Роль зовнішніх факторів у процесі первісного нагромадження капіталу.

Слід зазначити, що виробництво сукна в Англії багато в чому було орієнтовано на зовнішній ринок. А оскільки англійський уряд дотримувався політики меркантилізму, тобто пріоритетного залучення в країну іноземної валюти шляхом досягнення позитивного торгового балансу, то воно всіляко заохочувало зовнішню торгівлю. У той же час Англія відчувала гостру необхідність в імпорті різних видів сировини для виробництва скла, паперу, пороху, мила й іншої продукції. При цьому уряд встановлював високе протекціоністське мито на ввезену готову продукцію, одночасно знижуючи вивізні мита, чим стимулював вітчизняний експорт.

Великий вплив на економічний розвиток Англії в XVI столітті зробили Великі географічні відкриття. Англія виявилася в центрі світових торгових шляхів, що перемістилися на Атлантичний океан. Це поклало кінець її відносній ізоляції від економічного життя Європи. Оскільки Англія — острівна держава, то всі її зовнішні зв'язки здійснювалися морським шляхом. Цим пояснюється увага, що приділяється англійським урядом вітчизняному суднобудуванню. Однак до XVI століття в країні майже не залишилося власної деревини, придатної для будівництва кораблів. До того ж в Англії виготовлялося недостатньо парусини й іншої продукції, необхідної для устаткування вітрильного флоту. І лише завдяки встановленню в середині XVI століття міцних торгових зв'язків з Росією Англія стала імпортувати відтіля стройовий і щогловий ліс, дьоготь, смолу, прядиво, вітрильну полотнину і багато чого іншого. У цей період Англія приступила до будівництва могутнього військово-морського флоту, що дозволив їй твердо заявити про свої претензії на світове панування на морях і океанах. Щоб довести свою морську перевагу, Англія провела ряд боїв, у тому числі розгромила в 1588 році іспанську “Непереможну армаду”.

Англійська зовнішня торгівля в основному здійснювалася “регульованими компаніями”, що знаходилися під контролем держави. У їхнє число входила компанія “купцов-складочників”, що одержала королівську монополію на експорт вовни. З нею суперничала заснована ще в XIV столітті компанія “купців-авантюристів”, що вивозила за кордон англійське сукно. В другій половині XVI століття стали створюватися акціонерні компанії, що одержували право монопольної торгівлі на визначених і закордонних ринках. Так, у 1554 році, після повернення англійського мореплавця Ричарда Ченслера з Москви, була заснована Московська компанія, що одержала монопольні права на торгівлю з Російською державою. Ця торгівля в XVI—XVI I століттях здійснювалася через Архангельськ, куди щорічно прибувало до 14 англійських кораблів. У ті ж роки були створені й інші міжнародні торгові компанії: Африканська (1562), що освоїла ринок рабів; Гвінейська (1588), що також займалася работоргівлею; Східна (1579), що торгувала в Прибалтиці й у скандинавських країнах; Левантійська (1581), що одержувала величезні прибуток від торгівлі на Близькому Сході; знаменита англійська Ост-Індська компанія (1600) — основний суперник аналогічної голландської компанії, що діяла в країнах Азії. Слід зазначити, що ці й подібні їм акціонерні компанії створювалися при сприянні королеви Єлизавети 1 і її наближених, котрі були найбільшими пайовиками цих торгових підприємств.

Безсумнівно, велику роль у нагромадженні капіталів зіграла англійська колоніальна система. Протягом XVI-XVII століть Англія стала здійснювати широку експансію в різних частинах земної кулі. Так, у 1590-х роках перші торгові експедиції добралися до Індії. Багато колоніальних володінь перетворилися в джерело надзвичайно дешевого продовольства і сировини для промисловості, екзотичних продуктів, золота, срібла й ін. У колоніях збувалися англійські промислові товари за монопольними цінами, що значно розширювало ринкові можливості англійського виробництва.

У 1652—1654 роках Англія була втягнена в “торгову війну” з Голландією за панування над морськими шляхами. Важливу роль у ній зіграв знаменитий Навігаційний акт Олівера Кромвеля (1651), по якому всі морські торгові перевезення товарів з Азії, Африки й Америки могли відбуватися тільки на англійських кораблях чи на судах тієї країни, відкіля вивозилася продукція. Особливе значення цей закон мав в умовах розширення англійської колоніальної торгівлі, що здійснювалася раніше в основному на голландських кораблях. Цей акт означав перемогу Англії в конкурентній боротьбі з торговим флотом Голландії й ослаблення голландської економічної міці. У цей же період Голландія була змушена уступити Англії свої колонії в Північній Америці. Надалі XVI-XVII століття було відзначено тривалою боротьбою з Францією за колоніальне панування, що закінчилося Семирічною війною (1756—1763). Програвши її, Франція повинна була уступити Англії Канаду, а також усі володіння в Ост-Індії. Користаючись феодальною роздробленістю Індії, Ост-Індська компанія стала фактичним господжарем у цій країні. Поступово Англія окупувала Бенгалію, Мадрас, Карнатік, а безліч інших індійських територій потрапили в економічну залежність від Ост-Індської компанії. У 1788 році англійці захопили Австралію, у 1796-му— острів Цейлон, у 1806-му — Капську провінцію на півдні Африки. Таким чином, Англія в другій половині XVIII століття перетворилося в найбільшу колоніальну державу світу. Правда, у цей же час колоніальному пануванню Англії був нанесений перший нищівний удар: у ході Війни за незалежність (1775—1783) північноамериканські колонії оголосили про створення в 1776 році нової суверенної держави — Сполучених Штатів Америки.

Поряд із захопленням колоній англійські пірати прославилися морськими розбоями, особливо в 1560—1570-х роках. Основними об'єктами нападів піратів були іспанські каравели, що перевозили великі багатства з Америки через Атлантичний океан. Грабежем займалися не тільки пірати, але і купці, що не упускали можливості пограбувати кораблі, що зустрілися в морі. Такий “промисел” заохочувався королівською владою: сама Єлизавета I допомагала в організації піратських експедицій Френсіса Дрейка, за що потім йому був подарований дворянський титул. Велике значення для Англії мала участь у работоргівлі. За період з 1680 по 1757 рік англійськими торговцями було продано в Америці біля трьох мільйонів рабів-африканців. Прибуток від цієї торгівлі також йшов на економічний розвиток Англії.