Будівельний комплекс України

 

Будівельний комплекс України забезпечує матеріально-технічні умови функціонування вітчизняної економіки через створення та оновлення основного капіталу. До найважливіших напрямів діяльності будівельного комплексу України належить виробництво будівельних матеріалів і виробниче, культурно-побутове, житлове та інші види будівництва.

У будівельному комплексі України у 2005 р. нараховувалось 38027 підприємств, на яких працювало 721,5 тис. осіб. З них великі і середні підприємства складали 9306 одиниць, у тому числі 6944 - це підрядні будівельні підприємства, 2362 - це організації і підприємства, що надають послуги у сфері архітектури, інженерної та технічної діяльності, пов'язаної з будівництвом; малі підпри­ємства - 28721 одиниця. На великих і середніх підприємствах працює 506,8 тис. осіб, у тому числі 451,2 тис. осіб - у будівництві, 55,6 тис. осіб - надають послуги у сфері архітектури, інженерної та технічної діяльності, пов'язаної з будівництвом; на малих підприємствах працює 214,7 тис. осіб.

Формування ринкової системи господарювання в Україні та проведення структурної перебудови вітчизняної економіки вплинули на розвиток будівельного комплексу в роки незалежності. У 1990-х рр. зниження інвестиційної активності держави, відсутність нових замовлень по каналах традиційних господарських зв'язків у межах колишнього СРСР, неадаптованість підприємств будівель­ного комплексу до роботи в нових умовах господарювання спричи­нили падіння обсягів виробництва в цій сфері та погіршення фінансових показників діяльності.

Від часу проголошення незалежності України відбувається реформування системи державного управління будівельним комплексом. Початково в Україні було створене Міністерство інвестицій і будівництва України, правонаступником якого у лютому 1993 р. стало Міністерство у справах будівництва і архітектури України, у вересні 2004 р. реорганізоване у Міні­стерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України.

До найважливіших завдань цього органу виконавчої влади можна зарахувати участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сферах будівництва, містобудування, архітектури, промисловості будівельних матері­алів, житлово-комунального господарства та міського електричного транспорту, а також державної житлової політики; здійснення управління, міжгалузевої координації діяльності та функціонального регулювання у зазначених сферах; збереження тради­ційного характеру середовища, історичних ареалів населених місць, пам'яток архітектури і містобудування; проведення реформи житлово-комунального господарства та перетворень у будівництві і промисловості будівельних матеріалів; технічне регулювання у сферах будівництва, містобудування, промисловості будівельних матеріалів, житлово-комунального господарства та міського електричного транспорту; регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у сфері централізованого водопостачання та водовідведення, а також участь у регулюванні діяльності у сфері теплопостачання, крім діяльності суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні чи поновлювані джерела енергії.

У 1990-х рр. в Україні була проведена реорганізація підприємств, що перебували у підпорядкуванні міністерств сфери будівництва, і утворено державні будівельні корпорації "Укрбуд", "Укрспецбуд", "Укрбудматеріали", "Укртрансбуд", "Укрметротонельбуд" і концерн "Укрцемент".

Одним з пріоритетів державної політики у сфері будівництва є розв’язання житлової проблеми, оскільки рівень забезпеченості житлом населення України є недостатнім. Це обумовлене тим, що у 1990-х рр. в Україні уповільнилися темпи житлового будівництва, новозбудоване житло через свою високу ціну недоступне для переважної більшості населення, залишилися нерозвиненими механізми іпотечного кредитування та несформовано житлового фонду соціального призначення (рис. 4.3.1).

У липні 1992 р. з метою поліпшення соціально-побутового та економічного становища молодих сімей, прискорення розв'язання житлової проблеми створюється Фонд сприяння молодіжному житловому будівництву Асоціації молодіжних житлових комплексів (МЖК), правонаступником якого є Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву. Головною метою діяльності цього фонду є надання довгострокових пільгових кредитів молодим сім'ям та одиноким громадянам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла. У 2002 р. затверджується Державна програма забезпечення молоді житлом на 2002-2012 роки, згідно з якою передбачається інвестувати в будівництво (реконстру кцію) та придбання житла для молоді близько 5,8 млрд. грн., фінансування цих заходів здійснюватиметься за рахунок залучення коштів державного та місцевого бюджетів з поетапним залученням додаткових позабюджетних джерел.

Від червня 1999 р. з метою відпрацювання нових організаційних форм та економічних механізмів стимулювання житлового будівництва на базі холдингу "Кмївміськбуд" проводиться еконо­мічний експеримент. Передбачається запровадження довгостро­кових житлових ощадних вкладів громадян і суб'єктів підприєм­ницької діяльності та їх наступне спрямування на кредитування будівництва житла. Прийняття у квітні 2004 р. Закону України "Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії "Київміськбуд" дозволило продовжити експеримент до 2011 р. та конкретизувати механізми залучення коштів фізичних і юридичних осіб у довірче управління уповноважених банків з наступним їх спрямуванням на придбання іпотечних сертифікатів. Результати експерименту виявилися позитивними, оскільки введення житла компанією "Київміськбуд" у 2001 р. зросло на 15 %, на залучені кошти у населення побудовано житло для 7 тис. сімей, за рахунок коштів пенсійних вкладів проінвестоване будівництво житла на 14 млн. грн. [22, С. 355]. Проте вирішення житлової проблеми є доволі складним питанням, упродовж 2004-2007 рр. в Україні в різних регіонах викривають різні афери із новозбудованим житлом.

До найважливіших проблем цього сектора економіки України можна зарахувати недосконалість правового поля, незавершеність процесів приватизації, повільні темпи будівництва житла, відсутність доступних для громадян довгострокових кредитів і стимулів вкладати кошти у житлове будівництво. У перспективі необхідно створити умови для розвитку інфраструктури ринку житла для забезпечення фінансування житлового будівництва, розробити механізми стимулювання будівельної діяльності та запровадження енергозберігаючих технологій у цій сфері.