Антициклічні заходи держави.

 

Антициклічне регулювання – це система господарсько-політичних заходів, які здійснюються державою з метою пом’якшення циклічних коливань суспільного виробництва і зменшення соціальних та економічних збитків, які вони спричиняють.

Існують різноманітні погляди на причини виникнення циклічних коливань, і різні підходи до їх регулювання. Проте концепції регулювання найбільш наближені до двох основних – неокейнсіанської та неокласичної. Перша пропонує управляти сукупною пропозицією, друга сукупним попитом. В залежності від початкових умов та орієнтирів прихильники того чи іншого напрямку по-різному вирішують питання згладжування циклічних коливань, по-різному оперують інструментами, державного регулювання, котрі можна використовувати для цих цілей. Так, прихильники кейнсіанських рецептів більшу увагу надають бюджетній, податковій політиці (фіскальній).Неокласичні теоріі базуються на проблемах грошей та кредиту (монетарній політиці).

Серед інструментів макроекономічного регулювання виділяють фіскальне та монетарне. Фіскальне регулювання передбачає скорочення витрат державного бюджету, збільшення податкових ставок в періоди, що погрожують перевиробництвом та додаткові витрати держбюджету, зменшення податкових ставок, коли виникає погроза недовиробництва. Тим самим здійснюється вплив на стан ділової активності в країні.

Монетарне регулювання означає вплив на ринкову економіку з допомогою механізму зміни облікових ставок, норм обов’язкових банківських резервів,операцій з цінними паперами.

Поряд з інструментами фіскальної та монетарної політики використовують інструменти цінової, антиінфляційної, зовнішньоекономічної політики, що сприяють стабілізації економіки та попередженню економічних криз. Адже, якщо в 19 ст. анти циклічне регулювання обмежувалось лише антикризовою політикою, то в 20 ст. держава впливає на всі фази циклу, щоб попередити виникнення криз.

В фазі спаду всі заходи держави повинні бути направлені на стимулювання ділової активності. Для попередження „перегрівання” економіки і пов’язаних з ним негативних наслідків в господарській діяльності державі слід проводити політику стримування. Податково-бюджетна політика цього періоду характеризується підвищенням податкових ставок, скороченням державних видатків, обмеженнями в галузі проведення амортизаційної політики. Вказані фіскальні заходи приводять до зниження купівельної спроможності, тобто і до скорочення попиту, що приводить в кінцевому результаті до зниження ділової активності. В кредитно-грошовому регулюванні проводиться політика „дорогих грошей”: підвищення процентних ставок по кредитах, скорочення кредитних ресурсів банків.

В Україні для виходу із кризи були використані, перш за все, інструменти монетарної політики, які дали позитивні наслідки – стабілізували фінансову систему, національну валюту, сприяли зростанню ділової активності. Впровадження нової системи оподаткування доходів населення сприяє зростанню попиту, що стимулює національного виробника. Продумана зовнішньоекономічна політика захищає виробництво від іноземних конкурентів. Змінюються позиції української економіки на світовому ринку, сформувалась стійка тенденція до збільшення українського експорту.Це сприяє економічному зростанню, що спостерігається з 2000 року.

 

 

Тема 10. Відтворення і зайнятість трудових ресурсів.

4. Відтворення робочої сили.

5. Ринок робочої сили як форма регулювання трудових ресурсів.

6. Безробіття, його суть, причини та форми.

7. Соціальній захист населення.

 

Відтворення робочої сили.

 

Людський фактор є головною продуктивною силою суспільства. Тому у відтворенні продуктивних сил насамперед слід виділяти відтворення особистого фактора - людини праці і підприємця. Продуктивна сила людини праці характеризується її робочою силою, тобто здатністю до праці.

У будь - якій суспільно-економічній формації робоча сила має дві характеристики:

1. кількісну (кількість носіїв здатності до праці);

2. якісну (стан фізичного розвитку і здоров¢я людини, рівень освіти, кваліфікації, співвідношення цих показників для різних професійних груп населення).

Процес відтворення робочої сили — це, по-перше, виробництво робочої сили, тобто підтримання і відновлення фізичних і розумових здібностей людей до праці, у т. ч. зміну працівників, які вибувають з процесу виробництва (причому ця заміна відбувається, як правило, в розширених мас­штабах), по-друге, розподіл робочої сили в галузях, підрозділах і сферах народного господарства і, по-третє, споживання робочої сили, тобто її використання в процесі виробництва.

Щоб праця здійснювалася як продуктивний процес, робоча сила повинна реально включатися до складу продуктивних сил, тобто бути зайнятою у процесі виробництва

Відтворення робочої сили перш за все передбачає забезпечення працездатного населення роботою, їх зайнятість.

Зайнятість - це діяльність громадян, пов¢язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм дохід у грошовій або іншій формі

Повна зайнятість означає використання всіх придатних для цього трудових ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто за­безпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатен працювати.

Повна зайнятість є основою високоефективного використання трудового потенціалу суспільства. Коли трудові, а разом з ними й інші ре­сурси використовуються повністю, економіка країни перебуває на межі своїх виробничих можливостей.

Однак для ефективного функціонування економіки потрібно, щоб працівники використовувались в найбільш необхідних виробництвах, з найбільшою віддачею. Тобто необхідна раціональна зайнятість. Якщо на виробництві надмірна кількість працівників, економіка втрачає свою ефективність. Тому сучасна економіка не може забезпечити 100% зайнятість.

Під повною зайнятістю розуміється ситуація, коли роботу мають всі хто може і бажає працювати. Вона відповідає природному рівню зайнятості.

Якщо економіка має недо­статньо робочих місць для бажаючих працювати, то формується неповна зайнятість: певна кількість робочої сили вимушено за­лишається без роботи.

Не всі придатні для зайнятості трудові ресурси мають бажання займатися тим чи іншим родом економічної діяль­ності, яка приносить дохід. Тому наука виділяє таку категорію, е кономічно актив­не населення — це населення, яке протягом пев­ного періоду забезпечує пропонування робочої сили для виробниц­тва товарів і послуг. До економіч­но активних належать зайняті та безробітні.

Для характеристики зайнятості населення країни у віці від 16 років поділяють на три групи:

А) зайняті – це люди, що виконують оплачувану роботу і ті, що мають робочі місця, але тимчасово не працюють через хворобу, відпустку.

Б ) безробітні – це люди, які не мають роботи, але активно її шукають.

В) ті, що не належать до робочої сили, це частина дорослого населення, яка зайнята в домашньому господарстві, перебуває на пенсії, не працює внаслідок інвалідності або в зв’язку з навчанням, чи просто не хоче працювати й не шукає роботу.

Зайняті й безробітні утворюють сукупну робочу силу.

Повнота і раціональність у комплексі визначають ефектив­ність зайнятості, тобто забезпечуваний нею оптимальний соціально-економічний результат у певний час і за конкретних умов.

Особливості відтворення робочої сили на сучасному етапі. Однією з принципових особливостей відтвореннялюдського ресурсу в розвинутих країнах є значне розповсюдження підприємницької діяльності. Близько 80 % зайнятих у західних країнах у тій чи іншій формі виступають власниками сімейної справи, дрібних, малих, середніх і великих підприємств, влас­никами акцій корпорацій.

Для сучасного відтворення робочої сили характерним є висо­кий рівень кваліфікації, що дозволяє займатися підприємницькою діяльністю представникам практично всіх професій.

Елементами відтворення робочої сили в сучасних умовах є:

1. дошкільне, шкільне виховання і навчання, середня спеціальна, вища і наукова освіта (приблизно 80—90 % за рахунок держави, приватного капіталу і громадських організацій);

2. заробітна плата, яка відповідає рівню освіти і кваліфікації,
як правило, вище прожиткового рівня;

3. субсидування початкової підготовки і перепідготовки робочої сили (у середньому на 90 % за рахунок держави);

4. допомоги по безробіттю і різні види соціальної допомоги
(на 75—80 % за рахунок держави);

5. пенсійне забезпечення, в основному вище прожиткового
мінімуму (на 90—100 % за рахунок держави і приватного капіталу);

6. фінансування на відновлення і зміцнення здоров'я і культурний розвиток (на 70—80 % за рахунок держави, приватного капіталу і громадських організацій).

Отже, можна зробити висновок, що розширене відтворення сукупної робочої сили суспільства — це зростання її чисельності в органічному зв'язку з підвищенням рівня кваліфікації, зростанням продуктивності праці, тривалості трудового стажу та добробуту населення.