Статистика продуктивності праці, та методи її обчислення.

Праця — це цілеспрямована діяльність людини. Ефективність праці людей вимірюється показниками продуктивності або трудомісткості праці. Рівні цих показників залежать від багатьох факторів: удосконалення матеріально-технічних засобів; технічної оснащеності виробництва; впровадження новітніх технологій; випуску нових видів продукції; організації праці тощо.

Серед показників ефективності виробництва основне місце займає показник продуктивності праці. Це зумовлено тією суспільною значущістю і роллю, яку відіграє цей показник у збільшенні виробництва матеріальних благ, підвищенні рівня матеріального добробуту населення, вирішенні соціальних питань суспільства.

Продуктивність праці – це спроможність робітника виробляти певну кількість продукції за одиницю часу.

Основними завданнями статистики продуктивності праці є:

- розроблення методики визначення рівня продуктивності праці;

- вивчення динаміки продуктивності праці, закономірностей її зміни у часі;

- аналіз впливу факторів на рівень і динаміку продуктивності праці;

- вивчення впливу продуктивності праці на зміну обсягу продукції і затрат робочого часу;

- міжнародні порівняння рівня і динаміки продуктивності праці.

Рівень продуктивності праці може характеризуватися кількістю продукції, виготовленої за одиницю часу одним робітником або затратами часу на виробництво одиниці продукції.

- у першому випадку рівень продуктивності праці (W) розраховують шляхом ділення обсягу продукції (V) на затрати праці (Т), що зв’язані з його виготовленням;

прямий метод:

- у другому – як зворотну величину (t) – трудомісткість.

обернений метод:

Трудомісткість – це середні витрати робочого часу на виготовлення одиниці продукції.

Затрати робочого часу на виробництво продукції можуть бути виражені в людино-годинах, людино-днях, середньосписковій чисельності робітників чи працюючих.

Існує три методи визначення виробітку: натуральний, вартісний і трудовий.

Натуральний метод передбачає ділення обсягу виробленої про­дукції в натуральних одиницях на кількість витраченого часу (нормо – год.).

Вартісний метод передбачає ділення обсягу виробленої продукції (грн.) на витрати часу, які можуть бути виражені в середньообліковій чисельності працівників або у відпрацьованій ними кількості людино-днів (людино-год).

Трудовий метод передбачає ділення обсягу виробленої продукції у витратах робочого часу (нормо–год.) на кількість працівників, які її виробляли.

З огляду на можливості впливу на діяльність підприємства всі чинники зростання продуктивності праці поділяються на дві групи:

§ зовнішні – ті, що об’єктивно перебувають поза контролем окремого підприємства (тобто чинники загальнодержавні та загальноекономічні – законодавство, політика і стратегія, ринкова інфраструктура, природні ресурси і т. п.);

§ внутрішні – ті, на які підприємство може безпосередньо впливати (характер продукції, технологія та обладнання, матеріали, енергія, персонал, організація виробництва і праці, система мотивації тощо).

Усі фактори, що впливають на продуктивність праці можна об’єднати в групи:

Ø матеріально-технічні (удосконалення техніки і технології, застосування нових видів сировини і матеріалів. тощо);

Ø організаційні чинники (поглиблення спеціалізації, комбі-нування, удосконалення системи управління і організації праці тощо);

Ø економічні (удосконалення методів планування, систем оплати праці, участі працівників у прибутках тощо);

Ø соціальні (створення належного морально – психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки та перепідготовки персоналу тощо);

природні умови та розміщення підприємств (цю групу факторів виділяють та аналізують переважно на підприємствах добувних та деяких переробних галузей промисловості).

Питання 4.

Статистика оплати праці.

Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило у грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Як соціально-економічна категорія заробітна плата є засобом задоволення особистих потреб працюючих, економічним важелем, що має стимулювати розвиток суспільного виробництва, підвищення продуктивності праці, скорочення витрат на виробництво, основним чинником перерозподілу кадрів за галузями народного господарства.

Розрізняють заробітну плату номінальну і реальну. Номінальна заробітна плата — це нарахована і одержана працівником сума гро­шей, що відповідає витраченій ним праці за певний період. Реальна заробітна плата -- це кількість товарів і послуг, які працівник зможе придбати за зароблену суму грошей. Індексом реальної заробітної плати певний період називається відношення індексу номі­нальної заробітної плати до індексу цін, обчислених за той самий період.

Оплата праці складається з основної заробітної плати, додаткової та інших компенсаційних та заохочувальних виплат.

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу згідно із встановленими нормам праці (часу, виробітку, обслуговування) у вигляді тарифних ставок (окладів) та відрядних розцінок для працівників і посадових окладів для службовців у розмірах, що не перевищують встановлені чинним законодавством.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за роботу понад встановлені норми, за трудові успіхи, винахідливість, особливі умови праці. До неї входять передбачені чинним законодавством доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, премії, пов'язані з виконанням виробничих функцій і завдань.

Інші компенсаційні та заохочувальні виплати – включають винагороди та премії, які мають одноразовий характер, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які непередбачені актами чинного законодавства.

До основних функцій заробітної плати належать такі:

§ відтворювальна — встановлює норми оплати праці на такому рівні, який забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації;

§ стимулююча – спонукає працівників до ефективної роботи на робочих місцях;

§ регулююча – реалізує принципи диференціації рівня заробітку за фахом і відповідною кваліфікацією, важливістю та складністю трудових завдань;

§ соціальна – забезпечує реалізацію принципу соціальної справедливості щодо одержання власного доходу.