Методичні рекомендації щодо написання наукового дослідження

У вступі до наукового дослідження дається обгрунтування актуальності і проблемності обраної теми. Коротко вказується на зв’язок обраного напряму досліджень із планами організації, де виконана робота.

Далі формулюють мету роботи і завдання, які необхідно розв’язатидля досягнення поставленої мети. Не слід мету формулювати як «Дослідити...», «Вивчення...», «Обгрунтування...» тощо, тому що ці слова вказують на засіб досягнення мети, а не на саму кінцеву мету.

Автор зобов’язаний вказати у вступі, які саме наукові методи він використав для досягнення поставленої в роботі мети і розв’язання поставлених завдань. Перераховувати їх треба не у відриві від змісту роботи, а потрібно коротко і змістовно визначити, що саме досліджувалося тим чи іншим методом. Це дасть змогу рецензентам, членам екзаменаційної комісії пересвідчитися в логічності та доречності вибору саме цих методів.

У вступі чітко визначається наукова (не інформаційна) новизна одержаних результатів, показується їх відмінність від відомих раніше, описується ступінь новизни (вперше одержано, удосконалено, дістало подальший розвиток). Кожне наукове положення потребує чіткого формулювання, розкриття основної його сутності, при цьому особлива увага зосереджується на рівні досягнутої новизни. У жодному випадку не можна вдаватися до викладу наукового положення у вигляді анотації, коли простоконстатується, що в науковій роботі зроблено те й те, а сутності й новизни із написаного виявити неможливо. Подання наукових положень у вигляді анотації є найбільш поширеною помикою авторів при загальній характеристиці роботи. До цього пункту не треба включати опис нових прикладних (практичних) результатів, отриманих у вигляді способів, пристроїв, методик, технологій, схем, алгоритмів тощо. Слід завжди розмежовувати одержані нові наукові положення і нові прикладні результати, які випливають з теоретичного доробку оатора. Усі наукові положення з урахуванням досягнутого ними рівня новизни є теоретичною основою (фундаментом) розв’язаного в роботі наукового завдання або наукової проблеми.

У роботі теоретичного характеру у вступі подаються відомості про наукове використання результатів досліджень або рекомендацій щодо їх використання, а в роботах прикладного характеру – відомості щодо застосування одержаних результатів у педагогічній практиці або ж рекомендації щодо їх використання. Тут же даються короткі відомості щодо впровадження результатів досліджень із зазначенням навчальних закладів, наукових установ, організацій, у яких здійснена реалізація, і в яких формах.

У вступній частині повідомляється також де обговорювалися обержані автором наукові результати.

Основна частина наукового дослідження складається з кількох розділів, в яких викладаюьться результати теоретичних і експериментальних досліджень. В теоретичній частині аналізується література та інші джерела з досліджуваної проблеми, викладаються теоретичні концепції (філософські, соціологічні, педагогічні, психологічні, медичні), які становлять теоретичну базу дослідження, аналізується існуюча педагогічна практика, а також реалізується історія питання. Аналітичний огляд (стан питання) повинен повно і систематично висвітлювати стан питання, якому присвячене дане дослідження. Предметом аналізу в огляді повинні бути нові ідеї і проблеми, можливі підходи до розв’язання цих проблем, результати попередніх пошуків у питанні, якому присвячена науково-дослідна робота, і в суміжних питаннях (при необхідності), можливі шляхи розв’язання задач. Обговорення обраного напряму роботи повинно показувати його переваги у порівнянні з іншими можливими. В ньому наводиться оцінка прийнятого напряму дослідження з наукової точки зору. Обгрунтування вибору і робоча гіпотеза повинні спиратися на рекомендації, які містяться в аналітичному огляді, з урахуванням конкретних умов проведення науково-дослідної роботи. Обгрунтування обраного напряму роботи не слід підміняти обгрунтуванням доцільності (або необхідності) самої роботи.

У результаті виконання теоретичної частини мають бути сформульовані завдання експериментальних досліджень. Крім того, після завершення теоретичної частини мають бути визначені необхідний обсяг експериментів і очікуваний характер результатів, сформульовані вимоги до проведення педагогічного експерименту.

В нступних розділах детально і послідовно викдадається зміст виконаного дослідження, описуються всі проміжні і кінцеві результати в тому числі й негативні. Використанні методики мають бути описані досить детально, з обгрунтуванням їх вибору (або опрацювання). Якщо в роботі використані заганоприйеяті (загальновідомі) методи, то їх детально описувати не слід. При цьому додаються посилання на відповідні джерела інформації або опис методів у додатку. При виборі методики слід визначити обсяг кожного з педагогічних експериментів, з’ясувати, які параметри в ході експериментів повинні змінюватися, в яких межах і як ці зміни вимірюватимуться.

В частині, присвяченій опису педагогічних експериментів, повинна вказуватися мета і викладатися програма експериментів, їх суть, оцінюватися точність і достовірність одержаних даних, співставлятися з теоретичними даними. Здобувач повинен давати оцінку повноти вирішення поставлених задач, оцінку достовірності одержаних результатів (характеристик, параметрів) і їх порівняння з аналогічними результатами вітчизняних і зарубіжних праць.

Після закінчення експериментальних досліджень їхні результати повинні бути співставленні з теоретичними. Лише в цьому випадку експериментальна частина буде повноцінною.

Висновки повинні містити оцінку результатів роботи, зокрема, з точки зору їх відповідності поставленим завданням. У висновках необхідно формулювати те нове, що його вніс автор у педагогічну теорію, практичні поради і рекомендації, вказувати провідні напрями подальшого опрацювання проблеми або аргументувати доцільність продовження дослідження.

За результатами дослідження робляться узагальнення (висновки) і закінчення. Кожен параграф закінчується висновком, який закінчує думку параграфа і показує необхідність («місток») переходу до наступного. Думка виражається одним-двома реченнями. Висновок завершують і кожен розділ роботи. Вони являють собою узагальнення за результатами аналізу загальної проблеми, викладеної в розділі, у вигляді підсумку, одержаного за параграфами. Як правило, висновки викладаються у кількох абзаціх, які наближено відповідають числу параграфів.

Робота закінчується заключною частиною, яке називається закінченням. Як і всяке закінчення, ця частина виконує роль кінцівки, зумовленої логікою проведення дослідження, яке носить форму синтезу нагромадженої в основній частині наукової інформації. Цей синтез – співвідношення із загальною метою і конкретними завданнями, поставленими і сформульованими у вступі.

Найбільш характерними недоліками формулювання закінчення наукової роботи є:

а) закінчення являє собою звіт про виконану роботу з посиланням не=а текст роботи, що не дає можливості осмислити результати, одержані дослідниками;

б) відмічається занадто жорсткий зв’язок закінчення з положеннями, які виносяться на захист, практичне їх дублювання. В цьому випадку не формулюється загальний результат виконаної роботи;

в) закінчення носить формальний характер, не відображаючи змісту виконаної роботи;

г) іноді закінчення взагалі немає.

До змісту наукової роботи, окрім основної, текстової частини, належать додатковий матеріал, що подається окремо («Додатки»). В додатки включають допоміжний матеріал: таблиці допоміжних цифрових даних; протоколи дослідів; зразки анкет, тестів тощо; інструментарії та методики; проміжні математичні формули та розрахунки; ілюстрації допоміжного характеру тощо.

Бібліографія (список використаних джерел) повинна включати перелік використаних літературних і рукописних джерел, матеріалів на електронних носіях, які розміщуються або послідовно за алфавітом, або з підрозподілом на види джерел. Найменування і повні вихідні дані всіх згаданих джерел проводиться за останніми виданнями (виняток робиться для першоджерел, які корисно приводити за першим виданням; для інших випадків винятки треба спеціально обгрунтовувати) і у відповідності з ГОСТом. До бібліографії наукових праць слід вносити змістовні роботи провідних вчених з тієї чи іншої галузі дослідження, не перевантажуючи її другорядними публікаціями: посібниками, довідковою літературою, застарілими виданнями, популярними брошурами тощо.