Характеристика надзвичайних ситуацій техногенного характеру

1. Класифікація та характеристика негативних чинників техногенного

середовища.**

2. Характеристика надзвичайних ситуацій техногенного характеру.***

2.1. Транспортні аварії.

2.2. Раптове руйнування будівель та споруд.

2.3. Аварії на електроенергетичних системах.

2.4. Аварії на системах життєзабезпеченя.

2.5. Гідродинамічні аварії.

 

1. Теперішній стан природного середовища України оцінюється як критичний, коли вже неможливі його самовідновлення і самоочищення. Головними факторами, що призвели до кризи техногенно-екологічної безпеки є: демографічний вибух, урбанізація, індустріалізація та хімізація народного господарства. Майже 20% міського населення країни проживає в зонах, де гранична допустима концентрація (ГДК) шкідливих речовин в повітрі перевищує встановлену у 15 разів.

Трагедією для українського народу стала аварія на Чорнобильській АЕС з її непередбаченими наслідками для нині живучих і майбутніх поколінь. Радіоактивний викид, що трапився в ніч на 26 квітня 1986 року, викликав явища і події які мають довготривалий характер.

Техногенне середовище створене людиною для задоволення своїх потреб у комфортному житлі, вигідних та безпечних умовах праці і, відповідно, поділяється на побутове та виробниче. У побутовому середовищі людина переважно сама відповідає за свою безпеку, а на виробництві існують спеціальні служби нагляду за безпекою (відділи охорони праці, пожежної безпеки тощо).

Техногенне середовище життєдіяльності може бути закритим (наприклад, у приміщенні) чи відкритим (наприклад, на вулиці).

Людину під час перебування у такому середовищі супроводжують чинники середовища, які поділяються на фізичні, хімічні, біологічні та соціальні. Вони можуть бути сприятливими, негативними чи небезпечними.

Кожний з чинників, який діє у середовищі, має гранично допустимий рівень, за яким виникає небезпека для людини чи можливість виникнення надзвичайної ситуації.

1) Фізичнічинники справляють на людину енергетичний вплив. Вони можуть бути:

- метеорологічні (температура, вологість, швидкість руху повітря, атмосферний тиск, газовий склад повітря, освітленість);

- бароакустичні (тиск, шум, ультразвук, інфразвук);

- термічні (нагріті чи охолоджені поверхні та предмети, відкритий вогонь, пожежі);

- механічні (рухомі предмети чи їх елементи, вібрація, прискорення, удари);

- електричні (електричний струм, статичний електричний заряд, ано­мальна іонізація);

- електромагнітні (електричні та магнітні поля, лазерне, світлове, ультрафіолетове випромінювання, радіохвилі, видиме світло),

- іонізаційні (рентгенівське, α-, β-, γ- та нейтронне випромінювання).

2) Хімічні чинники

Протягом життя людина постійно стикається з великою кількістю шкідливих речовин, які можуть викликати різні види захворювань, розлади здоров’я, а також травми як у момент контакту, так і через певний проміжок часу. Сьогодні до таких “найвпливовіших” чинників належать: пестициди (отрутохімікати), мінеральні добрива, важкі метали, сильнодійні отруйні промислові речовини, дими (в тому числі тютюновий), будівельні матеріали й побутова хімія. Особливу небезпеку становлять хімічні речовини, які, залежно від їх практичного використання, можна поділити на:

· промислові отрути, які використовуються у виробництві (розчинники, барвники) є джерелом небезпеки гострих та хронічних інтоксикацій під час порушення правил техніки безпеки (наприклад, ртуть, свинець, ароматичні сполуки тощо);

· отрутохімікати, що використовуються у сільському господарстві для боротьби з бур‘янами та гризунами (гербіциди, пестициди);

· лікарські препарати;

· хімічні речовини побуту, які використовуються як харчові добавки, засоби санітарії, особистої гігієни, косметичні засоби;

· хімічна зброя.

Токсичними (отруйними) називаються такі речовини, які потрапляючи в організм людини, викликають помітні фізіологічні зміни його окремих систем та органів і тим самим призводять до порушення його нормальної життєдіяльності.

Виробнича аварія – це раптова зупинка роботи або порушення установленного процессу виробництва на об’єкті, яка призводить до пошкодження або знищення матеріальних цінностей, травмування або загибелі людей.

Виробничі аварії можуть бути різними, але у них є найбільш типові уражальні чинники – це вибухи, які призводять до руйнування виробничих будівель, інтенсивні пожежі, отруєння людей рідинами та газами; завали виробничих будівель споруд, ураження людей електричним струмом, затоплення виробництва разом з людьми.

Аварія може зумовити катастрофу з невиправданими наслідками, з великими людськими втратами.

Основними причинами виробничих аварій є безвідповідальне ставлення проектувальників до вимог техніки безпеки, керівників підприємств до дотримання цих вимог, низький контроль за станом виробництва, порушення будівельних норм під час будівництва об’єктів та монтажі технічних систем; порушення технології виробництва, правил експлуатації обладнання, машин та механізмів.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру виникають в основному на потенційно техногенно небезпечних об’єктах. До них належать: хімічно небезпечні об’єкти, радіаційно небезпечні об’єкти, вибухо- та пожежонебезпечні об’єкти та гідродинамічні небезпечні об’єкти.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру класифікують за такими основними ознаками:

- за масштабами наслідків (об’єктові, місцеві, регіональні й загальнодержавні);

- за галузевою ознакою (надзвичайні ситуації у сільському господарстві, у лісовому господарстві, на заповідній території, на об’єктах особливого природно-охоронного значення, у водоймах, матеріальних об’єктах, об’єктах інфраструктури, промисловості, транспорту, житлово-комунального госпо­дарства).

2.1. Транспортні аварії (катастрофи)

Безпосередніми місцями виникнення надзвичайних ситуацій на транспорті є: автомобільні дороги, залізничні станції, колії та переїзди, порти, акваторія Чорного моря, траси магістральних трубопроводів.

Головними причинами цих надзвичайних ситуацій є порушення Правил дорожнього руху водіями транспортних засобів під час перевезення вантажів та пасажирів, причому особливо тяжкі наслідки мають аварії пасажирських автобусів, як на автодорогах, так і на залізничних переїздах.

Аналіз причин виникнення НС на транспорті показав, що порушення Правил дорожнього руху водіями транспортних засобів, Правил пілотування і судноплавства призвели до аварій майже у 59% випадків, унаслідок незадовільного технічного стану транспортних засобів та комунікацій – 27%, унаслідок протиправних дій осіб – 10% та в 4% випадків – унаслідок порушення вимог безпеки під час експлуатації транспортних засобів та у результаті несприятливих погодних умов.

Небезпечний вантаж – речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об’єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин та які за міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку, залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин: клас 1 – вибухові речовини та вироби; клас 2 – гази; клас 3 – легкозаймисті рідини; клас 4.1 – легкозаймисті тверді речовини, самореактивні речовини і тверді десенсибілізовані вибухові речовини; клас 4.2 – речовини, схильні до самозаймання; клас 4.3 – речовини, що виділяють легкозаймисті гази при стиканні з водою; клас 5.1 – окиснювальні речовини; клас 5.2 – органічні пероксиди; клас 6.1 – токсичні (отруйні) речовини; клас 6.2 – інфекційні речовини; клас 7 – радіоактивні матеріали; клас 8 – корозійні речовини; клас 9 – інші небезпечні речовини та вироби.2.2. Раптове руйнування будівель та споруд Цей тип аварій, як правило, виникає зазвичай не сам по собі, а ініціюється яким-небудь побічним фактором. Наприклад, велике скупчення людей, якість будівельних матеріалів тощо.Сьогодні в Україні експлуатується понад 17000 мостів, розрахунковий термін служби яких не повинен перевищувати 30-40 років.В основних галузях промисловості експлуатується понад 35 млн. тон несучих металевих та понад 250 млн. м³ залізобетонних конструкцій, рівень фізичного зношення досить значний.Наявний житловий фонд перебуває у незадовільному технічному стані. Майже 54 тис. будинків (5% житлового фонду України) віднесено до категорії старих та аварійних.2.3. Аварії на електроенергетичних системах Подібні аварії призводять до надзвичайних ситуацій, зазвичай через вторинні наслідки. Особливо тяжкі наслідки мають аварії на електроенергетичних мережах у зимовий сезон, а також у віддалених та важкодоступних районах. Стан українських електричних мереж із року в рік погіршується, що призводить до аварійних ситуацій на рівні окремих областей.2.4. Аварії на системах життєзабезпечення Подібні аварії виникають переважно в містах з великим скупченням людей, промислових підприємств. Локалізація пошкоджень на зруйнованих мережах повинна проводитися негайно. Особливо значні руйнування можуть виникнути під час несвоєчасного переключення бензопроводів, газопроводів та інших систем паливопостачання та технологічних трубопроводів.Загальна протяжність водопровідних мереж в Україні становить приблизно 180 тис. км, з яких 33% нині перебувають в аварійному стані та потребують негайної заміни.2.5. Гідродинамічні аварії Гідротехнічна споруда – об’єкт господарювання, який знаходиться поблизу водної поверхні та призначений для:- використання кінетичної енергії води, що рухається, з метою перетворення її в інші види енергії;- охолодження відпрацьованого пару ТЕС та АЕС;- захисту прибережної території від води;- забору води для зрошення та водозабезпечення;- осушення;- рибозахисту;- регулюваня рівнів води;- забезпечення діяльності річкових та морських портів, суднобудівельних та судноремонтних підприємств, судноплавства;- підводного видобування, зберігання та транспортування корисних копалин. Руйнування (прорив) гідротехнічної споруди виникає внаслідок дії сил природи (землетрус, ураган, розмив дамби, греблі) або діяльності людини, а також через конструктивні дефекти або помилки проектування.До основних гідротехнічних споруд відносяться: греблі, водозабірні та водоскидні споруди, загати. Прорив – ушкодження в тілі греблі, дамби, шлюзі, які є наслідком їх розмиву з утворенням хвиль прориву та катастрофічних затоплень або з утворенням проривного паводка. Хвиля прориву виникає за умови одночасного накладання двох процесів: падіння води водосховища і різкого збільшення об’єму води в місці падіння. Висота хвилі прориву і швидкість її розповсюдження залежить від розмірів прориву, різниці рівнів води і топографічних умов русла річки та її гирла. Висота хвилі прориву складає 2-50 м. Швидкість руху хвилі прориву, як правило, знаходиться у діапазоні від 3 до 25 км/год, а висота 2-50 метрів.Евакуація населення із зон можливого катастрофічного затоплення проводиться, у першу чергу, з населених пунктів, що знаходяться поблизу гребель, хвиля прориву яких може досягти зазначених населених пунктів менше ніж за чотири години, а з інших населених пунктів – за наявності безпосередньої загрози їх затоплення. Гідродинамічна аварія – надзвичайна подія, пов’язана із виведенням з ладу (руйнуванням) гідротехнічної споруди або її частини та некерованим переміщенням великих мас води, які несуть руйнування та затоплення значних територій. Це аварії на гідротехнічних спорудах, коли вода поширюється з великою швидкістю, що створює загрозу виникнення надзвичайної ситуації техногенного характеру.Для запобігання можливих раптових проривів на греблях водосховищ, захисту населення та матеріальних цінностей завчасно виконуються наступні заходи:а) адміністративні: - обмеження будівництва житлових будинків та об’єктів господарювання у місцях, які підпадають під дію можливої хвилі прориву наступного затоплення;- евакуація населення із зон, де час добігання хвилі прориву, після руйнування греблі, складає менше чотирьох годин – терміново, а з решти території – за виникнення загрози затоплення; б) інженерно-технічні: - обвалування (будівництво дамб) населених пунктів та сільськогосподарських угідь;- створення надійних дренажних систем;- берегоукріплюючі роботи для запобігання зсувів, обвалів тощо;- улаштування гідроізоляції та спеціальних кріплень на будинках та спорудах;- насадження низькостовбурних лісів із вільхи, верби, осики та берези, що збільшує шорсткість поверхні та сприяє зменшенню швидкості хвилі прориву. Рекомендації щодо дій населення в умовах загрози руйнування греблі водосховищ: - проводиться оповіщення та інформування населення;- завчасно сплановані маршрути можливої евакуації на підвищені ділянки місцевості;- необхідно остерігатись обірваних проводів, проводів, що обвисли, повідомляти про наявність таких пошкоджень, а також про руйнуваня каналізаційних та водопровідних мереж у відповідні комунальні служби;- не можна вживати в їжу продукти, які знаходилися в контакті з водяними потоками.

Контрольні запитання:

1. Дайте характеристику негативним чинникам техногенного середовища.

2. Назвіть основні причини виробничих аварій.

3. Характеристика транспортних аварій.

4. Гідродинамічні аварії. Заходи попередження.

Література:

1. Желібо Е.П. Безпека життєдіяльності.: Навчальний посібник. - К.: Каравела, 2001. - 320с.

Тема 3.2. Пожежна безпека.

1. Загальні поняття про основи теорії горіння. *

2. Небезпечні для людини чинники пожежі.*

3. Класифікація об’єктів за їхньою пожежо- вибухонебезпекою.***

4. Показники пожежо- та вибухонебезпеки речовин та матеріалів.**

5. Законодавча база в галузі пожежної безпеки.**

6. Основи забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ, організацій. Відповідальність за порушення (невиконання) вимог пожежної безпеки.**

1. Горінням називається складний фізико-хімічний процес взаємодії горючої речовини та окисника, який супроводжується виділенням тепла та випромінюванням світла. Умовами для виникнення та перебігу горіння є наявність горючої речовини, окисника і джерела запалювання. В більшості випадків горіння відбувається в результаті екзотермічного окиснення речовини, здатної до горіння, – окисником (киснем повітря, хлором та ін.).

Загальною властивістю горіння є здатність джерела полум’я переміщуватися по всіх горючій суміші шляхом передавання тепла чи дифузії активних частинок із зони горіння у свіжу суміш. В першому випадку реалізується тепловий, а в другому – дифузний механізм розповсюдження полум’я. Як правило, горіння протікає за комбінованим тепловим дифузним механізмом. Для горіння характерні три типові стадії: виникнення, розповсюдження та згасання полум’я.

Ініціювання горіння газової суміші в одній точці приводить до нагрівання сусідніх шарів; в них також починається хімічне перетворення. Таким чином, під час запалювання горюча суміш згорає пошарово. Зона горіння переміщується по суміші, забезпечуючи розповсюдження полум’я. Горіння рідин відбувається в газовій фазі. У результаті випаровування над поверхнею рідини утворюється паровий струмінь, змішування та хімічна взаємодія якого з киснем повітря забезпечує формування зони горіння. Горіння твердих речовин має багатостадійний характер. Під впливом зовнішнього тепла відбувається нагрівання твердої фази, що супроводжується розкладом та виділення газоподібних продуктів. Потім ці продукти запалюються та згорають. Тепло від утвореного факела впливає на поверхню твердої речовини, викликаючи поступання в зону горіння нових порцій горючих газів.

Горючі речовини – це тверді, рідкі, газо- або пилоподібні речовини, що здатні горіти, тобто окиснюватися з виділенням тепла та світла. Окиснювачами у процесі горіння можуть бути кисень, хлор, бром та деякі інші речовини, у тому числі складні: азотна кислота, бертолетова сіль, калійна та натрієва селітри й інші речовини, які під час нагрівання або удару можуть розкладатися з виділенням кисню. Однак звичайно окиснювачем у процесах горіння є кисень, що міститься у повітрі. Джерела запалювання бувають відкриті – полум’я, іскри, розжарені об’єкти, світлове випромінювання тощо та приховані: тепло хімічних реакцій, адсорбції, мікробіологічних процесів, адіабатичного стиснення, удару, тертя та ін. Горюча речовина та кисень є реагуючими речовинами і разом складають горючу систему, а джерело запалювання викликає у ній реакцію горіння. Під час сталого горіння джерелом запалювання є зона реакції.

Як правило, усі речовини горять у паровій або газовій фазі. Місцем виділення тепла у процесі горіння є зона горіння – тонкий світлий шар газів, у який, з одного боку, надходить пальне (горюча речовина), а з іншого – з повітря крізь продукти горіння дифундує кисень. Стехіометрична суміш (тобто суміш у відповідному кількісному співвідношенні між реагуючими речовинами), яка утворюється в зоні горіння, згорає за частку секунди. Тому концентрація кисню та пального в зоні горіння дорівнює нулю, а концентрація продуктів згорання є максимальною. Через те, що весь кисень у зоні горіння вступає в реакцію, в зоні парів та газів горіння відсутнє. У цій зоні пари та гази, рухаючись угору, поступово нагріваються за рахунок дифундуючих нагрітих продуктів згорання і біля зони горіння розпадаються з утворенням атомів, радикалів та нових, меншого розміру молекул. У такому вигляді пальне у суміші з продуктами згорання надходить до зони горіння.

2. Вибух – це надзвичайно швидке екзотермічне хімічне перетворення вибухонебезпечного середовища, яке супроводжується виділенням енергії та утворенням стиснених газів, що здатні виконувати роботу (ГОСТ 12.1.010-76).

Пожежа – це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що поширюється в часі та просторі. Пожежна небезпека – можливість виникнення та (або) розвитку пожежі. Коли людина перебуває в зоні впливу пожежі, то вона може потрапити під дію наступних небезпечних та шкідливих чинників: токсичні продукти горіння; вогонь; підвищена температура середовища; дим; недостатність кисню; руйнування будівельних конструкцій; вибухи; витікання небезпечних речовин, що відбулося внаслідок пожежі; паніка.

Токсичні продукти горіння становлять найбільшу загрозу для життя людини, особливо під час пожеж у будівлях. Адже в сучасних виробничих, побутових та адміністративних приміщеннях знаходиться значна кількість синтетичних матеріалів, що є основними джерелами токсичних продуктів. Так під час горіння пінополіуретану та капрону утворюється ціаністий водень (синильна кислота), вініпласту – хлористий водень та оксид вуглецю, лінолеуму – сірководень та сірчистий газ і т.д. Найчастіше під час пожеж відзначається високий вміст у повітрі оксиду вуглецю.

Вогонь – надзвичайно небезпечний чинник пожежі. Під час пожежі температура полум’я може досягати 1200-1400 °С та у людей, що знаходяться у зоні пожежі випромінювання, полум’я можуть викликати опіки та больові відчуття.

Небезпека підвищеної температури середовища полягає в тому, що вдихання розігрітого повітря разом із продуктами горіння може призвести до ураження органів дихання та смерті. В умовах пожежі підвищення температури середовища до 60 °С вже є життєвонебезпечною для людини.

Дим являє собою велику кількість видимих найдрібніших твердих та (або) рідких часточок незгорілих речовин, що знаходяться в газах у завислому стані. Він викликає інтенсивне подразнення органів дихання та слизових оболонок.

Недостатність кисню спричинена тим, що в процесі горіння відбувається хімічна реакція окиснення горючих речовин та матеріалів. Небезпечною для життя людини уже вважається ситуація, коли вміст кисню в повітрі знижується до 14% (норма 21%). За концентрації кисню 9-11% смерть настає за кілька хвилин.

Вибухи збільшують площу горіння та можуть призводити до утворення нових осередків пожеж. Люди, що перебувають поблизу, можуть підпадати під дію вибухової хвилі, діставати ураження уламками тощо.

Руйнування будівельних конструкцій відбувається внаслідок втрати ними несучої здатності під впливом високих температур та вибухів. При тому люди можуть одержати значні травми, опинитися під уламками завалених конструкцій.

Паніка, в основному, спричинюється швидкими змінами психічного стану людини, як правило, депресивного характеру в умовах пожежі. Коли дія чинників пожежі перевищує межу психофізіологічних можливостей людини, то її може охопити панічний стан. Паніка – це жахливе явище, здатне призвести до масової загибелі людей.

3. Класифікація об’єктів за їхньою пожежо-, вибухонебезпекою:

Розрізняють такі ступені вогнестійкості будинків: I, II, III, IIIa, IIIб, IV, IVa, V. I, II. Будинки з несучими та огороджуваними конструкціями з природних або листових та плиточних негорючих матеріалів. III. Будинки з несучими та огороджуваними конструкціями з природних або штучних кам’яних матеріалів, бетону, залізобетону. Для перекриттів дозволяється використовувати дерев’яні конструкції, захищені штукатуркою або негорючими листовими, плиточними матеріалами. IIIa. Будинки переважно з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркаса виготовлені з металевих незахищених конструкцій. Огороджувані конструкції виготовлені з металевих профільованих листів або інших негорючих матеріалів з утеплювачем або негорючим, або груп горючості Г1,Г2. IIIб. Будинки переважно одноповерхові з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркаса виготовлені з деревини, що пройшла вогнезахисну обробку. IV. Будинки з несучими та огороджуваними конструкціями з деревини або інших горючих матеріалів, захищених від дії вогню та високих температур штукатуркою або іншими листовими, плиточними матеріалами. IVa. Будинки переважно одноповерхові з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркаса виготовлені з металевих незахищених конструкцій. Огороджувані конструкції виготовлені з металевих профільованих листів або інших негорючих матеріалів з утеплювачем групп горючості Г3, Г4. V. Будинки, до несучих та огороджувальних конструкцій яких не висуваються вимоги щодо вогнестійкості та межі поширення вогню.Таким чином, найнебезпечніші в плані пожежі будівлі IV і V ступенів вогнестійкості.Унаслідок пожежі відбувається згорання предметів й об’єктів та їх руйнування. Іншими наслідками пожежі можуть бути: вибухи, витоки отруйних газів чи речовин, що забруднюють навколишнє середовище. Залежно від масштабів пожежі поділяються на: - пожежі, що виникли в окремих будинках та будівлях;- пожежі, що охопили понад 25% будівель;- вогняні смерчі, що мають стійкий характер та охопили близько 90% будівель.Відповідно до вимог Державних будівельних норм України “Пожежна безпека об’єктів будівництва” (ДБН 8.1.7-2002) вводяться обмеження щодо поширення небезпечних факторів пожежі в будинках, які досягаються: - застосуванням конструктивних та об’ємно-планувальних рішень, спрямованих на створення перешкод поширенню небезпечних факторів пожежі у приміщеннях, між приміщеннями, поверхами, протипожежними відсіками та секціями;- зменшенням пожежної небезпеки будівельних матеріалів та конструкцій, у тому числі оздоблень та облицювань, що застосовуються у приміщеннях та на шляхах евакуації;- зменшенням вибухонебезпечної та пожежної небезпеки технологічного процесу, використанням засобів, що першкоджають розливанню та розтіканню горючих рідин під час пожежі;- застосуванням засобів пожежогасіння, а також інших інженерно-технічних рішень, спрямованих на обмеження поширення небезпечних чинників пожежі. Вибух – це явище надзвичайно швидкого горіння речовин, яке складається з трьох етапів: спалаху, вибуху та детонації. Швидкість згорання речовини становить:- під час горіння – міліметри – сантиметри за секунду;- під час спалаху – десятки метрів за секунду;- під час вибуху – сотні метрів за секунду;- під час детонації 1-4 км/c.Крім твердих речовин, газів та рідин, вибухонебезпечними є також парові, водогрійні котли, компресори, трубопроводи, ацетиленові генератори, балони, ресивери та інше устаткування та механізми.Високий рівень пожежовибухонебезпеки мають підприємства та об’єкти нафтогазового, нафтохімічного та нафтогазопереробного комплексу, які включають велику кількість пожежовибухонебезпечних об’єктів, а саме: майже 200 установок комплексної підготовки нафти та газу, 43 тис.км магістральних трубопровідних систем, 13 підземних сховищ газу, понад 1,3 тис. газорозподільних станцій, майже 230 тис.км газопроводів, систем газопостачання населених пунктів та понад 70 тис. систем газопостачання промислових підприємств, 8 виробництв вибухових речовин та утилізації непридатних боєпипасів, 12 нафтопереробних та 5 газопереробних заводів.Основними причинами виникнення пожеж та вибухів стали: порушення вимог безпеки під час виконання газонебезпечних робіт, несвоєчасне виконання діагностичних та ремонтних робіт, порушення вимог безпеки під час виконання ремонтних робіт.Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та організаційної діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій тощо.

4. З метою одержання початкових даних для розроблення заходів щодо забезпечення пожежної та вибухової безпеки, під час визначення категорії та класу приміщень і будівель відповідно до вимог норм технологічного проектування, стандартів ССБП, будівельних норм та правил, правил будови електроустановок встановлена номенклатура показників пожежо-вибухонебезпечності речовин і матеріалів.

У ГОСТі 12.1.044-89 “Пожаро-взрывоопасность веществ и материалов. Номенклатура показателей и методы их определения” наведено 20 показників, перелік яких за необхідності може бути розширений. Вибір показників для характеристики пожежо-вибухонебезпечності тих чи інших речовин та матеріалів залежить від агрегатного стану речовини (матеріалу) та умов її застосування.

Горючість є кваліфікаційною характеристикою здатності речовин та матеріалів до горіння і застосовується для таких потреб: кваліфікації речовин та матеріалів за горючістю; визначення категорії і класу приміщень за вибухо-пожежною та пожежною небезпечністю; під час розроблення заходів щодо забезпечення пожежної безпеки. За горючістю речовини та матеріали поділяють на негорючі, важкогорючі та горючі.

Негорючі – це речовини та матеріали, які не здатні горіти у повітрі. Проте серед них можуть бути пожежонебезпечні, наприклад, окиснювачі та речовини, що виділяють горючі продукти під час взаємодії з водою, киснем або з іншими речовинами. До негорючих речовин належать усі мінеральні та більшість штучних неорганічних матеріалів.

Важкогорючі – речовини та матеріали, що здатні горіти в повітрі під час дії джерела запалювання, але не здатні самостійно горіти після його вилучення. Це можуть бути композиції, що складаються з органічного матеріалу та мінерального наповнювача.

Пожежі та вибухи є найпоширенішими надзвичайними ситуаціями в сучасному індустріальному суспільстві.Виникнення пожеж залежить від характеру виробництва, властивостей речовин, які зберігаються, категорії приміщень, конструктивних характеристик будівель залежно від ступеня їх вогнестійкості. За вибухо- та пожежонебезпекою усі приміщення розподіляють на п’ять категорій: А, Б, В, Г та Д. Категорія А (вибухо- та пожежонебезпечна) – це горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28°С у такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні паро- чи газоповітряні суміші, під час займання яких розвивається розрахунковий надмірний тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5кПа. До цієї категорії виробництв відносяться цехи оброблення та використання металевого натрію та калію, нафтопереробні та хімічні підприємства, склади бензину, приміщення стаціонарних кисневих та лужних акумуляторних установок, водневі станції тощо. Категорія Б (вибухо- та пожежонебезпечна) – горючий пил або волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху понад 28 °С, горючі рідини у такій кількості, що здатні утворювати вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, під час займання яких розвивається розрахунковий надмірний тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа. Наприклад, цехи приготування та транспортування вугільного пилу та деревного борошна, цехи цукрової пудри, цехи оброблення синтетичного каучуку, мазутне господарство електростанцій тощо. Категорія В (пожежонебезпечна) – горючі займисті та важкогорючі речовини і матеріали (у тому числі пил та волокна), речовини та матеріали, здатні тільки горіти під час взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним, за умови, що приміщення, де вони знаходяться, не відносяться до категорії А та Б. До них належать: лісопильні та деревообробні цехи, цехи текстильної та лісопильної промисловості, швейні та трикотажні фабрики, мастильне господарство, електростанції, гаражі тощо. Категорія Г – негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес оброблення яких супроводжується виділенням тепла, іскор та полум’я; горючі гази, рідини та тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо. До них відносяться: ливарні, плавильні, ковальські та зварювальні цехи, цехи гарячого прокату металу, котельні, головні корпуси електростанцій тощо. Категорія Д – негорючі речовини та матеріали у холодному стані. Допускається відносити до категорії приміщення, в яких містяться горючі рідини у системах змащення, охолодження та гідроприводу обладнання, у кількості не більше 60 кг в одиниці обладнання в разі не більше 0,2 мПа, кабельні електропроводки до обладнання, окремі предмети меблів на місцях. До них відносяться: цехи холодного оброблення металу, содове виробництво, насосні та водоприймальні пристрої електростанцій, вуглекислотні та хлораторні установки.

5.

ПРО ПОЖЕЖНУ БЕЗПЕКУ

Закон України

Від 17 грудня 1993р. №3745-ХII

Забезпечення пожежної безпеки є невід’ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров’я людей, національного багатства та навколишнього природного середовища. Цей Закон визначає загальні, правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних та фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Державним департаментом пожежної безпеки МНС України розроблено програму забезпечення пожежної безпеки, яка була затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2002 №870.

Для врегулювання вимог пожежної безпеки в галузі будівництва наказом Держбуду України від 03.12.2002 №88 затверджені та введені в дію державні будівельні норми – ДБН В.1.1-7-2002 “Пожежна безпека об’єктів будівництва”.

Для забезпечення єдиного обліку, а також для формування відповідного інформаційного фонду та систематизації нормативно-правових актів з питань пожежної безпеки внесено зміни до “Державного реєстру нормативно-правових актів з питань пожеженої безпеки”, затвердженого наказом МНС України від 10.10.2003 № 388.

Оновлені “Правила пожеженої безпеки в Україні” затверджені наказом МНС України від 19.10.2004р. №126 і погоджені в Міністерстві юстиції України.

6. Під пожежною безпекою об’єкта розуміють такий його стан, за якого виключається можливість виникнення та розвитку пожежі та впливу на людей небезпечних чинників пожежі, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Основними системами комплексу заходів та засобів щодо забезпечення пожежної безпеки є: система запобігання пожежі, система протипожежного захисту та система організаційно-технічних заходів.

Організаційні заходи пожежної безпеки передбачають: організацію пожежної охорони на об’єкті, проведення навчань з питань пожежної безпеки, проведення перевірок, оглядів стану пожежної безпеки приміщень, будівель, об’єкта в цілому та ін.

До технічних заходів належать: суворе дотримання правил та норм, визначених чинними нормативними документами під час реконструкції приміщень, будівель та об’єктів, технічному переоснащенні виробництва, експлуатації чи можливому переобладнанні електромереж, опалення, вентиляції, освітлення і т.д.

Заходи режимного характеру передбачають заборону куріння та застосування відкритого вогню в недозволених місцях, регламентацію пожежної безпеки під час проведення вогневих робіт тощо.

Експлуатаційні заходи охоплюють своєчасне проведення профілактичних оглядів, випробувань, ремонтів технологічного та допоміжного устаткування, а також інженерного господарства (електромереж, електроустановок, опалення, вентиляції).

Відповідальність за порушення (невиконання) вимог пожежної безпеки

У Кодексі України про адміністративні правопорушення є низка статей, які передбачають відповідальність за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки.

Стаття 175 “Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки” передбачає, що порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, а також використання пожежної техніки та засобів пожежо­гасіння не за призначенням тягне за собою попередження або накладання штрафу на громадян від 0,5 до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та на посадових осіб – від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У статті 188-8 “Невиконання приписів та постанов посадових осіб органів державного пожежного нагляду” зазначається: невиконання приписів та постанов посадових осіб органів державного пожежного нагляду або створення перешкод для їх діяльності тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від 0,5 до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та на посадових осіб – від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Кримінальна відповідальність за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки передбачена статтею 270 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року.

Згідно з частиною 1 цієї статті порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, якщо воно спричинило виникнення пожежі, яка заподіяла шкоди здоров’ю людей або майнову шкоду у великому розмірі, карається штрафом від п’ятдесяти до ста двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Згідно з частиною 2 цієї статті те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей, майнову шкоду в особливо великому розмірі або інші тяжкі наслідки, карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

Таким чином, порушення вимог пожежної безпеки може полягати як у дії, так і в бездіяльності, як спричинюватися власними діями, так і виконуватися через підлеглих осіб.

Порядок дій у разі пожежі

У разі виявлення пожежі (ознак горіння) кожний громадянин зобов’язаний:

- негайно повідомити про це телефоном пожежну охорону. При цьому необхідно назвати адресу об’єкта, вказати кількість поверхів будівлі, місце виникнення пожежі, наявність людей, а також повідомити своє прізвище;