Особливості прояву ПТСР у дітей

Завідувач кафедри

Психології управління

_______________ доц. С.С. Макаренко

«_______» __________________ 2012 р.

 

ПЛАН

проведення лекційного заняття з навчальної

дисципліни “Психологія діяльності

в кризових ситуаціях”

Спеціальність – «Психологія управління», «Практична психологія»

Курс – 3

Група (и) – ПП-31, ППд-31, ПУ-31, ПУ-32.

Тема 1/1: «Особливості прояву ПТСР та психотерапія»

Питання:

ПЛАН

1. Особливості прояву ПТСР у дітей.

2. Дисоціація й ПТСР.

3. Психотерапія ПТСР.

 

 

Основна література:

1. Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. – М.: Наука, 1980.
2. Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник /Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. – Львів: В-во „Край”, 2005.
3. Абабков В. А., Пере М. Адаптация к стрессу. Основы теории, диагностики, терапии. - СПб.: Речь, 2004. - 166 с.
4. Бурлачук Л.Ф., Коржова Е.Ю. Психология жизненных ситуаций. - М.: Российское педагогическое агенство, 1998.
5. Василюк Ф.Е. Психология переживания: анализ преодоления критических ситуаций. - М.: изд. Моск. Ун-та, 1984.
6. Волкан В., Зинтл Э. Жизнь после утраты: Психология горевания /Пер. с англ. - М.: «Когито-Центр», 2007. - 160 с.
7. Гринберг Дж. Управление стрессом. 7-е изд. - СПб: Питер, 2002. - 496 с.
8. Исаев Д.Н. Эмоциональный стресс, психосоматические и соматопсихические расстройства у детей. - СПб.: Речь, 2005. - 400 с.
9. Литвинцев С.В., Снедков Е.В., Резник А.М. Боевая психическая травма: Руководство для врачей. - М.: ОАО «Издательство «Медицина», 2005. - 432 с.
10. Малкина-Пых И.Г. Экстремальные ситуации. - М.: изд. ЭКСМО, 2005. - 960 с.
11. Марищук В. Л., Евдокимов В.И. Поведение и саморегуляция человека в условиях стресса. - СПб.: Изд. Дом «Сентябрь», 2001. - 260 с.
12. Осухова Н.Г. Психологическая помощь в трудных и экстремальных ситуциях: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Н.Г. Осухова. - 2-е изд., испр. - М.: Изд. Центр «Академия», 2007. - 288 с.
13. Психология социальных ситуаций / Сост. и общ. ред. Н.В.Гришиной. - СПб., 2001.
14. Реан А. А., Кудашев А. Р., Баранов А. А. Психология адаптации личности: Учебно- научное изд. - СПб.: Медицинская пресса, 2002. - 352 с.

Додаткова:

1. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. - М.: Мысль, 1991.

2. Александровский Ю.А. Пограничные психические расстройства. - М.: Медицина, 2000. - 464 с.

3. Алексеева Л.С. О насилии над детьми в семье. Http: //2001. isras. ru/Socls/Articles/ 2003..,04/Alexeeva. doc.2002.

4. Анцыферова Л. И. Личность в трудных жизненных условиях: переосмысление, преобразование ситуаций и психологическая защита // Психологический ж., 1994, Т. 15, № 1. - с. 3-18.

5. Анцыферова Л. И. Человек перед лицом жизни и смерти // Российский менталитет: вопросы психологической теории и практики / Под ред. К. А. Абульхановой и др. - М., 1997.

- с. 44-55

6. Андрюшенко А. В. Посттравматическое стрессовое расстройство при ситуациях утраты объекта экстраординарной значимости // Психиатрия и психофармакология, 2000, Т.2, № 4.

7. Бермант-Полякова О. В. Посттравма: диагностика и терапия. - СПб.: Речь, 2006. - 248

с.

8. Гнездилов А. В. Психология и психотерапия потерь. Пособие по паллиативной медицине для врачей, психологов и всех, интересующихся проблемой. - СПб.: Речь, 2004. - 162 с.

9. Зиновьева Н.О., Михайлова Н.Ф. Психология и психотерапия насилия. Ребенок в кризисной ситуации. - СПб.: Речь, 2003.

10. Зотов М.В. Суицидальное поведение: механизмы развития, диагностика, коррекция.

- СПб.: Речь, 2006. - 144 с.

11. Игумнов С.А. Управление стрессом: современные психологические и медикаментозные подходы. - СПб.: Речь, 2007. - 112 с.

12. Китаев-Смык Л.А. Психология стресса. - М.: Наука, 1983.

13. Коржова Е.Ю., Семенова Г.В., Волохонская М.С. Психология личности. Учебно- методическое пособие к практическим занятиям. - СПб.: Изд-во АНО «ИПП», 2008. - 167 с.

14. Куликов Л.В. Психология настроения личности: Автореф. дис.... докт.психол. н. - СПб., 1997. - 41 с.

15. Куликов Л.В. Психические состояния: Учебное пособие. - СПб.: ЛГОУ, 1999. - 88 с.

16. Маклаков А.Г. Личностный адаптационный потенциал: его мобилизация и прогнозирование в экстремальных условиях // Психол. Ж., 2001, Т.22, № 1.

17. Назаретян А.П. Психология стихийного массового поведения. - М.: ПЕР СЭ, 2001.

18. Назарова И.Э. Личность и травма. 2002. Http://www.zvezda - oriona.ru/66912.htm

19. Посохова С.Т. Психология адаптирующейся личности: Монография. - СПб.: изд. РГПУ им. А.И.Герцена, 2001. - 240 с.

20. Попов Ю.В., Вид В.Д. Современная клиническая психиатрия. - СПб.: Речь, 2000.

21. Пуховский Н. Н. Психопатологические последствия чрезвычайных ситуаций. - М.: Академический проект, 2000.

22. Сабунаева М.Л. Переживание родителями критической ситуации заболевания ребенка сахарным диабетом. - СПб.: Автореф. канд. дисс., 2006. - 20 с.

23. Семенова Г.В. Проявление отвественности личности в контексте жизненных ситуаций. Дисс.... к.психол.н. - СПб., 2006.

24. Соловьева С. Л. Психология экстремальных ситуаций. - СПБ.: ЭЛБИ, 2003.

25. Тарабрина Н.В. Психология посттравматического стресса: интегративный подход. Автореферат дисс.... доктора психолог. наук, СПб., 2008. - 50 с.

26. Хорни К. Психология женщины: Невротическая личность нашего времени. - М.: Смысл, 1997.

27. Шефов С. А. Психология горя. - СПб.: Речь, 2006. - 144 с.

28. Черепанова Е.М. Психологический стресс. - М.: Академия, 1996.

29. Фигдор Г. Беды развода и пути их преодоления. В помощь родителям и консультантам по вопросам воспитания / Пер. Дианы Видра. - М.: Московский психолого- социальный институт, 2006. - 372 с.

 

Навчальна мета лекційного заняття:

Засвоєння студентами компетенцій у сфері особливостей переживань і поведінки людини в різних ситуаціях різного ступеня складності, їх вплив на розвиток і становлення особистості.

Виховна мета:

Застосування знань у практиці міжособистісної взаємодії й ефективного спілкування з іншими людьми в контексті психологічної допомоги в кризових і надзвичайних ситуаціях.

 

ПЛАН

Проведення заняття

№ п/п	Зміст	Час (хв.)
І	Вступна частина: ­ перевірка наявності студентів, їх готовності до заняття; ­ оголошення теми лекційного заняття та питань, які виносяться на заняття; ­ визначення навчальної і виховної мети заняття; ­ визначення актуальності теми, її логічного зв’язку з іншими темами і практичною діяльністю.	до 5
ІІ	Основна частина: 4. Особливості прояву ПТСР у дітей. 5. Дисоціація й ПТСР. 6. Психотерапія ПТСР.
ІІІ	Підсумкова частина заняття: 1) висновки до лекційного заняття; 2) відповіді на запитання; 3) постановка завдань на самостійну роботу та наступне заняття.	до 10

ПЛАН-КОНСПЕКТ

Вступ

ДИСОЦІАЦІЯ Й ПТСР

Піонером наукового підходу до дослідження дисоціації можна вважати де Пюїсегера, учня Мессмера, який уперше описав явища сомнамбулізму. Фрейд і Брейер, працюючи в Шарко в Сальпетриере, також приділяли багато уваги дисоціативним симптомам у пацієнтів з істерією. Родоначальником систематичних досліджень диссоциативных феноменів був Пєр Жане, він же й створив концепцію дисоціації.

Дисоціація й ознаки посттравматичного стресу, екстремальним вираженням яких є симптоми посттравматичного стресового розладу (ПТСР), тісно пов'язані між собою. Дисоціація, будучи істотної складовою відстроченої реакції на психічну травму, очевидно, відіграє важливу роль і в розвитку симптомів ПТСР як один з основних, але не єдиний патогенетичний механізм ПТСР.

Споконвічно дисоціація являла собою опис деяких психологічних феноменів, що мають подібні ознаки й розташованих на континуумі норма – патологія. На одному полюсі розташовуються «нормальні» прояви дисоціації, такі, як абсорбція й неуважність, тоді як на іншому полюсі цього континууму перебувають «важкі» форми психопатології, виражені в симптомах дисоціативних розладів.

Дисоціація визначається як термін, що характеризує процес (або його результат), за допомогою якого погоджений набір дій, думок, відносин або емоцій відділяється від іншої частини особистості й функціонує незалежно. Основною рисою патологічної дисоціації є порушення інтегрованих у нормі функцій свідомості (усвідомлення дійсності свого Его або моторної поведінки), у результаті чого частина цих функцій втрачається.

Дисоціація також визначається як розведення, роз'єднання зв'язків, несвідомий процес, що розділяє мислення (або психічні процеси в цілому) на окремі складові, що веде до порушення звичайних взаємозв'язків.

При дисоціації певні психічні функції, які звичайно інтегровані з іншими, відокремлено або автоматично перебувають поза сферою свідомого контролю й поза процесами пам'яті.

Вест (West, 1967) визначив дисоціацію як психофізіологічний процес, за допомогою якого потоки вхідної й вихідної інформації, а також інформації, що також зберігається, активно відхиляються від інтеграції (тобто від побудови асоціативних зв'язків). Характеристиками дисоціативних станів є:

а) типи мислення, при яких домінують архаїчні форми;

б) порушення відчуття часу;

в) почуття втрати контролю над поведінкою;

г) зміни в емоційній експресії;

д) зміни образу тіла;

е) порушення сприйняття;

ж) зміни змісту або значимості актуальних ситуацій або ситуацій, що мали місце в минулому;

з) відчуття «омолодження» або вікової регресії;

і) висока сприйнятливість до сугестії.

Дисоціація також визначається як стан, при якому два або більше психічних процесів співіснують, не будучи пов'язаними або інтегрованими, а також і як захисний процес, що веде до такого стану.

Основні форми дисоціації.

Абсорбція – специфічний стан уваги й свідомості, що характеризується напруженістю, зусиллям, інтересом, подивом, почуттями активності й поглинутості діяльністю. Односпрямованість, високий ступінь і вузький обсяг уваги характеризують як стан концентрації, так і абсорбції. Відмінність між ними пояснюється в такий спосіб: «Концентрація є свідомістю буденним; абсорбція ж – незвичайним. Концентрація – це робота; абсорбція – гра й розвага. Концентрація містить у собі інтенсивну розумову діяльність: когнітивну переробку, аналіз і міркування. Абсорбція означає тимчасове припинення будь-якої внутрішньо ініційованої діяльності. Концентрація має на увазі взаємодію, участь Его й зусилля; вона націлена на одержання практичних результатів. Абсорбція ж реактивна, навіювана, знімає напругу й розчиняє Его, гармонійно захоплює за допомогою якогось зачарування. При концентрації в наявності строгий поділ суб'єкта й об'єкта – почуття «мого», протипоставленого чомусь зовнішньому. Абсорбція ж – це єдиний контроль уваги, що приводить до тотального недиференційованого стану тотальної уваги; це переживання злиття із зовнішнім об'єктом. Ми концентруємося, коли чимсь стурбовані... Ми поглинені, коли насолоджуємося»

Неуважність. Пряме відношення до дисоціації мають такі форми неуважності, як мрійність або мрії наяву, а також «порожній погляд», прикладом такої неуважності може послужити блукання думки при читанні, коли через якийсь час читаючий раптом усвідомлює, що пролистав кілька сторінок і при цьому зовсім ігнорував зміст тексту й не пам'ятає прочитаного. Дорожній транс (гіпноз) або часовий провал є феноменами, подібні до стану «порожнього погляду».

Деперсоналізація. Явище деперсоналізації у хворих неврозами вперше було описано Р. Крісгабером в 1873 г.. Деперсоналізація характеризується своєрідною подвійністю: суб'єктам, що переживають цей стан, здається, що вони втратили почуття реальності свого тіла й зовнішнього світу; вони говорять про втрату своїх емоцією, про відсутність образів у процесі мислення, про повну порожнечу психіки. Їм здається, що вони переживають зникнення свого Я, знеособлюються й перетворюються в безвладні автомати. Проте об'єктивне дослідження показує відносну схоронність функцій органів почуттів, емоційних переживань і розумового процесу (Яс-Перс, 1997).

Поєднуючи феномени деперсоналізації й дереалізації, Ясперс приводить наступні основні риси цих переживань: зміна усвідомлення власного буття, свідомість втрати почуття свого Я; зміна усвідомлення приналежності «мені» тих або інших проявів психічного. Говорячи про деперсоналізацію, часто вживають вислів Фромма про дисоціацію між тим, що спостерігають, що й переживають его.

Дисоціативні зміни ідентичності. Дисоціація може призводити й до змін ідентичності, які, як і інші дисоціативні феномени, розташовані уздовж континууму «норма – патологія» і виражаються або в транзиторних станах, що скоро проходять, або у важких формах психопатології, наприклад, у такому розладі, як дисоціативна особистісна ідентичність.

У цьому стані спостерігаються помітні зміни в переживанні фундаментальної єдності Я. Наприклад, під час розмови людей зауважує, що говорить немов автоматично, і в той же час слухає себе як би з боку. Якщо таке роздвоєння триває досить довго, звичайний плин думок порушується; але за короткий проміжок часу людей переживає «роздвоєність» власної особистості без яких б то ні було втрат (Ясперс, 1997). Феномен роздвоєності виникає тоді, коли події психічному життя переживаються як би двома окремими, абсолютно незалежними друг від друга особистостями, кожної з яких властиві свої переживання й асоціації в сфері почуттів.

Ясперс підкреслює, що в цьому випадку мова йде не про конфлікт мотивів, пристрастей і моральних установок і т.п. і не про випадки множинної особистості (роздвоєння особистості).

Амнезії. Це явище являє собою розлади пам'яті, що відносяться до певного обмеженого відрізка часу, про який нічого (або майже нічого) не вдається згадати; крім того, під «амнезією» розуміються менш жорстко прив'язані до певного тимчасового інтервалу переживання. Виділяють наступні випадки:

1) розладу пам'яті немає; є стан глибоко розлаштованої свідомості, зовсім не здатної до апперцепції (здатності до охоплення цілісного змісту), і відповідно – до запам'ятовування; ніякий зміст не входить на думку, відповідно – ніщо не згадується;

2) апперцепція можлива на якийсь обмежений проміжок часу, але здатність до запам'ятовування серйозно порушене, внаслідок чого зміст не втримується в пам'яті;

3) в умовах аномального стану можливо скороминуще, тільки-но помітний спогад, але матеріал, що відклався в пам'яті, руйнується під впливом органічного процесу; найбільше чітко це спостерігається при ретроградних амнезіях, наприклад, після травми голови, коли все, що було пережито протягом останніх годин або днів перед одержанням травми, зовсім недоступне;

4) розлад відтворення. Зміст у повному обсязі присутній у пам'яті, але здатність до його відтворення втрачена; успішне відтворення змісту можливо під дією гіпнозу. Індивіди не можуть згадати деякі переживання (систематична амнезія), або якісь певні періоди свого життя (локалізована амнезія), або своє життя в цілому (загальна амнезія). Такі індивіди не складають враження страждаючих амнезією. Зрештою, амнезія може зникнути – або сама собою (нерідко вона періодично зникає й з'являється знову), або під впливом гіпнозу.

Матеріал, який у стані розщеплення (дисоціації) зберігає певний зв'язок зі свідомим психічним життям: він впливає на усвідомлені дії й тим самим, так сказати, наближається до рівня свідомості.

Дисоціація є одним з механізмів захисту із психічною травмою, коли переживання травматичної ситуації супроводжується виникненням трьох різних феноменів, які мають характерні відмітні риси, але проте зв'язано один з одним. Це первинна, вторинна й третинна дисоціація.

Феномен первинної дисоціації. Безпосередньо в перші миті травматичної події багато з людей не в змозі сприйняти цілісну картину, що відбувається. У цьому випадку сенсорні й емоційні елементи події не можуть бути інтегровані в рамках єдиної особистісної системи пам'яті й ідентичності й залишаються ізольованими від свідомості. Тоді переживання травматичної ситуації розділене на ізольовані соматосенсорні елементи. Фрагментація травматичного досвіду супроводжується его-станами, які відмінні від повсякденного стану свідомості. Первинна дисоціація багато в чому обумовлює розвиток ПТСР, симптоми якого (нав'язливі спогади, нічні кошмари й флешбек-ефекти) можна інтерпретувати як драматичне вираження дисоціативних спогадів, пов'язаних із травмою.

Первинна дисоціація обмежує когнітивну переробку травматичного переживання таким чином, що це дозволяє індивідові, який перебуває в ситуації, що виходить за рамки його повсякденного досвіду, діяти, ігноруючи психотравмуючу ситуацію або її окремі аспекти.

Вторинна, або перитравматична, дисоціація часто має місце в індивідів, що переживають травматичну ситуацію, і включає феномени виходу з тіла, дереалізації, аналгезії й ін. Індивід, що перебуває в «травматичному» (дисоційованому) ментальному стані, переживає подальшу дезінтеграцію елементів травматичного переживання перед загрозою, що не припиняється. Вторинна дисоціація дозволяє дистанціюватися від нестерпної ситуації, зменшити рівень болю й дистресу й, в остаточному підсумку, захистити себе від усвідомлення впливу травматичної ситуації. Вона виявляє свого роду анестезуючу діу, виводячи індивіда із зіткнення з почуттями й емоціями, пов'язаними із травмою.

Про третинну дисоціацію говорять у тому випадку, коли має місце розвиток характерних его-станів, які містять у собі травматичні переживання й складаються зі складних особистісних ідентичностей, що володіють своїми специфічними когнітивними, афективними й поведінковими паттернами. Деякі із цих его-станів можуть містити біль, стpax або лють і гнів, пов'язані з конкретною травматичною ситуацією, у той час як інші его-стани залишаються як би без відома про травму й дозволяють індивідові успішно виконувати повсякденні рутинні обов'язки. Прикладом крайнього вираження третинної дисоціації є розлад множинної особистості.

Необхідно відзначити, що дисоціація є фундаментальною властивістю психіки й лежить в основі багатьох феноменів, що мають місце як при її нормальнім функціонуванні, так і при багатьох видах психопатології. Безліч форм дисоціативних станів, а також їх поширеність дають підставу припускати, що вони займають важливе місце у функціонуванні психіки й мають велику цінність із погляду адаптації до мінливих умов навколишнього середовища.

Останнім часом поняття ПТСР було сильно розширене. Тепер воно все частіше використовується не тільки для опису симптомів жертв військових травм, зґвалтування, катувань і природніх катастроф, але також і жертв автомобільних катастроф, важких гострих і хронічних фізичних захворювань, стресів, переживаних на рівні місцевого співтовариства (таких, як, наприклад, погроза зараження токсичними відходами), стресів на роботі, зіткненням з тими, хто безпосередньо пережив травму, або навіть просто інформація про те, що хтось пережив травму.

Одним з важливих факторів, що вплинули на розширення клінічної феноменології ПТСР, з'явилося визнання високого ступеня коморбідности, властивої цьому розладу. У той же час саме цей фактор почасти винний у тому, що довгий час ПТСР не розглядалося як окрема нозологічна одиниця, оскільки багато з його симптомів збігалися із клінічними проявами інших більш розповсюджених психічних розладів. І тільки порівняно недавно одержав визнання той факт, що переживання, причиною яких є ПТСР, і симптоми даного розладу можуть привести до розвитку інших психіатричних порушень, пов'язаних із ПТСР, але чітко одмінних від останнього. За винятком пацієнтів, у яких ПТСР проявляється в легко вираженій формі, у більшості страждаючих ПТСР на тому або іншому етапі розвиваються інші психіатричні порушення, такі, як генералізовані тривожні або панічні розлади, ендогенна депресія або хронічна дистимія, різноманітні хімічні залежності (найчастіше алкогольна)

До інших розладів, пов'язаних із ПТСР, але, які зустрічаються трохи рідше, відносять - фобії, розлади особистості (особливо по антисоціальному й шизоїдному типу) і соматоформі розлади.

Високий рівень стресу може негативно впливати на когнітивну й соціальну поведінку людини. Деякі подібні наслідки, наприклад, труднощі в концентрації уваги й погіршення міжособистісних відносин, відбиті в діагностичних критеріях ПТСР. Однак існує думка, що перелік цих порушень повинен бути розширений і що туди необхідно додатково включити ті порушення, від яких страждають пацієнти, що переживають найбільш гострі форми цього розладу.

Задокументовані докази того, що колишні військовополонені й інші жертви ПТСР страждають загальним порушенням пам'яті, зниженням здатності до навчання, загальним зниженням мотивації. Особливо сильно порушена здатність справлятися з новим стресом і пристосовуватися до нових ситуацій. До інших проблем, з якими доводиться зустрічатися пацієнтам із ПТСР, і особливо тем з них, хто постраждав від злого наміру інших людей, відносяться порушення емоційного контролю, проблема довіри, підозрілість, ворожість.

І нарешті, ще однієї особливістю ПТСР, яку відзначають більшість фахівців, є флуктуючий характер протікання. Страждаючі цим розладом можуть на якийсь досить значний період майже повністю звільнятися від його симптомів, а потім під впливом незначного стресора, чимсь, що нагадує первісну травму, а іноді й без усякої видимої причини ці симптоми знову вертаються (Kinzie, 1993). Тому в багатьох пацієнтів ПТСР тече хвилеподібно.

 

Робота з відчуттям провини

Один із можливих прийомів роботи з цим відчуттям. Це одне з провідних симптомів ПТСР.

1. Паттерн вини конкретизувати вину – в чому винен?

2. Смислова оцінка і як ця провина представлена

3. Джерело провини – за що?

Визначається та цінність яка була порушена і тому сформувалося відчуття провини.

Цінності можуть бути інтеріоризованими – і вони стали із статусу соц. цінності = її цінностями.

Просимо сформувалювати порушену цінність – коротко – у вигляді лозунга.

Наступний крок – визначення альтернативи. Тобто, що потрібно було зробити, щоб цю цінність зберегти. А потім визнати провину, як прийняття хвороби – так, я зробив не так.

Але будьяка провина вимагає прощення. Хто може пробачити. Встановлюємо у кого клієнт повинен отримати пробачення. Гештальт – ми поміщаємо персонаж на крісло того, у кого просимо пробачення. Тобто робимо запит. І просимо нашого клієнта – ідентифікуватися із тим персонажем, просим вибачення і змінюємо місцями

Потім промовляється формула прощення: «так ти зробив не так, але я вирішив пробачити тому, що або я готов любити навіть коли ти порушив» клієнт приймає прощення і сідає на крісло. Це один із варіантів.

Можлива робота як тренінгові так і психотерапевтична. Є форма дебрифінг – освітня категорія методів. Зміст – утаких групах працюють люди поміщені в одну травматичну ситуацію. Напр,, для військовослужбовців після виконання якогось завдання. Актуалізувати принцип нормальності – обмін досвідом. Інший момент – різні люди бачили цю ситацію з різних сторін. Люди мають можливість розширити свою точку зору і наблизити її до реальної.

Потім робота налаштовується так, щоб навіть у цьому травм. досвіді зробити якісь корисні висновки. Гнучуість контексту яякої не вистачає людям не стресостійким – вміння так повернути ситуацію щоб вона стала цінною. Це допомагає щоб оберегти людей від розвитку травматичнимх розладів.

Фармакотерапія – повинна передувати психотерапії.

Діазипам, ксанакс, ретард, іміпрамін, бушпірон, пропранулон, кланазіпан, кламіпрамін, кланідін, сиртролін, прозак, транксен, фінліпсин і ліривон.

Методи психотерапії

ГЕШТАЛЬТ-ТЕРАПІЯ

Гештальт-Терапія (ньому. Gestalt – форма, образ, структура) традиційно розглядається як один з ефективних методів терапії тривожних, фобічних і депресивних розладів. Вона також з успіхом застосовується при терапії багатьох психосоматичних розладів і в роботі із широким спектром інтрапсихічних і міжособистісних конфліктів. Це дає можливість використовувати гештальт-терапію при роботі з учасниками воєнних дій і інших екстремальних ситуацій із ПТСР.

Метою терапевтичної роботи є зняття блокування й стимулювання процесу розвитку, реалізація можливостей і устремлінь особистості за рахунок створення внутрішнього джерела опори й оптимізації процесів саморегуляції. Основним теоретичним принципом гештальт-терапії є переконання, що здатність до саморегуляції нічим неможливо замінити. Тому особлива увага приділяється готовності ухвалювати розв'язки й робити вибір. Ключовим аспектом терапевтичного процесу є усвідомлення контакту із самим собою й оточенням. Багато уваги приділяється осознаванию різних установок і способів поведінки й мислення, які закріпилися в минулому, і розкриттю їх значення й функції в цей час.

Традиційно гештальт-терапія використовується в групових методах роботи, однак, за даними закордонних авторів, при роботі з особами, що страждають ПТСР, більш ефективна індивідуальна терапія. У гештальт-терапії невротичний стан індивіда розцінюється як нездатність повністю контактувати (завершувати цикл контакту) із собою й навколишнім середовищем, наслідком чого є незавершена ситуація. Один із симптомів ПТСР – нездатність орієнтуватися в тривалій життєвій перспективі, тобто людина не планує кар'єру, одруження, народження дітей. Таким чином, мова йде про нездатність виділяти потреби (фігури) із тла. Переривання контакту відбувається вже на першій стадії. У випадку, коли дійсні потреби залишаються за гранню усвідомлення, вони можуть замінятися потребами інших людей.

Виділяють п'ять основних механізмів порушення контакту, при яких енергія, необхідна для задоволення потреб і для розвитку, розсіяна або спрямована не туди, куди потрібно. Це проекція, конфлюенція, ретрофлексія, дефлексія й інтроекція. Метою терапії є відновлення природнього протікання контакту й, отже, робота з механізмами його переривання.

При конфлюенции (або злитті) границі між людиною й світом стираються, почуття відмінності зникає. У такому стані перебуває дитина, ще не здатна відокремити себе від світу. У момент екстазу, медитації людей також може відчувати себе злитими зі світом воєдино. Однак якщо таке злиття й стирання границь між собою й оточенням відбувається постійно, людина перестає розуміти, хто ж він є, чи існує він взагалі, і втрачає здатність до реального контакту зі світом і із самим собою.

Таким чином, гештальт-терапія може застосовуватися при наступних розладах, характерних для ПТСР:

• психосоматичні розлади;

• фобії й страхи;

• невротичні розлади;

• сексуальні розлади психогенного характеру;

• депресивні прояви, суїцидальні тенденції, порушення сну (нічні кошмари);

• дезадаптуючі особливості особистості (підвищена тривожність, агресивність, дратівливість).

СИМВОЛ-ДРАМА (МЕТОД КАТАТИМНОГО ПЕРЕЖИВАННЯ ОБРАЗІВ)

Кататимно-імагинативна психотерапія (символ-драма) – широко розповсюджена за кордоном (у Німеччині, Австрії, Швейцарії й інших країнах), але дотепер мало відомий у нас метод психотерапії, називаний також «методом сновидінь наяву». Він розроблений відомим німецьким психотерапевтом Гансом Лейнером. Основу методу становить вільне фантазування у формі образів-«картин» на задану психотерапевтом тему. Психотерапевт при цьому контролює, супроводжує, направляє клієнта. Перевагою даної системи є її добре продумана теоретична основа й детальна розробка всього комплексу психотерапевтичних дій.

Метод кататимного переживання образів (КПО) виявився ефективним при короткостроковому лікуванні неврозів і психосоматичних захворювань, а також при психотерапії порушень, пов'язаних з невротичним розвитком особистості.

За даними численних досліджень, серед нервово-психічних розладів, відмічуваних в учасників воєнних дій положення, що домінує, займають прикордонні розлади (в 52,8% це невротичні стани). Причому у ветеранів, що мають ознаки ПТСР, невротичні синдроми відзначаються в кілька раз частіше, чим у ветеранів без ПТСР. Також у людей, що ухвалювали участь у воєнних діях, виразність психосоматичного компонента в скаргах збільшується в 1, 5 рази в порівнянні з людьми, що ніколи не участвовавшими у воєнних діях. При наявності ПТСР у ветеранів психосоматичний компонент зростає ще в 1, 5 рази. Усе це свідчить про показання до застосування методу КПО при психотерапії й психокорекції нервово-психічних і психосоматичних розладів в учасників воєнних дій.

З технічної точки зору метод- заснований на тому, що лежачий у розслабленому стані на кушетці або зручно сидячий у кріслі клієнт викликає в себе за допомогою психотерапевта схоже на сновидіння наяву образи – імагінації. Якщо попередньо задати якийсь мотив для уяви, це виходить значно легше. Клієнта просять відразу ж говорити сидячому поруч психотерапевтові про зміст образів. Психотерапевт може виявити на них вплив і структурувати сновидіння наяву у відповідності зі спеціально розробленими правилами.

Уся система розділена на три щаблі: основну, середню й вищу. Найчастіше, поряд із втручанням у кризових ситуаціях, робота проводиться у форматі короткої терапії, що не перевищує 30 сеансів.

Можна виділити наступні показання для застосування КПО (основному щабля) при роботі із ПТСР:

1. Нейровегетативні порушення й психосоматичні симптоми.

2. Тривожно-фобічні розлади.

3. Депресії непсихотичного рівня.

4. Комунікативні порушення й розладу адаптації.

5. Сексуальні порушення психогенного характеру.

Завідувач кафедри

Психології управління

_______________ доц. С.С. Макаренко

«_______» __________________ 2012 р.

 

ПЛАН

проведення лекційного заняття з навчальної

дисципліни “Психологія діяльності

в кризових ситуаціях”

Спеціальність – «Психологія управління», «Практична психологія»

Курс – 3

Група (и) – ПП-31, ППд-31, ПУ-31, ПУ-32.

Тема 1/1: «Особливості прояву ПТСР та психотерапія»

Питання:

ПЛАН

1. Особливості прояву ПТСР у дітей.

2. Дисоціація й ПТСР.

3. Психотерапія ПТСР.

 

 

Основна література:

1. Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. – М.: Наука, 1980.
2. Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник /Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. – Львів: В-во „Край”, 2005.
3. Абабков В. А., Пере М. Адаптация к стрессу. Основы теории, диагностики, терапии. - СПб.: Речь, 2004. - 166 с.
4. Бурлачук Л.Ф., Коржова Е.Ю. Психология жизненных ситуаций. - М.: Российское педагогическое агенство, 1998.
5. Василюк Ф.Е. Психология переживания: анализ преодоления критических ситуаций. - М.: изд. Моск. Ун-та, 1984.
6. Волкан В., Зинтл Э. Жизнь после утраты: Психология горевания /Пер. с англ. - М.: «Когито-Центр», 2007. - 160 с.
7. Гринберг Дж. Управление стрессом. 7-е изд. - СПб: Питер, 2002. - 496 с.
8. Исаев Д.Н. Эмоциональный стресс, психосоматические и соматопсихические расстройства у детей. - СПб.: Речь, 2005. - 400 с.
9. Литвинцев С.В., Снедков Е.В., Резник А.М. Боевая психическая травма: Руководство для врачей. - М.: ОАО «Издательство «Медицина», 2005. - 432 с.
10. Малкина-Пых И.Г. Экстремальные ситуации. - М.: изд. ЭКСМО, 2005. - 960 с.
11. Марищук В. Л., Евдокимов В.И. Поведение и саморегуляция человека в условиях стресса. - СПб.: Изд. Дом «Сентябрь», 2001. - 260 с.
12. Осухова Н.Г. Психологическая помощь в трудных и экстремальных ситуциях: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Н.Г. Осухова. - 2-е изд., испр. - М.: Изд. Центр «Академия», 2007. - 288 с.
13. Психология социальных ситуаций / Сост. и общ. ред. Н.В.Гришиной. - СПб., 2001.
14. Реан А. А., Кудашев А. Р., Баранов А. А. Психология адаптации личности: Учебно- научное изд. - СПб.: Медицинская пресса, 2002. - 352 с.

Додаткова:

1. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. - М.: Мысль, 1991.

2. Александровский Ю.А. Пограничные психические расстройства. - М.: Медицина, 2000. - 464 с.

3. Алексеева Л.С. О насилии над детьми в семье. Http: //2001. isras. ru/Socls/Articles/ 2003..,04/Alexeeva. doc.2002.

4. Анцыферова Л. И. Личность в трудных жизненных условиях: переосмысление, преобразование ситуаций и психологическая защита // Психологический ж., 1994, Т. 15, № 1. - с. 3-18.

5. Анцыферова Л. И. Человек перед лицом жизни и смерти // Российский менталитет: вопросы психологической теории и практики / Под ред. К. А. Абульхановой и др. - М., 1997.

- с. 44-55

6. Андрюшенко А. В. Посттравматическое стрессовое расстройство при ситуациях утраты объекта экстраординарной значимости // Психиатрия и психофармакология, 2000, Т.2, № 4.

7. Бермант-Полякова О. В. Посттравма: диагностика и терапия. - СПб.: Речь, 2006. - 248

с.

8. Гнездилов А. В. Психология и психотерапия потерь. Пособие по паллиативной медицине для врачей, психологов и всех, интересующихся проблемой. - СПб.: Речь, 2004. - 162 с.

9. Зиновьева Н.О., Михайлова Н.Ф. Психология и психотерапия насилия. Ребенок в кризисной ситуации. - СПб.: Речь, 2003.

10. Зотов М.В. Суицидальное поведение: механизмы развития, диагностика, коррекция.

- СПб.: Речь, 2006. - 144 с.

11. Игумнов С.А. Управление стрессом: современные психологические и медикаментозные подходы. - СПб.: Речь, 2007. - 112 с.

12. Китаев-Смык Л.А. Психология стресса. - М.: Наука, 1983.

13. Коржова Е.Ю., Семенова Г.В., Волохонская М.С. Психология личности. Учебно- методическое пособие к практическим занятиям. - СПб.: Изд-во АНО «ИПП», 2008. - 167 с.

14. Куликов Л.В. Психология настроения личности: Автореф. дис.... докт.психол. н. - СПб., 1997. - 41 с.

15. Куликов Л.В. Психические состояния: Учебное пособие. - СПб.: ЛГОУ, 1999. - 88 с.

16. Маклаков А.Г. Личностный адаптационный потенциал: его мобилизация и прогнозирование в экстремальных условиях // Психол. Ж., 2001, Т.22, № 1.

17. Назаретян А.П. Психология стихийного массового поведения. - М.: ПЕР СЭ, 2001.

18. Назарова И.Э. Личность и травма. 2002. Http://www.zvezda - oriona.ru/66912.htm

19. Посохова С.Т. Психология адаптирующейся личности: Монография. - СПб.: изд. РГПУ им. А.И.Герцена, 2001. - 240 с.

20. Попов Ю.В., Вид В.Д. Современная клиническая психиатрия. - СПб.: Речь, 2000.

21. Пуховский Н. Н. Психопатологические последствия чрезвычайных ситуаций. - М.: Академический проект, 2000.

22. Сабунаева М.Л. Переживание родителями критической ситуации заболевания ребенка сахарным диабетом. - СПб.: Автореф. канд. дисс., 2006. - 20 с.

23. Семенова Г.В. Проявление отвественности личности в контексте жизненных ситуаций. Дисс.... к.психол.н. - СПб., 2006.

24. Соловьева С. Л. Психология экстремальных ситуаций. - СПБ.: ЭЛБИ, 2003.

25. Тарабрина Н.В. Психология посттравматического стресса: интегративный подход. Автореферат дисс.... доктора психолог. наук, СПб., 2008. - 50 с.

26. Хорни К. Психология женщины: Невротическая личность нашего времени. - М.: Смысл, 1997.

27. Шефов С. А. Психология горя. - СПб.: Речь, 2006. - 144 с.

28. Черепанова Е.М. Психологический стресс. - М.: Академия, 1996.

29. Фигдор Г. Беды развода и пути их преодоления. В помощь родителям и консультантам по вопросам воспитания / Пер. Дианы Видра. - М.: Московский психолого- социальный институт, 2006. - 372 с.

 

Навчальна мета лекційного заняття:

Засвоєння студентами компетенцій у сфері особливостей переживань і поведінки людини в різних ситуаціях різного ступеня складності, їх вплив на розвиток і становлення особистості.

Виховна мета:

Застосування знань у практиці міжособистісної взаємодії й ефективного спілкування з іншими людьми в контексті психологічної допомоги в кризових і надзвичайних ситуаціях.

 

ПЛАН

Проведення заняття