від соціального контролю тощо.

Останній часто слугує засобом вираження придушених внутрішньоособистісних конфліктів і проблем (коли, наприклад, особистість прагне ствердити у такий спосіб власну особистісну чи групову ідентичність, проявити свій протест проти “тиску”соціальних і культурних норм або ж через висловлювання на адресу відомих людей самоствердитися за їх рахунок).

У результаті здійснення делінквентних дій особистість може дедалі звикати до думки про їх дозволеність. При цьому, за дослідженням Л. Філонова, спрацьовують спеціальні захисні механізми, за допомогою яких людина може виправдовувати порушення норм. Це, по-перше, хибні уявлення про те, що існують люди, яким усе дозволено (“Правила існують лише для посередностей, а я не такий”). По-друге, ігноруються, знецінюються самі соціальні норми (через смислові бар’єри, коли норми сприймаються як повчання, що вже набридли).

Поступово делінквентна поведінка може трансформуватися в злочинну. Кримінальна (злочинна) поведінка особистості виявляється у вчинках, що суперечать нормам права і, водночас, нормам карного законодавства.

О. Ю. Дроздов, М. А. Скок, спираючись на класифікацію Ю. Антоняна, виокремлюють декілька типів кримінальної поведінки залежно від тяжкості злочину:

• злочини, що чиняться із застосуванням фізичної сили: вбивства (гоміцид), нанесення тілесних ушкоджень, побої і хуліганство,зґвалтування, захоплення заручників та інші;

• злочини, що відбуваються з погрозами застосування фізичного насильства: здирництво (рекет), погроза фізичної розправи, примус до дачі неправдивих свідчень та інші;

• злочини, що чиняться через психологічне насильство: шантаж, образа, обмова та ряд подібних;

• злочини, що відбуваються за допомогою “інтелектуального насильства”, коли, наприклад, посадова особа перевищує владу або повноваження, здійснює незаконний арешт або затримання і т.п. [8].

Залежно від особливостей спрямованості особистості Г. М. Міньковський визначає такі типи злочинної поведінки:

• випадкова, що суперечить загальній спрямованості особистості;

• ймовірна, але невідворотна з урахуванням загальної нестійкості особистісної спрямованості;

• така, що відповідає антигромадській спрямованості особистості, але випадкова з боку приводу й ситуації;

• така, що відповідає злочинному настановленню особистості і передбачає пошук або створення необхідних приводів і ситуацій [19].

Загалом злочинна поведінка може детермінуватися особистісними новоутвореннями, для яких характерна неузгодженість ставлень:особистість здатна до негативних вчинків, зберігаючи при цьому впевненість, що її дії зумовлені моральними принципами. Для такої

особистості характерним є протиставляння суспільству загалом, коли інші люди розглядаються лише як засіб для досягнення мети. Самев протиправній діяльності особистість найповніше задовольняє власні домагання, самоутверджуючись шляхом прояву своєї владинад жертвою. При цьому механізм неузгодженості ставлень звільняє її від будь-яких сумнівів у своїй правоті, каяття, почуття жалю тощо.

Така відсутність емпатії особистості з девіантною поведінкою до інших осіб часто поєднується з високою чутливістю стосовно себе. Зазвичай особистість у цьому випадку входить до асоціального угруповання, де переживає почуття захищеності, підтримки, має можливість самореалізації, хоча і в антисоціальній діяльності.

Асоціальна поведінка, на думку М. Андреєва, є формою дезорганізації індивіда в групі осіб або у суспільстві, де виявляється невідповідність очікуванням, що склалися у суспільстві, і, насамперед,його моральним вимогам. При цьому ті негативні явища, що не являють собою великої суспільної небезпеки, але пов’язані з порушеннямпорядку взаємодії між людьми, фіксуються суспільною увагою і коригуються учасниками взаємовідносин відповідно до ситуації.

Виокремлюють такі типи асоціальної поведінки особистості:

-конфліктно-ситуативний — з переважанням позитивної спрямованості;

- ситуативний — з незначною негативною спрямованістю;

- нестійкий — з переважно негативною спрямованістю;

- стійкий — з негативною спрямованістю.

До асоціальної поведінки можна віднести бродяжництво як наслідок соціальної дезадаптації, що спричинює прагнення уникнути соціального контролю, “втечу” від вимог суспільства через суб’єктивне переживання неможливості їхнього дотримання (з одного боку) і примирення з цим фактом (з іншого боку). Про бродяжництво йдеться, коли в особистості відсутнє постійне місце проживання, а вона існує на нетрудові доходи (йдеться про так званий “соціальний паразитизм”). При цьому серед бродяг досить велику групу складають так звані “вуличні діти”, лави яких поповнюються через своєрідний протест дитини проти негативного ставлення до неї з боку дорослих, несприятливі умови сімейного виховання, страх покарання

за певні проступки тощо.

Аморальна поведінка — сукупність вчинків, що характеризуються негативним ставленням індивіда до етики і моралі, насамперед, до загальнолюдських цінностей, зокрема, до дисциплінованості, почуття обов’язку, поваги до оточуючих, ввічливості, чесності, порушення яких передбачає громадський осуд. Іноді аморальна поведінка, наприклад, статева розбещеність, супроводжується зниженням моральних критеріїв у суспільстві загалом.

Т. П. Малихіна зазначає, що аморальний вчинок не відрізняється від моральної дії якимись особливими психічними механізмами,особливим є зміст цих механізмів, специфічних мотивів, цілей, ціннісних орієнтацій, спрямованості особистості тощо, які актуалізуються у ситуації вибору особистістю лінії поведінки. При цьому дослідниця виокремлює такі групи форм аморальних вчинків:

1. стійкі форми, коли поведінка особистості зумовлюється стійкими аморальними мотивами, при цьому після скоєння аморального вчинку особистість відчуває задоволення собою, у будь-якому випадку не переживає негативних емоцій;

2. нестійкі форми, коли особистість здійснює аморальний вчинок через відсутність безпосередньої загрози покарання, хоча й добре знає, що такі дії заслуговують на осуд; разом з тим, маючи певні моральні переконання, через скоєний негативний вчинок особистість зазнає докорів сумління;

3. одиничні форми, коли особистість відчуває сором за свої вчинки,хоча й вважає, що в певній ситуації вчинила правильно (тобто спрацьовують захисні механізми, які формують псевдоморальні почуття).

Аморальну поведінку Г. Бардієр пов’язує з інтолерантністю як поведінкою, в якій відсутні гармонія і конструктивна взаємодія між людьми та різними соціальними групами, повага до особистості, розмаїття різних культур, цивілізацій, народів, готовність до співпраці з

ними тощо. При цьому дослідниця виокремлює пасивну інтолерантність, яка проявляється в терпимому ставленні до соціальної несправедливості, відмові від своїх моральних переконань, виправданні аморальних думок і вчинків інших, і активну інтолерантність, що веде до дискримінації, ворожості, маніпулятивної поведінки, обрання способів взаємодії з іншими людьми, які принижують їх гідність.

Аутодеструктивна поведінка являє собою поведінку, що відхиляється від психологічної норми, часто медичних норм, загрожуючи цілісності і розвитку особистості. У даному випадку йдеться про суїцидальну поведінку, поведінку з вираженою загрозою для життя, коли особистість віддає перевагу екстремальним видам діяльності, віктимну поведінку (поведінку жертви), адиктивну поведінку, зокрема, фанатичну поведінку (сліпе слідування певним ідеям, наприклад,релігійному культу деструктивної спрямованості) тощо.

Терміном адиктивна поведінка (від англ. addiction — схильність,згубна звичка) насамперед позначають поведінку особистості, обтяжену хімічною залежністю через вживання певних речовин (алкоголь, паління, наркотики тощо). При цьому виокремлюють різні чинники виникнення психічної залежності від психоактивних речовин, проте головна роль належить особливостям переживання особистістю своєї життєвої ситуації. “Слабка ланка” такої особи — недостатні самоконтроль й самодисципліна, несформованість функції прогнозу поведінки, низька стійкість до можливих впливів, схильність неадекватно реагувати на фруструючу ситуацію, невміння знаходити продуктивний вихід із конфлікту, відмова від активності при найменших труднощах, часто поряд із завищеним рівнем домагань тощо.

У результаті особистість прагне пережити стан задоволення, радості, але не бачить природних шляхів до цього, бо від повсякденної діяльності очікує лише на негативні емоції. Тому в неї виникає прагнення до зміни психічного стану штучним, хімічним шляхом.

Так, зокрема, особливістю фармакологічного впливу алкоголю на психіку є те, що, з одного боку, він, особливо у великих дозах, придушує активність, а з іншого, особливо в малих дозах, стимулює її,знімаючи свідоме гальмування. Встановлено, що алкоголізм виникає

частіше там, де більше соціально напружених, конфліктних ситуацій,де він схвалюється як засіб звільнення від зовнішнього контролю, як елемент певних ритуалів, де є внутрішньоособистісний, мотиваційний конфлікт, пов’язаний із переживанням особистістю почуття залежності, тоді як алкогольне сп’яніння дає ілюзорне відчуття свободи. Уживання наркотиків вперше часто пов’язане з психологічним експериментуванням, пошуком нових, незвичайних вражень. Ступінь ризику виникнення наркотичної залежності при цьому пов’язують з віком, в якому починається вживання наркотиків, а також з характером наркотичної речовини. При токсикоманії значущою є, насамперед, мотивація, пов’язана з редукцією емоційної напруженості.

Загалом для особистості з адиктивною поведінкою характерним є звуження часової перспективи, вона висуває перед собою цілі, досягнення яких може відбутися найближчим часом. Р. Грановська зазначає, що таким особам властиве переживання “скороченого майбутнього”, впевненість, що життя занадто коротке і тому не варто себе обмежувати, сподіватися на майбутнє і зберігати себе для нього. При цьому у людей, які є близькими до цієї особистості, може виникнути так зване співузалежнення — особистісне новоутворення, що розвивається в результаті надмірної сконцентрованості уваги на проблемах особистості із залежною поведінкою, часто — самозречення і ігнорування власних потреб через довготривалу дію стресу.

Слід зазначити, що крім психоактивних речовин об’єктами залежності можуть бути й їжа, ігри, секс, релігія і релігійні культи тощо. Відповідно адиктивна поведінка може виявитися у:

- порушеннях харчової поведінки (переїданні, голодуванні, відмові від їжі тощо);

- гемблінгу (ігровій залежності) — залежності від азартних, а останнім часом — і від комп’ютерних ігор;

- релігійному фанатизмі — сліпому наслідуванні ідеї релігійного культу деструктивної спрямованості та ін.

В останньому випадку особистість має фрустровані потреби, часто — гіпертрофоване почуття провини, переживає безглуздість існування і прагне віднайти сенс життя. Саме перебування в релігійнихспільнотах може сприяти такій особистості в пошуку сенсу життя, позбавленні від помилок попереднього життя (через “відпущення гріхів”), уникненні внутрішньої відповідальності за свої вчинки. У результаті можуть відбутися такі негативні зміни в психіці, як схильність до відчуження стосовно інших людей, які не є членами даної релігійної спільноти, занурення у справи релігійної общини на шкоду іншим, певні обмеження в життєдіяльності, фанатична переконаність у власній правоті, психологічна залежність від служителів культу тощо.

Суїцидальна поведінка (від лат. sui — само, caedare — вбивати),тобто самогубство або його спроба, спрямована на виведення особистості із кризової ситуації, усвідомлення перебування в якій є для неї нестерпним і з якої вона не бачить іншого виходу (хоча об’єктивно такий вихід можна знайти). Людина переживає безнадійність,безпомічність через фрустрацію надзвичайно важливих для неї потреб вищого порядку і через звуження свідомості мислення працює за логікою: або негайне вирішення проблеми, або смерть. Слід зауважити, що через амбівалентне ставлення до смерті (бажання смерті, яке поєднується з бажанням допомоги з боку інших людей)самовбивця часто подає відповідні сигнали про допомогу, залишаючи повідомлення — листи, наводячи лад у справах тощо. При цьому розрізняють істинний суїцид, викликаний бажанням померти через втрату сенсу життя, демонстративний суїцид як засіб привернути досебе увагу, закликати на допомогу в несприятливих життєвих ситуаціях і прихований суїцид — дії, що супроводжуються високою ймовірністю летального наслідку через їх невиправдану ризикованість,екстремальність тощо. В останньому випадку часто йдеться про так звану парасуїцидальну поведінку, коли особистість прагне завдати собі каліцтва, щоб вийти із негативного стану шляхом афективно-шокових переживань. Для цього використовуються певні ризиковані і небезпечні для життя дії, зокрема, удушення до напівпритомного стану, ходіння в небезпечних місцях — над прірвою, по поручнях моста та ін.

Певною мірою наближеною до цього виду аутодеструктивної поведінки є так звана віктимна поведінка (від англ. victim — жертва), що являє собою активність особистості, за якої вона певним чином сприяє скоєнню злочину проти неї, свідомо чи підсвідомо нехтуючи запобіжними заходами, обираючи спосіб життя, який привертає до цієї особистості увагу агресивних осіб, злочинців тощо. При цьому О. Ю. Дроздов, М. А. Скок виокремлюють два основних типи віктимних особистостей: пасивна жертва, для якої характерним є підвищена тривожність, невпевненість у собі, низька самооцінка, поведінка, якою вона виявляє нездатність опиратися тиску інших, та активна жертва, яка виявляє схильність до конфліктного стилю спілкування, незважаючи на ситуацію, часто — підвищену товариськість, нерозбірливість у знайомствах, емоційну ригідність, імпульсивність, демонстративність у поведінці тощо.

Зростання кількості осіб з проявами віктимної поведінки зумовлює особливу увагу до сутності й чинників її виникнення та розвитку, більше того, в останні роки починає складатися відповідна наука – віктимологія (див.п.п. 1.4, 1.5).

Частина 2

ДОДАТКИ

Додаток 1

Схема спостереження за проявами девіантної поведінки особистості (карта Д. Стотта)

І. НД — недовіра до нових людей, речей, ситуацій. Це призводить до того, що будь-який успіх коштує дитині величезних зусиль. Від 1 до 11 — менш явні симптоми, від 12 до 17 — симптоми явного порушення.

1. Розмовляє з вчителем лише тоді, коли перебуває з ним наодинці.

2. Плаче, коли їй роблять зауваження.

3. Ніколи не пропонує нікому жодної допомоги, але охоче надає її, коли її прохають про це.

4. Дитина “підлегла” (погоджується на “невиграшні ролі”, наприклад, під час гри бігає за м’ячем, коли останні спокійно на це дивляться).

5. Надто тривожна, щоби бути неслухняною.

6. Говорить неправду через боязнь.

7. Любить, коли до неї виявляють симпатію, але не просить про це.

8. Ніколи не приносить учителю квітів або інших подарунків, хоч її товариші часто це роблять.

9. Ніколи не приносить і не показує вчителю знайдених нею речей або яких-небудь дрібниць, хоч її товариші часто це роблять.

10. Має тільки одного хорошого товариша і, як правило, ігнорує інших хлопчиків і дівчаток у класі.

11. Вітається з учителем лише тоді, коли той зверне на неї увагу. Бажає бути поміченою.

12. Не підходить до вчителя за власною ініціативою.

13. Надто сором’язлива, щоб просити про що-небудь (наприклад,про допомогу).

14. Легко стає “нервовою”, плаче, червоніє, якщо їй задають запитання.

15. Легко усувається від активної участі у грі.

16. Говорить невиразно, бурмоче, особливо, коли з нею вітаються.

ІІ. Д — Депресія. У легшій формі (симптоми 1–6) час від часу спостерігаються різного роду перепади активності, зміна настрою. Наявність симптомів 7 і 8 свідчить про схильність до роздратування і фізіологічне виснаження. Симптоми 9 — 20 відображають гостріші форми депресії. Пунктам синдрому Д зазвичай супутні виражені синдроми ВВ і ТВ, особливо у крайніх формах депресії, що може свідчити про депресивне виснаження.

1. Під час відповіді на уроці дитина іноді старанна, іноді ні про що не турбується.

2. Залежно від самопочуття або просить про допомогу у виконанні завдань, або ні.

3. Поводиться по-різному. Ступінь старанності у навчальній роботі змінюється майже щодня.

4. В іграх іноді активна, іноді апатична.

5. У вільний час іноді виявляє повну відсутність інтересу до будьчого.

6. Виконуючи ручну роботу, іноді старанна, іноді ні.

7. Нетерпляча, втрачає інтерес до роботи по мірі її виконання.

8. Розлючена, іноді до нестями.

9. Може працювати сам-на-сам, але швидко втомлюється.

10. Для ручної роботи не вистачає фізичних сил.

11. Млява, не виявляє ініціативи (у класі).

12. Апатична, пасивна, неуважна.

13. Часто спостерігаються раптові и різкі спади настрою.

14. Рухи уповільнені.

15. Занадто апатична, щоби через що-небудь переживати (і, відповідно, ні до кого не звертається з проханням допомогти).

16. Погляд “тупий” і байдужий.

17. Завжди лінива і апатична в іграх.

18. Часто мріє наяву.

19. Говорить невиразно, бурмоче.

20. Викликає жалість (пригнічена, нещасна), рідко сміється.

ІІІ. Занурення “в себе”. Уникання контактів з людьми, самоусунення. Захисне настановлення щодо будь-яких контактів з людьми,неприйняття проявів любові до дитини.

1. Абсолютно ніколи ні з ким не вітається.

2. Не реагує на привітання.

3. Не виявляє доброзичливості до інших людей.

4. Уникає розмов, замкнена.

5. Мріє і займається чимось замість шкільних занять (живе в іншому світі).6. Зовсім не виявляє інтересу до ручної роботи.

7. Не виявляє інтересу до колективних ігор.

8. Уникає інших людей.

9. Тримається осторонь від дорослих.

10. Зовсім ізолюється від інших дітей, до неї неможливо наблизитися.

11. Здається, немовби зовсім не помічає інших людей.

12. У розмові неспокійна, збивається з теми розмови.

13. Поводить себе подібно до “настороженої тварини”.

ІV. ТВ — тривожність по відношенню до дорослих. Неспокій і невпевненість у тому, чи цікавляться дитиною дорослі, чи люблять її.

Симптоми 1–6 — дитина намагається впевнитися, чи “приймають”,чи люблять її дорослі. Симптоми 7–10 — привертає до себе увагу і перебільшено домагається любові дорослих. Симптоми 11–16 — виявляє великий неспокій щодо того, чи “приймають” її дорослі.

1. Дуже охоче виконує свої обов’язки.

2. Виявляє надмірне бажання вітатися з учителем.

3. Занадто балакуча (докучає своєю балаканиною).

4. Дуже охоче приносить квіти та інші подарунки вчителю.

5. Дуже часто приносить і показує вчителю знайдені нею предмети,квіти, малюнки тощо.

6. Занадто доброзичлива по відношенню до вчителя.

7. Перебільшено багато розповідає вчителю про свої заняття у сім’ї.

8. “Підлизується”, прагне сподобатися вчителю.

9. Завжди знаходить привід зайняти вчителя своєю особою.

10. Постійно потребує допомоги і контролю з боку вчителя.

11. Домагається симпатії вчителя. Приходить до нього з різними дрібними справами, скаргами на товаришів.

12. Намагається “монополізувати” вчителя (“займати” його виключно власною персоною).

13. Розповідає фантастичні, вигадані історії.

14. Намагається зацікавити дорослих собою і здобути їх симпатію.

15. Надмірно стурбована тим, щоби зацікавити собою дорослих і здобути їх симпатію.

16. Повністю “усувається”, якщо її зусилля не досягають успіху.

V. ВВ — ворожість по відношенню до дорослих. Симптоми 1–4 —дитина виявляє різні форми неприйняття дорослих, що можуть бути початком ворожості або депресії. Симптоми 5–9 — ставиться до дорослих то вороже, то прагне домогтися їх хорошого ставлення.Симптоми 10–17 — відкрита ворожість, що виявляється в асоці-альній поведінці. Симптоми 18–24 — повна некерованість, звична ворожість.

1. Мінлива у настрої.

2. Виключно нетерпляча, окрім тих випадків, коли перебуває в гарному настрої.

3. Виявляє наполегливість у ручній роботі.

4. Часто перебуває в поганому настрої.

5. За відповідного настрою виявляє свою допомогу або послуги.

6. Коли про щось просить учителя, то буває іноді дуже щирою, іноді— байдужою.

7. Іноді прагне, а іноді уникає вітатися з учителем.

8. У відповідь на привітання може виражати злість або підозрілість.

9. Часом доброзичлива, часом — у поганому настрої.

10. Дуже мінлива в поведінці. Іноді здається, що вона навмисно погано виконує роботу.

11. Псує суспільну і свою власність.

12. Вульгарна мова, розповіді, вірші, малюнки.

13. Неприємна, особливо коли захищається від звинувачень по відношенню до неї.

14. “Бурмоче під ніс”, якщо чимось незадоволена.

15. Негативно ставиться до зауважень.

16. Часом і без утруднень говорить неправду без будь-якого приводу.

17. Раз чи два була помічена в крадіжці грошей, солодощів, цінних предметів.

18. Завжди на щось претендує і вважає, що несправедливо покарана.

19. “Дикий” погляд. Дивиться “спідлоба”.

20. Дуже неслухняна, не дотримується дисципліни.

21. Агресивна (кричить, погрожує, застосовує силу).

22. Охоче товаришує з так званими “підозрілими типами”.

23. Часто краде гроші, солодощі, цінні предмети.

24. Поводиться непристойно.

VI. ТД — тривога по відношенню до дітей. Тривога дитини щодо сприйняття себе іншими дітьми. Часом вона набуває форми відкритої ворожості. Всі симптоми однаково важливі.

1. “Грає героя”, особливо коли їй роблять зауваження.

2. Не може втриматися, щоби не “грати” перед оточуючими.

3. Схильна “удавати із себе дурника”.4. Занадто смілива (ризикує без потреби).

5. Турбується про те, щоби завжди перебувати у злагоді з більшістю. Нав’язується іншим, нею легко керувати.

6. Любить перебувати у центрі уваги.

7. Грається виключно (або майже виключно) з дітьми, старшими за себе.

8. Домагається зайняти відповідальний пост, але побоюється, що не впорається з ним.

9. Вихваляється перед іншими дітьми.

10. Блазнює (корчить із себе блазня).

11. Шумно поводиться, коли вчителя немає в класі.

12. Одягається з викликом.

13. Із захватом псує суспільну власність.

14. Дурні вибрики в групі однолітків.

15. Наслідує хуліганським витівкам інших.

VІІ. А — нестача соціальної нормативності (асоціальність). Невпевненість у схваленні дорослих, що виявляється в різних формах негативізму. Симптоми 1–5 — відсутність намагань сподобатися дорослим. Байдужість і відсутність зацікавленості у гарних стосунках з ними. Симптоми 5–9 у старших дітей можуть вказувати на певний ступінь незалежності. Симптоми 10–16 — відсутність моральної акуратності в дрібницях. Симптом 16 — дитина вважає, що дорослі недоброзичливі, втручаються у її життя, не маючи на це права.

1. Не зацікавлена в навчанні.

2. Працює в школі лише тоді, коли над нею “стоять” або коли її примушують працювати.

3. Працює поза школою лише тоді, коли її контролюють або примушують працювати.

4. Не сором’язлива, але виявляє байдужість при відповіді на запитання вчителя.

5. Не сором’язлива. Але ніколи не просить про допомогу.

6. Ніколи добровільно не береться за жодну роботу.

7. Не зацікавлена у схваленні чи несхваленні дорослих.

8. Зводить до мінімуму контакти з учителем, але нормально спілкується з іншими людьми.

9. Уникає вчителя, але розмовляє з іншими людьми.

10. Списує домашні завдання.

11. Бере чужі книги без дозволу.12. Егоїстична, любить інтриги, навмисно заважає гратися іншим дітям.

13. В іграх з іншими дітьми виявляє хитрість і непорядність.

14. “Нечесний гравець” (грає тільки для власної користі, обманює в іграх).

15. Не може дивитися прямо в очі іншому.

16. Потайлива і недовірлива.

VІІІ. ВД — ворожість до дітей. (Від ревнивого суперництва до відкритої ворожості).

1. Заважає іншим дітям в іграх, підсміюється над ними, із задоволенням їх лякає.

2. Часом дуже недоброзичлива по відношенню до тих дітей, які неналежать до тісного кола її спілкування.

3. Набридає іншим дітям, чіпляється до них.

4. Свариться, ображає інших дітей.

5. Намагається своїми зауваженнями створити певні труднощі в інших дітей.

6. Ховає або знищує предмети, що належать іншим дітям.

7. Здебільшого перебуває у поганих стосунках з іншими дітьми.

8. Чіпляється до слабкіших дітей.

9. Інші діти не люблять її або навіть не терплять.

10. Б’ється з дітьми (кусається, дряпається і т.п.).

ІХ. Н — невгамовність. Невгамовність, нетерплячість, нездатність до роботи, що потребує посидючості, концентрації уваги і міркувань. Схильність до короткочасних і легких зусиль. Уникнення довготривалих зусиль.

1. Дуже неохайна.

2. Відмовляється від контактів з іншими дітьми таким чином, що для них це дуже неприємно.

3. Легко мириться з невдачами у ручній праці.

4. В іграх зовсім не володіє собою.

5. Непунктуальна, нестаранна. Часто забуває чи губить олівці, книги, інші предмети.

6. Непослідовна, безвідповідальна у ручній праці.

7. Нестаранна у шкільних заняттях.

8. Занадто неспокійна, щоби працювати самостійно.

9. У класі не може бути уважною або тривало на чомусь зосередитися.10. Не знає, що із собою робити. Ні на чому не може зупинитися хоча б на відносно нетривалий термін.

11. Занадто неспокійна, щоби запам’ятовувати зауваження або вказівки дорослих.

Х. ЕН — емоційна напруга. Симптоми 1–5 свідчать про емоційну незрілість дитини, 6–7 — про серйозні страхи, 8–10 — про прогули і непунктуальність.

1. Грає іграшками, занадто дитячими для її віку.

2. Любить ігри, але швидко втрачає інтерес до них.

3. Занадто інфантильна у мові.

4. Занадто незріла, щоби прислуховуватися і слідувати вказівкам.

5. Грає виключно (переважно) з молодшими дітьми.

6. Занадто тривожна, щоби зважитися на що-небудь.

7. Інші діти чіпляються до неї (вона є “козлом відпущення”).

8. Часто підозрюється у тому, що прогулює уроки, хоч насправдінамагалася це зробити лише раз чи два.

9. Часто запізнюється.

10. Залишає окремі уроки.

11. Неорганізована, незібрана.

12. Поводиться у групі (класі) як стороння, знедолена.

ХІ. НС — Невротичні симптоми. Гострота їх може залежати від віку дитини, вони також можуть бути наслідком порушення, що вже існувало до того.

1. Заїкається, запинається. “Важко витягнути з неї слово”.

2. Говорить безладно.

3. Часто моргає.

4. Безцільно рухає руками. Різноманітні “тики”.

5. Гризе нігті.

6. Ходить, підстрибуючи.

7. Смокче палець (старше 10 років).

ХІІ. С — несприятливі умови довкілля.

1. Часто відсутня у школі.

2. Не буває у школі по декілька днів поспіль.

3. Батьки свідомо обманюють, виправдовуючи відсутність дитини у школі.

4. Вимушена залишатися вдома, щоби допомагати батькам.

5. Неохайна, “замазура”.6. Виглядає так, немовби дуже погано харчується.

7. Значно поступається привабливістю іншим дітям.

ХІІІ. СР — сексуальний розвиток.

1. Дуже ранній розвиток, чутливість до протилежної статі.

2. Затримки статевого розвитку.

3. Виявляє збочені схильності.

ХІV. РВ — розумова відсталість.

1. Сильно відстає в навчанні.

2. Занадто “тупа” для свого віку.

3. Зовсім не вміє читати.

4. Величезні недоліки у знанні елементарної математики.

5. Зовсім не розуміє математики.

6. Інші діти ставляться до неї, як до дурника.

7. Просто нерозумна.

ХV. Б — хвороби і органічні порушення.

1. Неправильне дихання.