Передумови включення усрр до складу срср.

З утворенням у національних республіках радянської влади вона взяла курс на утворення єдиної соціалістичної держави. Такий курс був обумовле­ний рядом факторів. Об'єктивними були: існування єдиної транспортної сис­теми, традиційні економічні зв'язки між регіонами Росії, наявність золотого запасу Росії, слабкість національної валюти в республіках, програмною ме­тою яких була світова соціалістична революція, загроза з боку зовнішніх во­рогів.

Наприкінці грудня 1920 року між УCРР та РСФСР було підписано угоду про військовий та господарський союз. Договір було підписано В.І.Леніним та X.Раковським. Згідно з ним об'єднувались сім Наркоматів: військових і морських справ, зовнішньої торгівлі та фінансів, праці, шляхів, пошт та теле­графів. За угодою ці Наркомати входили до складу РНК РСФРР і мали в РНК УCРР своїх уповноважених.

Укладання цієї угоди означало фактичне узаконення „воєнно-політичного союзу” від 1919 року.

Аналогічні угоди було підписано між Російською федерацією та ін-шими республіками, внаслідок чого утворилась договірна федерація радянсь-ких республік. Таким чином, формально незалежні республіки фактично ввійшли до складу Російської федерації на правах автономій. У керівництві РКГТ (б) існували дві точки зору щодо принципів національно - державного будів­ництва: централізаторська (автономізації), яку поділяли Й.Сталін, Ф.Дзсржинський, С.Орджонікідзе, та федералістична (самостійності респуб-лік), яку обстоювали X.Раковський і Л.Каменев. В умовах гострого кон-флікту, що наростав між московським центром та більшовиками національ-них респуб­лік, у полеміку втрутився В.І.Ленін, який висунув план створення радянської спільності на засадах федерації, коли у федерацію об'єднувалися рівно­правні республіки, а цс підпорядковані РСФСР. Цей проект був схвале-ний представниками всіх республік.

Протягом грудня 1922 року відбулися з’їзди Рад України, Білорусії, Закавказзя, Російської федерації, які прийняли рішення про необхідність утворення федеративного рівноправного союзу націй. 29 грудня 1922 в Андріївському залі Кремлівського палацу відбулася конференція делегацій національних республік, яка затвердила проекти Декларацій про утворення СРСР і проект Союзного договору і прийняла рішення перенести ритуал їх підписання на ранок 30 грудня 1922 року Вранці відбулося підписання проектів документів членами повноважних делегацій. Перший з’їзд Рад розпочав роботу об 11 годині. Головним доповідачем на з’їзді був Й.Сталін. З’їзд утворив комісію для підготовки остаточного варіанта документів. З’їзд обрав ЦВК СРСР та президію ЦВК Союзу СРСР, а також чотири Голови Президії ЦВК союзу РСР, що мали головувати почергово на засіданнях: від РСФРР - М.Калініна, від УCРР - Г. Петровського, від УСРР - Черв'яков, від ЗСФРР - Нариманов. У січні 1923 року ЦВК СРСР утворив Конституційну комісію, яка мала підготувати проект Конституції СРСР. 31 січня 1924 року Другий з'їзд Рад остаточно затвердів текст першої Конституції СРСР, що складалася із декларації та Договору про утворення СРСР. Таким чином відбулося конституційне оформлення СРСР, про створення якого було оголошено у „звернені до народів та урядів світу" ЦВК СРСР від 13 липня 1923 року.

Статус УСРР у складі СРСР.

1.УCРР - союзна республіка у складі СРСР з обмеженим суверенітетом і формальним правом виходу зі складу СРСР.

2.Уряд України керує с/г, внутрішніми справами, правосуддям, освітою, соціальним забезпеченням, охороною здоров'я.

3.Союзний уряд вирішує питання міжнародних відносин, флоту, зовнішньої торгівлі, транспорту, засобів зв'язку.

4.Союзно-республіканські наркомати мали право вирішувати питання фінансів, продовольства, промисловості, робочої сили.

Обмеження суверенітету, викликало невдоволення серед народу.

Однак відкритих виступів не було до 1925 року. Це пояснюється двома причинами по – перше, вже в 1923 році розпочалась політика українізації, по друге, саме в складі СРСР Україна вперше з часів Гетьманщини територіальне визначилась, отримала чіткі кордони, державні органи влади.

Голод 1921-1923рр.

Запровадження непу збігалося в часі з великим лихом-голодом 1921 - 1923рр., який був зумовлений посухою, який охопив найважливіші регіони Росії і південні та степові райони України; зменшилися посівні площі; скоротилося сільськогосподарське виробництво внаслідок більшовицьких економічних експериментів. Уряд РСФРР не приховував факту голоду, намагався внутрішніми силами і, використовуючи міжнародну підтримку, подолати його. Однак допомога надходила лише голодуючим Поволжя, а Київщина та Полтавщина відправляли вагони з зерном у Росію, замість того, щоб допомагати своєму населенню, особливо Півдня України, де навесні 1922р. вимирали цілі села. В Україні голод торкнувся території сучасних Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Одеської, Миколаївської областей, Херсонської, а також півдня Харківської області. Епіцентром лиха стала Запорізька земля, де голодувало майже 100% населення, але на Херсонщині теж була велика кількість голодуючих.

Дослідники називають різні цифри голодуючих в Україні від 4 до 7 млн. чоловік. Голод підсилився епідемією холери, що взимку 1921 - 1922рр. поширився з Поволжя на Україну.

Крім того, величезна кількість хліба вивозилася в голодуюче Поволжя і промислові центри Росії, насамперед Москву і Петроград, а з 1922р.-і за кордон. Незважаючи на голод, зусилля більшовиків були спрямовані в першу чергу на недопущення послаблення правлячого режиму.

Проявами цього було наступне:

1. Замовчування факту голоду в Україні, при розголосі відомостей про голод у Росії. Під час голоду з України вивозилося продовольство і хліб як допомога голодуючим Поволжя. Тільки з другої половини 1922р. влада визнала наявність голоду в Україні і дозволила міжнародним організаціям направити в Україну допомогу;

2. Проведення хлібозаготівель у районах, охоплених голодом;

3. Ізоляція районів, охоплених голодом, від іншої частини України. Військові частини перекривали всі шляхи сполучення, що зв'язували північні губернії з південними, конфіскували продовольство в тих, хто прагнув провезти його на південь;

4. Використання голоду для посилення репресій проти духівництва, конфіскація цінностей із храмів і культових споруд.