Сутність підприємництва як особливого виду господарської діяльності. Основні характерні ознаки підприємства.

Сутність підприємництва як особливого виду господарської діяльності. Основні характерні ознаки підприємства.

Типологія підприємництва. Основні види, форми та сфери підприємницької діяльності.

Рис. 1.1. Взаємозв'язок і узгодженість місії, множинних цілей видів діяльності підприємства (фірми).

Напрямки діяльності

У практиці господарювання кожне підприємство (фірма), що являє собою складну виробничо-економічну систему, здійснює багато конкретних видів діяльності, котрі за ознакою спорідненості можна об'єднати в окремі головні напрямки (див. рис. 1.2).

Відповідно до логіки і послідовності стадій відтворювального процесу визначальним напрямком діяльності кожного підприємства в умовах ринкових відносин є вивчення ринку товарів, або ситуаційний аналіз. Такий аналіз повинен передбачати комплексне дослідження ринку, рівня конкурентоспроможності і цін на продукцію, інших вимог покупців товару, методів формування попиту і каналів товарообігу, зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства.

Результати вивчення ринку товарів слугують вихідною базою для обґрунтування конкретних шляхів удосконалення і розвитку інноваційної діяльності підприємства (фірм) на перспективний період. Інноваційна діяльність охоплює науково-технічні розробки, технологічну і конструкторську підготовку виробництва, впровадження технічних, організаційних та інших нововведень, формування інвестиційної політики на найближчі роки, визначення обсягу необхідних інвестицій тощо. Наступним найбільш складним напрямком за обсягом і вирішенням організаційно-технічних завдань є виробнича діяльність підприємства (фірми), її організація і оперативне регулювання у просторі, і часі. Серед всієї сукупності постійно здійснюваних заходів, що складають виробничу діяльність, найважливішими треба вважати: обґрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури і асортименту відповідно до потреб ринку/ формування маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції, їх оптимізація відносно виробничих можливостей підприємства; збалансування виробничої потужності і програми випуску продукції на поточний і кожний наступний рік прогнозного періоду; забезпечення виробництва необхідними матеріально технічними ресурсами;

розробка і дотримання узгоджених у часі оперативно-календарних графіків випуску продукції.

Ефективність інноваційно-виробничих процесів, постійно здійснюваних на кожному підприємстві (фірмі), визначається рівнем його (її) комерційної діяльності, значущість якої в умовах ринку істотно зростає. Це очевидно, оскільки від масштабів і якості саме цього напрямку діяльності підприємства найбільшою мірою залежить фінансова результативність виробництва, яку найповніше характеризує величина одержуваного прибутку. Необхідною умовою досягнення бажаного успіху комерційної діяльності є дійова реклама і безпосередня організація збуту своєї продукції, розвиток системи товарних бірж, певне стимулювання покупців.

Ще одним важливим напрямком діяльності підприємства (фірми), який завершує послідовний цикл відтворювального процесу, слід вважати післяпродажний Сервіс багатьох видів товарів-машин і устаткування, автомобілів, комп'ютерної, розмножувальної, медичної, складної побутової техніки; інших виробів виробничо-технічного і споживчого призначення. Післяпродажний сервіс охоплює пуско-налагоджувальні роботи у сфері експлуатації (використання) куплених на ринку товарів, їх гарантійне технічне обслуговування протягом певного терміну, забезпечення необхідними запасними частинами і проведення ремонтів впродовж нормативного строку служби тощо. Він є найважливішим джерелом інформації для продуцентів щодо надійності та довговічності виготовлених технічних засобів, а також експлуатаційних витрат, яка в подальшому використовується ними для удосконалення своєї продукції, оптимізації строків оновлення її номенклатури і асортименту.

 

Рис. 1.2. Взаемоузгоджені головні напрямки діяльності підприємств (фірм) — продуцентів.

 

До інтегрованого напрямку, що охоплює багато конкретних видів, відноситься економічна діяльність підприємства (фірми). Зокрема вона включає: стратегічне і поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічну і фінансову діяльність тощо. Цей напрямок пронизує усі інші напрямки діяльності, є визначальним для оцінки і регулювання всіх елементів в системі господарювання на підприємстві. Зміст окремих видів економічної діяльності підприємства (фірми) більш детально висвітлюється в інших розділах цього підручника. Непересічне значення має соціальна діяльність, оскільки вона впливає істотно на ефективність усіх інших її загальних напрямків і конкретних видів. Результативність інноваційної виробничої, комерційної та економічної діяльності підприємства безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки і компетентності усіх категорій працівників, дієвості застосовуваного мотиваційного механізму, постійно підтримуваних на належному рівні умов праці і життя трудового колективу. Тому ефективне управління персоналом має бути пріоритетним і найважливішим напрямком діяльності кожного підприємства (фірми) в умовах соціальне орієнтованої ринкової економіки.

 

Рис. 1.3. Основні положення Господарського кодексу з питань підприємницької діяльності

Трудовий колектив підприємства діє (господарює) за принципами самоврядування. Це означає, що він має конкретні повноваження щодо вирішення широкого кола питань з господарської і соціальної діяльності підприємства. Зокрема, трудовий колектив з правом найму працівників розглядає, затверджує або бере участь у вирішенні питань, що стосуються: проекту колективного договору; надання соціальних пільг певним категоріям персоналу; мотивації продуктивної праці, клопотання про представлення працівників до урядових нагород. Трудовий колектив підприємства, де частка держави або місцевого органу влади у вартості майна перевищує 50 відсотків, разом з засновником або власником: розглядає зміни і доповнення статуту підприємства; визначає умови найму керівника підприємства; приймає рішення про оренду підприємства, його вступ до добровільного об'єднання або вихід з нього, створення нового підприємства на базі використання певних структурних підрозділів.

• Формування і використання майна підприємства. Майно підприємства складають основні фонди і оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному його балансі. Воно належить йому за правом власності або повного господарського відання (володіння, користування і розпоряджання ним за своїм розсудом). Джерелами формування майна підприємства слугують:

грошові і матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції, інших видів господарської діяльності, цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів;

капітальні вкладення, дотації з державного і місцевого бюджетів; надходження від роздержавлення і приватизації власності; придбання майна іншого підприємства (організації); безплатні або благодійницькі внески підприємств, організацій та окремих громадян.

Підприємство, якщо інше не передбачене його статутом, має право продавати, здавати в оренду, обмінювати, передавати безплатно в тимчасове користування другим підприємствам та громадянам (з дозволу власника) засоби виробництва і інші матеріальні цінності. Воно може також випускати і продавати власні цінні папери, купувати їх у інших юридичних осіб. Підприємству дозволяється за певну плату або пільговими умовами володіти і користуватися землею і іншими природними ресурсами. При цьому його обов'язком є своєчасне здійснення природоохоронних заходів переважно за рахунок власних коштів. У випадку банкрутства підприємства фінансування таких заходів провадиться за рахунок коштів від продажу його майна, а за їх браком — бюджету відповідного органу місцевої влади або держави. • Підприємницька (господарсько-економічна) діяльність.

Кожне підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи (стратегію) розвитку, виходячи з попиту на вироблювану продукцію (виконувану роботу, послуги) та необхідності постійного збільшення власного зиску, а також здійснює матеріально-технічне забезпечення виробництва через систему прямих угод (контрактів) з постачальниками. або торгових бірж. Воно реалізує свою вироблену продукцію на основі прямих угод із споживачами, державного замовлення (у випадку його існування), через мережу бірж і власних торговельних підприємств за цінами (тарифами), встановлюваними самостійно, договірними, регульованими державою чи вільними (ринковими).

На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарсько-економічної діяльності є прибуток (доход). Порядок використання останнього визначає власник (власники) підприємства або уповноважений ним (ними) орган. При цьому державний вплив на вибір напрямків прибутку (доходу) здійснюється через систему податків, податкових пільг, різних економічних санкцій. У випадках, передбачених статутом підприємства, певна частина чистого прибутку може передаватися у власність трудового колективу (його членів). За умови зовнішньоекономічної діяльності підприємства частину прибутку (доходу) складають валютні кошти, що зараховуються на кого валютний рахунок у банку та використовуються ним самостійно. В залежності від величини доходу підприємства визначається фонд оплати праці його персоналу. Причому мінімальний розмір оплати праці різних категорій персоналу усіх видів підприємств не може бути меншим за прожитковий мінімум, встановлений державою. • Підприємство і держава: гарантії прав. умови і контроль діяльності, відповідальність. Держава гарантує дотримання законних прав та інтересів кожного підприємства. При здійсненні господарської і іншої діяльності підприємство має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення в межах чинного законодавства України. Окрім передбачених законодавством випадків, втручання державних і громадських органів, політичних партій і рухів у діяльність підприємства не дозволяється. Збитки (включаючи очікуваний, але не одержаний прибуток), заподіяні підприємству з вини державних органів або їх службових осіб, мають бути відшкодовані за рахунок останніх.

Держава забезпечує будь-якому підприємству рівні економічні і правові умови господарювання. З цією метою вона: сприяє розвитку ринку, здійснюючи його регулювання за допомогою економічних методів та антимонопольні заходи; забезпечує пільгові умови тим підприємствам, які впроваджують прогресивні технології і створюють нові робочі місця; стимулює розвиток малих підприємств шляхом надання пільг при оподаткуванні та одержанні державного кредиту, створення фондів сприяння розвитку малих підприємств тощо.

Контроль за окремими видами діяльності підприємства здійснюють державна податкова інспекція та державні органи, що виконують нагляд за безпекою виробництва і праці (включаючи екологічну безпеку) в межах своєї компетенції, встановлюваної відповідними законодавчими актами України. Якщо вимоги цих органів виходять за межі їх повноважень, підприємство має право не виконувати такі вимоги.

За порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової та податкової дисципліни, вимог щодо якості продукції і інших правил здійснення господарської діяльності підприємство несе відповідальність, передбачену чинним законодавством України (сплачує штрафи, відшкодовує заподіяні збитки). Проте це без згоди споживача не звільняє підприємство від виконання зобов'язань щодо поставок продукції, здійснення робіт або надання послуг у повному обсязі та відповідні строки.

Статут підприємства. Будь-яке підприємство (добровільне об'єднання підприємств) діє на підставі власного статуту, тобто певного зібрання правил, що регулюють сукупну їх діяльність, взаємовідносини з іншими господарюючими суб'єктами. Статут має відповідати основним положенням закону України про підприємства; він затверджується власником (власниками) чи засновником (засновниками) підприємства (добровільного об'єднання підприємств), а для державних підприємств — власником майна за участю відповідного трудового колективу.

У статуті підприємства мають бути визначені: його точне найменування і місцезнаходження; власник (власники) або засновник (засновники); основна місія і цілі діяльності;

органи управління та порядок їх формування; компетенція (повноваження) трудового колективу і його виборних органів; джерела та порядок утворення майна; умови реорганізації і припинення існування. В найменуванні підприємства повинні бути відображені його конкретна назва (завод, фабрика, майстерня тощо), вид (приватне, колективне, державне, акціонерне товариство) та інше.

У статуті повинен бути визначений орган, що має право репрезентувати інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет тощо). В нього можуть включатися положення, зв'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові взаємини, які виникають на основі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про товарний знак тощо.

Колективнийдоговір. На підприємстві важливу соціальну роль відіграє колект ивний договір — угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією (власником чи уповноваженим ним органом), що укладається (уточнюється) щорічно і не може суперечити діючому законодавству України.

Колективним договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією (власником) усякого підприємства, яке використовує найману працю. Колективний договір звичайно охоплює вступну частину, що знайомить трудовий колектив з напрямками розвитку і удосконалення виробництва (діяльності), умов праці і культурно-побутового забезпечення працюючих на підприємстві; а також декілька розділів з зобов'язаннями по основних напрямках життєдіяльності колективу.

У колективний договір включаються зобов'язання щодо проведення конкретних заходів по створенню сприятливих і безпечних для здоров'я людей умов праці; по впровадженню нових технологій та устаткування, що полегшують працю і поліпшують стан навколишнього середовища. В колективному договорі передбачаються заходи щодо забезпечення зростання продуктивності і оплати праці, професійної підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, соціального захисту працівників підприємства. Значне місце у колективному договорі відводиться зобов'язанням у галузі будівництва житла, будинків відпочинку, санаторіїв, медичних та дошкільних установ, спортивно-оздоровчих комплексів. Колективний договір має містити у собі виокремленім розділ, що висвітлює питання участі працівників у використанні прибутку підприємства, якщо це передбачене його статутом.

Сторони, які уклали і підписали колективний договір, повинні періодично (не менше двох разів на рік) взаємозвітувати про його виконання на зборах (конференції) трудового колективу.

 

СТАТУТ ПІДПРИЄМСТВА

У статуті підприємства,згідно із Законом України «Про підприємства в Україні», зазначають:

а) власника і найменування підприємства, його місце­знаходження;

6) предмет і цілі діяльності;

в) органи управління, порядок їх формування;

г) компетенцію і повноваження трудового колективу та його виборчих органів, які мають право представляти інтереси трудового колективу (ради трудового колективу, профспілковий комітет та ін.);

г) порядок утворення майна підприємства;

д) умови реорганізації та припинення діяльності підприємств.

При найменуванні підприємства вказують його назву (завод, фабрика та ін.), вид підприємства (індивідуальне, колективне, державне тощо) та ін.

До особливостей діяльності підприємства (які теж мо­жуть зазначатися в статуті) належать: положення про тру­дові відносини, які виникають на основі членства; повно­важення, порядок створення ради підприємства; товарний знак та ін.

Основними структурними елементами статуту підпри­ємства є такі розділи:

1) про загальні положення, предмет (вид), основні цілі та напрями діяльності;

2) про зовнішньоекономічну діяльність;

3) про права підприємства (фірми), його майно;

4) про виробничо-господарську діяльність, управління підприємством та його трудовим колективом;

5) про організацію та оплату праці;

6) про розподіл прибутків і компенсацію збитків;

7) про облік, звітність і контроль;

8) про припинення діяльності підприємства.

Надзвичайно важливими для майбутніх підприємців є знання про майно підприємства, зокрема про джерело йо­го формування. Майно підприємства становить його ос­новні та оборотні фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Основними джерелами формування майна підприємства є:

1) грошові та матеріальні внески засновників;

2) доходи, отримані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності;

3) доходи від цінних паперів;

4) кредити банків та інших кредиторів;

5) капітальні вкладення і дотації з бюджету;

6) доходи від роздержавлення та приватизації влас­ності;

7) придбання майна іншого підприємства. При організації підприємства у сфері банківської діяльності або виробництва різних товарів тощо статут до­повнюють окремими додатковими положеннями, зафіксо­ваними у відповідних законах.

Статут підприємства затверджується власником (або власниками) майна - засновником (або засновниками) підприємства.

Засновницький договір

Основними структурними елементами засновницького договору є розділи:.

1) про предмет і мету діяльності підприємства;

2) про юридичний статус підприємства;

3) про статутний фонд і його частку в загальному об­сязі витрат4) про вклади учасників у речовій та вартісній формах, а також в уставному фонді;

5) про умови і порядок кредитування;

6) про передбачувані обсяги виробництва, в тому числі для експорту;

7) про порядок нагромадження і розподіл прибутку, податків на прибуток;

8) про права та обов'язки засновників;

9) про структуру управління;

10) про порядок оплати праці працівників;

11) про систему постачання і збуту продукції;

12) про форми контролю за діяльністю підприємствата якістю продукції;

13) про комерційну тайну;

14) про відповідальність за порушення договору;

15) про порядок ліквідації підприємства.

Оскільки засновницький договір є одним з найваж­ливіших видів договору, тобто добровільного об'єднання двох або кількох осіб, їхнього майна, в якому кожен з учасників бере на себе певні зобов'язання щодо інших учасників з метою привласнення прибутку, то акцент у ньому роблять на загальних обсягах статутного фонду, ча­стці кожного із засновників, її формі (натуральна або ре­чова), а також на способах оплати за надані один одному товари, послуги або виконані роботи.

Важливу роль в установчому договорі відіграють також положення про форми відповідальності учасників за невико­нання прийнятих зобов'язань, про порядок вирішення супе­речок, умови розторгнення або продовження договору та ін.

Підписанню засновницького договору, як правило, пе­редує ретельне комплексне техніко-економічне обґрунтування діяльності підприємства і передусім таких сторін до­кумента, як розрахунок статутного фонду, очікуваних при­бутків, балансу доходів і витрат на функціонування підприємства та ін.

При створенні акціонерного товариства у засновниць­ких документах повинні бути відображені дані про види акцій, які випускають, їх номінальну вартість та кількість і співвідношення акцій різних видів.

Оскільки у засновницькому договорі особлива увага приділяється статутному фонду, розглянемо його сутність та шляхи формування.

Основні функції упаковки.

Більшість товарів, котрі пропонуються на ринку, потрібно упаковувати.

Упаковка – це процес розробки та виробництва жорсткої чи м’якої оболонки для товару. Упаковка є складовою частиною продукції, включає тару, етикетку та вкладки.

Сучасними функціями упаковки є:

-збереження товару від псування та пошкоджень;

-створення оптимальних для продажу одиниць товару;

-створення раціональних одиниць для транспортування, складування, навантаження товарів.

-надання інформації про товар та реклама.

 

Сутність підприємництва як особливого виду господарської діяльності. Основні характерні ознаки підприємства.