Змістовний модуль І. Основи соціальної політики

ЗМІСТ

Тема 1. Соціальна політика, її мета та завдання	с.3
Тема 2. Нормативно-правове забезпечення соціальної політики в Україні.	с.7
Тема 3.Сутність і напрямки соціального захисту	с.10
Тема 4.Соціальний захист економічно-активного населення	с.15
Тема 5.Форми захисту соціально вразливих категорій населення	с.22
Тема 6. Соціальне страхування.	с.26
Тема 7.Державне пенсійне страхування і недержавні пенсійні фонди	с.33
Тема 8. Державна підтримка сімей з низькими доходами	с.41
Тема 9.Держави загального добробуту	с.48

Змістовний модуль І. Основи соціальної політики

Лекція № 1. Соціальна політика, її мета та завдання.

Основні питання:

1.Поняття та сутність соціальної політики, її мета і завдання.

2.Поняття суб'єктів соціальної політики.

Суб’єкти соціальної політики

 

Лекція № 2. Нормативно-правове забезпечення соціальної політики в Україні.

Основні питання:

1.Соціальні нормативи та державні стандарти.

2.Правове і нормативно-методичне забезпечення соціальної політики.

 

Основні та додаткові види державних соціальних гарантій

Рис. Основні та додаткові види державних соціальних гарантій

Державні соціальні гарантії є обов’язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Страховики

1. Пенсійний Фонд України

2. Фонд Загальнообов’язкового соціального страхування на випадок безробіття

3. Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

4. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України

5. Фонд Медичного страхування

 

Лекція № 7. Державне пенсійне страхування і недержавні пенсійні фонди

Основні питання:

1.Пенсія як соціально-політична категорія

2.Види пенсій та критерії їх призначення.

 

Стратегічні напрями подолання бідності.

У реалізації Стратегії подолання бідності слід мати на увазі, що подолання бідності не можна досягти виключно шляхом підтримки нужденних. Потрібні комплексні підходи, зорієнтовані як на бідних, так і на відносно забезпечені верстви населення. З огляду на це спинимось на основних стратегічних напрямах подолання бідності, які показані на рис 1.

 

Рис. 1. Стратегічні напрями подолання бідності в Україні

Моделі держави загального добробуту.

Політичні передумови

Шведська концепція соціал-демократичної держави загального добробуту була створена без якогось науково-теоретичного підгрунтя, а лише на основі прагматичного, крок за кроком, розвитку соціальної політики протягом останнього сторіччя.

Починаючи з 30-х років поступово запроваджувались такі елементи соціального захисту, як гарантовані державою мінімуми соціального забезпечення, оплату за результатами праці, боротьбу з безробіттям, захист від основних видів соціальних ризиків та ін. Поворотним у цій діяльності був 1969 р., коли партія ухвалила політичний документ, що закликав до соціальної рівності.

Диференціація в заробітній платі, бідність, безробіття і дискримінація жінок розглядались як проблеми, до вирішення яких треба взятися енергійніше. Ці положення реалізувалися в політичних рішеннях 70-х років, серед яких найпомітнішим було запровадження прибуткового податку з дуже високим ступенем прогресивності. У кінцевому підсумку це призвело до розширення соціальних служб і збільшення чисельності кадрів системи соціального захисту й досить скромних успіхів у вирівнюванні соціально-економічного статусу громадян.

Перерозподіл доходів

Як зазначалося, основною метою соціальної політики було подолання нерівності в соціально-економічному статусі через перерозподіл доходів. Соціальні виплати становили надзвичайно високу частку в сукупному доході шведських сімей (у 1980 р. — 29,2 % порівняно з 16,5 % у ФРН і лише 8,0 % у США). Такий рівень виплат забезпечувався податком у розмірі 28,5 % сукупного доходу (який поряд із заробітком включав державні та приватні трансферти і дохід від власності), у той час як у згаданих державах він становив 13-17 %. Як наслідок 20 і 40 % населення Швеції з найнижчими доходами мали значно вищу частку сукупного доходу усього населення, ніж у порівнюваних країнах, тоді як 20 % населення з найвищими доходами мали значно меншу частку. Найвищі соціальні прошарки мали змогу підтримувати високий життєвий рівень завдяки високій порівняно з іншими зайнятості жінок. Вони також значною мірою користувалися податковими пільгами, пільгами щодо оплати житла тощо.

Соціальна допомога

Адресною соціальною допомогою керують відділи соціального обслуговування при місцевих органах влади. Розміри допомоги визначаються на місці, а вона часто є лише складовою комплексної допомоги особі чи сім'ї. Донедавна більшість тих, хто звертався по допомогу, становили літні люди чи бідні сім'ї з дітьми, проте у 80-ті роки ними стали переважно одинокі, молоді й часто бездітні люди. Рівень бідності серед бездітних сімей, які складаються з осіб працездатного віку, становить 7 %, що є найвищим показником серед порівнюваних країн. Серед причин, що змусили людей звернутися по допомогу, соціальні працівники називають безробіття, соматичні та психічні захворювання, алкоголізм і наркотичну залежність. У 80-ті роки основною проблемою був пошук рівноваги, з одного боку, між намаганням відохотити людей звертатися по допомогу, розвинути в них прагнення самотужки розв'язувати свої проблеми, а з іншого — більш ліберальними, благодійними поглядами, згідно з якими людям не можна відмовляти в засобах існування.

Нині функція системи соціальної допомоги в Швеції — і дисциплінувати, і підтримувати найбідніших (молодих людей, викинутих на узбіччя суспільного життя, старших людей, які протягом тривалого терміну не мають роботи, етнічні меншини та інших, хто опинився поза державною системою підтримки доходів).

Становище жінок

Частка жінок у робочій силі Швеції — одна з найвищих серед країн ОЕСР — становить 48 %. Нині 79,4 % жінок працездатного віку економічно активні, що наближається до рівня економічної активності чоловіків. Відношення жіночого середнього заробітку до чоловічого у повоєнні роки поступово зростало і досягло 80,5 %. Проте з урахуванням неповної зайнятості жінок у порівняних з чоловічими професіями тижневий заробіток жінок становить 70 % чоловічого заробітку. Порівняти рівні безробіття серед чоловіків і жінок дуже важко через поширеність прихованого жіночого безробіття, проте спеціальні обстеження свідчать про те, що жіноче безробіття значно вище за чоловіче. Нарешті, важливою рисою становища жінок у Швеції є вертикальна та горизонтальна професійна сегрегація, яка нагадує ту, що існує в інших країнах: 89 % секретарів, 94 % обслуги по догляду за хворими і немічними, 78 % продавців і 90 % прибиральників жінки. Однак порівняно з іншими країнами серед некваліфікованих робітників підприємств приватного сектора жінок менше, тоді як у державному секторі вони подекуди навіть мають перевагу. Протягом останніх двох десятиріч статус працюючої жінки підвищився — від малопрестижних професій у приватному секторі промисловості до більш шанованої й краще оплачуваної роботи на державній службі. Понад половини жінок працюють за типово жіночими професіями, і дуже небагато з них наважилися порушити чоловічу монополію.

Шведська система дуже щедра щодо надання різних оплачуваних відпусток (по хворобі, для відпочинку, по догляду за дитиною), і жінки використовують можливість взяти відпустку в два-три рази частіше, ніж чоловіки. Кожного дня 20 % жінок перебувають у тій чи іншій відпустці, а в державному секторі — до 30 %. Для матерів з дітьми молодше трьох років цей показник сягає 47,5 %, тобто у чотири рази більше, ніж у середньому по країні.

Сімейна політика

Шведська соціальна політика добре відома відносним лібералізмом щодо таких ключових питань сімейної політики, як незаконно-народжені діти (це юридичне поняття було скасовано в 1917 р.), розлучення (ліберальну реформу було здійснено в 1920 р.), гомосексуалізму (його було декриміналізовано в 1944 р.) і сексуальної просвіти (обов'язковий шкільний предмет з питань статевих відносин і контролю над народжуваністю було запроваджено в 1956 р.).

У Швеції історично склалися також ліберальне ставлення й щедра підтримка самотніх матерів та їхніх дітей і відносно толерантне ставлення до спільного проживання без реєстрації шлюбу. Порівняно з іншими країнами Заходу у Швеції прихильники патріархальних поглядів на шлюб і сім'ю як на майже священну приватну інституцію мали набагато менший вплив. У 80-х роках понад 35 % шведських дітей були народжені в незареєстрованих шлюбах, 30 % сімей з неповнолітніми дітьми становили сім'ї з одним з батьків (90 % з них — одинокі матері) і в середньому з двох шлюбів один закінчувався розлученням. Шведська сімейна політика засвоїла також дещо з інших ідеологічних принципів. Вона заохочує контроль над народжуваністю як засіб боротьби з бідністю, що зазвичай асоціюється з великими сім'ями.

Матеріальна допомога сім'ї використовувалася не просто для того, щоб підтримати бідні сім'ї або сім'ї робітників. її метою було також пом'якшити соціальну нерівність, особливо серед дітей. Діти розглядались як цінний капітал, який забезпечуватиме нації її майбутнє. У межах цієї політики було запроваджено безплатну медичну допомогу по вагітності й пологах у державних лікарнях, спеціальні житлові програми для багатодітних сімей, знижки квартплати залежно від кількості дітей, податкові пільги сім'ям з дітьми, позики молодятам, гарантована підтримка одиноких матерів і гарантії зайнятості матерів.

У 60-ті роки у Швеції широко розгорнувся феміністський рух, який підтримало суспільство. Наслідком цього було прийняття ліберального закону про аборти, тривала відпустка по догляду за дитиною і розширення мережі дошкільних дитячих закладів. У 1971 р. було прийнято закон, згідно з яким заробітки чоловіка й дружини оподатковувались окремо, що сприяло гнучкості жіночої зайнятості.

Охорона здоров'я

Швеція на відміну від інших країн не має загальнонаціональної системи охорони здоров'я. Більшість її установ і фінанси цієї сфери підпорядковані виборним місцевим владам — радам провінцій. Обслуговування пацієнтів у поліклініках і робота лікарів загального профілю фінансуються регіональними напівавтономними фондами медичного страхування.

Держава фінансує будівництво нових лікарень і підготовку лікарів. На відміну від інших країн у Швеції перевага надається лікуванню в лікарнях перед амбулаторним.

Усі жителі країни мають право на лікування в лікарні, на дому і на первинну медичну допомогу. Проте за візит до лікаря, виписування рецепта та стоматологічну допомогу пацієнт повинен сплатити невелику суму з власної кишені. Тривале перебування в лікарні також коштує певної, хоча може й символічної, щоденної плати. Шведська система охорони здоров'я є прикладом державного медичного страхування, тому що право на отримання медичної допомоги не базується на страхових внесках і 90 % коштів надходить з місцевих і державного бюджетів. У 1984 р. державна частка видатків на охорону здоров'я становила 91,4 % загальної кількості видатків у цій сфері.

Здоров'я населення Швеції, безперечно, є одним з найкращих у світі. Дитяча смертність постійно перебуває серед найнижчих на Заході (у 1985 р. вона становила 6,8 на 1000 живих народжень); тривалість життя тут також одна з найвищих. За цими показниками Швецію можна порівняти лише із Швейцарією. Проте незважаючи на загалом високі показники здоров'я всередині шведського суспільства спостерігається диференціація за станом здоров'я соціальних груп: існує обернена залежність між рівнем освіти й рівнем смертності; найгірше здоров'я мають низькокваліфіковані та малооплачувані робітники, іммігранти, безробітні протягом тривалого часу, одинокі люди, розлучені чоловіки й діти батьків, які малозабезпечені або мають проблеми із психікою.

На сучасному етапі поширюється рух за надання пріоритетності первинній медичній допомозі та профілактичним заходам, спрямованим на найуразливіші групи. Це зумовить зрушення від відповідальності індивіда за своє здоров'я до колективної відповідальності трудового колективу й суспільства за забезпечення інформованості всіх груп населення щодо своїх можливостей збереження і зміцнення здоров'я.

Соціальні витрати

Німеччина витрачає великі кошти на соціальні цілі. Найвищий темп зростання соціальних видатків спостерігався у 50-ті роки. У 1960 р. частка видатків становила 20,4 % ВВП, що на той час було найвищим рівнем серед країн ОЕСР. У 1981 р. ця частка збільшилася до 29,2 %, проте через фінансову кризу в наступні роки ФРН змушена була скорочувати соціальні видатки відносно зростання ВВП. Це вплинуло передусім на реальний розмір пенсій і ступінь охоплення допомогами по безробіттю.

Доходи і бідність

Незважаючи на те що у ФРН витрачаються великі державні кошти на соціальне забезпечення, грошові виплати мають суттєво менше значення як джерело доходу населення, ніж, наприклад, у Швеції. Це, безперечно, пов'язано з меншими податковими надходженнями. Рівень оподаткування доходу населення у ФРН можна порівняти із США, однак він значно нижчий, ніж у Швеції. Проте внески працівників на соціальне страхування значно вищі, ніж в інших країнах. Дані про розподіл доходів свідчать, що 20 % населення ФРН з найвищими доходами мають найбільшу частку сукупного доходу населення порівняно з іншими країнами. Водночас частка сукупного доходу, що належить 20 % населення з найнижчими доходами, наближається до середнього значення по країнах ОЕСР.. Доходи перерозподіляються переважно по горизонталі в межах професійних груп, переважно від економічно активного населення до пенсіонерів. Хоча вертикальний перерозподіл порівняно скромний, він життєво важливий для людей з низькими доходами.

Розбіжність між доходами найбагатших і найбідніших вища, ніж у середньому по країнах ОЕСР, хоча розбіжність між бідними і середнім класом, навпаки, дещо менша. Це пояснюється ефективною діяльністю профспілок, які вимагали більшого підвищення заробітної плати для менш оплачуваних працівників. Через те що пенсії, допомоги по безробіттю та інші виплати по соціальному страхуванню пов'язані з попередніми заробітками, професійні спілки слід розглядати як силу, яка може активно, хоча й опосередковано, впливати на систему підтримки доходів.

Німеччина належить до країн, де відбувається розшарування робітничого класу на привілейовану більшість, яка є ядром ринку праці, і маргіналізований нижчий прошарок. До заможних належать також літні люди, які мають повний пенсійний стаж і доходи від власності. У гіршому становищі опиняються безробітні та їхні сім'ї, люди, які не зайняті на постійній роботі або отримують низьку заробітну плату, пенсіонери і вдови з недостатнім страховим стажем, одинокі матері, особи без певних занять, бездомні. їх підтримує держава через систему адресної соціальної допомоги і допомоги по безробіттю.

Соціальна допомога

Межа бідності визначається відповідно до законодавчо встановленої вартості споживчого кошика, достатнього для способу життя, що не принижує людської гідності. Сім'ї з доходами на рівні або нижче межі бідності мають право на адресну соціальну допомогу. Межа бідності постійно утримується на відносно скромному рівні, що становить близько 20 % середньої заробітної плати (за вирахуванням податків). Отже, соціальна допомога не перешкоджає збереженню стимулів до праці.

Чисельність тих, хто має право на адресну соціальну допомогу, невпинно зростає за рахунок збільшення осіб, які тривалий час є безробітними, самотніх матерів і зростання активності щодо подання заяв про допомогу. Малооплачувані працівники не мають права на допомогу, однак по неї звертається багато безробітних, які не отримують допомогу по безробіттю. Загалом те, що не всі, хто потрапив у нужду, звертаються по допомогу, можна пояснити суворою адміністративною перевіркою права на допомогу, відсутністю поваги до прохачів з боку соціальних працівників і певним тиском на осіб працездатного віку з метою примусити їх знайти роботу, великими за обсягом формулярами заяв про допомогу, перевіркою щодо наявності заможніших родичів, загрозою переслідування за неправдиві відомості тощо.

Системою соціальної допомоги керує місцева влада, яка на 80 % забезпечує її фінансово, а 20 % коштів надходить від земельних влад. Незважаючи на самостійність місцевих влад великих територіальних відмінностей щодо надання допомоги не спостерігається. Так само майже відсутні будь-які соціальні конфлікти й вимоги щодо розміру й умов надання соціальної допомоги. Сором за свій убогий стан, відсутність солідарності серед прохачів і підтримки їх громадою — ось характерна особливість німецької системи соціального захисту.

Становище жінок

Загалом жінки перебувають у невигідному становищі в системі соціального захисту ФРН. Вони отримують менші виплати по соціальному страхуванню, розраховуючи на ласку соціальної допомоги. Право жінок на трудові пенсії за віком та допомогу по безробіттю дуже обмежується, по-перше, суворими правилами їх надання, а по-друге, характером їхньої праці, що часто малооплачувана і переривається для виконання жінкою її сімейних обов'язків. Система соціального страхування, основи концепції якої були розроблені ще у 80-х роках XX ст., передбачає, що платником внесків має бути чоловік, обов'язок якого утримувати родину, і соціальне забезпечення має відображати залежну роль жінки в родині. Пенсія вдови становить 60 % пенсії померлого чоловіка. Працюючі жінки отримують після виходу на пенсію лише близько 30 % попередньої заробітної плати, тоді як чоловіки — близько 50 %. Більшість тих, хто звертається по соціальну допомогу, або незаможні літні жінки, або самотні жінки з дітьми, які не отримують матеріальної підтримки від колишнього чоловіка. Лише жінки, які мають 35 років трудового стажу, отримують повну пенсію, а час, який вони витратили на догляд за дітьми, до трудового стажу не зараховується.

Підвищенню жіночої зайнятості перешкоджає відсутність розвиненої системи піклування про дітей дошкільного й молодшого шкільного віку. Часткова зайнятість також наражається на перешкоди у вигляді несприятливого законодавства щодо соціального страхування таких працівників. Жінки більшою мірою потерпають і від безробіття. Отже, у ФРН жінки виконують роль трудового резерву.

Сімейна політика

Суспільні погляди на роль жінки і сім'ї. Незважаючи на те що в Основному законі 1949 р. проголошувалися рівні права чоловіків та жінок і заборонялося надавати будь-які переваги чи створювати перешкоди залежно від статі особи, в іншій статті того самого закону зазначалося, що "шлюб та сім'я перебувають під особливим захистом державних норм". Останнє положення вільно трактували консерватори, розглядаючи сім'ю як "природну інституцію, дану Богом", яку має підтримувати чоловік-годувальник, заробляючи достатньо для утримання жінки і двох дітей. Консервативна інтерпретація сімейної політики мала фатальні наслідки для матерів, які самі виховують дітей. Специфічні й насущні потреби таких сімей ніколи не були визнані державою загального добробуту зразка ФРН. Ці сім'ї мають право лише на соціальну допомогу по бідності.

Незважаючи на феміністський рух 70-80-х років, настрої невтручання у справи родини, що почасти були негативною реакцією на відверте підпорядкування інтересів родини інтересам держави за часів нацизму, допомогли зберегти патріархальну спрямованість соціальної політики та соціального забезпечення, що глибоко вкоренилася в німецькому суспільстві, й цим відрізняють Німеччину від інших країн.

Проблема абортів. Однією з основних вимог феміністок була легалізація абортів. Головними опонентами цього були католицька церква. Зрештою, у 1976 р. було прийнято закон, який дозволяв аборти за медичними, етичними та соціальними показаннями за згодою лікарської комісії та консультанта із сімейних питань. Отже, якщо жінка бажала легально зробити аборт, вона повинна була пояснити своє рішення консультантові. Якщо лікареві не вдавалося відмовити жінку, він робив висновок про те, що аборт показаний у конкретній ситуації. Таке законодавство надавало лікарям широкі права, якими ті користувалися згідно з власною мораллю. Якщо на півночі країни отримати дозвіл на аборт було легко, то в сільській місцевості на півдні, де відчутним був вплив католицизму, не лише комісії, а й самі лікарі відмовляли в цій операції. Цим пояснюється те, що кількість абортів серед жінок дітородного віку у ФРН значно менша, ніж у Швеції та США. Водночас щорічно 200 тис. жінок виїздять з ФРН за кордон з метою зробити аборт.

Догляд за дитиною. Відпустка по вагітності й пологах надається з виплатою 100 % попередньої заробітної плати і збереженням робочого місця протягом семи місяців. На початку 80-х років 95 % матерів користувалися цим правом, хоча лише половина з них після закінчення терміну відпустки ставали до роботи. Згідно із законом 1987 р. мати чи батько за їхнім вибором можуть взяти відпустку по догляду за дитиною на півтора року. Місячна оплата в розмірі 600 DM надається і працюючим, і тим, хто був без роботи протягом шести місяців. Надалі виплати по догляду за дитиною є адресними, і лише 40 % сімей продовжують отримувати їх у повному розмірі. Більшість жінок з дітьми до 5 років (61 % у 1985 р.) вибувають зі складу робочої сили. Сімдесят чотири відсотки дітей віком від 3 до 5 років відвідують дитячі садки, якими зазвичай керує церква за підтримки державних коштів. Проте для них немає державних стандартів, а в сільській місцевості дитячих дошкільних закладів майже немає.

 

Загальні риси

На відміну від європейських країн США мають репутацію відсталої щодо створення загального добробуту країни, дехто навіть ставить під сумнів приналежність США до світу добробуту. Звичайно, у цих стереотипах є частка правди. Соціальні програми тут часто мають прогалини в охопленні населення, а в соціальній політиці перевага віддається особистим зусиллям кожної особи щодо забезпечення свого добробуту.

Проте не можна ставити під сумнів існування у США держави загального добробуту, яка характеризується великими державними видатками та адміністративно-законодавчим забезпеченням соціального захисту. Звичайно, тип держави добробуту США в багатьох рисах унікальний і

Найхарактернішою особливістю системи США є надзвичайно широка різноманітність місцевих норм і правил за відсутності загальнодержавного консенсусу, різка відмінність у трактуванні тих, хто через соціальне страхування заслужив право на соціальні виплати, і бідних, на яких розраховані програми адресної допомоги, а також інтегрування приватних благодійних і комерційних інтересів. Ця різноманітність зумовлена особливим характером державного апарату, класовою структурою і капіталом у США.

Соціальна допомога

Надзвичайно важливою допомогою бідним є програма "Допомога сім'ям з неповнолітніми дітьми (AFDC) ", відома серед народу як "велфер". Цю програму було розроблено на початку XX ст., коли прогресивні кола, включаючи феміністок, розпочали кампанію допомоги одиноким матерям, метою якої було запобігання передачі дітей на виховання в інші руки. Закон про соціальний захист 1935 р. зобов'язав штати забезпечувати цю допомогу за участі федеральних субсидій.

Програма полягала в наданні прямої фінансової допомоги сім'ям, очолюваним одинокою матір'ю, щоб запобігти їхньому розпаду. Розглядувана програма має дві характерні особливості.

По-перше, кожний штат повинен розробити власну програму з урахуванням місцевих особливостей, що зумовлює значну диференціацію розмірів допомоги і умов її надання.

По-друге, сім'я з двома батьками ніколи не матиме права на цю допомогу. Остання обставина відіграла головну роль у заохоченні людей до пошуку будь-якої, навіть малооплачуваної роботи.

З кінця 60-х років федеральний уряд і уряди штатів почали розробляти заходи щодо посилення стимулів до праці, що містилися у програмі. За часів Р. Рейгана види й розмір допомоги були суттєво скорочені; вимоги щодо прав її отримання стали суворішими; реальний розмір допомог через відсутність індексації суттєво зменшився. Як наслідок, близько 400 тис. сімей втратили право на допомогу, а для 260 тис. отримувачів її розмір зменшився.

ЗМІСТ

Тема 1. Соціальна політика, її мета та завдання	с.3
Тема 2. Нормативно-правове забезпечення соціальної політики в Україні.	с.7
Тема 3.Сутність і напрямки соціального захисту	с.10
Тема 4.Соціальний захист економічно-активного населення	с.15
Тема 5.Форми захисту соціально вразливих категорій населення	с.22
Тема 6. Соціальне страхування.	с.26
Тема 7.Державне пенсійне страхування і недержавні пенсійні фонди	с.33
Тема 8. Державна підтримка сімей з низькими доходами	с.41
Тема 9.Держави загального добробуту	с.48

Змістовний модуль І. Основи соціальної політики

Лекція № 1. Соціальна політика, її мета та завдання.

Основні питання:

1.Поняття та сутність соціальної політики, її мета і завдання.

2.Поняття суб'єктів соціальної політики.