Джерела конституційного права

 

У конституційному праві джерело права – це нормативний акт, в якому містяться конституційно-правові норми^[14].

За змістом (за юридичною силою) джерела конституційного права поділяються:

1) конституційні акти (Конституція України, акти Всеукраїнського референдуму щодо внесення змін до Конституції України, закони про внесення змін до Конституції України);

2) законодавчі акти. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 р. № 12-рп/98 терміном «законодавство» охоплюються: закони України; чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; укази Президента України; декрети та постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції та законів України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

3) підзаконні акти (постанови та інші нормативно-правові акти Верховної Ради України, нормативні укази Президента України, нормативні постанови Кабінету Міністрів України та нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, рішення Центральної виборчої комісії та територіальних виборчих комісій, нормативно-правові акти колишніх СРСР та У PCP тощо);

4) локальні акти (нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим та суб'єктів місцевого самоврядування). Норми, що містяться в актах місцевого самоврядування, є загальнообов’язковими та гарантованими з боку держави, тобто мають властивості правових норм.

 

Конституція України: загальна характеристика

 

Термін «конституція» походить від латинського слова «constitution», що означає «устрій», «встановлення». Конституція – це основний закон держави. В юридичній науці існує два значення терміну «конституція» – юридична та фактична.

Юридична конституція – це основний закон держави, що має вищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів.

Фактична конституція – це реальний порядок організації і здійснення державної влади, фактичні відносини між державою та особою.

Основні ознаки конституції:

Види конституцій

За юридичною формою конституції можуть бути поділені на писані і неписані.

Писані конституції являють собою єдиний нормативний акт, прийнятий в суворо встановленому порядку, який має чітку внутрішню структуру (розділи, глави, параграфи тощо). До цього виду належать абсолютна більшість конституцій, що діють в світі, в тому числі і Конституція України.

Неписані конституції складається з кількох законів, що мають самостійне значення і прийняті в різний час і в різному порядку. Вони в своїй сукупності оголошуються конституцією держави. Прикладом такої конституції може бути Конституція Великобританії.

Залежно від порядків прийняття, зміни та відміни конституції поділяються на гнучкі та жорсткі. У гнучких конституцій цей порядок мало чим відрізняється від порядку, передбаченого для всіх інших законів. Здебільшого різниця полягає лише в кількості голосів депутатів парламенту, необхідної для прийняття, зміни або відміни конституції. Якщо для поточного закону достатньо простої більшості (50 % +1) голосів, то для конституції цього замало – потрібно зібрати кваліфіковану більшість (не менше як дві третини голосів).

Порядок прийняття, зміни та відміни жорстких конституцій суттєво ускладнений порівняно з усіма іншими законами. Тут потрібна не лише більшість голосів депутатів, а й виконання низки додаткових процедур. Так; поправки до Конституції США приймаються голосами двох третин членів Конгресу (парламенту) або спеціального скликаного Конституційного конвенту. В обох випадках поправки мають бути ратифіковані законодавчими зборами або конвентами трьох чвертей штатів. Від 1917 р. встановлюється строк для збору необхідної голосів штатів, випадку недодержання строку поправка вважається відхиленою. Конституцію України також слід віднести до жорстоких. У цьому переконує зокрема розгляд її XIII розділу.

За рівнем втілення приписів конституції у життя суспільства та держави їх прийнято поділяти на фіктивні, положення яких не знаходять потрібної реалізації й підтвердження на практиці, та реальні, якщо суспільні відносини відповідають конституційним настановам.

У відповідності з державним устроєм конституції поділяють на федеративні (США, ФРН та інші) та унітарні (Франція, Україна та інші).

Отже, виходячи з розглянутих варіантів класифікацій, про Конституцію України можна говорити, що вона писана, жорстка, реальна, унітарна.

Конституції виконують цілу низку функцій, зокрема: юридичну, політичну, ідеологічну, установчу, правотворчу, регулятивну, охоронну, економічну, культурну, інформативну, зовнішньополітичну тощо.

Характеристика Конституції України має охоплювати визначення її формально-юридичних властивостей та основних рис.

Формально-юридичні властивості Конституції України – це її ознаки як основного нормативно-правового акта держави. До цих властивостей належать такі ознаки.

1) Конституція України є Основним Законом держави. Це означає, що Конституція України посідає найвищу сходинку в ієрархії нормативно-правових актів.

2) Конституція України має найвищу юридичну силу. Найвища юридична сила Конституції України закріплена у ч. 2 ст. 8 Основного Закону нашої держави та проявляється у двох аспектах:

а) усі нормативно-правові акти приймаються органами, передбаченими Конституцією України та в установленому нею порядку;

б) норми конституції мають пріоритет над нормами законів та інших нормативно-правових актів, тобто жоден нормативно-правовий акт держави не може суперечити положенням Основного Закону.

3) Конституція України є юридичною базою законодавства. Це проявляється у тому, що вона:

а) визначає зміст усіх нормативно-правових актів, що приймаються у державі;

б) встановлює види нормативно-правових актів, що приймаються на розвиток її положень;

в) визначає ієрархію нормативно-правових актів;

4) передбачає особливий порядок прийняття та внесення змін до неї;

5) має особливий зміст та структуру;

6) характеризується прямою дією норм, тобто для реалізації конституційних норм не потрібні спеціальні акти, які б їх конкретизували. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується^[15].

Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р., складається з преамбули, 15 розділів, 161 статті, прикінцевих та перехідних положень.

Преамбула – це вступна частина Конституції, яка містить норми, що проголошують цілі прийняття Конституції, її основні принципи.

Розділ І. «Загальні засади» містить статті, що визначають основи конституційного ладу, громадянство, суверенітет України, соціальний захист громадян, екологічну безпеку, державну символіку.

Розділ ІІ. «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» містить норми, що визначають основні особисті, політичні, економічні, соціальні, культурні права і свободи громадян, конституційні обов’язки людини і громадянина, встановлюють гарантії їх здійснення.

Розділ ІІІ. «Вибори. Референдум» окреслює такі форми безпосередньої демократії, як вибори і референдуми, через які здійснюється народне волевиявлення.

Розділ ІV. «Верховна Рада України» закріплює правовий статус єдиного законодавчого органу в Україні – Верховної Ради України, її склад та повноваження, статус народного депутата.

Розділ V. «Президент України» містить норми, що регулюють конституційний статус Президента України, порядок його обрання, повноваження та умови їх припинення.

Розділ VІ. «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади» містить норми, що визначають правовий статус Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій, їх склад та повноваження.

Розділ VІІ. «Прокуратура» містить норми, що регулюють функції органів прокуратури, порядок призначення та звільнення з посади Генерального Прокурора України.

Розділ VІІІ. «Правосуддя» розкриває систему судів загальної юрисдикції в Україні, визначає основні засади судочинства, статус суддів та Вищої ради юстиції.

Розділ ІХ. «Територіальний устрій України» розкриває засади та систему адміністративно-територіального устрою України.

Розділ Х. «Автономна Республіка Крим» присвячений правовому статусу автономії, її повноваженням, основам взаємовідносин між Україною і Автономною Республікою Крим.

Розділ ХІ. «Місцеве самоврядування» містить норми, що визначають систему органів місцевого самоврядування, їх повноваження та статус депутатів місцевих рад.

Розділ ХІІ. «Конституційний Суд України» розкриває правовий статус єдиного органу конституційної юрисдикції України, його склад, порядок формування та повноваження.

Розділ ХІІІ. «Внесення змін до Конституції України» регулює порядок внесення змін до Конституції України.

Розділ ХІV. «Прикінцеві положення» стверджує, що Конституція України набуває чинності з дня її прийняття, а день прийняття Конституції є державним святом.

Розділ ХV. «Перехідні положення» визначає строки та порядок здійснення повноважень органами державної влади, місцевого самоврядування, судової влади та прокуратури.