Виклад основного матеріалу дослідження

Складність сучасного періоду проведення державної інвестиційної політики зумовлюється конфліктом мети і завдань, які держава ставить і досягає на кожному з етапів переходу до ринкової економіки. Визначення цілей і формування завдань наступних етапів в умовах незавершеності попередніх завдань призводять до неадекватної їх оцінки і формулювання, неточності понятійного апарату і складності реалізації.

Поняття державної інвестиційної політики буде неповним, якщо використовувати його у відриві відтакої економічної категорії, як фінансова політика держави. Адже за своєю суттю інвестиційна політика не тільки взаємопов’язана з фінансовою політикою держави, але й є її структурним елементом. Вона виявляється в системі форм і методів мобілізації, формується залежно від як пріоритетних напрямків розвитку економіки країни, так і загальнонаціональних інтересів, що визначають розвиток державного сектора у промисловості, енергетиці, будівництві та інших галузях, що мають структуроутворююче значення, а також у сільському господарстві. У межах фінансової політики здійснюються державні інвестиції в ключові галузі економіки і визначаються заходи для залучення капіталів вітчизняних та іноземних приватних інвесторів, а також кредитів міжнародних валютнокредитних і фінансових організацій. Таким чином, можна стверджувати, що головними учасниками інвестиційної діяльності (процесу) у будьякій країні є: держава та господарюючі суб’єкти (юридичні і фізичні особи), причому кожний з них може брати участь в інвестиційному процесі як з боку попиту, так і з боку пропозиції інвестиційних ресурсів.

Зміст інвестиційної політики багатогранний і охоплює не тільки послідовність етапів її розробки, але й детальну розробку її функціонального і тимчасового аспекту. Будучи частиною фінансової політики держави, інвестиційна політика також виступає як засіб здійснення економічної й соціальної політики держави.

Державна інвестиційна політика в будь-яких умовах залишається в руках держави основним інструментом регулювання відтворювального процесу і створення матеріальної бази розвитку економіки. Вона повинна враховувати загальний станекономіки на даному етапі та на перспективу, включати оцінку можливих джерел формування інвестиційних ресурсів на всіх рівнях господарювання, визначати пріоритети в інвестиційній сфері й перед-бачати методи їх реалізації.

Державна інвестиційна політика реалізується у двох основних формах — прямому й непрямому регулюванні інвестиційної діяльності. Державне регулювання розвитку виробництва й соціальної сфери, що реалізується через фінансування капітальних витрат бюджетом, розглядається і як інвестиційна діяльність держави, що забезпечує йому поступальний розвиток. Завданням будьякої держави є розвиток своєї інвестиційної та інноваційної діяльності, що забезпечує, в першу чергу, зростання промислового виробництва, що перетворює державу із сировинного придатка світової економіки в країну з конкурентоспроможним експортом, що збільшує кількість робочих місць, дає реальне підвищення заробітної плати, тобтовирішує багато соціальних проблем держави. [4]

Розробка інвестиційної політики повинна починатися з визначення концептуальних основ розвитку суспільства і держави, встановлення її ролі в суспільному відтворювальному процесі на відповідному часовому етапі. Потім формулюються мета і завдання інвестиційної політики, які відповідають основним напрямам соціальноекономічного розвитку країни й використання інвестиційних ресурсів в інтересах громадян та суспільства.

До основних завдань інвестиційної політики належать:

- вибір і підтримка розвитку окремих галузей господарства,

- реалізація програми щодо конверсії військово-промислового комплексу,

- забезпечення конкурентоспроможності сучасної продукції;

- підтримка розвитку малого і середнього бізнесу;

- забезпечення збалансованості в розвитку всіх галузей економіки України;

- реструктуризація вугільної промисловості;

- реалізація програми житлового будівництва в Україні. [14]

Чітко сформульовані мета і завдання державної інвестиційної політики, які адекватно відбивають реальну дійсність, дозволяють пов’язати весь інвестиційний процес у єдиний комплекс, що працює злагоджено й цілеспрямовано.

На завершальному етапі розробки державної інвестиційної політики повинні вироблятися конкретні шляхи вирішення поставлених цілей і завдань, що дозволяють реалізовувати основні напрямки використання інвестиційних ресурсів у тому чи іншому часовому періоді.

Науково обґрунтована концепція розвитку інвестиційного процесу в країні на найближчий час і віддалену перспективу в зв’язку із основними напрямками фінансування бюджетних інвестицій і конкретних шляхів реалізації відносин, що формуються в процесі руху й використання інвестицій, дозволяє органічно поєднати потенційні властивості інвестицій, як економічної категорії, з конкретними шляхами використання інвестиційної діяльності в інтересах громадян, суспільства та держави.

Функціональний аспект інвестиційної політики держави включає: політику у сфері формування пропозиції інвестиційних ресурсів, політику формування попиту на інвестиційні ресурси, політику забезпечення збалансованості попиту та пропозиції інвестиційних ресурсів і ефективного перерозподілу інвестиційних ресурсів у ті сектори економіки, де вони можуть бути використані з більшою економічною ефективністю.

Часовий аспект інвестиційної політики складається з недержавної інвестиційної стратегії, розрахованої на перспективу, і тактики державної інвестиційної політики, орієнтованої на вживання заходів у конкретному фінансовому періоді. При цьому сукупність заходів державної інвестиційної політики тактичного характеру повинна перебувати в межах прийнятої стратегії державної інвестиційної політики і в жодному разі не суперечити їй, щоб уникнути негативних наслідків як у інвестиційній сфері, так і загалом в економіці країни.

Основу державної інвестиційної політики складають стратегічні напрямки економічної й соціальної політики держави. Інвестиційна політика держави є головним важелем визначення основних напрямків економічного впливу держави на виробничий процес.

Для забезпечення ефективності інвестиційної політики при її розробці мають дотримуватися певні вимоги. Головна з них — науковий підхід до її розробки, що враховує реальний стан економіки, фінансів і бюджетної системи країни. Державна інвестиційна політика не може бути ефективною, якщо чітко не визначено основні її напрямки на найближчий період і перспективу, не сформовано головні цілі та першочергові завдання. При цьому обґрунтованість запропонованих заходів і майбутніх рішень має підкріплюватися відповідними розрахунками, що дозволяють визначити не тільки загальну потребу в інвестиційних ресурсах, але й джерела їхнього надходження та віддалені економічні й соціальні наслідки. Результативність державної інвестиційної політики залежить також від дотримання двох умов: політичної стабільності в країні і високого рівня професіоналізму працівників органів державної влади, відповідальних за проведення інвестиційної політики.

Основною метою державної інвестиційної політики останніх декількох років, що випливає із загальної мети соціальноекономічної політики держави, визначеної як забезпечення динамічного і стійкого розвитку економіки й підвищення рівня життя населення, є забезпечення активізації внутрішніх факторів розвитку економіки, а також конкурентоспроможності за рахунок інвестицій у модернізацію виробництва і технологій, інновацій, зниження витрат виробництва. Для досягнення поставленої мети необхідним стає вирішення такого завдання, як розвиток фінансової інфраструктури та системи фінансового посередництва. Передбачається, що в такий спосіб можна буде вирішити проблеми доступності довгострокових інвестиційних ресурсів, що є найважливішою умовою модернізації і диверсифікації економіки. [11]

У межах визначеного завдання формуються такі заходи: розвиток інституціональних інвесторів (інвестиційні фонди, пенсійні фонди, страхові компанії) і розвиток інфраструктури, які забезпечують транспарентність, надійність і конкурентоспроможність на фінансових ринках; реформування банківської системи з метою підвищення її функціональної ролі в економіці при забезпеченні надійності; розвиток фондового ринку й інвестиційних інститутів з метою підвищення ролі ринку в залученні інвестицій і перерозподілі капіталу в економіці; розвиток ринку страхових послуг з метою захисту підприємницької діяльності від потенційних ризиків і акумуляції довгострокових інвестиційних ресурсів для розвитку економіки.

Таким чином, у рамках державної політики реалізується послідовний рух до організації інвестиційного процесу на підставі принципів, властивих розвиненій ринковій економіці, де учасники інвестиційного процесу підкорюються ринковим законам попиту та пропозиції, діючим і на фінансових ринках.

У зв’язку з поставленими метою і завданнями державної інвестиційної політики визначаються і стратегічні орієнтири, яких необхідно досягти в перспективі. Наведемо їх такими, якими вони були сформульовані в розрізі заходів.

У якості загальних стратегічних пріоритетів державної інвестиційної політики виділяють такий напрямок, як розвиток фінансового ринку. Тут як пріоритетні задачі виділяють:

- стимулювання росту капіталізації, у тому числі шляхом створення економічних стимулів для виходу підприємств на фондовий ринок;

- розширення фінансового інструментарію;

- активізацію первинного розміщення акцій;

- формування правової бази для сек’юритизації фінансових активів і випуску в обіг похідних інструментів;

- координацію діяльності державних органів у процесі регулювання фінансових ринків;

- інтеграцію державного регулювання на фінансових ринках у межах СНД.

З метою збільшення обсягу довгострокового кредитування в економіці та створення максимально сприятливих умов для діяльності інституціональних інвесторів передбачається проведення податкового стимулювання ринку довгострокових інвестицій, що має доповнюватися комплексом законодавчих і адміністративних заходів, спрямованих на його зміцнення, і включати:

- уточнення правил бухгалтерського обліку операцій по довірчому керуванню нерухомістю, порядку оподатковування і правил реєстрації об’єктів нерухомості з метою усунення обмежень на діяльність закритих пайових інвестиційних фондів як інституціональних інвесторів;

- перегляд обмежень для господарчих товариств при формуванні статутного капіталу, у тому числі відносно величини статутного капіталу, прав кредиторів при зменшенні статутного капіталу, а також правил ліквідації організації у випадку невідповідності статутного капіталу розміру чистих активів.

Крім того, необхідна уніфікація принципів функціонування інститутів колективних інвестицій, зокрема:

- запровадження вимоги про професійне керування активами цих інститутів керуючими компаніями;

- контроль над розпорядженням їхніми активами спеціалізованими депозитаріями;

- введення обмежень на інвестування активів цих інститутів, зокрема, у цінні папери їх афілірованих осіб й афілірованих осіб керуючих компаній і спеціалізованих депозитаріїв;

- запровадження єдиних стандартів розкриття інформації про функціонування інститутів колективних інвестицій.

З метою розвитку банківського сектора необхідні наступні заходи:

- вивід з ринку проблемних банків, підвищення капіталізації банківської системи і якості капіталу (власних засобів) кредитних організацій;

- удосконалення діяльності банків, частка яких належать державі, в межах реалізації їхніх цілей і завдань;

- введення в дію системи страхування внесків громадян у комерційних банках, що дозволить збільшити приплив ресурсів у недержавні банки;

- жорсткість, починаючи з 008 року, вимог Національного банку до виконання кредитними організаціями показника достатності капіталу;

- спрощення процедур реорганізації кредитних організацій у формі злиття, приєднання і перетворення, включаючи уточнення порядку повідомлення кредиторів, виконання зобов’язань кредитної організації перед кредиторами у випадку її реорганізації;

- перехід кредитних організацій на міжнародні стандарти фінансової звітності. Реалізація цього заходу вимагає зміни діючого законодавства у сфері бухгалтерського обліку;

- впровадження у практику оцінки ризиків на консолідованій основі та розвиток відповідного напрямку в системі банківського нагляду;

- встановлення вимог і умов кредитування пов’язаних сторін;

Метою розвитку фондового ринку є підвищення ролі ринку в залученні інвестицій і перерозподілу капіталу в українській економіці. Пріоритетними завданнями є такі:

- визначення понять «інсайдерської інформації», «інсайдера», встановлення заборони на використання інсайдерської інформації та передачу її третім особам, а також порядку проведення перевірок фактів використання інсайдерської інформації;

- удосконалення законодавчої бази реорганізації компаній і корпоративних поглинань шляхом придбання великих пакетів акцій;

- консолідація депозитарних і клірингових організацій, що забезпечують функціонування організованої частини ринку, що дозволить знизити транзакційні витрати й операційні ризики, підвищити ліквідність цінних паперів, що обертаються на організованому ринку;

- забезпечення централізованого обліку переходу прав власності на цінні папери в межах торгових систем, проведення розрахунків і клірингу в межах єдиного депозитарноклірингового центру, у тому числі розвиток системи обліку прав на цінні папери;

- підвищення вимог до власного капіталу, відповідальності у системі керування ризиками організаторів торгівлі (бірж) і клірингових організацій;

- прискорення переходу підприємств на міжнародні стандарти фінансової звітності;

- забезпечення розкриття інформації про акціонерів компаній і встановлення відповідальності акціонерів за ненадання інформації;

- забезпечення одержання достовірної інформації про професійних учасників ринку цінних паперів на основі їхнього обов’язкового аудита;

- встановлення кримінальної відповідальності за використання інсайдерської інформації, маніпулювання цінами на ринку цінних паперів, незаконне використання засобів клієнтів, порушення правил обліку прав на цінні папери й ін. [5]

Таким чином, в країні у перспективі передбачається побудова розвиненої фінансової інфраструктури і системи фінансового посередництва, що сприятиме переміщенню інвестиційних ресурсів від учасників інвестиційного процесу, що їх пропонують, до учасників інвестиційного процесу, що їх потребують.

Не менш важливу роль для здійснення інвестицій відіграє інвестиційний клімат. Сьогоднішнє формування сприятливого інвестиційного клімату в державі позначиться на її майбутньому. Інвестиційний клімат - це внутрішня атмосфера, яка сформована на конкретній території, виходячи з пріоритету залучення додаткових фінансових ресурсів, і впливає на позицію інвестора щодо прийняття рішення про інвестування об'єктів певної території. [9]

Логічним результатом дієвості інвестиційного клімату є досягнення визначених цілей інвестування. Водночас активність різних територіальних інституцій із метою формування, на їхню думку, ще сприятливішого інвестиційного клімату не завжди адекватно супроводжується зростанням інвестиційних потоків.

Результативність інвестиційного клімату для конкретної території проявляється в двох аспектах: економічному та соціальному. В економічному - через зростання (спадання) макроекономічних показників, насамперед ВВП на душу населення та експортних потужностей. Щодо соціального, то його проявом є зниження соціальних ризиків, зростання заробітної плати, а значить, і купівельної спроможності населення території.

Слід зазначити, що інвестиційний клімат дає й мультиплікативний ефект, коли вкладання Інвестицій у розвиток однієї галузі економіки на певній території приводить через зростання її прибутковості до задіювання інших галузей (підприємств) та в цілому до можливостей збільшення інвестиційних вкладень і в них.

Інвестиційному клімату території властивий і принцип конкурентоспроможності. Об'єктивно, що інвестор за інших однакових умов вкладатиме інвестиції саме в територію з порівняно вищими ознаками конкурентоспроможності, тобто саме туди, де потенційна окупність інвестиційних вкладень буде швидшою.

Можна розрізняти інвестиційний клімат як держави, так і регіону. Інвестиційний клімат держави може бути відмінним за певними показниками від окремого регіону, де створюються додаткові переваги стосовно конкретного інвестора. Зазначимо, що ці переваги, навіть незважаючи на можливий серйозний інвестиційний ризик, можуть створювати перспективні умови для інвестора щодо вкладання коштів у конкретну територію. При функціонуванні системи цивілізованого інвестиційного клімату, тобто за рахунок здійснення активних кроків щодо забезпечення ряду конкретних пільг для інвесторів, відбувається еволюційне нарощування інвестиційних вкладень у дану територію.

Поряд із тим є обставини, коли навіть низький рівень інвестиційного клімату не зупиняє процесу інвестиційних вкладень у певну територію. Зокрема, останнє можливе при відкритті великих покладів енергетичних ресурсів. У такому разі, незважаючи на фактори інвестиційного ризику, відчуття потенційної вигоди в інвесторів переважає над доцільністю врахування суперечностей в інвестиційному кліматі.

Стан інвестиційного клімату залежить і від специфіки реалізації в державі базових основ забезпечення економічних свобод громадян, а саме: володіти власністю, заробляти на життя, займатися підприємництвом, інвестувати зароблені кошти в бізнес, вести міжнародну торгівлю, брати участь в усіх сферах ринкової економіки.

Агрегований рівень економічних свобод громадян містить чинники, які мають безпосередній вплив і на інвестиційний клімат території, як-от:

- торгова й податкова політика,

- роль держави,

- монетарна політика,

- іноземні інвестиції,

- банківська політика,

- заробітна плата,

- право власності,

- регулювання ринку та чорний (тіньовий) ринок. [10]

Динамізм процесу становлення сприятливого інвестиційного клімату в Україні є позитивним щодо підприємницької діяльності інвесторів, а це дає змогу стверджувати, що ефективність, тобто віддача для конкретних інвесторів, зростатиме. Зокрема, в державі відчувається тенденція до зростання уваги щодо підтримки реалізації різнопланових бізнесових інтересів вітчизняних та іноземних інвесторів.

Нами були розглянуті мета і завдання, стратегічні заходи державної інвестиційної політики. У межах стратегій і цілей державної інвестиційної політики знаходять своє відображення і тактичні заходи, що реалізуються за допомогою механізму, зафіксованого в Бюджетному кодексі України. Бюджетний кодекс України підрозділяє витрати бюджетів залежно від їхнього економічного змісту на поточні витрати і капітальні витрати — частину витрат бюджетів, що забезпечують інноваційну й інвестиційну діяльність, які включають статті витрат, призначені для інвестицій діючим чи новоствореним юридичним особам, відповідно до затвердженої інвестиційної програми, засоби, надані як бюджетні кредити на інвестиційні цілі юридичним особам, витрати на проведення капітального ремонту й інші витрати, пов’язані з розширеним відтворенням, витрати, при здійсненні яких створюється чи збільшується майно, що знаходиться у власності відповідно України та її суб’єктів, інші витрати бюджету, включені в капітальні витрати бюджету відповідно до економічної класифікації витрат бюджетів України.

Таким чином, відомості про тактичні заходи державної інвестиційної політики видно по державній інвестиційній програмі, затвердженій при прийнятті Закону «Про бюджет» на відповідний фінансовий рік.

 

ВИСНОВКИ

Важлива роль в організації інвестиційної діяльності належить державі. Державна інвестиційна політика - це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційних процесів.

Державна інвестиційна політика має визначальний вплив на стан розвитку економіки України і життєвий рівень населення, але в сучасних умовах вона ще не повною мірою відповідає вимогам часу. Зараз ще мають місце серйозні прорахунки в розробці інвестиційної стратегії держави. Це пов’язано з невпорядкованістю господарського механізму, невідповідністю законодавчого поля, політичною нестабільністю. Тактика інвестиційної політики, як показав аналіз, має серйозні вади і потребує докорінних змін, які б стосувались створення конкурентного середовища, реалізації програм структурної перебудови економіки України, а також спрямування інвестицій у пріоритетні галузі та програми.

ЛІТЕРАТУРА

 

1.Асаул А. Систематизация факторов, характеризующих инвестиционную привлекательность регионов. // Региональная экономика. — 2004. — № 2. — С.54 –62.

2. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: Эльга — Н, Ника-Центр, 2001. — 448 с.

3. Борщевский В. В. Іноземні інвестиції як чинник регіонального розвитку. // Фінанси України. — 2003. — № 10. — С. 108– 117.

4. Борщ Л. М. Інвестиції в Україні: стан, проблеми і перспективи. — К.: Знання, КОО, 2002. — 318 с.

5. Голян В. А. Проблеми формування інституціонального середовища національної економіки в умовах ринкових відносин. // Актуальні проблеми економіки. — 2006. — №5 (9). —С.4– 11.

6. Губський Б. В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. — К.: Наук.думка, 1998. — 390 с.

7. Дорогунцов С., Федорищева А. Інвестиційне забезпечення відтворення основного капіталу в регіонах України. // Регіональна економіка. — 2004. — №3. — С.159—171.

8. Лемішко О. О. Інвестиції в основний капітал та їх вплив на економіку України //2007 — №7. — С. 46– 61.

9. Мортіков В. В. Інвестиції і зовнішні ефекти. // Фінанси України. — 2007. — №2. — С. 120–126.

10. Кузьмін О., Комарницький І. Нова парадигма оцінки інвестиційної привабливості районів: від конкретного до загального. // Регіональна економіка. — 2002. — №4. — С. 36 – 43.

11. Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до2015 року.: Постанова Кабінету Міністрів України від 21 липня 2006 року. — № 1001.

12. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18 вересня 1991 р. №1561 // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — №47. — ст. 646

13. Про іноземні інвестиції: Закон України від 3 березня 99 р. — № 98 // Відомості Верховної Ради України.— 1992. — №26. — ст. 34.

14. Про концепції регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки: Постанова Кабінету Міністрів України від 1 червня 1995 р. № 384 // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. — 1995. — №2. — с. 34.

ІІ. ЗАДАЧА

Провести оцінку ефективності інвестиційного проекту

Вихідні дані для розрахунку

Повні витрати 1 т продукції: Базисний варіант 7620 грн.;

Проектний варіант 6986грн.

2. Оптово-відпускна ціна продукції: базисний варіант 9110 грн. /т

проектний варіант 9060 грн. /т

3. Обсяги виробництва: базисний варіант 80 т/рік, проектний варіант 110т/рік

4. Інвестиційні витрати 69100 грн

5. Амортизаційні відрахування у витратах на 1т продукції:

базисний варіант 33,6 грн

проектний варіант 87,9 грн

6. Ставка дисконту 21%

6а. Коефіціент дисконтування 1,21

7. Життєвий цикл проекту 5 років

Додатковий прибуток за рік 108940 грн

Додатковий чистий прибуток за рік 81705 грн

9. Приріст амортизації за рік 6981 грн.

10. Чистий грошовий потік за рік 88686 грн.

Рішення:

Оцінку ефективності інвестиційного проекту здійснюють за показниками:

· чистий приведений доход;

· індекс (коефіцієнт) доходності;

· індекс (коефіцієнт) рентабельності;

· період окупності (недисконтований та дисконтований).

1. Розраховуємо чистий грошовий потік.

Додатковий прибуток за рік становитиме:

П = Ппроект - Пбазис = (Цпроект - ПВпроект) * ОВпроект - (Цбазис - ПВбазис) * ОВбазис = (9060 - 6986) * 110 - (9110 - 7620) * 80 = 108940 (грн)

Пч = 108940 * 0,75 = 81705 (грн)

А = Апроект - Абазис = 87,8 * 110 - 33,8 * 80 = 6981 (грн)

ЧГП = 81705 + 6981 = 88686 (грн)

Вважаємо, що обсяги виробництва будуть щорічно однакові, а, отже, відповідно рівними будуть щорічно чисті грошові потоки.

На основі отриманих розрахунків оцінимо доцільність інвестиційного проекту.

2. Оцінка ефективності (доцільності) проекту.

Чистий приведений доход (ЧПД) Розрахуємо та зведемо в таблицю.

Таблиця 1

Показники	Роки	Всього
Інвестиції
Чистий грошовий потік
Коефіціент дисконтування		0,8264	0,683	0,5645	0,4665	0,3855	*
ЧГП дисконтований	0,00	73294,21	60573,73	50060,93	41372,67	34192,29	259493,8
Кумулятивний потік		4194,21	64767,95	114828,9	156201,6	190393,9	*

* Не вираховується

ЧПД = 190393,85 грн. ЧПД більший від 0 - проект можна рекомендувати до впровадження.

Таблиця 2

Розрахунок показників ефективності впровадження проекту

Показники	Значення
Чистий приведений дохід	190393,9
Індекс (коефіціент) доходності	3,7553
Середній чистий грошовий потік за рік недисконтований
Період окупності недисконтований	0,7792
Середній чистий грошовий потік за рік дисконтований
Період окупності дисконтований	1,3314

Індекс (коефіцієнт) доходності

259493,8 / 69100 = 3,7553 (грн/грн)

Тобто з 1 грн. інвестицій ми отримаємо 3,7553 грн. дисконтованого чистого грошового потоку за весь період життєвого циклу проекту. ІД більший одиниці. Інвестування є доцільним.

Період окупності

а) недисконтований:

69100 / 88686 = 0,7792 (років);

б) дисконтований:

69100 / 51899 = 1,3314 (років)

Отже, недисконтований період окупності складає 0,8261 року, а дисконтований період окупності - 1,4424 року. І 0,8261, і 1,4424 менше 6 років. Отже, період окупності в межах життєвого циклу проекту.

Висновки: за показниками чистого приведеного доходу, періоду окупності та індексу доходності проект можна рекомендувати до впровадження.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна:

1.Бланк И.А. Основы инвестиционного менеджмента. – К.: Эльга-Н, Ника-Центр. – Т.2. – 2001. – 512 с.

2.Бланк И.А. Управление капиталом: Учебный курс.–К.:Эльга, Ника-Центр, 2004. – 576 с.

3.Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. – К.: Наукова думка. – 2004. – 400 с.

4.Данілов О. Д., Івашина Г. М., Чумаченко О. Г. Інвестування: Навчальний посібник,— К.: Видавничий дім “Компютерспрес”, 2001.— 364с.

5.Ендовицкий Д. А., Коробейникова Л. С., Сысоева Е. Ф. Практикум по инвестиционному анализу: Учеб. пособие / Под ред. Д. А. Ендовицкого. — М.: Финансы и статистика, 2001. — 240 с.

6.Інвестування: Навчальний посібник / Гриньова В. М, Коюда В. О., Лепейко Т. І., Коюда О. П. / Під заг. ред. Гриньової В. М,— X.: ВД “ІН-ЖЕК”, 2003. – 320 с.

7.Крутик А. Б., Никольская Е. Г. Инвестиции и экономический рост предпринимательства.— СПб,: Изд-во “Лань”, 2000. – 544 с.

8.Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність. Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ, 2003. – 224 с.

9.Методические рекомендации по оценке эффективно­сти инвестиционных проектов. - М.: Экономика, 2000. – 186 с.

10. Москвин В. А. Кредитование инвестиционных проектов: Рекомендации для предприятий и коммерческих банков. — М.: Финансы и статистика, 2001. — 240 с.

11. Пересада А. А., Майорова Т. В. Інвестиційне кредитування: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2002. — 271 с.

 

 

Додаткова:

1. Біржова діяльність: Навчальний посібник / За ред. д.е.н. В.І. Крамаренко, д.е.н. Б.І. Холод. – К.: ЦУЛ, 2003. – 264 с.

2. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. — К.: Знання-Прес, 2002. — 311 с.

3. Гречаний О. Беремо правильний курс: ринок фінансового консалтингу в Україні // Консалтинг в Україні. – 2006. – №2.

4. Дудяк Р.П., Бугіль С.Я. Організація біржової діяльності: основи теорії і практикум: Навчальний посібник. – 2-ге видання, доповнене. – Львів: Новий світ-2000, Магнолія плюс, – 2003. – 360 с.

5. Зимовець В.В., Зубик С.П., Фінансове посередництво: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2004. – 288 с.

6. Кушнір Т.Б. Економіка і організація біржової торгівлі: Навч. посіб. – 2 вид., стереотипне. – Харків: Консул, 2004. – 216 с.

7. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання: Монографія. – К.: КНЕУ, 2001. – 387 с.

8. Мендрул О.Г., Павленко І.А. Фондовий ринок: операції з цінними паперами: Навч.посібник.Вид. 2-ге, допов. та пепероб. – К.: КНЕУ, 2004. – 156 с.

9. Савлук М.І., Мороз А.М., Пуховкіна М.Ф. Гроші та кредит: Підруч. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2002. – 598с.

10. Уолш К. Ключові фінансові показники. Аналіз та управління розвитком підприємства: Пер. з англ. – К.: Наукова думка, 2001. – 367 с.

11. Фабоцци Ф. Управление инвестициями: Пер. с англ. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 932 с.

12. Хейвуд Дж.Б. Аутсорсинг: в поисках конкурентных преимуществ.: Пер. с англ., – М.: Издательский дом «Вильямс», 2002. – 176 с.

13. Ходаківська В.П., Данілов О.Д. Ринок фінансових послуг: Навчальний посібник. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. – 501 с.

14. Четыркин Е.М. Финансовая математика: Учебник. – 4-е изд. – М.: Дело, 2004. – 400 с.

15. Теорії і практикум: Навчальний посібник. 2-ге видання доповнене. – Львів: "Новий світ-2000", "Магнолія плюс". – 2003. –360 с.

16. Финансовый менеджмент: Учебное пособие / Под ред. проф. Е. И. Шохина. – М.: ИДФБК-ПРЕСС, 2002. – 408 с.

17. Шарп В., Александр Г., Бейли Дж. Инвестиции. М.: - Инфра-М, 2004. – 398 с.

 

Навчально-методичне видання

(українською мовою)

 

 

Маказан Євгенія Василівна

Двигун Тетяна Василівна

Бурма Тетяна Григорівна

 

 

ІНВЕСТИЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ІІ

 

Методичні рекомендації

до виконання самостійної та індивідуальної робіт

студентів денної форми навчання факультету менеджменту

 

 

Рецензент А.С. Татаринцева

Відповідальний за випуск Є.В. Маказан

Коректор Є.В. Маказан