Мову в суді, школі, церкві, земельну реформу, охорону праці. Однак і ІІ дума була дуже скоро

Розпущена царем як занадто революційна. В умовах спаду революції царський уряд замінив

виборчий закон набагато реакційнішим за попередній, внаслідок якого 80% населення

Російської імперії позбавлялося виборчих прав. Тому ІІІ і IV Думи за своїм складом мали

Відповідно такий же характер. У них хоч і були окремі депутати-українці, але громад вже не

Створювали і тому відстоювати загальноукраїнські справи вже не було кому.

Царизм переміг революцію. Розпуск ІІ Думи 3 червня 1907 р. і поява нового виборчого

Закону означали її поразку. Хоча найважливішим результатом революції стало те, що уряд

Змушений був ліквідувати напівкріпосницькі пережитки на селі, зокрема відмінив викупні

Платежі, які існували іще з часів реформи 1861 р. Позитивний вплив здійснила ця революція і

На розвиток українського руху. Значно розширилися його база, насамперед за рахунок

Інтелігенції. До того ж він прибрав якісно іншого характеру – виразно політичного. Адже

Вперше відкрито було визначено державницький статус України у загальноросійському

Масштабі.

Після поразки революції розпочалася реакція в Російській імперії. Вона звичайно не

Оминула і Наддніпрянщину. Царський уряд на чолі із П.Столипіним відверто проводив

Антиукраїнську політику. Шість губерній (Катеринославська, Полтавська, Таврійська,

Харківська, Чернігівська і Херсонська) перебували на протязі тривалого часу під посиленою

Охороною. У них заборонялися будь-які збори, наради, навіть невеликі зібрання на приватних

Квартирах. Активних учасників революційних виступів, відомих українських громадсько-

Політичних діячів масово арештовували, чинили свавільне судочинство, страчували,

Відправляли у заслання в Сибір. Дехто із них змушений був емігрувати.

Відчутного удару завдано українській мові, культурі. Фактично були відновлені старі

Дореволюційні порядки. Заборонено викладання українською мовою у тих школах, у яких в

Період революції її було самовільно запроваджено. Скасовано циркуляр міністра освіти від

Р., який дозволяв учителям “використовувати малоросійську мову для роз’яснення того,

Чого учні не розуміють”. Натомість з'явився новий циркуляр, що забороняв учителям

Розмовляти з учнями українською мовою навіть у позаурочний час за межами школи. А у

Школах заборонено співати українські пісні, виконувати національні мелодії і декламувати

Відповідні вірші. Влада переслідувала постановки українських п’єс. Дійшло до того, що

Театральні афіші не можна було друкувати українською мовою. З книжкових магазинів і

Бібліотек систематично вилучалися твори Т.Г.Шевченка та інших українських письменників.

Відновлено розпорядження царизму від 1876 р. про заборону ввезення із-за кордону

Українських книг. Проявом крайнього шовінізму російського самодержавства стала також

Заборона відзначення 100-літнього ювілею з дня народження геніального національного поета

Т.Г.Шевченка у 1914 р.

- 134 -

Царизм вчинив погром української преси, громадських, культурно-освітніх організацій і

Звичайно ж політичних партій. У 1910 р. побачив світ циркуляр тодішнього російського

Прем’єр-міністра П.Столипіна, у якому “інородцям” (до них належали українці та інші

Пригноблені народи) взагалі заборонялося створювати будь-які товариства, клуби, видавати

Газети рідною мовою. А державний Комітет у справах друку пішов іще далі, заборонивши

Вживати на сторінках періодичної преси чи будь-яких інших виданнях терміни “Україна”,

“український народ”. Таку політику П.Столипін виправдовував “історичною традицією

Боротьби уряду з національними особливостями колишньої України”.

Великодержавницький шовінізм самодержавства щодо українського народу підтримали

Такі крайньоправі загальноросійські партії, як чорносотенний “Союз руського народа”, а також