Тема 1.3 Типологія філософських систем.

Навчальна мета: узагальнення та поглиблення знань про основні етапи становлення людини як біосоціальної істоти та розвитку цивілізації; визначення спільних та відмінних рис у філософській проблематиці Сходу та Заходу, найдавніших часів та сучасності; визначення місця української філософської думки у загальносвітовому контексті.

План

1.Стародавня філософія як колиска наступних типів філософії.

2.Основний зміст епохи Відродження і його відбиття у філософському антропоцентризмі.

3.Класична німецька філософія.

4.Проблема людини у філософських роздумах Г.С.Сковороди.

5.Сучасна світова філософія.

Ключові поняття: східний та західний тип філософствування, екстравертність, інтровертність, космоцентризм, натурфілософія, першопочаток, апорія, корпускула, атом, логос, субстанція, майєвтика, ідея, діалектика, «річ у собі», діатриба, «сродна» праця, пансловізм, позитивізм, «філософія життя», герменевтика, екзистенціалізм

Реферати:

1. Особливості східного та західного типу філософствування.

2. Етапи розвитку та особливості античної філософії.

3. Філософська проблематика епохи Відродження.

4. Загальні риси та досягнення німецької класичної філософії.

5. «Філософія життя» як «бунт проти розуму».

Питання для активізації пізнавальної діяльності студентів:

1.Визначте основні досягнення античної філософії.

2.Хто першим вжив термін «філософ»?

3.Визначте специфіку західного типу філософствування.

4.Охарактеризуйте основні риси філософії епохи Відродження.

5.Розкрийте суть вчення Г.С.Сковороди про «сродну» працю.

6.Сформулюйте значення німецької класичної філософії.

7.Визначте проблематику філософських напрямів сучасності.

Література:

П – 1, стор. 31 – 42, 52 – 62, 75 – 111, 121 - 125

П – 2, стор. 61 – 81, 99 – 116, 141 – 162, 178 – 213, 228 - 236

П – 3, стор. 31 – 46, 50 – 55, 77 – 89, 101 – 164, 173 - 176

П – 4, стор. 36 -52, 74 – 84, 111 – 133, 181 – 183, 202 - 237

П – 5, стор. 37 – 46, 53 – 61, 76 – 96, 100 – 192, 212 - 224

Методичні рекомендації:

Розглядаючи перше питання, слід визначити передумови, місце та час методологічного та предметного оформлення філософії. Бажано зробити порівняльну характеристику східного та західного типу філософствування.

Слід зазначити, що термін «античний» (з давньогрецької - давній) позначає початок європейської культури та цивілізації, тобто греко-римський давній світ. Антична філософія поєднує давньогрецьку, елліністичну, римську й олександрійську філософію.

Етапи розвитку античної філософії:

- натурфілософський (фізичний), або рання класика (VІІ – V ст. (-);

- висока класика (V – ІV ст. (-);

- пізня класика, завершальний цикл (ІV (-) – VІ ст. (+).

Саме в античному світі філософія вперше відокремилась від інших сфер діяльності, була відкритою і доступною для усіх, терпимою до різних думок і позицій, динамічної і пластичною.

Антична філософія протиставила міфології космологічну теорію, що відмовлялась від будь-яких антропоморфних елементів у своїх доказах і вимагала логічного обґрунтування своїх положень.

Загальні риси античної філософії:

- космологічно-онтологічний характер;

- існування теоретико-пізнавальної етичної проблематики у межах онтологічної;

- підкреслення пасивної ролі суб’єкта пізнання, усвідомлення людської діяльності лише як активного перегрупування природних речей;

- пошуки таких форм буття, що найкраще б відповідали природній доцільності.

У цілому в античній філософії абсолютне знання сприймається як система першопочатків, яким є перша філософія, або метафізика.

Друге питання винесене на самостійне опрацювання. В якості узагальнення слід зазначити, що епоха Відродження, Ренесансу (ХV – ХVІ ст.) – період відродження античної культури під впливом суттєвих змін в соціально – економічному та духовному житті Західної Європи. Нова епоха прагнула окреслити нові межі для людини. Вона починається романським Відродженням і завершується Реформацією.

Основні риси філософії епохи Відродження:

- антропоцентризм;

- пантеїзм;

- гуманізм;

- геліоцентризм.

Це виражає зміщення акцентів свідомості з релігійних на мирські цінності.

Доцільно зробити порівняльну характеристику романського та германського Відродження. Романське Відродження зародилось у ХШ ст. і пов’язане з творчістю Данте, Петрарки, Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаеля, Тиціана, Джордано Бруно, Галілео Галілея.

Специфічні риси романського Відродження:

- висування на перший план художньої творчості;

- домінування творчого начала над пізнавальним;

- універсалізація людської сутності.

На відміну від романського, германське Відродження звертається не до Античності, а до першохристиянства, що породжує явище Реформації і формування протестантизму. Представники германського Відродження: Альбрехт Дюрер, Ієронім Босх, Пітер Брейгель – старший, Микола Кузанський, Еразм Роттердамський, Парацельс.

Специфічні риси германського Відродження:

- містицизм (віра домінує над розумом, а божественне – над людським);

- фаталізм (не приймається ідея самостійності людини, потойбічні сили можуть спрямовувати людське життя в будь – який бік).

Підсумки філософії Відродження:

- досягненням романського Відродження є утвердження творчості як універсальної основи людської сутності;

- германське Відродження звужує межі творчих можливостей людини, звільняючи місце вірі й інтерпретації;

- титанізм Відродження завершується індивідуалізмом, його крайнощами стали утопізм (Томас Мор, Томмазо Кампанелла), і цинізм (Нікколо Макіавеллі).

 

Розглядаючи третє питання, доцільно зазначити, що класична німецька філософія відіграла видатну роль в історії розвитку діалектичного мислення, в критичному подоланні метафізичного методу, що панував у філософії попереднього періоду. Історичне досягнення німецьких філософів полягає в тому, що саме вони розробили діалектичний метод. Кант обґрунтовував ідеалістичну діалектику понять у своєму вченні про антиномії чистого розуму. Фіхте додав до ідеалістичної діалектики розуміння розуму як руху від тези через антитезу до синтезу. Найбільш розвиненого вигляду діалектика набуває у Гегеля, у методі якого під містично-ідеалістичною оболонкою діалектики понять міститься раціоналістичне зерно – ідея про діалектику речей, про розвиток у суспільстві і природі. Разом і матеріалізмом Фейєрбаха діалектика Гегеля стала продуктивною основою для подальшого розвитку філософської думки.

Четверте питання передбачає визначення місця поглядів Григорія Савовича Сковороди, «українського Сократа», у світовій філософській думці. Для філософських поглядів Сковороди характерним є те, що при ідеалістичному, в цілому, розв’язанні основного питання філософії, чітко виявляється матеріалістична тенденція (вчення про «три світи» та «дві натури»). Сковорода є засновником «філософії серця», яка в подальшому розроблялась П.Юркевичем.

Складові філософської системи Г. Сковороди:

- вчення про дві натури (тварь і душа);

- вчення про три світи (макрокосм, мікрокосм, символічний світ (Біблія);

- вчення про щастя;

- вчення про сродну працю;

- вчення про серце.

 

При підготовці до п’ятого питання необхідно звернути увагу на передумови світоглядного перевороту, який відбувся у середині ХІХ ст. Філософія другої половини ХІХ - початку ХХ ст. в основному відійшла від принципів класичної філософії. Класична філософія виходила з головного принципу раціоналізму – визнання розуму основою пізнання та поведінки людини. Філософи другої половини ХІХ – початку ХХ ст. прагнули подолати ваду класичної філософії – зневажливе ставлення до окремої особистості.

Некласичну філософію можна визначити як підхід до людини, що орієнтований на домінанту особливого над загальним, а проблеми людського існування – над теоретико – пізнавальними проблемами, заснований на ідеї символічності трансцендентного. Некласична філософія здійснила поворот від буття світу взагалі до буття людини.

Під сучасною західною філософією розуміють сукупність філософських вчень, що виникли наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. і основні ідеї яких розробляються і сьогодні. Сучасна духовна культура уособлює єдність, синтез двох тенденцій: модифікованого старого та народженого нового, тобто єдність класичного і некласичного. В узагальненому вигляді розділ між класичної і некласичною філософією проходить через ставлення до проблеми раціонального та його протилежності – ірраціонального.

До класичного типу філософії належать неокантіанство, феноменологія, неопозитивізм, структуралізм, аналітична філософія, неотомізм, марксизм; до некласичного – філософія життя, екзистенціалізм, персоналізм, постмодернізм.

Семінарське заняття № 2.

Спеціальність 5.03040101 Правознавство