Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Князювання Данила Галицького
ісля участі у битві на Калці у 1223 р., де Данила було поранено, він продовжив зміцнювати своє становище на Волині і до кінця 20-х років володів майже всіма її землями. З початком усобиць у Польщі після смерті князя Лешка Білого (1227 р.) Данило активно втручається у польські справи, укладає союз з Литвою та Помор'ям. У 1228 р., дізнавшись про смерть Мстислава Удатного (з 1219 р. — князя галицького), з донькою якого був одружений, Данило розпочав підготовку до оволодіння Галичем, який перебував у руках угорців. У 1230 р. він наніс їм нищівної поразки захопив місто, проте утриматися в ньому через опір бояр не вдалося. Знову спалахнула боротьба, Галичину зайняли угорські війська. У 1233 р. Данило розгромив їх, проте через підступність боярства утвердитися в Галичині знов-таки не зміг. У 1238 р. разом з братом Васильком Данило виступив у похід проти німецького Добжинського ордена хрестоносців. Орден був створений у 1228 р. мазовецьким князем Конрадом для допомоги в боротьбі з пруськими племенами — постійними нападниками на його землі. Історична довідка ДОБЖИНСЬКИЙ ЛИЦАРСЬКИЙОРДЕН. В1226 — 1228рр. з ініціативи мазовецького князя Конрада та полоцького єпископа Гюнтерарозробляється план створення спеціального ордену для протистояння прусам. Наприкінці 1228 чи на початку 1229р. до Мазовіі прибув з Риги загін лицарів-мечоносців (14 осіб, кожний — з великим почтом зі слуг та зброєносців) на чолі з Бруно. Цими лицарями було створено орден пруських лицарів Христових, магістром якого і став означений Бруно. Хроніст Петро з Дусбурга повідомляє, що князь Конрад побудував для цих хрестоносців замок Добжинь, "від якого вони потім стали називатись братами з Добжиня, а також надав ім володіння в землі Куявіі". Добжинський орден не був дуже потужною мілітарною силою, а тому під впливом легата папи римського Григорія IX домініканського монаха Вільгельма Моденського у квітні 1235р. відбулося його об'єднання з Тевтонським орденом. Однак на це погодилась лише частина Добжинських братів, решті з них взимку 1237р. Конрад запропонував поселитися в місті Дорогичині. У 1237 р. Конрад дав лицарям у посілість місто Дорогичин і землі між Бугом та Нуром, захоплені ним у Романовичів. Дорогичин був ключовим пунктом у торговельних зв'язках Південно-Західної Русі з
Північно-Західною Європою. Крім того, ця територія могла стати плацдармом для подальшого захоплення слов'янських земель. Данило Романович одразу зрозумів усю небезпеку обставин, що склалися на той момент. «I сказав Данило: «Не личить крижевни- кам (хрестоносцям) тримати нашу от- чину. I пішов на них з великою силою», — писав галицький літописець. Повідомлення іноземних та руських джерел свідчать, що Данило у березні 1238 р. штурмом захопив Доро- гичин. «Вони (волиняни) оволоділи містом у місяці березні, — писав літописець, — старійшину їх (лицарів) Бруно схопили і військо полонили і повернулись до Володимира». У кінці 1238 р. за допомогою міщан і духовенства Романовичі повернули собі Галич. Узявши Галичину, Данило віддав Василькові Волинь. Попри такий поділ обидва князівства продовжували існувати як одне ціле під зверхністю старшого і підприємливого князя Данила. А в цей час монгольські війська продовжували спустошувати землі Північно-Східної і Наддніпрянської Русі. Наприкінці І239 р. Данило Галицький, оволодівши Києвом (отримавши титул великого князя київського) і посадивши тут тисяцького Дмитра («...вдасть Киев в руце Дмитрови обдержа- ти противу иноплеменньїх язьік, безбожних татаров»), повернуся в Галич. Але на початку монгольського нашестя Данила Галицького не було в князівстві: він був в Угорщині та Польщі, де намагався схилити феодальну верхівку цих держав до утворення антимонгольського воєнного союзу. Скориставшись відсутністю Данила Романовича, боярство вдалося до свавілля. За визнанням автора «Галицького літопису», «і була смута велика в землі (Галицькій) і грабіж од них». Галицькі бояри були найреакційнішою силою на Русі. Для них князі Рюриковичі були прийшлими узурпаторами, тоді як для городян — справжніми захисниками від боярського свавілля. Політичним ідеалом галицького боярства була слабка влада, хай навіть і закордонна; для городян навпаки — сильна влада, тому вони й підтримали волинських Романовичів.
За таких умов становище Данила Романовича виявилося складним. До того ж проти нього повів боротьбу син чернігівського князя
Михайла Всеволодовича Ростислав. Заручившись підтримкою частини бояр та болохівських князів, він вирішив утвердитися в Пониззі (територія між Південним Бугом та Дністром), але не зміг. У галицькому літописі під 1241 р. є повідомлення про розорення Данилом Романовичем Болоховської землі. Данило, «полонивши землю Болохі- вську, пожег її, бо зоставили їх (болохівських князів татари), щоб вони їм орали (та сіяли) пшеницю та просо. Данило ж на них тим більшу ворожнечу держав, що вони од татар велике сподівання мали». У 1243-1244 рр. виникла складна розстановка сил. Ростислав Михайлович Чернігівський після довгих клопотів одружився з донькою угорського короля Бели IV і залучив до боротьби за Галичину мало- польського князя Болеслава Сором'язливого; Данило об'єднався з Конрадом Мазовецьким і литовським князем Миндовгом. Влітку 1245 р. об'єднані сили Угорщини, Польщі та дружина Ростислава Чернігівського виступили в похід і підійшли до Ярослава на річці Сян, де перебувала залога Данила. 17 серпня 1245р. почалася Ярославська битва, яка завершилася цілковитою перемогою Данила Галицького. Як писав літописець, князь Данило першим пробився до центру угорського війська, розірвав на шматки прапор «бана Філі» (воєвода Фільней) і «розрушив полк його». Фільней потрапив у полон, а його військо почало розбігатися. Відчувши загрозу з тилу, польські лицарі Флоріана Авданца і дружинники Ростислава також почали втікати. Кіннота князя Василька і двірського Андрія переслідувала їх. У полон потрапив Флоріан, «рьі- цари мнози избьеньї бьіх и ятьі в плен бьіша». У результаті Ярославської битви було збережено цілісність Галицько-Волинського князівства, подолано опір боярства і зміцнено князівську владу. На той час у Галичині вирішувалося питання про участь Південно-Західної Русі у західноєвропейській політиці, віссю якої була боротьба імператорів (гібелінів) проти пап (гвельфів). Бела IV Угорський, Болеслав Сором'язливий Малопольський і Ростислав Чернігівський підтримували папу. Конрад Мазовецький покликав на свою землю Тевтонський орден, який був на боці Гогенштауфенів (імператора). Данило, продовжуючи традицію свого батька Романа Мстиславовича, також підтримав імператора Священної Римської імперії Фрідріха II, відлученого папою Інокентієм IV. Самостійна політика галицького князя і його можливий союз з Європою стурбував Орду. Від хана Батия прийшов коротенький лист: «Дай Галич». Князь розумів, що сили для війни з монголами у нього немає. Єдиний вихід — їхати на поклін до хана, і в жовтні 1245 р. Данило виїхав у Сарай. Хан прийняв князя ласкаво, дозволив йому пити на бенкеті замість кумису вино, що було найвищою люб'язністю, і видав йому ярлик на владу в його князівстві, зробивши Данила своїм мирником. Для обох це був великий політичний успіх. Данило навіть одержав право командувати монгольськими військами під час спільних військових дій. Батий убезпечив свій західний кордон від раптового нападу хрестоносців, бо папа Інокентій IV на Ліонському соборі 1245 р. оголосив хрестовий похід проти монголів. Данило після поїздки в Сарай заявив про свої права на київський престол, призначив свого «печатника» Кирила митрополитом і у 1246 р. відправив його на утвердження до патріарха.
Страта в Сараї князя Михайла Чернігівського забрала зі сцени старого суперника Данила Галицького і зміцнила його становище. Більше того, ставши васалом Батия, Данило Романович утвердив свій авторитет серед сусідніх правителів, які тепер шукали дружби з ним. Король Угорщини Бела ІУ віддав заміж свою доньку Констанцію за сина князя, Лева, і сприяв шлюбу ще одного сина князя Данила, Романа, з Гертрудою, племінницею покійного герцога Австрійського. Таким чином, Роман став претендентом на австрійський престол. (Правда, трон він так і не одержав. Герцогом став у 1253 р. чеський король Прже- мисл І Отакар). Бела ІУ в особі Данила одержав надійного союзника, допомогу в боротьбі з Чехією. Сам же угорський король відмовився підтримувати бажання Ростислава Чернігівського на Галицьке князівство. Так само швидко уладналися взаємини Романовичів із польськими князями. Спочатку Данило підтримав свого союзника Конрада Мазовецького у боротьбі проти краківського князя Болеслава. Галицько-Волинське військо захопило Люблінську землю, і Данило зумів утримати її надалі, посунувши, таким чином, кордон на захід. Та по смерті Конрада (1247 р.) у Данила зав'язалися дружні стосунки з краківським князем, при цьому він зберіг приязнь з новим мазовецьким володарем. У результаті цих союзів Данило Галицький одержав можливість впливати на політичну ситуацію в Центральній Європі. І начебто все розвивалося добре, але було щось, чого не зберегли документи, що дуже вразило князя. І це «щось» трапилось під час його візиту до Сараю. Літописець залишив слова Данила: «О лихіших лиха честь татарська». Отож, незважаючи на спокій, Галицько-Волинське князівство починало готуватися до боротьби проти монголів. Данило сконцентрував увагу на посиленні боєздатності, внутрішньому зміцненні та централізації князівства. Активно укріплялися нові міста і зводилися фортеці; відбувалась реорганізація війська: було сформовано піхоту, переозброєно кінноту (особливу увагу зосереджували на важкоозброєній кінноті, ударів якої, як правило, монголи не витримували). Крім того, Данило Романович почав шукати союзників у Північно- Східній Русі, де найсильнішим тоді був Андрій Ярославич, якому в Орді видали ярлик на Володимиро-Суздальське князівство, оминувши його старшого брата Олександра (Невського), відомого державного діяча
й полководця, побоюючись, що той не буде покірним їхній владі. Данило Романович видав доньку за Андрія, тим самим уклавши династичний союз. У 1250 р. наречених урочисто вінчав у Володимирі галицький митрополит Кирило, друг і соратник Данила. Союз із Данилом підштовхнув Андрія Ярославича до відкритого протесту проти Орди: князь перестав сплачувати данину, пересилати подарунки («упоминки») ханам. Наслідки такої політики не змусили на себе довго чекати. У 1252 р. Сарай наслав на Володимиро-Суз- Ще 16 квітня 1245 р. з французького міста Ліон, де тоді мав резиденцію папа Шокений IV, виїхав посол до монгольського великого хана в Каракорумі, францисканський чернець Джіованні де Плано Карпіні. На шляху до Монголії йому було доручено спробувати навернути галицько-волинських князів-«схизма- тиків» у католицтво. У грудні 1245 р. Карпіні прибув до Кракова, де зустрівся з братом Данила Васильком. Той запросив францисканця відвідати Галич, де Карпіні виступив перед православними єпископами із закликом «повернутися до єдності святоїматері-церкви». Василько з єпископами ухилились від відповіді на папський заклик до унії. Наприкінці лютого 1246 р. на шляху до Сараю Карпіні зустрівся з Данилом, що повертався від Батия, і запропонував зав'язати стосунки з курією. З опублікованих документів папського архіву виходить, що контакти між Шокеш-ієм IV та Данилом розпочались у квітні 1246 р. А влітку 1247 р. князь посилає свого представника — ченця Григорія — до папи в Ліон. З папських булл, адресованих Данилові, вимальовуються контури угоди, досягнутої між Шокені-ієм IV і Григорієм. Папа намагався насадити католицизм на Русі і направив туди архієпископа Альберта, якого Данило погодився прийняти. За це папа визнав недоторканість православного обряду, законність прав Романовичів на їхнє князівство, заборонив лицарям чернечих орденів селитися на галицько-волинських землях. Однак папа вперто ухилявся від надання допомоги Данилові у боротьбі проти монголів. Невдоволений цим князь перервав переговори з Ліоном. А у 1249 р. не впустив архієпископа на Русь. Як писав польський історик Ян Длугош, «Данило поставився до легата (Альберта) вороже і відпустив його без честі»(«5іпе копоге»). Тоді розлючений Шокений IV нацькував на Галичину литовського князя Миндовга, який у 1250 р. став католиком. Спеціальною буллою, виданою 1251 р., папа дозволив литовцям безкарно грабувати руські міста й села, а 1252 р. надіслав Миндовгу королівську корону.
Воєнні дії тривали 1251-1252 рр., разом з Данилом проти Миндовга воював мазовецький князь Земовит. Завдавши поразки литовцям, Данило домігся укладення перемир'я.
Близько 1252 р. Данило Романович, у якого померла дружина, одружився з племінницею Миндовга (сестрою полоцького князя Товти- віла). Через деякий час сина Миндовга Войшелка (лит. — Вайшелга) охрестили згідно із обрядом греко-православної церкви. В цю віру навернувся також і Товтивіл. Після хрещення Миндовг призначив Войшелка своїм намісником у Новгородок. Але Войшелк як щирий неофіт побажав постригтися в ченці й відмовився від своїх княжих прав. Він запропонував передати князювання одному із синів Данила. Угода з цього приводу була досягнута між Данилом і Миндовгом наприкінці 1254 р. Син Данила Роман (який раніше претендував на австрійський трон) одержав князівство Новгородоцьке як васал Миндовга. Одночасно з цим доньку Миндовга одружили з братом Романа Шварном. Значно складніше було відновити владу на Пониззі та у Боло- ховській землі. Справа полягала в тому, що близько 1252 р. монгольське військо під проводом темника Куремси підійшло до понизького міста Бакоти, і старійшина міста Милій перейшов на їхній бік. Підтримали монголів і болоховські князі. У 1252 р. переговори між Данилом та Шокеш-ієм IV відновились. Восени 1253 р. Данило прийняв у Дорогичині від папського нунція Прусії Опізо королівські регалії — вінець, скіпетр і корону та одержав титул «короля Русі». Одні історики вважають коронацію Данила важливою подією, яка не лише фактично, а й юридично затвердила статус — самостійність Галицько-Волинського князівства, що визнавалося папою і країнами Європи. Данило Галицький прикрив своїми володіннями Європу від Улусу Джучі, що теж було належним чином оцінене у католицькому світі. Крім того, існування Галицького королівства на певний час стало чинником політичної стабілізації на континенті. Шші вважають, що Галицько- Волинська Русь перетворилася з цитаделі православ'я в невелике європейське королівство.
У 1253 р. папа Римський оголошує хрестовий похід проти монголів, до участі в якому закликає Польщу, Чехію, Померанію та Сербію. Проте через низку причин (більшість країн були втягнуті в бо Не одержавши допомоги від папського престолу, Данило згортає стосунки з ним. Як пише М. Котляр, «Новий папа (з кінця 1254р.) Олександр IV вирішив натиснути на Романовичів. 6 березня 1255р. папа дозволив литовському князю Миндовгу завойовувати і грабувати руські землі, але литовський князь не наважився нападати на Романовичів, котрі недавно побили його. Тоді папський престол спробував навіть оголосити хрестовий похід проти Галицько-Волинського князівства, але з того нічого не вийшло». Стосунки між Данилом і папою остаточно розірвалися у 1257 р. Отже, Данилові Романовичу довелося починати й далі вести війну з монголами самостійно. У 1254 р. князь розпочав воєнні дії проти монголів та їх союзників у Пониззі та Болоховській землі. Данило Романович вигнав їхні війська з Північної Подолії, Болоховської землі, Східної Волині. Оскільки увага монголів у той час була зосереджена на південно-руських справах, ситуація не дозволяла їм кинути свої війська в Дніпровський регіон. Але командуючому в цьому регіоні темнику Куремсі було наказано напасти на Галич і Волинь. У його розпорядженні було невелике військо, «і він рухався таємно», як про це повідомляє Галицький літопис (близько 1257 р.). Його намагання штурмувати міста Володимир-Волинський і Луцьк завершилися невдачею, і монголи відвели свої війська від Волині. У 1258 р. Миндовг порушив угоду з Данилом, посадив під варту Романа і захопив його уділ у Чорній Русі. Ця подія змінила розташування політичних сил в усій Західній Русі, серйозно підірвавши потенційну силу Данила і його шанси на протистояння монгольському натиску, який, безумовно, міг відновитися. У 1259 р. хан Берке замінив Куремсу енергійним нойоном Бурундаєм і дав йому велику кількість війська. Бурун- дай вирішив скористатися суперечностями між галицько-волинськими і литовськими князями і вибрав Литву об'єктом свого першого походу, запропонувавши галичанам надати підтримку своїми військами. Починаючи з цього моменту, монголи стали надавати значної уваги литовським справам. З цього виходить, що вони були стурбовані зростаючою силою Литви і розпізнали в її експансії потенційну загрозу їх владі в Західній Русі. Певно, мусульманські купці з Орди були зацікавлені у відкритті ще одного торгового виходу до Балтійського моря через Литву на додачу до новгородського шляху. У монгольських інтересах було попередити можливість, якого б не було, майбутнього союзу між галицько-волинськими і литовськими князями, що міг би зміцнити слов'ян і заохотити їх до протистояння. Боячись відплати за свій попередній напад на монголів, Данило Галицький вирішив за краще уникнути зустрічі з Бурундаєм, пославши до нього свого брата Василька Волинського, але участь у кампанії проти литовців прийняв. Однак основним силам литовців вдалося уникнути вирішального бою, а галичани не змогли знайти князя Романа і звільнити його. Наступного року Бурундай знову повів свої війська на Волинь і наказав князям розгромити фортечні споруди головних міст. Князям не лишалося іншого виходу, як зруйнувати фортечні споруди у Воло- димирі-Волинському, Луцьку, Кременці і Львові. Гарнізон у Холмі відмовився зруйнувати мур без прямого наказу Данила Романовича. За це монголи спустошили околиці Холма, а також кілька інших районів Волині й Галича. Після цього набігу Бурундай відвів свою армію з Волині, розташувавшись у районі Середнього Дніпра. У 1262 р. литовці напали на Волинь. Приблизно в цей же час Роман покинув цей світ (можливо, був страчений тими, хто полонив його). Вторгнення Бурундая засвідчило неспроможність Галицько-Волинської Русі самостійно протистояти Орді. Добитися незалежності Данилові не вдалося. Помер він у Холмі влітку 1264 р. Літописець дав влучну характеристику його діяльності: «(Був) князем добрим, хоробрим і мудрим, який спорудив городи многи, і церкви поставив...і братолюб- ством він світився був із братом своїм Васильком». ДІМ ГАЛИЦЬКИИ І ВОЛИНСЬКИМ
|
||||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; просмотров: 495; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.219.103.183 (0.026 с.) |