Діяч Буковини С.Смаль-Стоцький став віце-маршалом сейму. У віденському парламенті

Українці Буковини посідали 5 респектабельних місць, діючи заодно із українськими послами

Галичини.

Така ситуація досить позитивно відобразилася на національному, політичному та й

Культурному житті краю взагалі. На початку ХХ ст. були створені місцеві відділення галицьких

Націонал-демократів, радикалів та соціал-демократів. За прикладом “Просвіти” тут діяло

“Руське товариство”. Успішно розвивався сокільсько-січовий рух. У 1914 р. в Буковині

Нараховувалося 112 лише січових організацій. Практично у кожному селі діяла українська

Школа, а навчання у ній було обов’язкове. Причому в процентному відношенні Буковина мала

Більше українських шкіл ніж Галичина. У Чернівецькому університеті функціонувало 5

Українських кафедр. Хоча навчання здійснювалося німецькою мовою, проте українців не

Обмежували при вступі до нього.

Подібність громадсько-політичного життя Буковини до Галичини не була випадковою.

Вона пояснювалася тісними зв’язками, розумінням спільних завдань українського національно-

Визвольного руху. Ідея незалежної України була провідною і серед буковинських українців. А

На місцевому рівні політичні діячі двох західноукраїнських земель розпочали боротьбу за їх

Об'єднання в окремому спільному коронному краї Австрії. Тобто, була надія, що у разі

Позитивного вирішення проблеми поділу Галичини до її східної української частини

Приєднається Північна Буковина, компактно заселена українською більшістю. Підстави для

Такого оптимізму випливали не тільки із розвитку українського політичного і культурного

Життя, але й можливостей повного використання австро-угорської конституції у національних

Інтересах. Адже Львів у ті часи перетворився у важливий центр української науки, оскільки у

Ньому була зосереджена діяльність Наукового Товариства ім. Т.Г.Шевченка (НТШ). Фактично

НТШ виконувало тоді роль неофіційної всеукраїнської Академії наук.

Наростання національних здобутків галицьких і буковинських українців стимулювалося

Також підтримкою українців наддніпрянських, яким успіхи єдинокровних братів із-за Збруча

Додавали сили, пробуджували надію на краще майбутнє всього українського народу. Однак

Перша світова війна перервала поступальний розвиток національно-визвольних змагань в

Рамках конституційної діяльності і поставила перед українським народом цілком інші

Завдання.

У найтяжчому становищі опинилася найвіддаленіша західна українська земля –

Закарпаття. Перетворившись на державницьку націю, урядові кола Угорщини з наростаючою

Силою і жорстокістю здійснювали асиміляторську політику в цьому краї. Вже перед Першою

Світовою війною тут не було українських шкіл, газет, культурно-просвітницьких організацій,

Політичних партій тощо. Державною мовою стала угорська. Дійшло до того, що навіть у

Церквах богослужіння здійснювалося на цій мові. Нечисельною виявилася українська

Інтелігенція, яка складалася головним чином із духовенства, яке до того ж перейшло на

Мадярські або москвофільські позиції. Власне мадяризація спричинила зростання

Москвофільства, зорієнтованого на Росію. Його намагалися використати російські реакційні

Кола з метою пропаганди православ’я у Закарпатті. Темна і затуркана українська людність

- 141 -

Цього краю не змогла зорієнтуватись у підступності цих намірів. Тому греко-католики почали

переходити на православну віру. Мадярська адміністрація відреагувала своєрідним чином:

Оголосила “державними зрадниками” тих, хто такий перехід здійснив. Їх переслідували і

Суворо карали. У 1913 р., наприклад, відбувся великий судовий процес у Мармароші над

Новонаверненими православними селянами, яких покарали тюремним ув’язненням. А