Порядок і принципи морфемного аналізу слова.

Морфемний аналіз слова має за мету визначення складу, взаємодії, взаємозумовленості елементарних значеннєвих одиниць, що формують структуру слова. Такими елементарними значеннєвими одиницями мови є морфеми.

Принципи та завдання морфемного аналізу зумовлюються специфікою морфем, основними ознаками яких є:

а) наявність плану вираження (зовнішнє, матеріальне, звукове оформлення);

б) наявність співвідносного з ним значення (плану змісту);

в) неможливість членування на дрібніші значеннєві частини;

г) відтворюваність в одноструктурних словах.

Таким чином, морфемний аналіз розв’язує такі завдання:

1. Визначення морфемного складу слова (сукупність морфем, що складають слово).

2. Характеристика морфемної структури слова (співвідношення та властивості кореневих і афіксальних морфем, особливості основи слова).

3. Виявлення специфіки вираження морфем, яке зумовлює дослідження морфонологічних явищ, наявних у складі слова.

4. Аналіз плану змісту морфем, що зумовлює визначення семантики морфем шляхом спостереження за їхнім функціонуванням не тільки в досліджуваному слові, але й в одноструктурних та спільнокореневих словах.

Морфемний аналіз слід починати з виділення і характеристики словозмінних морфем. Словозмінні, або флексійні, морфеми служать для творення синтаксичних форм слова: з їхньою допомогою слова об’єднуються в словосполучення та речення і взаємозамінюються в процесі словозміни. До цього типу морфем належить флексія (закінчення), а також суфікс інфінітива -ти (-ть).

Флексія, як відомо, є носієм граматичного значення слова. Наприклад, у слові озеро флексія -о є пока́зником іменника середнього роду однини називного чи знахідного відмінка.

Аналізуючи основу слова, її особливості та структуру, необхідно враховувати той факт, що термін основа слова використовується мовознавцями в різних значеннях. По-перше, основою називають частину слова без словозмінних морфем, наприклад: напи́сан -ий. Це словозмінна, або формальна, основа слова.

По-друге, основою називають частину слова без словозмінних та формотвірних морфем, тобто без тих, що є носіями граматичного значення. Це лексична основа слова. У слові напи́саний лексична основа написа-. Суфікс -н- не входить до складу лексичної основи, тому що є формотвірним компонентом (утворює дієприкметник – форму дієслова).

У сучасній українській мові існує небагато формотвірних морфем, тому переважно формальна та лексична основи збігаються, наприклад, у слові забіякува́тий формальна та лексична основа забіякуват-.

Подальшому аналізу підлягає лексична основа. Необхідно визначити її тип з погляду похідності / непохідності. Для правильного визначення типу основи необхідно враховувати особливості похідної та непохідної основи. Похідна основа, як правило, може членуватися на морфеми, хоча є винятки. Цілісне значення похідної основи складається із компонентів значень, представлених окремими морфемами. Значення похідної основи завжди мотивоване. Непохідна основа, як правило, не членується на морфеми. Але це не основна її ознака, тому що слова писа́ти, чита́ти мають непохідну основу, хоч у них виділяють дієслівний суфікс -а-. Основними ознаками непохідної основи є немотивованість і однокомпонентність значення, наприклад: вод-а́.

У будь-якому слові необхідно визначити кореневу морфему, бо слів без коренів в українській мові не існує.

До кореневих належать також морфеми перехідного типу, що, з одного боку, не втратили семантичних зв’язків із коренем, а з іншого – виконують у слові функцію афікса, наприклад: кіноплі́вка, кінофестива́ль, кінофі́льм. За допомогою цих кореневих морфем творяться нові слова, хоч лексичне значення кореня зберігається. Їх прийнято називати афіксоїдами (коренева морфема, що виконує функцію афікса).

Кореневі морфеми необхідно визначати шляхом зіставлення зі спорідненими словами. Добираючи споріднені слова, важливо зважати на те, щоб у наведеному ряді не було слів-омонімів, тому що вони можуть мати різну морфемну структуру.

У сучасній українській мові є як вільні, так і пов’язані кореневі морфеми.

Після визначення кореня слова необхідно виділити афіксальні морфеми. До афіксальних морфем належать префікси, суфікси, постфікси.

У складі слів у деяких випадках визначають структурні елементи, що не є носіями ні лексичного, ні граматичного значення. Їх називають асемантичними елементами слова. Серед них найчастіше трапляються інтерфікси (звукові прокладки, що поєднують морфеми), наприклад: африка́нський, шосе́йний.

Інтерфікси за своїм звуковим складом можуть нагадувати морфеми, але вони не є морфемами, тому що не виражають жодного значення. Деякі мовознавці не виділяють інтерфікси як структурний елемент слова і вважають їх складовими частинами похідних морфем (переважно суфіксів). Отже, у словах африка́нський, шосе́йний, я́лтинський уживаються ускладнені варіанти суфіксів -ськ- (-анськ-, -инськ-) та -н- (-ейн-).

Специфічним різновидом інтерфікса є сполучний голосний, що поєднує компоненти складних слів: чорногри́вий, землемі́р. Його індивідуальність полягає в тому, що він не може бути складовою частиною жодної морфеми, а є самостійним структурним елементом.

Але сполучні голосні не слід вважати морфемами, тому що вони не є носіями конкретного лексичного чи граматичного значення.

Семантика службових морфем визначається шляхом зіставлення зі спорідненими та одноструктурними словами. Одноструктурними вважаються слова, що відповідають одній словотвірній моделі (молоти́лка, саджа́лка). Зіставлення з одноструктурними словами допоможе точніше визначити семантику морфеми та її типи. Необхідно також враховувати явища омонімії та полісемії, властиві всім значеннєвим одиницям мови і службовим морфемам.

Не слід забувати, що одна й та сама морфема може виступати в різних формах, які називаються морфами.

Існування різних морфів зумовлене морфонологічними явищами складу слова.

Морфонологічні явища – це фонетичні зміни на межі сполучуваних морфем, зумовлені певними морфематичними зв’язками. До них належать: чергування фонем основи, усічення твірної основи, інтерференція, інтерфіксація, зміна акцентуації.

Чергування фонем, або альтернація, – це взаємозаміна фонем у складі певної морфеми в різних випадках її вживання. Наприклад: кни́га → кни́жечка. До морфонологічних явищ належать лише історичні чергування, тобто чергування фонем, що з погляду сучасної української мови не можна пояснити, оскільки фонетичні процеси, які зумовили ці чергування, відбулися в давній період розвитку мови, а на сучасному етапі ці зміни представлені вже як результат цих процесів.

Твірна основа може входити до структури похідного слова не в повному складі. Таке явище прийнято називати усіченням твірної основи. Наприклад: земля́ → земни́й; Іва́нівка → іва́нівський.

На межі основи з іншими структурними елементами сло́ва нерідко наявні однакові звуки чи сполучення декількох звуків. У такому разі ті звукові елементи, що збігаються за звучанням, зливаються в один. Таке явище називається інтерференцією. Наприклад: Луга́н ськ → луга́н ськ ий.

При сполученні твірної основи зі словотворчим афіксом між ними можуть з’являтися різні звуки чи звукосполучення. Це явище називається інтерфіксацією. Наприклад: Я́лта → я́лт ин ський.

У процесі творення нового слова може переміщуватися наголос з кореневої морфеми твірної основи на словотвірний суфікс (де́рев-о → дерев’-я́н-ий); з кореневої морфеми твірної основи на закінчення (мо́р-е → мор-ськ-и́й); із закінчення твірного слова на словотвірний афікс похідної основи (смол-а́ → смол-и́ст-ий). Такий наголос характеризується як рухомий у межах словотвірної пари.

Поєднання твірних основ зі словотвірними афіксами може супроводжуватися різними морфонологічними явищами водночас, наприклад: но г- а́ → під-ні́ ж- к-а (чергування фонем, зміна місця наголосу).

Важливо пам’ятати, що в сучасній українській мові не всі службові морфеми мають матеріальне вираження. Матеріально не виражені морфеми називаються нульовими. Вони виділяються в слові шляхом зіставлення з корелятивними формами, що мають матеріально виражені морфеми того ж виду. Наприклад, у слова кінь визначається нульове закінчення, тому що в усіх інших відмінкових формах флексія має матеріальне вираження (кон-я́, кон-ю́, кон-е́м). У цьому разі нульове закінчення є пока́зником називного відмінка.

Необхідно розмежовувати поняття нульова флексія та відсутність флексії. Флексії не мають незмінні слова, наприклад: ви́соко (прислівник), поверну́вшись (дієприслівник), ходи́ти (інфінітив), шосе́ (невідмінюваний іменник), бордо́ (невідмінюваний прикметник), півтори́ (невідмінюваний числівник).

Послідовно виконаний аналіз дозволяє правильно визначити морфемний склад слова. Морфемний і словотвірний аналіз у жодному разі не можна ототожнювати. Морфемний аналіз відрізняється від словотвірного і за завданнями, і за результатами. Як уже зазначалося, мета його – з’ясувати, з яких морфем складається слово. У підсумку морфемного аналізу ми дізнаємося його будову. Морфемний аналіз має спиратися на результати словотвірного: тільки усвідомивши, як утворено слово, можна правильно поділити його на морфеми. Очевидно, слова членовані, але непохідні словотвірному аналізу не підлягають.

Теоретичне питання – 2: