В теорії і практиці фізичного виховання виділились декілька різновидностей цілісного методу.

1. Власне цілісний метод – пряме застосування цілісного руху. При розучуванні вправ цим методом застосовується вичленування окремих компонентів рухових дій. Цей прийом виражається в тому, що при кожному підході до цілісного виконання елементу учень ставить перед собою визначене завдання і концентрує на ньому свою увагу, не випускаючи, звичайно, з виду другорядні завдання (в більшості при удосконаленні рухового навику). Такий підхід дозволяє досить добре засвоїти всі деталі вправи тому, що допомагає послідовно зосередити свої зусилля на різних компонентах навику.

У практиці роботи велику роль відіграє уміння вчителя, широко використовувати методичні прийоми цілісного розучування вправи. Їх вибір залежить від особливостей навчання, складності вправи, ступеня підготовленості учня, етапу засвоєння вправи. Характерні такі прийоми:

 Самостійне виконання вправи при наявності гарантованої безпеки (страховка вчителем, допоміжні засоби – наявність м’якого поролону і т.п.).

 Виконання вправи з направляючою допомогою – ця допомога надається в стадії основних дій, а деколи – і протягом усієї вправи.

 Застосування сповільненої проводки – використовується для ознайомлення з рухом, уточнення характеру м’язових відчуттів і положення тіла в просторі його переміщення в процесі виконання вправи.

 Застосування швидкої направляючої проводки – для уточнення переходу від пасивної роботи до активних самоуправляючих рухів.

 Виконання вправ на тренажері – здійснюється вчителем з попередньою метою за допомогою пристроїв.

2. Метод підвідних вправ – передбачає застосування структурно споріднених вправ, але більш доступних, які ніби підводять до засвоєння основної дії шляхом її цілісної імітації або часткового відтворення в спрощеній формі. Профілюючі або базові вправи, як правило, є складовими основної вправи. Наприклад, перекати – це відповідна складова перекидів.

Успіх у розучуванні фізичних вправ здебільшого залежить від правильного підбору підвідних вправ. При цьому слід виходити з наступних положень:

 Підвідні вправи мають бути за структурою подібні до основних.

 Планувати і вивчати вправи слід з наростаючою трудністю як щодо складності координації дій, так і по відношенню до затрат м’язових зусиль.

 Підвідні вправи не обов’язково виконувати тільки на даному приладі. Слід використовувати подібні за структурою вправи на інших приладах (пристроях, тренажерах), а також вправи (типу загальнорозвиваючих) без предметів і з предметами.

 Засвоївши задовільно попередню підвідну вправу, слід переходити до наступної.

При підборі підвідних вправ необхідно керуватись дидактичними правилами: “від простого до складного”, “від легкого до важкого”, “від відомого до невідомого”. Треба також враховувати ступінь підготовленості учня до засвоєння елементу. Чим краще підготовлений учень, тим менше необхідно підвідних вправ і навпаки. У процесі засвоєння підвідних (підготовчих) вправ учні виховують необхідні фізичні якості і оволодівають важливими руховими навичками.

Метод розчленованої вправи передбачає тимчасовий розподіл руху на складові частини (відносно самостійні рухи) для почергового їх вивчення з наступнимим з’єднанням цих частин в цілісну вправу. Цей метод, в основному, використовується при розучуванні складних вправ. З його допомогою підвищується доступність вправи для вивчення.

Завдання побудови процесу навчання методом розчленованої вправи полягає у вирішенні питань про кількість вправ, що вивчаються, й їх вибір. Слід дотримуватись наступних правил:

 Розчленування не має принципово змінювати структуру руху.

При розчленуванні слід охопити всі фази цілісного руху, а в першу чергу – фазу енергоутворюючих дій.

 Для окремого розучування необхідно вибирати тільки ті фази вправи, які можуть ефективно контролюватись учнем, або викладачем, або пристроями; фази руху, які погано піддаються контролю, відокремлювати не слід.

 Ступінь роздрібленості завдань має визначатись в залежності від специфіки вправи і ходу її розучування. Розучувані вправи об’єднуються, якщо: цілісна вправа відносно не складна, учень має хорошу рухову базу, є ефективні прийоми і засоби навчання і в процесі навчання підвищуються функціональні можливості учня.

 Розучувана вправа має мати якомога менше сторонньої інформації, не пов’язаної з предметом навчання.

Залежно від ступеня роздрібленості і педагогічної направленості прийнято виділяти дві різновидності методу розчленованої вправи:

 Власне метод розчленування – пов’язаний з використанням відносно важливих завдань, кожне з яких охоплює одну або декілька фаз цілісної вправи. Такі завдання носять назву дозованих вправ, що несуть в собі комплекси характеристик, які повністю відповідають аналогічним частинам цілісної вправи.

 Метод вирішення вузьких рухових завдань – підбір вправ цим методом може опиратись на виділення окремих кінематичних і динамічних характеристик руху. Він робить можливим застосування в процесі розучування вправи найрізновидніших завдань, що дозволяє розчленувати складний рух не тільки на фази, але і на окремі характеристики рухів і дій у цих фазах.

Найголовніші завдання, які вирішуються за допомогою таких вузьконаправлених вправ, пов’язані:

 з уточненням уяви про рух і необхідні активні дії;

 з удосконаленням техніки розучуваних рухів;

 з виправленням помилок, які виникають в процесі навчання.

Таким чином, метод вирішення вузьких рухових завдань відіграє роль допоміжного методу навчання, який застосовується в залежності від особливостей процесу розучування.

Позитивний результат при застосуванні методу розчленування в практиці роботи багато в чому залежить від умілого використання методичних прийомів.

Пропонуються такі методичні прийоми розучування розчленуванням:

* Засвоєння ключових положень – дає можливість послідовно вирішити завдання цілісної вправи, раціонально використовувати фізичні зусилля.

* Використання тимчасової фіксації складних для засвоєння положень – для уточнення витрат м’язових зусиль і орієнтації в просторі.

* Застосовування “проводки” у вибраній фазі руху – дає можливість тонко відчути складні за координацією дії, пов’язані з послідовним підключенням м’язів в роботу.

Ці прийоми можуть здійснюватись силами викладача і партнера, або за допомогою технічних засобів навчання.

* Імітація руху – уточнює моменти існуючої програми дій, вносить відповідні поправки.

* Уточнення вихідних і кінцевих положень.

Крім названих, існують і інші різновидності прийомів методу розчленованої вправи. Їх вибір і педагогічна ефективність залежать від кваліфікації викладача і його творчої активності.

При вивченні вправ методи цілісної і розчленованої вправи в більшості поєднуються між собою, доповнюючись різними методичними прийомами, які для зручності користування об’єднані в групи.

Пропонуються такі основні групи методичних прийомів навчання:

1. Група прийомів використання комбінованих приладів.

2. Група прийомів незначної зміни стандарту приладів. Ця група прийомів використовується з метою полегшення або ускладнення умов виконання вправ. Прикладом може служити і похила акробатична доріжка, на якій в сторону нахилу виконують перекиди.

3. Група прийомів використання допомоги і фіксації. Ця група найбільш поширена в практиці роботи. Використовується у випадках, коли в учня, особливо на перших етапах розучування, не вистачає власних зусиль для успішного виконання вправи. Тоді вчитель допомагає йому супроводом, підтримкою, підштовхуванням. Крім доповнення фізичних зусиль учня, ця група методичних прийомів має велике значення при формуванні навиків у виконанні складних за координацією вправ, в просторовому орієнтуванні, в уточненні тонких м’язових відчуттів і ритму при виконанні окремих дій тощо.

4. Група прийомів обмеження простору дії. Ця група має широке застосування при вирішенні власне рухових завдань, виправленні помилок.

5. Група прийомів застосування обвантаження. Основне призначення:

для розвитку фізичних якостей (сили, витривалості, гнучкості і т.п.).

для виправлення помилок й удосконалення техніки виконання вправ.

6. Група прийомів, спрямованих на зниження негативної дії рефлексу самозахисту. Відомо, що в природі не існує людей, які би в тій чи іншій мірі не боялись. Страх – це один із факторів, який негативно впливає на хід розучування вправи. Тому з профілактичною ціллю і з метою виховання вольових якостей використовуються методичні прийоми, що приводять до зниження негативної дії рефлексу самозахисту. Такими прийомами, наприклад, можуть бути: посилене страхування і безпосередня фізична допомога.

7. Група прийомів самоаналізу своїх дій. Велике значення для усвідомленого засвоєння вправ має уміння аналізувати свої дії. Володіння прийомами самоаналізу своїх рухових дій допомагає визначити місце помилки, рівень відхилень від норм виконання вправи, а це дає можливість в наступному підході зробити відповідні поправки. Так, наприклад, щоб прослідкувати, чи розводить учень ноги при виконання елементу, пропонується стопами ніг утримувати листок паперу або зріз поролону: якщо в процесі виконання вправи він розводить ноги, то листок або поролон випаде; для того, щоб дізнатись, чи паралельно ставляться руки під час виконання перекиду вперед в акробатиці, можна протерти долоні рук крейдою, а сліди, залишені на маті, дадуть відповідь на питання.

8. Група орієнтирів. Ця група методичних прийомів має широке застосування як в процесі розучування вправ, так і при їх удосконаленні. Учень в процесі практичного виконання вправ повинен добре орієнтуватись в просторі і в часі. Для успішного розучування й удосконалення вправ широко використовуються зорові орієнтири. Наприклад, лінія на акробатичній доріжці, стрічка, підвішений м’яч, вікно, стеля, лампочка тощо. При цьому розрізняють орієнтири-стимули: щось дістати, до чогось доторкнутись і т.п. У практиці роботи з учнями молодших класів часто користуються звуковими орієнтирами, які допомагають учневі вчасно виконати рухову дію, пов’язану з активною роботою м’язів. Наприклад, подача звукового сигналу для вчасного виконання розгину, активного поштовху руками, ривкових рухів тощо. Звуковий супровід допомагає в оволодінні ритмом виконання вправи. Наприклад, “і...оп”, “раз і…два” і т.п.

Ігровий метод характеризується організацією дітей на основі образного чи умовного сюжету, який передбачає досягнення мети в умовах, що змінюються. Ігровий сюжет запозичується з навколишньої дійсності (імітація, полювання і ін.), або як умовна схема взаємодії гравців (ігри – городки, теніс і ін.).

Ігровий метод застосовується при навчанні складних рухів, коли вони вже в основному засвоєні, з метою закріплення рухових навичок і розвитку вміння використовувати їх у різних ситуаціях.

Недоліком ігрового методу є обмежена можливість дозування фізичного навантаження.

Змагальний метод – це такий спосіб організації дітей при виконанні фізичних вправ, коли яскраво проявляється момент зіставляння сил у боротьбі за першість, за досягнення результатів. Він підвищує інтерес до фізичних вправ, сприяє кращому виконанню їх. Крім цього у дітей розвивається здатність застосовувати рухові навички та вміння в ускладнених умовах навколишньої дійсності.

Користуватись змагальним методом у процесі фізичного виховання дітей треба обережно так як неправильній методиці організації змагань він може викликати нервове перезбудження, негативно вплинути на самопочуття та поведінку дітей.

Змагальний метод використовують в тому разі коли діти добре освоїли вправу. Спочатку змагання організовують на правильне виконання вправи (хто краще стрибне), а надалі в міру закріплення рухової навички критеріями оцінки стають кількісні показники (хто дальше стрибне).

 

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України “Про фізичну культуру і спорт”. – К. – 1994. – 21 с.

2. Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України/За ред. М. Д. Зубалія. -2-е вид., перероб. і доп. – К., 1997. – 36 с.

3. Вільчковський Е.С., Козленко М.П., Цвек С.Ф. Система фізичного виховання молодших школярів. Навчально-методичний посібник. – К.: ІЗМН, 1998. – 232 с.

4. Єдинак Г.А., Ареф’єв В.Г. Фізична культура в школі – молодому спеціалісту – Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2006. – 306 с.

5. Плахтій П.Д., Зубаль М.В., Мисів В.М. Біологічні основи фізичного виховання студентів: Навчальний посібник. – Кам’янець-Подільський: ПП Буйницький О.А., 2008. – 232 с.

6. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів “Основи здоров’я і фізична культура” 1-11 класи. – К.: Початкова школа, 2001. – 112 с.

7. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 1. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001. – 272 с.

8. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 2. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2002. – 248 с.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України "Про освiту " // Рад. шк. - 1991. - N 9. - С. 5-19.

2. Державна національна програма "Освіта" ("Україна ХХI століття") // Освіта. - 1993. - грудень (N 44-45-46).

3. Державна програма розвитку фізичної культури і спорту в Україні: Видання передруковано в ДВПП ДКНТ. 1996. -26 с.

4. Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України/За ред. М. Д. Зубалія. -2-е вид., перероб. і доп. -К., 1997. -36 с.

5. Андрощук Н.В., Дзюбановський А.Б., Леськів А.Д. Радість руху. – Тернопіль.: СМП “Астон”, 1999. – 114 с.

6. Богданов Г.П., Козлов В.Й. Занимайтесь всей семьей. – М.: Физкультура и спорт, 1987.

7. Борисенко А.Ф., Цвек С.Ф. Руховий режим учнів початкових класів. Навчальний посібник. – 2-ге вид. перероб. і доп. – К.: Радянська школа, 1989. – 190 с.

8. Вільчковський Е., Борисенко А., Зубалій М. Цвек С., Остапенко О., Стеценко А. Державний стандарт освітньої галузі "Фізична культура і здоров'я"//Фізичне виховання в школі. -1997. -N1. -С3-12.

9. Качеров О., Козетов І. Здорова родина – здорове суспільство Фізична культура і здоров’я сім’ї // Фізичне виховання в школі. – 1998. - №2,4. – С.26-29.

10. Комплесная програма физического воспитания учащихся I-X класов общеобразовательной школы. -М,: Просвещение, 1987. -47 с.

11. Кравець В. П. Історія українсьної школи і педагогіки: Навчальний посібник. -Тернопіль, 1994. -357 с.

12. Леськів А.Д., Андрощук Н.В., Мехоношин С.О., Дзюбановський А.Б. Форми і засоби фізичного виховання молодших школярів. – методичний посібник.: Тернопіль “Астон”, 1997. – 108 с.

13. Линець М. М. Основи методики розвитку рухових якостей. – Львів: Штабар, 1997. – 207 с.

14. Папуша В.Г. Фізичне виховання школярів: форми, зміст, організація. – Тернопіль: Збруч, 2000. – 248 с.

15. Петровський В., Поліщук Н. Опанування рухових дій дівчатами молодшого шкільного віку // Фізичне виховання в школі. – 1998. - №4. – С. 29-32.

16. Помиткін Е. О. Духовний розвиток учнів у системі шкільної освіти. -К.: 1996. -164 с.

17. Рощенко В., Столітенко В. Самостійні заняття учнів фізичними вправами Фізична культура і здоров’я сім’ї // Фізичне виховання в школі. – 1998. - №3. – С.15-18.

18. Сарапулова Є. Фізкультхвилинка – це серйозно Фізична культура і здоров’я сім’ї // Фізичне виховання в школі. – 1997. - №4. – С.20-22.

19. Тельтевская Н. В. Проверка и оценка знаний учащихся. -Саратов: Саратовский университет, 1984. -32 с.

20. Теория и методика физического воспитания. Под ред. Ашмарина Б. А. -М.: Просвещение, 1990. -287 с.

21. Цвек С.Ф. Фізичне виховання молодших школярів. – К: “Радянська школа”, 1986. – 123 с.

Шиян Б. М., Папуша В. Г., Приступа Є. Н. Теорія фізичного виховання. -Львів: ЛОНМІО, 1996. -220 с.
ЛЕКЦІЯ