Посвідчення шлюбного договору

Відповідно до статей 92, 93 Сімейного кодексу України, особи, що подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжя мають право за власним бажанням укласти шлюбний договір, яким регулюються майнові відносини між подружжям, у тому числі визначаються їхні майнові права та обов'язки як батьків. Шлюбний договір укладається у письмовій формі й нотаріально посвідчується.

Для даної нотаріальної дії характерний особливий суб'єктний склад. Сторонами шлюбного договору є особи, що укладають шлюб або перебувають у шлюбі. Як правило, це особи дієздатні. Шлюбний вік для жінки встановлено у сімнадцять, а для чоловіків — у вісімнадцять років. У разі зниження шлюбного віку до реєстрації шлюбу відповідно до чинного законодавства шлюбний договір укладається неповнолітніми за пи­сьмовою згодою їхніх батьків або піклувальника, справжність підпису яких засвідчується нотаріусом з дотриманням вимог, передбачених для укладення правочинів від імені неповнолітніх у віці від 14 до 18 років. Таким чином, суб'єктами вчинюваної нотаріальної дії можуть стати батьки, усиновителі, інші законні представники або органи опіки та піклування.

До фактів, які встановлюються нотаріусом при вчиненні даної нотаріальної дії, належить перевірка відповідності умов шлюбного договору закону.

Шлюбний договір не може регулювати особисті від­носини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом України, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За наявності таких умов нотаріус повинен відмовити у вчи­ненні такої нотаріальної дії як такої, що суперечить закону на підставі ст. 93 Сімейного кодексу України, та ч. 1 ст. 49 Закону.

За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Як уже зазначалося, у шлюбному договорі можуть бути передбачені майнові права та обов'язки подружжя, зокрема питання, пов'язані з правом власності на рухо­ме та нерухоме майно, що було придбане як під час шлюбу, так і до нього, на майно, отримане як дарунок або спадщина одним з подружжя, питання, пов'язані з утриманням подружжя тощо. У шлюбному договорі можуть вирішуватися питання про порядок сплати боргів за рахунок спільного або роздільного майна.

Шлюбним договором може рулюватися порядок користування одним із подружжя житловим приміщенням, яке належить іншому з подружжя, а також проживання у житловому приміщенні, яке є їхньою спільною власністю, їхніх родичів.

Умовами шлюбного договору може бути передбачена можливість надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби в матеріальній допомозі, а також можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір і строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним з подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса в порядку, установленому розділом 32 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Шлюбний договір може включати положення про порядок зміни його умов, загальний строк його дії, а також тривалість окремих прав і обов'язків.

У шлюбному договорі можуть бути встановлені умови чинності договору або окремих його положень і пі­сля припинення шлюбу.

Зміни до шлюбного договору можуть бути внесені подружжям шляхом укладення відповідного догово­ру, який підлягає обов'язковому нотаріальному по­свідченню.

Шлюбний договір, укладений до реєстрації шлюбу, набирає чинності в день реєстрації шлюбу, а шлюбний договір, укладений подружжям, — у день його нотарі­ального посвідчення, про що має бути зазначено в тексті договору.