Розробка теоретичної схеми базування та схеми установки

Для забезпечення орієнтованого положення і повної нерухомості предмету на нього необхідно накласти двохсторонній геометричний зв’язок (вважається, що контакт тіл, що стикаються відбувається в опорних точках, що символізують зв’язок заготовки з вибраною системою координат). При обробці деталі для її орієнтації можуть бути використані бази, які містять від 1 до 6 опорних точок. Тому бази розрізняють по кількості степенем вільності, які вони забирають у деталі. Тіло в просторі має 6 степенів вільності переміщення вздовж 3-х координатних осей і обертання навколо них. Бази розрізняють: установочні (3 опорні точки), напрямні (2 опорні точки), опорні (1 опорна точка), подвійна напрямна (4 опорні точки), подвійні опорні (2 опорні точки).

На теоретичній схемі базування необхідно проставити опорні точки і виявити комплект баз. Дана деталь відноситься до класу кришок.

При розробці теоретичної схеми базування для даної деталі необхідно враховувати її конкретні особливості, розміри, вимоги до точності взаємного розташування поверхонь.

Теоретична схема базування – схематичне зображення розміщення зв’язків у вигляді опорних точок.

При виборі схеми базування необхідно дотримуватись принципу суміщення баз.

Рисунок 3 – Теоретична схема базування

 

 

Після розробки теоретичну схему базування необхідно перетворити в схему установки. Деталь встановлюється на палець до упору, центрується за допомогою самоцентруючих губок по плоскій поверхні розміром 96.

Рисунок 4 – Схема установки
6. Розрахунок сил затиску

Під час фрезерування розділяємо загальну силу на горизонтальну та вертикальну складову при симетричному фрезеруванні, які можна визначити з відношення: горизонтальна складова рівна Р_Z, вертикальна 0,6Р_Z тому Горизонтальна складова P_h = Р_{Z =} 579H, Вертикальна складова P_v = ст. 56 [3]

Рисунок 5 – Схема дії сил

Складаємо рівняння рівноваги

,

Складаємо рівняння рівноваги з врахуванням поправочного коефіцієнта.

де f – коефіцієнти тертя в місцях контакту;

К – коефіцієнт запасу

Визначаємо коефіцієнт запасу.

К = К₀К₁К₂К₃К₄К₅К₆,

де К₀ – гарантований коефіцієнт запасу рівний 1.5,

К₁ – коефіцієнт враховує випадкові нерівності деталі – 1.0,

К₂ – коефіцієнт враховує затуплення інструменту – 1.0,

К₃ – коефіцієнт враховує перервне різання – 1.25,

К₄ – коефіцієнт враховує стабільність затиску – 1.3,

К₅ – коефіцієнт враховує зручність затискного механізму – 1.0,

К₆ – коефіцієнт враховує провертаючи моменти – 1.0, [1], c.91

К = 1,5·1·1·1,25·1,3·1·1 = 2,43;

f = 0.16, тоді