Гескагональна модель світового порядку (Росія – стиль господарчої діяльності) – Олексій Неплесса.

4 стилі господарювання.

1. Природно-витратна економіка. Експлуатація природи як самостійного джерела додаткового продукту.

2. Інноваційна економіка. Традиційна роль праці витіснена інтелектуально-творчою активністю.

3. Фінансова пост економіка. Управління «чужими», або залученими коштами та різноманітними фінансовими і кредитними операціями.

4. Деструктивна пара економіка. Включає звичні форми тіньової економіки: трофейну економіку (процес інтенсивного розграбування створеного господарського потенціалу економіки), кримінальну економіку.

6 регіонів

1. Постіндустральна північ контролює всю торгівельно-фінансову динаміку світу і живее за рахунок своєрідної цивілізаційної ренти.

2. Високоіндустріальний захід. Національні господарства здатні створювати високотехнологічні вироби.

3. Новий схід. Масове виробництво + торгівельний лібералізм та виробничий протекціонізм.

4. Сировинний південь. Експлуатація природних ресурсів.

5. Посткомуністичний світ у перехідному стані.

6. Глибокий південь. Острови транзитної державності, транс територіальні кримінальні консорціуми, зони контрольовані ззовні і в них знаходяться країни із «заниженою» суверенністю.

Постсучасне суспільство відкриває нову епоху історії, у якій значну роль можуть відіграти цивілізаційні моделі незахідного миру. Складний на планеті Новий мир усе виразніше позначає себе як такий, у якому значиму роль грає специфічна віртуальна неоекономіка, що наголошує на фінансово-правовому регулюванні господарства й суспільства. Домінуюча система координат цього світу - геоекономічна. Місце колишніх, біполярних конфігурацій глобального співтовариства займає гексагональна модель людського универсума.

Нова економіка проявляє свій владний потенціал, перетворюючи звичну національно-державну схему світоустрою в геоекономічний континуум, що ґрунтується на ієрархії різних видів економічної практики, пов'язаних зі світовим поділом праці (виробництво природних ресурсів, промислова діяльність, виробництво інтелектуальних ресурсів, високотехнологічне виробництво, фінансово-правове регулювання). На основі цієї схеми формується реальність "нового регіоналізму" – геоекономічних ареалів, що розрізняються з погляду домінуючого стилю господарської діяльності, - Північноатлантичного, Тихоокеанського, Євразійського, "Південного", транснаціонального.

Новий світоустрій XXІ ст. народжуються на наших очах. Звична павутина міжнародних зв'язків, роль і вага регіонів, контури елітних угруповань – все це змінюється. Пішла в небуття монополія п'яти постійних членів Ради Безпеки ООН на ядерну зброю. Індія й Пакистан без церемоній і запрошень відкрито вступили в "термоядерний клуб". Події навколо Іраку й Косова показали, наскільки неміцним стало міжнародне право, що базувалося на принципі непорушності національного суверенітету й відмові від застосування сили без санкції світового співтовариства. Балкани стали черговим полігоном випробування нових технологій по керуванню світовим порядком. Вступ у північноатлантичний альянс трьох східноєвропейських держав різко змінив архітектуру європейської безпеки. Міняються роль, функції й політична вага ООН. Відбувається зрушення на користь більш вузьких по складу, але більше впливових у сучасному світі організацій – Великої сімки, НАТО. Змінилося положення Росії у світі. Одночасно кардинально модифікувався вигляд Китаю (факт чотириразового збільшення ВВП)

Реально, що затверджується на планеті порядок, всі проявляє себе як порядок економічний. Якщо раніше світова економіка була ареною, на якій діяли суверенні держави, тепер вона – досить автономний персонаж, що оперує на полі національних держав. Економіка міняє внутрішній зміст, їй уже тісно в рамках колишніх значеннєвих конструкцій. Вона починає проявляти себе не тільки як спосіб господарювання, але як домінуюча система керування суспільством: як політика й навіть ідеологія наступаючої епохи, стаючи новою владною системою координат. Звичні геополітичні імперативи явно поступаються реаліям геоекономічним.

Силові маневри епохи вже не зв'язані ні із завоюванням територій, ні з прямим підпорядкуванням економічного простору супротивника. Вони скоріше націлені на нав'язування оточенню своєї політичної волі й бачення майбутнього, на встановлення й підтримку бажаної топології світогосподарських зв'язків, на досягнення стратегічних обріїв, обумовлених геоекономічною конкуренцією й масштабним керуванням ризиками, на зміцнення або підрив тієї або іншої системи соціально-економічних орієнтації.

Новий світоустрій поступово заміщає колишню національно-державну модель більш складним сполученням геоекономічних регіонів. Ці світи-економіки в ряді випадків розривають географічні рамки, поєднуючи ведучих гравців тієї або іншої ліги, незважаючи на громадянство й національне походження. У результаті над колишньою національно-державною схемою членування людського універсуму усе більш чітко нависає зовнішня оболонка "нового регіоналізму" і групових коаліцій.

Модель нового світоустрою носить гексагональний, шестиярусний характер (і в цьому змісті многополярна). У її склад входять (не на рівних) такі регіони, як Північноатлантичний, Тихоокеанський, Євразійський і "Південний", розташований переважно в районі Індоокеанської дуги. А також два транснаціональних простори, що далеко виходять за рамки звичної географічної картографії.

Розколюється на різнорідні частини Північ. Зараз індустріальний мир – на порозі серйозної кризи, фактично існуючи в штучних, "тепличних" умовах (наприклад, з погляду режиму споживання сировинних і екологічних ресурсів планети), і тому його економіка уже й не є чисто ліберальною в глобальному контексті. У пошуках виходу економічна стратегія світової Півночі розвивається у 2 напрямках, розвертаючи в глобальній економіці два різних види геоекономічних просторів: 1) переходячи до реалізації непростих схем організації господарської діяльності на планеті, заснованих на ідеї глобального планування й довгострокового перерозподілу ресурсів. 2) орієнтуючись на переважне створення унікальних, дорогих, високотехнологічних виробів, переводячи поступово масове промислове виробництво в інші частини земної кулі, насамперед у східно-азіатський регіон. Основним нервом Нової Півночі стає штабна економіка. З тією або іншою мірою ефективності вона зараз визначає діючі на планеті правила ігри, регулює контекст економічних операцій, збираючи зі світової економіки специфічні "рентні платежі": свого роду податок або данина. Вона породжує особливу культуру "нових кочівників": мобільну орду, що контролює планету, управляє її соціальним, політичної й економічним життям. Найтіснішим образом пов'язана із транснаціональним континентом і спекулятивна, фантомна постекономіка квазі-півночі, позбавлена власної промислової бази.

Не менш яскравою характеристикою північного ареалу є геоекономічний простір, що демонструє вражаючий результат інтенсивної індустріалізації епохи Нового й новітнього часу – геоекономічний Захід. Тут створене особливе національне багатство: розвинена соціальна, адміністративна й промислова інфраструктура, що забезпечує створення складних, наукомістких, оригінальних виробів і зра, значна частина яких потім тиражується – почасти в процесі експорту капіталу – в інших регіонах планети.

Географічно обоє простори поки ще багато в чому "зшиті", однак їх стратегічне цілепокладання й історичні задуми вже помітно відрізняються.

І нарешті, новою геостратегічною реальністю став перехідний, хаотизований пострадянський світ, поховавши під уламками планової економіки могутній полюс влади – колишній Схід. Як не позначай "сухопутний океан" Євразії: Російська імперія або СРСР, СНД або нові незалежні держави, - це своєрідна світо-економіка.

Однак крім "північного євразійства" все більшу увагу залучає "євразійство південне", що формується навколо контуру Великого шовкового шляху та тюркське євразійство, що прямо виходить на Європу. Тут поступово вимальовується перспектива запровадження в дію в порівняно недалекому майбутньому комплексу нафтогазових, енергетичних, транспортно-комунікаційних мереж, що утворять кровоносну систему й становий хребет нового геоекономічного гравця на планеті, багато в чому альтернативного північному сусідові.

Очевидно, втратив єдність світовий Південь, колишній Третій мир, представлений в сучасній картографії декількома автономними просторами. Масове виробництво як системоутворюючий фактор (у геоекономічному змісті) поступово переміщається з північноатлантичного регіону в азіатсько–тихо океанський. Тут, на неосяжних просторах Великого тихоокеанського кільця, що включає й вісь Індостан-Латинська Америка, формується другий промисловий простір планети – Новий Схід, що прийшов на зміну комуністичної цивілізації, заповнюючи біполярний вакуум, що утворився з її розпадом. У даного "економічного континенту" свої особливості. Для нього характерний феномен форсованого розвитку, що базується на використанні специфічної форми державного регулювання, цілеспрямованої промислової політики, витонченої експортної підтримки, "зняття ренти" з науково-технічного прогресу. Неоіндустріальна модель своєрідної економіки розвитку у регіоні, прямо орієнтована на масове виробництво масових виробів (включаючи наукомісткі), на сполучення торговельного лібералізму з елементами фактичного неопротекціонізму. Видобуток сировинних ресурсів – як і раніше специфіка Півдня (мусульманські або зі значною частиною мусульманського населення), розташованих переважно в тропіках і субтропіках – здебільшого в районі Індоокеанської дуги. Будучи кровно зацікавлені в перегляді існуючої системи розподілу природної ренти, члени цього макрорегіону терпляче очікують своєї години пік, що повільно наближається в міру вичерпання природних ресурсів. Або – раптового, стрибкоподібного розвитку іншої сприятливої для виробників сировини стратегічної ситуації або ініціативи.

Одночасно на задворках цивілізації формується ще один, досить непростий персонаж – архіпелаг територій, уражених вірусом соціального хаосу, що поступово перетворюється в самостійний стратегічний пояс Нового світу – Глибокий Південь. Це "перекинутий" транснаціональний світ, чиє буття визначене тіньовою глобалізацією асоціальних і прямо кримінальних тенденцій (наркокартелі). При цьому Глибокий Південь у своїх відверто асоціальних проявах фактично замикається з фінансовою еквілібристикою квазі-півночі, укупі з ним породжуючи єдиний еклектичний простір, що існує за рахунок досить своєрідної цивілізаційної ренти – планомірного розкрадання національного багатства, створеного працею багатьох поколінь людей. У подібному контексті оптимістичні схеми постіндустріального співтовариства виглядають досить побляклими, обертаючись непривабливою реальністю цивілізаційного регресу й індустріалізації. На земній кулі сьогодні можна нарахувати приблизно три десятки територій, де затверджується повсякденність перманентних конфліктів і розпачу, відбувається розпад політичних, економічних і правових інститутів, валиться сама основа стабільної організації суспільства.

Такі деякі нові риси глобальної архітектури. Вона поки не є ні чіткої, що ні остаточно сформувалася, ні навіть у якихось своїх частинах несуперечливої. Території геоэкономических регіонів взаємозалежні й взаємозалежні. В умовах перманентного переділу світу їх "землі" міняють належність, співіснують, частково напливаючи один на одного, а зовнішні контури – рухливі, мінливі. Далеко не завжди виразні розходження між тими або іншими членами Атлантичного або Тихоокеанського мирів, традиційного Півдня й Глибокого Півдня. Не виявився остаточно й вектор розвитку більшості суб'єктів посткомуністичного миру. Мобілізаційна, адміністративна модель економіки, у цілому покинувши межі даного "великого простору", продовжує існувати на деяких його частинах і осколках, а також у латентних і неявних формах. Вона ж часом стукається у двері разом з конструктивістськими проектами майбутньої облаштованості планети. Наприклад, у випадку різкого загострення тих або інших глобальних проблем або плавного переходу до системного, "адміністративно-плановому" регулюванню всього контексту глобальної ринкової економіки, або ж її колапсу в результаті реалізації радикальних сценаріїв розвитку світової фінансово-економічної кризи.

 

Прагматизм як геополітична концепція сучасної Росії.

Зважаючи на існування реалістичної концепції національних інтересів та на сумнівність не прагматично орієнтованої геополітики, такий порядок денний навряд чи можна вважати оригінальним. Прагматизм у сучасній Рос. виконує іншу роль аніж ту, що передбачена цим поняттям. Сорокін розписує чітко: Росія попри втрату статусу великої держави зберегла статус транс регіональної держави. Виважену самооцінку Рос. може забезпечити лише прагматизм. Останній дозволяє проаналізувати, сильні та слабкі сторони. На сьогодні Росія не є глобальною державою чи глобальним центром сили і в водночас через можливість виходу на декілька регіонів не є простою регіональною державою. Національним інтересам "трансрегіональної держави", на думку К. Сорокіна, найбільш відповідає позиційна геополітична стратегія, спрямована на консервацію статус-кво чи принаймні його основних позицій. Стосовно країн далекого зарубіжжя, зазначає К. Сорокін, ця стратегія існує як "балансуюча рівновіддаленість" від старих та нових світових лідерів і підпорядковується наступним правилам: 1) не варто демонстративно дистанціюватися від якогось одного світового лідера; із кожним із них потрібно знаходити сфери, де кооперація є можливою і бажаною для обох сторін; 2) не слід сподіватися на співробітництво з головними центрами сили як на основний та універсальний засіб подолання власної внутрішньої кризи; 3) не доцільно орієнтуватися на якийсь один центр сили - США, Європа, Китай оскільки, по-перше, в будь-якому випадку Росія опиниться в положенні веденого, а по-друге, притягнення російських ресурсів на бік того чи іншого обраного центру сили призведе до його посилення, що порушить вигідну для Росії взаємну врівноваженість цих центрів і, як наслідок, глобальну та регіональну стабільність загалом. "Балансуюча рівновіддаленість" означає, що державний розрахунок полягає не в проголошенні стратегічного чи іншого партнерства, а досягається через дотримання чотирьох основних позицій у стосунках з глобальними центрами сили, а саме: - максимальне використання ще наявних у Росії важелів впливу на світову політику – енергетичних важелів; - недопущення надмірного посилення геополітичних полюсів за рахунок, активізації зв'язків із "відстаючими"; - використання в своїх інтересах існуючих та потенційних протиріч між провідними світовими державами та очолюваними ними коаліціями з метою попередження формування глобальної чи регіональної антиросійської коаліції; - використання у зовнішній геополітиці принципу "пов'язування", тобто жорсткої обумовленості своїх поступок аналогічними діями інших країн Крім цього, "балансуюча рівновіддаленість", передбачає деяке відсторонення Росії від міжнародних справ під виглядом турботи про "справи домашні", надання пріоритетності внутрішній геополітиці перед. Стосовно країн СНД позиційна стратегія забезпечить: - подолання комплексу "спокути", - визначення "розумної" мети для Росії з’ясування відповідних інструментів її досягнення

 

Цимбурський. Європа-Росія.

Цимбурський: концепція Росії в Євразії передбачає інше тлумачення поняття Євразії, і пропонує новий погляд на стосунки між Євразією і Росією. Проблема г.п.-ї ідентичності Росії не може бути вирішена ані за допомогою Євразійства, ані за допомогою теорії Маккіндера. Проблема може бути вирішена за допомогою ідеї острівної ідентичності „паттерн-острову”. На теоретичному рівні він розклад на 3 положення: 1. Росія – це цілісна г.п.-на ніша Російсбкого етносу 2. Росія має величезні простори на Сх, які є важкими для освоєння 3. Росія на Зх відокремлена від романо-германської Європи поясом народів і територій, які примикають до цієї корінної Європи, але не належать їй і утворюють так зв. території-протоки. До них належ: Сх Європа, Середня Азія (вторинна за часом), Кавказ. Фактично під Євразією потрібно розуміти велику дугу земель, яка простяг по периметру російської цивілізаційної платформи і існує вигляді великого лімітрофу, як трансрегіональної структури, складовими якої є: Сх Євр з Прикарпаттям і Придністров’ям, Закавказзя з Гірським Кавказом, Казахсько-Середньоазіатський краї, зона проживання алтайських, тюрксько-монгольських народів, буддистів та ісламістів вздовж кордону між цивілізаційними платформами Росії і Китаю. 66. Україна в сучасних американських г.п.-х концепціях (Грищенко Т. Геостратегія постбіполярності) Порівнює головні компоненти концепції Бжезінського, Кіссінджера і Хантінгтона. Хантінгтон найменше виявляє своє сприйняття України як учасника міжнародної політики. Розтинає її територію на 2 частини, які тяжіють до 2-ч різних цивілізацій. Україна – «роздвоєна країна». Кіссінджер. Українськанезалежність важлива для Америки. До України 1981р. його ставлення було доброзичливе. Бжезінський Найбільш виразно висловлюється на підтримку України і критикує рос. намагання поновити вплив. Три найбільш геополітичні поділи 20 ст. 1. розпаду 1918 р Австро-Угорської імперії 2. поділ Європи у 1945р. на 2 блоки 3. 1991р. незалеж. Україна, оскільки кінець Рос. імперії Хантінгтон Україна локалізована на порубіжжі між двома опозиційними цивілізаціями, вона розділяє ті країни, які є першими кандидатами на вступ до НАТО і Росія, яка там ніколи не буде. Кіссінджер Україна розташована на Сх. геополітичного простору, який розділяє 2 із 6 глобальних носіїв потуги – Європу і Росію. Раелізація Америкою глобального балансу сил, включає Україну до кола ймовірних кандидатів на «урівноваження» Росії в Європі. Бжезінський вважає, що Україна розташована на межі зустрічі європейського і слабко окресленого євразійського угрупування, у зоні політ. вакууму???нкув системі зусиль на підтримку геополіт. плюралізму на пострадянськ. просторі. Отже, Україна займає важливе геополіт. становище, а в геостратегіч. вимірі вона являє собою й головний аванпост перед Євразією і через це мусить становити особливий інтерес для всіх провідних діячів на глобальній політ. сцені. Україна тільки в 20 ст. заплатила десятком мільйонів жителів, своїх громадян за те, що вона була «мостом», «нічиєю землею» чи зоною чиїхось особливих інтересів. Сьогодні саме той момент, коли українці мусять зрозуміти і переконати в цьому Зх. і рос. партнерів, що лише з прийняттям України до Зх. структур безпеки, Атлантична співдружність зможе набути завершених обрисів, впевнена в собі Європа утвердиться поряд із Росією. Геостратегічний гравець – це Д, яка може змінити наявний г.п.-й стан речей до міри, що зачіпає інтереси США. Такими державами є Франці, Німеччина, Росія, Китай, Індія. Г.п.-на вісь – це Д, важливість якої для євразійської геостратегії атлантизму зумовлена її географічним розташуванням, яке може мати важливі наслідки для геостратегічних гравців або ж створювати певні умови для їх поведінки. До таких держав: Україна, Азербайджан, Пд. Корея, Туреччина, Іран. Євразійська геостратегія США поля у цілеспрямованому управлінні геостратегічними гравцями та обережному поводженні з г.п.-ми осями. Лише так можна зберегти глобальну першість США, а з іншого – надати цій першості статусу інституціоналізованої міжнародної співпраці. „Зона нестабільності” – простягається від Криму на сх вздовж нових південних кордонів Росії до Китайської провінції Сінь-Зянь, вниз до Індійського океану і на захід до Червоного моря, на півночі до Східного Середземномор’я і назад до Криму. Цей регіон слід розглядати як потенційне основне поле бою як між державами-націями, так і поле тривалих етнічних і релігійних конфліктів. І США і міжн спільнота можуть в „зоні нестабільності” зіткнутися з викликом, який затьмарить колишню кризу в Югославії „Євразійські Балкани” – це внутрішнє ядро „зони нестабільності”. Якщо „з.н.” є простором для гегемонії єдиної сили, то Є.Б. – це великий вакуум влади. Нестабільність ЄБ провокує втручання більш могутніх сусідніх держав, кожна з яких намагається протистояти регіональному пануванні інших. ЄБ мають не лише г.п. значення (з’єднати сх і зх), це і потенційна екон винагорода, бо тут великі запаси нафти і газу. До ЄБ належить: Казахстан, Киргистан, Таджикистан, Туркменістан, Азербайджан, Узбекистан, Вірменія, Грузія, Афганістан. Претендентами на регіональних лідерів тут є Іран, Туреччина, Росія. В боротьбу за суперництво у цьому регіоні можуть бути втягнені Україна, Пакистан, Індія, США. Головна ставка – доступ до потенційно величезного багатства. США мають не допустити г.п.-й контроль над ЄБ з боку якоїсь окремої країни у спосіб тонкого регіонального балансування, сенс якого повинен полягати у наступному: з 1-го боку – сприяння отриманню державами ЄБ більш виразної ісламської ідентичності, а з іншого – запобігання етнічним конфліктам і можливим відкритим сутичкам вздовж пд-х кордонів Росії. Загалом сенс євразійської геостратегії сучасного атлантизму полягає у збереженні г.п.-го плюралізму на карті Євразії, щоб перешкодити утворенню нової глобальної сили (Державі, союзу), необхідно таким чином керувати сходженням у Євразії нових регіональних сил, щоб це сходження у майбутнє не призвело до втрати США своєї світової першості, а сама ця першість набула вигляду глобальної світової співпраці.

 

Особливості та завдання г.п.-ї доктрини сучасної України.

Україна – це регіональний масштаб. Завдання: 1. Відслідкування процесів здатних створити зовніш. загрози політ. кордонам України (У.), її територ. цілісності та ефективній діяльності морських, сухопутних і повітряних комунікацій, а також інформ. безпеці. держави. 2. Визначення нац. інтересів в модернізації економіки, а також відслідкування процесів, фкі сприяють і/або заважають виникненню і/або ліквідації регіональних конфліктів потенційним учасникам яких може бути У.

 

Геополітичний сенс Кримської проблеми.

Українські дослідники А. Нікіфоров.А. Мальгін та С. Кисельов аналізують, так звану "проблему Криму", яка, на їх думку, аж ніяк не зводиться виключно до аспекту українсько-російських стосунків. "Проблема Криму", зазначає А. Нікіфоров, полягає у переважанні воєнно-стратегічного значення Криму над його транзитно-транспортним покликанням. Це пояснюється тим, що Крим розташований таким чином, що, з одного боку, він закриває шляхи до Азовського моря, Дону та Північного Кавказу, а з іншого - дає можливість у разі володіння ним встановити стратегічне панування у всьому басейні Чорного моря. Базування на території Кримського півострова сучасних засобів ведення бойових дій дозволяє контролювати максимальну кількість регіонів при мінімальній витраті зусиль. Такими регіонами є Балкани, Закавказзя, Близький Схід. "У радіусі дій бойових літаків типу Су-27, розташованих на кримських аеродромах, виявляються такі міста, як Баку, Тбілісі, Єреван, Дамаск, Бейрут, Анкара, Афіни, Софія, Бухарест, Тирана, Загреб, Сараево, Белград, Будапешт, Відень, Братислава, Варшава, Вільнюс, Мінськ, Кишинів, головні політичні й військово-промислові центри України та Російської Федерації". Стратегічна ж вага Криму, на думку А. Нікіфорова, пояснюється тим, що Крим є межею Середземноморського басейну та Великого степу, мовою геополітичних понять - таласократії та телурократії, морської могутності та континентальної могутності, тобто осереддям зіткнення атлантизму та євразійства. Історично таке зіткнення набуло форми так званого східного Питання, яке для Росії завжди було питанням безпеки її південних та південноїйхідних кордонів, особливе значення у вирішенні якого і належать Криму і Чорному морю. "Крим - ключ до вирішення східного питання. Босфор і Дарданелли - замок. Оволодіння ключем забезпечує гегемонію у Чорному морі. Контроль над замком дозволяє закрити Чорноморський басейн". Закриття Чорноморського басейну, в свою чергу, дозволяє нейтралізувати могутність Євразії, відкинути її вглиб континенту, забезпечити торжество таласократії. Саме цим, на думку А. Нікіфорова, пояснюється підвищена увага до Криму з боку всіх держав, що мають геополітичні інтереси у Причорноморському регіоні.

 

Проблема національної безпеки України та основні підходи до її вирішення.

ЗАКОН УКРАЇНИ: Про основи національної безпеки України від 19 червня 2003 року N 964-IV Нац безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток сусп-ва, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз нац інтересам; Нац інтереси - життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Укр народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток; Загрози нац безпеці- наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України; Ст.7 Загрози національним інтересам і національній безпеці України На сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві є: у зовнішньополітичній сфері: · посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність, територіальні претензії з боку інших держав; · спроби втручання у внутрішні справи України з боку інших держав; · воєнно-політична нестабільність, регіональні та локальні війни (конфлікти) в різних регіонах світу, насамперед поблизу кордонів України; у сфері державної безпеки: · розвідувально-підривна діяльність іноземних спеціальних служб; · загроза посягань з боку окремих груп та осіб на державний суверенітет, територіальну цілісність, економічний, науково-технічний і оборонний потенціал України, права і свободи громадян; поширення корупції, хабарництва в органах державної влади, зрощення бізнесу і політики, організованої злочинної діяльності; · злочинна діяльність проти миру і безпеки людства, насамперед поширення міжнародного тероризму; · загроза використання з терористичною метою ядерних та інших об'єктів на території України; · можливість незаконного ввезення в країну зброї, боєприпасів, вибухових речовин і засобів масового ураження, радіоактивних і наркотичних засобів; · спроби створення і функціонування незаконних воєнізованих збройних формувань та намагання використати в інтересах певних сил діяльність військових формувань і правоохоронних органів держави; · прояви сепаратизму, намагання автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів України; у воєнній сфері та сфері безпеки держ кордону: у внутрішньополітичній сфері: · порушення з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування Конституції і законів України, прав і свобод людини і громадянина, в тому числі при проведенні виборчих кампаній, недостатня ефективність контролю за дотриманням вимог Конституції і виконання законів України; · можливість виникнення конфліктів у сфері міжетнічних і міжконфесійних відносин, радикалізації та проявів екстремізму в діяльності деяких об'єднань національних меншин та релігійних громад; · загроза проявів сепаратизму в окремих регіонах України; · структурна та функціональна незбалансованість політичної системи суспільства, нездатність окремих її ланок до оперативного реагування на загрози національній безпеці; в економічній сфері: · істотне скорочення ВВП · критичний стан основних виробничих фондів у провідних галузях промисловості. · недостатні темпи відтворювальних процесів та подолання структурної деформації в економіці; · низькі темпи розширення внутрішнього ринку; · велика боргова залежність держави, критичні обсяги державних зовнішнього і внутрішнього боргів; · небезпечне для економічної незалежності України зростання частки іноземного капіталу у стратегічних галузях економіки; · критичний стан з продовольчим забезпеченням населення; · "тінізація" національної економіки; у науково-технологічній сфері: в екологічній сфері: в інформаційній сфері: · прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації; · поширення у ЗМІ культу насильства, жорстокості, порнографії; · комп'ютерна злочинність та тероризм; · розголошення інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави; намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації.

 

Концепція національної безпеки України.

ЗАКОН УКРАЇНИ: Про основи національної безпеки України від 19 червня 2003 року N 964-IV Національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам; Національні інтереси - життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток; Загрози національній безпеці- наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України;, Ст 3. Об'єкти нац безпеки. Об'єктами національної безпеки є: людина і громадянин - їхні конституційні права і свободи; суспільство - його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси; держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність. Ст 5. Принципи забезпечення нац безпеки Основними принципами забезпечення національної безпеки є: · пріоритет прав і свобод людини і громадянина; · верховенство права; · пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів; · своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам; · чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки; · демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки; · використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки. Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах. Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам. Ст 6. Пріоритети національних інтересів Пріоритетами національних інтересів України є: · гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина; · розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів; · захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України; · зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві; · забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України; · створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення; · збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку; · забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів; · розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення; · інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір; розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України. Ст 7. Загрози національним інтересам і національній безпеці України Ст 8. Основні напрями державної політики з питань національної безпеки Ст 9. Повноваження суб'єктів забезпечення національної безпеки Ст 10. Основні функції суб'єктів забезпечення національної безпеки України Ст 11. Контроль за здійсненням заходів щодо забезпечення національної безпеки Ст 12. Прикінцеві положення