Державне управління: поняття, особливості, ознаки і принципи

Теорія адміністративного права виробила два підходи до визначення державного управління:

1) державне управління в широкому розумінні – це сукупність усіх видів діяльності усіх органів держави, тобто означає фактично всі форми реалізації державної влади в цілому. Стаття 6 Конституції України встановлює, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу, судову. Органи законодавчої, виконавчої, судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Іншою мовою, державне управління в широкому розумінні характеризує всю діяльність держави за організуючим впливом зі сторони спеціальних суб’єктів права на суспільні відносини.

2) у випадку вузького розуміння державного управління держава розглядається не в цілому, а диференційовано:як сукупність державних органів, між якими певним чином розподілені різні види діяльності держави. Відтак категорія державного управління у вузькому значенні відображає відносно самостійний вид діяльності держави, що його здійснює певна частина державних органів.

Саме вузьке розуміння державного управління має бути пере­важаючим у галузевих державно-управлінських дослідженнях, зокрема й в адміністративно-правовій науці, оскільки реальної потреби у використанні тут ще одного – широкого – розуміння державного управління просто немає.

Отже, державне управління – це вид соціального управління, вид специфічної діяльності держави, що дістає вияв у функціонуванні її органів, які впливають на суспільні відносини з метою її урегулювання відповідно до державних інтересів.

Державне управління, як частина соціального публічного управління, зберігає характеристики останнього. Разом із тим державному управлінню притаманні особли­вості, що виявляються в основних компонентах системи державного управління:

1) головна особливість суб’єкта – це те, що ним є держава у цілому. В управлінському процесі вона представлена системою спеціальних, як правило, державних органів. Особливості цих органів, як безпосередніх суб’єктів державного управління, такі: по-перше, вони формуються державою; по-друге, наділені державно-владними повноваженнями; по-третє, здійснюють управлінські функції від імені держави;

2) головна особливість об’єкта – це те, що ним є організоване суспільство в цілому. Безпосередніми об’єктами, на які справляє вплив той чи інший конкретний суб’єкт, є підвідомчі йому сфери державного управління;

3) визначальними особливостями управлінського впливу є притаманний йому державно-владний характер (він містить веління держави, обов’язкове до виконання), що виявляється у правовій, переважно адміністративно-правовій формі та має безперервний характер;

4) головна інтегративна якість системи – реалізація у повному обсязі загальнодержавних інтересів у сфері соціального управління.

Ознаки державного управління:

1) загальнодержавний характер, оскільки воно охоплює найважливіші сторони життя держави й суспільства;

2) підзаконний характер, тобто спрямованість на виконання Конституції та законів України;

3) юридично-владний, розпорядчий характер;

4) організаційний зміст, за допомогою якого досягають регулювання й координації спільної праці людей;

5) активність і цілеспрямованість, має безпосередніми об’єктами свого впливу галузі економічного, соціального й адміністративно-політичного будівництва;

6) безперервне та постійне здійснення.

Принципи державного управління – це його позитивні закономірності, пізнані наукою і практикою, закріплені у правових нормах, або узагальнення чинних у державі юридичних правил.

Прийнято виділяти такі групи принципів державного управління:

1) соціально-політичні – демократизм, участь населення в управлінській діяльності держави (народність); рівноправність осіб різних національностей; рівність усіх перед законом; законність; гласність і врахування громадської думки; об’єктивність. Принципи цієї групи, як правило, закріплюються у нормативному порядку. Багато з них міститься у Конституції України (вони дістали назву конституційних) та інших законодавчих актах;

2) організаційні принципи побудови апарату державного управління – галузевий, функціональний, територіальний. Виходячи з цих принципів і враховуючи конкретні соціальні та економічні умови, здійснюється розподіл компетенції управлінських структур (органів управління). Вони повинні максимально ефективно розподілити управлінську працю і усунути паралелізм у діяльності центральних та місцевих органів, вищестоящих і нижчих ланок апарату;

3) організаційні принципи функціонування (діяльності) апарату державного управління – нормативність діяльності, єдиноначальність, колегіальність, поділ управлінської праці; відповідальність за прийняті рішення, оперативна самостійність. За допомогою цих принципів забезпечується прийняття правильних управлінських рішень, організація і застосування раціональних управлінських процедур, дійовий контроль і виконавська дисципліна. Вони фіксуються у відповідних нормативних актах.