Вплив кольору на вегетативну нервову систему та на центральну нервову систему і психічну діяльність людини

Колір надає сильного впливу на формування психофізіологічного статусу організму людини. Цей вплив, в першу чергу, опосередковується діяльністю ВНС, її симпатичним та парасимпатичними відділами: СНС і ПНС.

Особливі заслуги в напрямку впливу кольору на ВНС належать школі відомого російського фізіолога - професора С.В. Кракова. Головним висновком багаточисельних експериментів, присвячених зв'язку кольорового зору з іншими органами чуття, було виявлення взаємозв'язку між кольоровим зором і ВНС, також гіпоталамусом, який, як відомо, відіграє інтеграційну роль в діяльності фізіологічних і психічних функцій організму. Вважається, що ядра передньої гіпоталамічної області тісно пов'язані з нейрогіпофізом, мають відношення до інтеграції ПНС, а ядра задньої гіпоталамічної області - до інтеграції СНС. Зорові провідні шляхи анатомічно тісно пов'язані зі всіма цими структурами.

Результати експериментальних робіт школи С.В. Кракова (1935-1951 рр.) показали, що кольорова дія призводить до певних змін в тонусі ВНС, а в свою чергу, зміни в тонусі ВНС вплинули на кольоровий зір.

Симпатикотропні подразники підвищують чутливість до синьо-зеленої частини спектру, а чутливість до червоно-жовтої частини у ока знижується. Особливо показове в цьому плані пряме введення в око адреналіну. І, навпаки, парасимпатикотропні агенти покращують чутливість до червоного і жовтого, а до синього і зеленого - знижують.

Сприйняття червоно-жовтої частини спектру викликає активацію СНС і гальмує ПНС. Синій і зелений надають депресивної дії на СНС і активізуючи на ПНС. Із цього слідує, що чутливість ока до червоно-жовтої та синьо-зеленої частинам спектру носить реципрокний характер, аналогічно реципрокним взаємозв'язкам СНС і ПНС.

Зниження (або підвищення) чутливості до кольору означає збільшення (або зменшення) абсолютного порогу різниці даного кольору. Тим самим, активація СНС призводить до покращення розрізняння синього і зеленого, а відновленню балансу, так як жовтий з червоним стимулюють СНС, а синій із зеленим - ПНС.

Подібний характер взаємозв'язків сприйняття кольору з діяльністю ВНС, дозволяє зробити висновок про об'єктивну необхідності останньої в кольорових подразниках для своєї саморегуляції. Можна сказати, що організм, що знаходиться в стані "боротьби” або "втечі” має необхідність переважно в кольорах синьо-зеленої гами, ніж червоно-жовтої. В той же час, стан спокою та відновлення призводять до збільшення потреб у "активних” кольорах і зниженню - в "пасивних”.

При домінуванні СНС подальше збільшення її активації, якій сприяють червоний і жовтий, може призвести до дистресу, порушенню гомеостазу і тому чутливість ока до цих кольорів знижується, вони як би не помічаються. Посилення чутливості до синього і зеленого надає гальмівної дії на СНС і сприяє відновленню балансу. Також небажана і довгочасна перевага ПНС, так як це знижує готовність організму до активних дій. Звідси зрозумілим стає покращення чутливості зору до "активних” кольорових подразників, що викликають підвищення тонусу СНС. Це - спільна схема взаємозв'язку кольорового зору та ВНС, в рамках якої можливі певні нюанси в залежності від конкретних фаз в діяльності СНС та ПНС, індивідуальних особливостей реактивності ВНС. Так в дослідженнях
М.К. Плишко було показано, що для стану функціонального збудження нервової системи характерний більш низький поріг (абсолютний) відмінності червоного кольору в порівнянні з зеленим, а особливо з синім. При функціональному гальмуванні спостерігалося обернене співвідношення порогів відмінності кольорів для даних кольорів.

Виходячи з цього, стає "психофізіологічно” зрозумілим ряд позитивних і негативних значень кольорів.

Так, синій в деякій мірі зелений, виправдовують свої характеристики як релаксуючі, заспокійливі і тому особливо переважні у виборі людьми, що мають необхідність в розслабленні та відпочинку. Однак, довгочасна дія цих кольорів призводить до гальмування і навіть депресії, викликає враження чогось сумного та нецікавого. Червоний та жовтий як стимулюючі також виправдовують свої традиційні характеристики кольорів "активного боку”. В цих кольорах "зацікавлена” НС людини, що добре відпочила, відновила сили і відчуває потребу в інтенсивній діяльності, проявленні своєї енергії. Тривала дія цих кольорів може призвести до перезбудження, а потім до захисного гальмування НС.

Характер взаємозв'язку білого і чорного з функціонуванням ВНС є аналогічним: білий стимулює ерготропну систему організму, а чорний - трофотропну; Активація ПНС збільшує потрібність в білому кольорі, а СНС - в чорному. Після активного, напруженого, насиченого подіями дня (білий) наступає ніч (чорний), коли людина може розслабитися і відпочити. Якщо зранку пахмурно і в природі переважають свинцево-сині відтінки, то налаштуватися на активну роботу буває дуже важко, людина може впасти в пасивний, дрімотний стан і знаходитися в ньому достатньо довго. І, навпаки, яскравий, сонячний ранок сприяє швидкому переходу від сну до бадьорості, досягненню необхідного рівня активності. Як вже відмічалося, характер впливу кольорового середовища на ВНС людини опосередковується її індивідуальною реактивністю, як протягом доби, так і протягом більш тривалого часу.

Те, що колір впливає на діяльність центральної нервової системи в світлі вищевикладених експериментальних даних не викликає сумнівів. Однак, на відміну від вегетативної нервової системи, на яку безумовно впливає колір, взаємозв'язок між кольором і центральною нервовою системою людини являє більш складну картину. Якщо для ВНС колір - це, перш за все, кванти енергії, що потрапляють в організм із зовнішнього світу, то для ЦНС колір, якщо можна так висловитися, - і квант інформації про навколишній світ.

Завдяки певним відділам ЦНС у людини формуються кольорові відчуття, а інегративна діяльність ЦНС забезпечує функціонування кольорового сприйняття і більш складні форми опрацювання інформації. Специфічні ураження центральної нервової системи можуть призвести до втрати людиною здатності сприймати кольори частково або повністю, так названої кольорової агнозії. Взагалі розрізняють кольорову агнозію і кольорову сліпоту або дефекти кольоросприйняття. Взагалі кольорова агнозія не виключає кольоросприйняття та правильного розрізняння окремих кольорів. Але хворі з кольоровою агнозією нездатні розв'язувати по кольоровій класифікації, предметному відношенні кольору. Наприклад, вони не можуть сказати який колір у апельсину, моркви і т.д. Кольорова агнозія має центральне походження. При кольоровій сліпоті спостерігається або тотальна, або парціальна відсутність кольоророзрізняння. Цей дефект може мати як периферичне походження (ураження сітківки), так і центральне, особливо, при ураженні 17 поля потиличної кори головного мозку. Таким чином, вплив кольору на ЦНС, з одного боку, опосередковано діяльністю її кольорового аналізатора (специфічний інформаційний канал), а з іншого - ВНС (неспецифічний енергетичний канал).

Колір, як енергія, необхідний для підтримання тонусу центральної нервової системи. Відомі випадки так званого „кольорового голодування”, коли при кольоровій бідності оточуючого пейзажу та обстановки розвивалися симптоми астенизації. У дітей, що тривалий час проживали в умовах "кольорового голодування”, спостерігаються навіть затримки інтелектуального розвитку.

Енергетичний бік впливу кольору на центральну нервову систему вивчений ще недостатньо. Факти, що є в кольоровій психології носять фрагментний характер. Одним з небагатьох, достатньо широко освітлених аспектів цієї проблеми є кольорові переваги. Здавалося б, перевага в кольорі має пряме відношення до питання про енергетичний вплив кольору на ЦНС. Однак, не виключаючи інші фактори, що впливають на надання кольорової переваги людини, неможна заперечити, що на них суттєво впливають енергетичні характеристики кольору.