Українські землі у складі великого князівства литовського (друга пол 14 - перша пол 16 ст)

В 1230--1240 рр. князь Міндовґ об'єднав частину литовських та руських племен у державу -- Велике князівство Литовське. Формування великої за територією держави почалось саме за князя Міндовга. Він приєднав Чорну Русь над Німаном (Гродно, Слонім),Полоцьк, Вітебськ, ходив походами на Смоленськ,Чернігів.

За Ґедиміна (1316--1341) відбулося зміцнення територіальної єдності В.к.Л. (приєднались Мінськ, Орша,Берестя, Пінськ, Туров, відбувались спроби приєднатиКиївське князівство), утвердження спадковості князівської влади.

В 14 ст. до складу Великого князівства Литовського увійшли майже всі білоруські та українські землі. За Ґедиміна, Ольґерда та Кейстута почалося масове входження українських земель до Литовського князівства: Волинь, у 1357-1358 рр. -- Чернігово-Сіверщина, 1363 року - Поділля; у 1362 - 1363 років - Київщина; Брацлавщина та Переяславщина.

Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав Європи. Це був союз великої кількості земель, влада в яких знаходилася в руках місцевої знаті під верховенством великого князя.

З 1398 р. держава називалась Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське. Більшість населення князівства становили слов'яни, які населяли 9/10 його земель. Давня руська мова, культура, закони (Руська правда) та звичаї були панівними в князівстві. Тому до XIX ст. слово «Литва» було синоніном слова «Білорусь», литвином називали вихідця з білоруських земель.

До середини 14 ст. Велике князівство Литовське цілком сформувалось, як централізована держава, та значно розширило свою територію. Це розширення відбувалось, в основному, за рахунок входження до складу ВКЛ білоруських та українських князівств.

У 1381-1384 рр. - у Великому князівстві відбулась першалитовсько-руська громадянська війна.

1384 року герб "Погоня" став державним гербом Великого князівства Литовського.

Для зміцнення внутрішнього та зовнішньополітичного становища В.к.Л. у боротьбі з експансією Тевтонського ордену, посилення державної влади та централізації в 1385 р. князь Ягайло уклав Кревську унію з Польщею.

Проте невдоволення частини литовської, української та білоруської шляхти зближенням з Польщею призвели до початку другої громадянської війну у ВКЛ. В результаті війни Великим князем Литовським став - Вітовт. Він проводив політику «великого княжіння на всій Руській землі», розбудовує на півдні українських земель систему опорних укріплень (в Брацлаві, Черкасах, та ін. містах), ставить фортеці у південних степах (Дністровський лиман), здійснює у 1397-1398 рр. два переможних походи проти Золотої Орди. Під час князювання Вітовта значно поширилась українська територіальна колонізація на південь та схід, аж до Чорного моря. А з 1398 р. Литовська держава стала називатися Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське.

Однак, поразка литовсько-руських військ у битві на р. Ворсклі 1399 р. перекреслила мрії Вітовта про об'єднання в межах литовської державності всієї Русі. Після цієї поразки зупинилось становлення самостійної Литовсько-Руської держави, й Вітовт вимушений був йти на зближення з Польщею.

1401 року була підписана Віленсько-радомська унія. Це зближення створило умови для перемоги над Тевтонським орденом у Грюнвальдській битві(1410), приєднання Жемайтії та земель за Німаном до В.к. Л., водночас сприяючи привласненню українських земель польським панством, поширенню в Україні польського шляхетського права та фільварково-панщинної системи. Яґайлу не вдалося створити єдину державу, але унія визначила процес зближення В.к. Л. і Польщі й поступове зменшення ролі руських елементів у державі, що стало ще помітнішим із переходом у католицтво правлячої верхівки В. к. Л. (1387). У 1447 р. Кревська унія 1385 р. перетворилася на династичну -- через обрання великих литовських князів одночасно і польськими королями (до 1572 р. -- Ягеллони, нащадки Ягайла).

В 1432--1440 рр. у Великому князівстві Литовському, Руському та Жемайтійському відбувалась ще одна громадянська війна. Протягом 4 років (1432--1435) в межах ВКЛ фактично існувало дві держави - власне Литва і Велике князівство Руське. Перше очолював Сигізмунд, друге - Свидригайло, якого проголосили Великим князем Руським (Київським). Хоча осідком Свидригайла вважався Полоцьк.

Політичний та державний устрій В.к. Л. формувався у 15-16 ст. як станово-представницька монархія, влада в якій сконцентрувалася в руках литовської магнатсько-шляхетської верхівки. За Віленським привілеєм 1447 р. юридично оформлялися права «князів, панів, шляхти». На поч. 16 ст. князівська влада в різних юридичних актах закріпила та розширила майнові й особисті права шляхти, її судові імунітети, право на власний суд. Як вищий дорадчий орган складалася державна рада -- Пани-рада. Формувався сейм -- від надзвичайних з'їздів боярства-шляхти (перші з'їзди -- 1401, 1413, 1447 рр.) до постійно діючого органу. Відбувається посилення влади феодалів над селянством, оформлення їх особистої залежності, втрата прав на землю.