Засоби первинного пожежогасіння

Первинні засоби пожежогасіння призначені для ліквідації не­великих осередків пожеж, а також для гасіння пожеж на почат­ковій стадії їх розвитку силами персоналу до прибуття штатних підрозділів пожежної охорони.

Відповідно до вимог ГОСТ 12.1.004-85 “Пожарная безопасность. Общие требования” усі виробничі та складські приміщення мають бути забезпечені первинними засобами

До засобів первинного пожежогасіння відносять:

— внутрішні пожежні крани;

— вогнегасники;

— пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізоля ційного полотна або грубововняної тканини, ящики з піском, боч ки з водою, пожежні відра, лопати);

— пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо).

 

Пожежний кран — комплект пристроїв, до складу якого вхо­дять вентиль (встановлений на пожежному трубопроводі і облад­наний пожежною з’єднувальною головкою), а також пожежний рукав з ручним стовбуром.

Залежно від витрати води на пожежогасіння внутрішні по­жежні крани комплектують пожежними вентилями з діаметром умовного проходу 50 або 65 мм, пожежними напірними рукавами такого самого діаметра та стовбуром.

Пожежний рукав потрібно утримувати сухим, згорнутим у скатку та приєднаним до крана і стовбура, і не рідше 1 разу на півроку розгортати та згортати заново.

Пожежні крани мають бути розміщені у вбудованих або навіс­них шафах, які мають отвори для провітрювання та пристосовані для опломбування і візуального огляду без відкривання шафи. На дверцятах пожежної шафи із зовнішнього боку має бути зазначе­но літерний індекс “ПК”, порядковий номер крана та номер теле­фону для виклику пожежної охорони.

Не рідше 1 разу на 6 міс потрібно проводити технічне обслуго­вування та перевірку пожежних кранів, пускаючи воду, а ре­зультати перевірки реєструвати в спеціальному журналі.

Первинні засоби пожежогасіння можна розміщувати на по­жежних щитах (стендах), які встановлюють на території об’єкта з розрахунку один щит на 5 000 м². Пожежний щит маркують лі­терним індексом “ПІЦ” і порядковим номером.

До комплекту засобів пожежогасіння, які розміщують на щиті, входять:

— вогнегасники, 3 шт.;

— ящик з піском, 1 шт;

— покривало з негорючого теплоізоляційного матеріалу роз­міром 2x2 м, 1 шт.;

— гаки, 3 шт.;

— лопати, 2 шт.;

— ломи, 2 шт.;

— сокири, 2 шт.

 

Зазначений пожежний інструмент потрібно періодично очи­щати від пилу, бруду, слідів корозії та фарбувати.

Пожежний інструмент має бути пофарбований у чорний колір, а пожежний інвентар — у червоний та білий кольори.

У назві вогнегасника великими літерами зазначають його тип, а цифрами — об’єм або масу заряду із наведенням відповідних технічних умов.

Інструкції до застосування вогнегасників містять пояснюваль­ний текст і піктограми. Останні наносять безпосередньо на корпус вогнегасника. Вони містять інформацію про спосіб приведення його в дію. Під час маркування зазначають також класи пожеж, які здатен гасити вогнегасник (рис. 6).

Основні тактико-технічні характеристики вогнегасників, які найчастіше використовують, наведено в табл. 36 і 37.

Рис. 6. Символи класів пожеж

 

 

Повітряно-пінні вогнегасники використовують для гасіння пожеж класів А і В (горіння твердих і рідких речовин), за виклю­ченням лужних металів, речовин, які горять без доступу повітря, та електроустановок під напругою. Будову повітряно-пінного вог­негасника наведено на рис. 7.

Щоб підготувати вогнегасник до роботи, потрібно видалити пристрій, який запобігає випадковому приведенню в дію (21) та натиснути кнопку (19). При цьому голка зруйнує мембрану бало­на (4), і газ-витискувач надійде в корпус вогнегасника (1) та утво­рить в ньому надлишковий тиск. Після цього потрібно підняти вогнегасник за ручку (10) і, тримаючись однією рукою за рукав (3), спрямувати піногенератор (6) в осередок пожежі, натиснути на важіль клапана (9) і розпочати гасіння.

Хімічно-пінні вогнегасники призначені для гасіння твердих горючих матеріалів, горючих рідин, за виключенням речовин, які здатні за взаємодії з хімічною піною вибухати або горіти, та гасіння пожеж в електроустановках під напругою. Будову хіміч­но-пінного вогнегасника наведено на рис. 8.

 

Для підготовки вогнегасника до експлуатації потрібно:

— піднести апарат до вогнища;

— прочистити сприск (7) від пилу за допомогою голки, що прив’язана до ручки (11);

— повернути важіль запуску (3) на 180° угору, внаслідок чого підніметься шток (6) і клапан (9) відкриє отвір у стакані (10), в якому міститься кислотна частина (лужною частиною заповне­ний весь об’єм корпусу (1);

— перевернути вогнегасник догори дном, утримуючи за ниж­ню частину корпусу та ручку, потрясти його, щоб прискорити змішування кислоти з лугом. Унаслідок реакції почне виділятися діоксид вуглецю, який створює усередині корпусу необхідний ро­бочий тиск, і утворюється піна;

— спрямувати струмінь піни, що виходить через сприск (2), на осередок пожежі.

 

Якщо під час використання вогнегасника на поверхню шкіри потрапила хімічна піна, її потрібно змити великою кількістю води, щоб запобігти подразненню й опікам.

Варто мати на увазі, що вогнегасники ВХП-10 та ВХВП-10 від­повідно до вимог ДСТУ 3675-08 “Вогнегасники переносні. Загаль­ні технічні вимоги та методи випробувань” знято з виробництва як такі, що не відповідають вимогам зазначеного стандарту, бо не обладнані пристроями для переривчастого викидання вогнегасної речовини.

Вуглекислотні вогнегасники (рис. 9) застосовують для гасін­ня пожежі класу В: горіння рідких речовин (крім тих, які горять без доступу повітря) й електроустаткування під напругою до 1 000 В за умови обмеження наближення до струмопровідних частин на відстань не менше 1 м.

 

Для підготовки такого вогнегасника до роботи потрібно:

— розтруб вогнегасника (3) спрямувати на осередок пожежі;

— видалити запобіжну чеку (8);

— натиснути на важіль клапана (9), одночасно тримаючись за ручку (10);

— розпочати гасіння.

Під час гасіння пожежі не можна братися руками за розтруб, бо температура снігоподібної маси вуглекислоти становить -78 °С.

Вуглекислотно-брометилові вогнегасники мають таку саму будову, що і вуглекислотні.

На рис. 10 наведено будову вуглекислотного пересувного вогне­гасника.

Порошкові вогнегасники використовують для гасіння пожеж класів А (крім вогнегасника з порошком ПБС-3), В і С (горіння твердих, рідких і газоподібних речовин) і електроустановок під напругою до 1 000 В. Вид речовин і матеріалів, горіння яких мож­на гасити, визначають за типом порошку.

На рис. 11 наведено конструкцію порошкового вогнегасника.

Щоб розпочати гасіння, потрібно:

— видалити запобіжну чеку (19);

— натиснути на кнопку (17), унаслідок чого голка зруйнує мембрану балона (4) і газ-витискувач почне надходити через отвір у головці (2) по сифонній трубці (5) в корпус вогнегасника (1), створюючи надлишковий тиск, який сприятиме випуску вогне- гасного порошку;

— натиснути на важіль керування (7), при цьому відкриється клапан (10) і вогнегасна речовина через сифонну трубку (5), рукав (3) та розпилювач (6) почне надходити в осередок пожежі;

— відпустити важіль (7) для припинення викидання вогнегасної речовини.

 

Вогнегасники потрібно розміщувати в легкодоступних, поміт­них місцях, уникаючи прямих сонячних променів і впливу опа­лювальних і нагрівальних приладів. їх встановлюють у коридо­рах, біля виходів з виробничих приміщень, у пожежонебезпечних місцях, безпосередньо на технологічному обладнанні та транспор­тних засобах.

 

Переносні вогнегасники варто розміщувати подібним чином:

— навішувати на вертикальні конструкції на висоті не більше ніж 1,5 м від рівня підлоги і на такій відстані від дверей, щоб не перешкоджати їх повному відкриванню;

— встановлювати в пожежні шафи поруч із пожежними кра­нами в спеціальні тумби, а також навішувати на пожежні щити (стенди).

Вогнегасники розміщують так, щоб можна було прочитати маркування на їх корпусі.

 

Експлуатацію та технічне обслуговування вогнегасників здій­снюють відповідно до вимог, які наведено в їх технічних паспор­тах, і регламенту, згідно з яким на вогнегасниках мають бути:

— інвентарні номери;

— пломби на пристроях ручного пуску;

— маркування на корпусі;

— червоне сигнальне фарбування згідно з чинними стандартами.

 

Після використання або в разі, якщо на вогнегасниках виявле­но зіпсовані пломби, їх треба відправляти на перевірку та перезарядження. Замість них розміщують відповідну кількість заряд­жених і справних.

Вибір типу вогнегасника зумовлений категорією приміщення з вибухопожежонебезпеки, класом і розмірами можливих осеред­ків пожежі.

Виробничі приміщення оснащуюють вогнегасниками відповід­но до вимог ІвО ДСТУ 3941 (табл. 39, 40).

Технологічне устаткування укомплектовують вогнегасниками згідно з технічними вимогами (паспортами) на це устаткування або галузевими правилами пожежної безпеки.

На кожному поверсі громадських будівель і споруд промис­лових підприємств має бути не менше 2 переносних вогнегасни­ків. Під час оснащення приміщень, у яких розташовано комп’ю­тери, копіювальну та іншу оргтехніку, архіви тощо, потрібно враховувати властивості вогнегасних речовин, щоб уникнути додаткового псування обладнання під час гасіння пожежі. Такі приміщення рекомендують оснащувати вуглекислотними вогне­гасниками з урахуванням гранично допустимої концентрації вогнегасної речовини.

 

Максимальна допустима відстань від можливого осередку по­жежі до місця розташування вогнегасника має становити:

— для громадських будівель і споруд — 20 м;

— для приміщень категорій А, Б, В (горючі гази та рідини) — ЗО м;

— для приміщень категорій В і Г — 40 м;

— для приміщень категорії Д — 70 м.

 

 

Виробничі приміщення категорії Д можна не оснащувати вогнегасниками, якщо їх площа не перевищує 100 м².

У місцях зосередження дорогого устаткування й апаратури розташовують більшу кількість вогнегасників.

Приміщення, обладнані стаціонарним устаткуванням автома­тичного пожелсогасіння, оснащують вогнегасниками на 50 % від їх розрахункової кількості.

Окремо розташовані ректифікаційні, адсорбційні колони та інше технологічне устаткування забезпечують вогнегасниками, покривалами, ящиками з піском, паровими шлангами. Кількість цих засобів визначають з огляду на продуктивність устаткування та рівні ГР і ЛЗР і газів, які містяться в апаратах.