Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Вимоги до якості продуктів харчування, лікувальних засобів, медикаментів, водії, норми санітарного контролю
Державне регулювання ресурсів охорони здоров'я стосується підготовки кадрів та капіталовкладень. Уряд може безпосередньо контролювати чисельність лікарів та іншого медичного персоналу, їх спеціалізацію шляхом регулювання кількості місць у навчальних медичних закладах, включаючи і післядипломну підготовку. Існують деякі непрямі методи державного регулювання вказаних ресурсів, а саме через бюджет, який виділяється навчальним медичним закладам, тощо. У 1975 р., використовуючи прямий метод, Канада провела загальнонаціональне дослідження потреби в медичних кадрах, яке базувалось на коефіцієнті потреби в різних спеціалістах стосовно населення. В результаті був підготовлений звіт за активної участі медичної школи. Виходячи з висновків, що містилися в звіті, до медичних навчальних закладів звернулися з проханням про коригування кількості навчальних місць, які пропонувалися з різних спеціальностей, і про проведення роботи серед студентів з метою впливу на вибір ними спеціалізації і місця роботи. Більше того, коли в Канаді був зроблений прогноз щодо очікуваного надлишку лікарів, федеральна влада ввела обмеження на імміграцію іноземних лікарів, вимагаючи від новоприбулих згоди на роботу в районах, де лікарів не вистачає. Якщо країни з низьким рівнем доходів занепокоєні переважно браком кваліфікованих лікарів, то країни з розвиненою економікою -їх надлишком. Досвід показує, що надлишок лікарів приводить до збільшення загальних витрат на охорону здоров'я, оскільки лікарі можуть серйозно впливати на пацієнтів у тому, що стосується їх попиту на медичні послуги. Якщо попит на медичні послуги виявляється низьким, лікарі можуть збільшити обсяг послуг, рекомендуючи пацієнтам додаткові візити, роблячи більше аналізів чи проводячи хірургічні операції пацієнтам, у яких немає для того безумовних показань. Оптимальна кількість лікарів завжди вважалася фактором, який пов'язаний з кількістю послуг, що споживаються, і який приводить до збільшення обсягів та витрат охорони здоров'я. Отже, на ринки не можна покладатися як на силу, яка регулює пропозицію і попит. Більшість країн з розвиненою економікою дійшли висновку, що кількість лікарів, які випускаються, необхідно регулювати. Це можна здійснювати: при наборі в медичні школи, прийомі в резентатуру, а також при видачі ліцензій.
Більшість країн з передовою економікою обмежує чисельність випускників, контролюючи кількість студентів, які вступають до медичних навчальних закладів. У деяких країнах регулювання кількості місць в резентатуру використовується як засіб одержання бажаної кількості спеціалістів у сфері первинної медико-санітарної допомоги і по кожній спеціальності окремо. Наприклад, Міністерство охорони здоров'я Великобританії дає розпорядження відносно загальної кількості абітурієнтів, які приймаються в медичні школи щорічно, і рекомендації щодо бажаної кількості лікарів, які випускаються. Причому ці рекомендації коливалися то в бік зниження - через збільшення кількості безробітних у секторі охорони здоров'я, то вбік підвищення - в зв'язку з необхідністю використання потенціалу медичних шкіл. У Сінгапурі, наприклад, обмежується приплив лікарів шляхом підтримки кількості спеціалістів на рівні 40% і збереження за рештою ролі лікарів первинної медико-санітарної допомоги. Крім того, Сінгапур лімітує до досить незначного рівня кількість ліцензій, які щорічно видаються молодим випускникам іноземних медичних навчальних закладів.
Однак обмеження припливу лікарів може призвести до послаблення конкуренції. В США спеціалізованим радам довелося підняти ціни за рахунок обмеження кількості спеціалістів, які отримують у раді сертифікат на право займатися практикою в певній галузі, наприклад анестезіології. У Німеччині і США обов'язковою умовою для продовження ліцензії є постійне підвищення кваліфікації, і це може якоюсь мірою впливати на зменшення кількості практикуючих лікарів. Ураховуючи все більшу невідповідність між наявністю медичних послуг ї їх економічною доступністю, особливого значення набуває визначення пріоритетності капіталовкладень у заходи з охорони здоров'я, що дає змогу використовувати дефіцитні ресурси з максимальною віддачею. Це вимагає оцінки технологій і необхідно для підтримки політик охорони здоров'я, спрямованих на забезпечення для населення доступу до високоякісної, безпечної, ефективної і результативної охорони здоров'я. Центральне місце в оцінці технологій посідає вибір технології, яка підлягає оцінці. Більшість організацій, які здійснюють оцінку технологій в охороні здоров'я, використовують кілька критеріїв для визначення пріоритетів, за якими належить оцінювати нову технологію. Ці критерії включають її потенційну вартість, поширеність медичного стане, власне оцінку та інтерес з боку населення. Однак вибір технологій може бути помилковим, оскільки у нових високовартісних технологій нерідко є впливові захисники, які мають від їх застосування фінансову вигоду. Тому в міру збільшення капітальних вкладень і оволодіння новими технологіями все більше коштів витрачається на спеціалізоване медичне обслуговування і все менше залишається на профілактичні заходи і первинну медико-санітарну допомогу. Оволодіння новими технологіями тісно пов'язано з кадровим питанням. Основним фактором, що стосується попиту і застосування технологій, є лікарі. В багатьох лікарнях США існує вимога, відповідно до якої лікарі мають пройти спеціальну підготовку, перш ніж дістати дозвіл на застосування високотехнологічних приладів (лазерів, ендоскопів). Медичні і професійні організації також відіграють активну роль в оцінці і забезпеченні відповідності технологій, що застосовуються. У національних службах охорони здоров'я прийняття рішень про рентабельність розміщення ресурсів для капіталовкладень, схвалення лікувальних засобів та оволодіння технологіями може бути пов'язано з бюджетом і процесом планування, що дає змогу вирішити загальні завдання системи охорони здоров'я. В системах, які регулюються ринком, планування відсутнє, а тому прийняття рішень щодо капіталовкладень залежатиме від сил, які діють на конкурентному ринку, а також від урядових регулюючих органів. В табл. 9.3 наводяться дані про регулювання ресурсів і порівнюються типи і обсяги вимог у країнах з високим і низьким рівнем доходів. Таблиця 9.3 Регулювання ресурсів
Більшість пацієнтів не в змозі судити про технічну якість медичних послуг чи правильність їх призначення. Оцінка якості здійснюється на розсуд медичних спеціалістів. Однак питання щодо ефективності саморегулювання виникають знову і знову. В країнах з більш розвиненою економікою уряди відіграють все більш активну роль в регулюванні і моніторингу якості послуг. Однак метод має заслужити довіру, бути прийнятним для медицини і пов'язаним із стимулюванням. До механізмів, які застосовуються для забезпечення якості, належать акредитація медичних спеціалістів, оцінка стану будівель і обладнання, клінічний аудит, використання практичних керівництв, моніторинг результатів (наприклад, коефіцієнт смертності внаслідок хірургічних операцій), дисциплінарні процедури і адміністративна практика. Такі методи регулювання якості прийнятні й для приватних ринкових, і для державних систем. У табл. 9.4 наведені дані про стандарти якості медичних послуг, а також порівнюється ситуація в країнах з високим і низьким рівнем доходів.
Таблиця 9.4
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; просмотров: 222; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.221.222.47 (0.009 с.) |