Механізм впливу змі на громадську думку

Механізми впливу. Питаннями вивчення впливу на громадську думку займаються віддавна. Ще в кінці ХІХ ст. в книзі "Американська республіка"

Джеймс Брайс описує механізм впливу на суспільну думку:

– конструюється "множинність думки" за допомогою фактів, розповідей,відтак створюється враження, що про це говорять усі;

– на другому етапі газети (вечірні та ранкові) висловлюють уже більш визначену думку про подію, що сталася, супроводжуючи її "очікуваними результатами" і, тим самим, "думки пересічних громадян починають згущатися у тверду масу";

– на третьому етапі в суперечках відкидаються аргументи на користь одного визначеного і незмінного рішення;

– четвертий етап – впровадження факту або оцінки події, що видається за загальне "переконання" в інтересах пересічних громадян.

Процес формування суспільної думки можна представити в такий спосіб:

Д → [ IП + К ] → [ СГ = В ],

де Д – диктор (радіо чи телебачення); ІП – інформаційне повідомлення; К – коментар (набуває значень: К1 – дуже негативне ставлення; К2 – негативне ставлення; К3 – нейтральне ставлення; К4 – позитивне ставлення; К5 – дуже позитивне ставлення); СГ – соціальна група; В – відношення або ставлення (від В1до В5 – визначаються аналогічно К1–К5).

Коментарі. Практично коментар є маніпуляцією. До маніпуляцій відносяться спеціальні дії для формування стереотипів і створення певного враження або ставлення до того чи іншого факту, події. Способи маніпулювання суспільною думкою спираються на використання законів психології, некритичного сприйнятті, політичної недосвідченості.

В даному випадку наголос робиться на вибірковість уваги людини. Так. наприклад, інформація, надрукована в газеті дрібним шрифтом, не привертає такої уваги, як надрукована великим або жирним шрифтом. Інформація, розміщена на першій і останній сторінках газети, має значно більше шансів привернути увагу читача, ніж розміщена на внутрішніх сторінках. Цього ж ефекту досягають і розміщенням поруч із "неважливою" інформацією помітного матеріалу або фотографій.

На радіо- і в телепередачах зниження важливості інформації досягається тим, що повідомлення ставлять наприкінці передачі. Тут враховується те, що люди, як правило, асоціюють важливість інформації з порядком її викладу. Новини на телеекрані ранжуються завжди в залежності від їхньої значущості. Телеведучі часто використовують негативні теми і повідомлення для того, щоб домогтися визначеного результату, наприклад, новинні програми телеканалів дуже часто починаються з негативних подій.

Прийоми використання ЗМІ

По-різному можна класифікувати пропагандистські прийоми в ЗМІ. Зупинимося на класифікації, яка пов’язана із темою публікацій. При такому підходіприйоми зводяться до того, щоб:

– розкрутити мляву, але бажану тему;

– непомітно "задушити" небажану тему;

– м'яко "переламати" небажану тему;

– непомітно підмінити тему;

– замаскувати пропаганду (мікрорівневі технології).

Як розкрутити мляву, але бажану тему. Інформаційний шум щільноюстіною встає на шляху будь-якої новини, яку журналіст намагається "проштовхнути" через канали ЗМІ і "впровадити" у сферу актуальної суспільної свідомості. Важливо не лише "побороти" інформаційний шум і вивести свою новину на орбіту масової комунікації. Необхідно домогтися, щоб ця новина протрималася на цій орбіті максимально довго, тобто щоб тема "крутилася".

В умовах інформаційного шуму практично неможливо "запускати" на орбіту суспільної уваги "важкі" теми, навантажені пропагандистським змістом і насичені суб'єктивними журналістськими емоціями. Тому потрібно вибрати з маси елементів лише ті найбільш яскраві і "гострі" тематичні фрагменти пропагандистської інформації, яким можна надати видимість об'єктивного факту, суспільно-значущої новини або сенсаційності для привернення читацької уваги. В такий спосіб відбувається своєрідне трансформування теми в більш дешевий і "солодкий" інформаційний продукт. Це можна здійснити трьома способами:

1) тема вище особи – пропагуємо не персональний імідж, а пов'язані з ним теми;

2) факт вище думки – використовуємо лише ті тематичні фрагменти пропаганди, які за зовнішніми ознаками можуть подаватися як такі, що мають суспільну інформаційну цінність;

3) сенсація вище емоції – використовуємо лише ті тематичні фрагменти, які мають виражений потенціал "сенсаційності". Мова йде не про "сенсації" у кращому розумінні цього слова (ексклюзив, гарячі новини, викриття, великий скандал), а про так званий "дух сенсаційності".

Вказані трансформації здійснюються за допомогою таких прийомів:

1). Солодкий контекст. Публікуємо серію матеріалів на тему, яка заявлена "дружнім" кандидатом як ключова тема його передвиборної кампанії. При цьому принципово важливо жодного разу (!) не згадати даного кандидата.

2). Закладання шашок. Приклад: якщо "улюблений" кандидат N планує днями різко виступити проти возз'єднання України з Білорусією, необхідно до появи цієї заяви опублікувати серію матеріалів про жахи майбутньої інтеграції,бідність у Білорусії, засилля білоруських повій на Хрещатику, жахливу епідемію грипу в Мінську і загрозу її поширення на південь. При цьому не можна жодним словом обмовитися про кандидата N! І лише добре підготувавши суспільну думку, друкуємо статтю "Кандидат N Протестує Проти Жахів Інтеграції з Білорусією".

3). Завищення інформаційного приводу. Приклад: поважна газета (на відміну від рекламного проспекта) не може просто так, голослівно, затверджувати,що "кандидат А – високоморальна і віруюча людина". Потрібно цю ідею зробити актуальним об’єктом, знайшовши для цього придатний інфопривід: або програмний ("кандидат А хоче ввести обов'язкову молитву в школах"), або кампанійний ("кандидат А виступив на мітингу в недільній школі”), або особистісний("кандидат А заборонив своїй дочці робити аборт").

3.1). Кластеризація (деталізація). Замість того, щоб викладати всю програму кандидата, ми "подрібнюємо" її на тематичні фрагменти, кожен з яких можна логічно "прив'язати" до інтересів конкретного соціального, культурного,національного, релігійного, вікового, професійного зрізу населення. Американці називають ці "осередки" електорату "кластерами". Звідси і назва прийому:

"кластеризація" програми кандидата. Приклад: "План підкупу кожної категорії виборців. Що потрібно зробити для американців ірландського походження? –

Випити з ними пива. – Що для китайців? – Провести вечір у Чайна-тауні. – Для євреїв? – Вибрати правильний момент для поїздки в Єрусалим. – Які слова знайти для медиків, перукарів, а які – для жінок-вчених?"

3.2). Анімація (пожвавлення). Замість кампанійного інфоприводу використовуємо особистісний: спробуємо глянути на кандидата "як на особистість" навіть у той момент, коли він просто виконує рутинну роботу. Приклад: президенту потрібно "просунути" тему необхідності війни в Албанії тому його літак спеціально садять в місті, де йде дощ, щоб він міг, спустившись з трапу, зняти плащ і накинути його на плечі літньої "албанки", яка "випадково" опинилася в натовпі.

4). Канонізація соцопитування. Посилання на всілякі опитування допомагають журналістам вирішувати завдання позитивної пропаганди;

5). Канонізація фокус-групи. Примітивну "фокус-групку" можна створити прямо в редакції, кафе чи пивному барі. Приємно, що ніхто і ніколи не змуситьвас включити в кишенькову "фокус-групу" людину із "незручною" думкою;

6). Пластиковий експерт. Дозволяє маскувати пропаганду в строгих формах "авторитетної думки" якого-небудь експерта. Експерти з великим задоволенням відгукуються на будь-який дзвінок з редакції солідного видання.

7). Наша людина в натовпі. Під час показу маніфестацій загострюється пропагандистська насиченість "випадкових" деталей, "вдало помічених" окремих образів, вихоплених "з глибин народного моря".

8). Бокс попупи ("splendid generalities"). Замість того, щоб прямо і чесно висловити власну думку, журналіст прикривається загальними словами: "як свідчить загальна думка", "для всіх українців", "сьогодні Україна розуміє", "Воля", "Демократія", "Незалежність", "Цивілізація", "Західна культура", "Майбутнє", "Наші діти" тощо.

9). Штучний супутник. Це будь-яка знаменитість, яка погодилася трохи "покрутиться" на орбіті передвиборного іміджу нашого улюбленого політика тобто підтримати його і привселюдно похвалити в пресі.

10). Фальшивий витік. Посилання на горезвісні "добре поінформовані" анонімні джерела.

Як непомітно "задушити" небажану тему. Журналіст відмовляється від лобового зіткнення з небажаною проблематикою, він не висуває контраргументів, а просто... включає глушилку.

11). Глушилка. "Глушіння" небажаної теми можна здійснювати двома способами: паралельно і послідовно. При паралельному глушінні ми оточуємо невеликий матеріал з коротким звітом про небажану подію кількома об'ємними публікаціями на суміжну ("дисонуючу") тему. Послідовне глушіння здійснюється в рамках окремої статті – спочатку коротко заявляється небажана тема,потім різко звучить суміжна дисонуюча тема.

12). Заниження інфоприводу. Якщо інформаційний привід для публікації слабкий, краще відмовчатися. Однак E84{коли "противник" усе-таки розродився"гарячою" рекламною новиною, то нав'язуємо небажаній темі "незручний" інформаційний привід.

12.1). Програмування (замуровування). Немає нічого страшного за посушливий вітер колючих цифри. Чим більше цифр, тим краще.

12.2). Театралізація подвигу (шельмування). Якщо "недружелюбний" нам кандидат намагається організувати яскраву подію "як особистість" (знімає плащ і накриває ним жінок похилого віку, які стоять у натовпі під дощем), то потрібно впевнено і різко переводити тему в кампанійний інфопривід: "усе, що відбулося – лише частина передвиборного шоу!"

Як м'яко "переламати" небажану тему.

Ми не просто "перекриваємо"голос далекого ньюсмейкера, "викрикуючи" будь-яку іншу інформацію із суміжної теми. Силове "переламування" теми припускає, що журналіст відгукується на небажану тему конкретними контраргументами.

13). Ложка меду. Найпоширеніший вид "ложки меду" – це так зване "роз-

крити очі". Спочатку автор статті вдає, що підтримує небажану ідею, заявлену в першому абзаці – і лише в процесі заглиблення в тему починає сумніватися в її правильності, а на кінець статті, зрозуміло, приходить до остаточного засудження "ворожої" тези.

14). Шекспірівський сонет. Журналіст спочатку довго і завзято розвиває тему в невигідному для себе ключі (наприклад, критикує). Однак він береже "на потім" деякий найсильніший (єдиний!) контраргумент, який "закладається" у останню фразу статті – і це вмить "перевертає" зміст усього сказаного раніше зніг на голову!

15). Фонтан бруду (заборонений).

16). Групове зґвалтування. Фокус-групу краще застосовувати не для "розкручування" тем, а саме для їх "переламування".

18). Ворог народу. Прийом має два різновиди. В першому випадку автор статті посилається на думку конкретної більшості. Другий варіант – ототожнення позиції журналіста з позицією абстрактної більшості (народів, нації в цілому, "всіх розумних людей").

19). Сонячне затемнення. Запрошена зірка може мимоволі "перехопити" в кандидата увага глядачів і преси.