Сутність, суб’єкти та основні інструменти грошового ринку, операції з ними. Національний банк України та державне казначейство України як суб’єкти грошовому ринку.

Семінарське заняття № 7

Тема заняття:

ПЛАН

 

1. Сутність, суб’єкти та основні інструменти грошового ринку, операції з ними. Національний банк України та Державне казначейство України як суб’єкти грошовому ринку.

2. Позики фізичним особам.

3. Іпотечний та інвестиційний кредити, як елементи розвитку економіки.

4. Особливості здійснення факторингових та лізингових послуг.

Позики фізичним особам.

Видача кредиту є економічно вигідною для банку, якщо вона має переваги перед відповідними альтернативними угодами. Кредити більшості банків становлять не менш як половину їх сукупних ак­тивів і приносять до двох третин доходу. За останні роки надання кредитних послуг стало більш ризиковим. Про це свідчать середні розміри списань за кредитами, які досягли в деяких розвинених краї­нах 2% від загальної суми наданих кредитів.

Банківський кредит — це кошти, які надаються банком згідно із законодавством у позику юридичній або фізичній особі на визначе­ний термін, для цільового використання та під процент. Надання кредитів є однією з основних економічних функцій банку, що здій­снюється ним з метою отримання прибутку та задоволення тимча­сових потреб у додаткових грошових коштах підприємницьких струк­тур, населення та державних організацій.

Основними принципами банківського кредитування є принципи строковості, цільового характеру, забезпеченості та платності.

Позики фізичним особам: споживчий кредит, позики громадянам на отримання освіти, користування платіжними картками.

Споживчі кредити є одним із видів банківських кредитів. Вони надаються виключно в національній валюті фізичним особам – громадянам України.

Споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

ЗАКОН УКРАЇНИ Про захист прав споживачів (ст.1) м.Київ, 12 травня 1991 року N 1023-XІІ (Введено згідно із Законом N 3161-ІV від 01.12.2005) (Стаття 11)

Споживчий кредит -це кредит, що надається споживачеві на придбання продукції для особистих потреб, які безпосередньо не пов'язані з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ Департамент нормативно-методологічного забезпечення банківського регулювання та нагляду Л И С Т Про розміщення Пам'ятки позичальника банку за споживчим кредитом (Пам'ятка, розд.1) 10.11.2008 N 40-511/4640-15577

Споживчий кредит надається безпосередньо домашнім господарствам. Його о б'єктами є товари тривалого користування (квартири, меблі, автомобілі і т.п.). Він виступає або у формі продажу товарів з відтермінуванням платежу, або у формі надання банківської позики на споживчі цілі. При цьому забирається досить високий процент.

Споживчий кредит супроводжують додаткові комісії і збори, які збільшують вартість кредиту і формують так звану приховану процентну ставку.

Часто конкретні умови кредитної угоди залежать не тільки від самого банка, але і від пари банк-продавець. Довгострокові відносини з банками-партнерами дозволяють реселерам впливати на формування кредитних пропозицій і короткострокових акцій в торгових мережах.

До споживчих кредитів належать також розстрочки. В цьому випадку частина процентного боргу погашається за рахунок скидки, яка надається торговою компанією.

При видачі кредиту на придбання товарів тривалого користування жодних звітів про цільове використання коштів позичальник банку не надає. Споживчий кредит надається тим громадянам, які мають постійне джерело доходів. Максимальний розмір позички на придбання товарів тривалого користування встановлюється в залежності від середньомісячної заробітної плати позичальника, але сума кредиту не повинна перевищувати розмір, встановлений правлінням банку. Строк користування кредитом визначається залежно від об'єкта кредитування, розміру позички, платоспроможності клієнта. Як правило, строк користування кредитом не перевищує двох років, а в окремих випадках - трьох. Щодо споживчого кредиту на витрати капітального характеру, то він потребує від населення надання банкам звітів про цільове використання одержаних коштів.

Короткострокові кредити надаються громадянам на строк до одного року на такі споживчі цілі: придбання товарів широкого вжитку і тривалого користування і транспортних засобів; нагальні потреби (лікування, навчання, весілля тощо).

Об’єктами довгострокового кредитування є: будівництво індивідуальних житлових будинків з надвірними будівлями, будинків в сільській місцевості, що не є основним житлом; купівлю індивідуальних житлових будинків з надвірними будівлями, квартир у житлових будинках, будинків в сільській місцевості, що не є основним житлом, гаражів; реконструкцію та капітальний ремонт купівлю індивідуальних житлових будинків з надвірними будівлями, квартир у житлових будинках, будинків в сільській місцевості, що не є основним житлом.

Термін користування довгостроковим кредитом одержаним на будівництво та купівлю житла, не повинен перевищувати 10 років, а за іншими видами кредитів - 5 років.

Кредити під заставу нових товарів не повинні перевищувати 60% їх оціночної вартості, старих товарів – 30%, цінних паперів, емітованих банком – 90%, житлових будинків та квартир – 60%, виробничих приміщень – 40%, товарів в обороті або переробленні та легкових автомобілів – 50%.

Погашення кредиту здійснюється у строки, передбачені кредитним договором щомісячно, рівними частками, починаючи з наступного місяця після його одержання, але не пізніше 30 днів з дня підписання кредитної угоди.

Довгостроковий кредит починають погашати після закінчення встановленого терміну його освоєння.

Позитивні аспекти:

· купівля в кредит рятує від можливості здорожчання товару в майбутньому;

· купівля в кредит рятує від можливості зникнення товару з полиць магазинів;

· купівля в кредит дозволяє купити на місці товар потрібної модифікації, за умови, що він є у наявності;

· купівля в кредит дозволяє купити товар в момент його найбільшої актуальності для покупців;

· купівля в кредит дозволяє сплатити товар меншими платежами протягом декількох місяців.

Негативні аспекти:

· процент по кредиту збільшує вартість товару.

· найбільш суттєвим недоліком у психологічному плані є те, що первинне задоволення від товару проходить досить швидко, а за нього ще довгий час належить виплачувати платежі по кредиту.

 

Кредити на здобуття освіти

Згідно Постанови КМУ від 16 червня 2003 р. N 916 затверджено «ПОРЯДОК надання пільгових державних кредитів для здобуття вищої освіти».

Цільовий пільговий державний кредит для здобуття вищої освіти за денною, вечірньою та заочною формою навчання у вищих навчальних закладах незалежно від форми власності (далі - кредит) можуть одержати молоді громадяни України віком до 28 років, які успішно склали вступні іспити або навчаються на будь-якому курсі вищого навчального закладу.

Кредит надається тільки один раз на навчання за однією і тією ж спеціальністю для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста, магістра у вищому навчальному закладі, що функціонує на території України.

Кошти на надання кредитів передбачаються:

у Державному бюджеті України - МОН (Міністерство освіти та науки) для оплати навчання у вищих навчальних закладах усіх форм власності, крім комунальної, а також крім тих, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим;

у бюджеті Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетах - відповідно Міністерству освіти Автономної Республіки Крим, управлінням освіти обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій для оплати навчання у вищих навчальних закладах, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим, а також у комунальній, державній та приватній власності.

Розмір кредиту визначається щороку до 1 квітня вищим навчальним закладом державної форми власності виходячи з вартості навчання (за винятком стипендії) відповідно до форми навчання і затверджується центральним органом виконавчої влади, у підпорядкуванні якого перебуває вищий навчальний заклад.

Приймальна комісія вищого навчального закладу за результатами складання вступних іспитів приймає щодо кожного одержувача кредиту рішення про зарахування абітурієнта до вищого навчального закладу з оплатою його навчання за рахунок кредиту. Зазначене рішення затверджується керівником вищого навчального закладу.

Вищі навчальні заклади у 10-денний строк після підписання наказу про зарахування подають інформацію про зарахування абітурієнтів з оплатою навчання за рахунок кредиту центральним органам виконавчої влади, у підпорядкуванні яких є вищі навчальні заклади.

Абітурієнти, які мають направлення, і які успішно склали вступні іспити, зараховуються до вищих навчальних закладів додатково до кількості одержувачів кредиту за рахунок коштів Державного бюджету України.

Приймальна комісія вищого навчального закладу повідомляє орган, який видав направлення на навчання за рахунок кредиту, про результати зарахування абітурієнтів цієї категорії та повертає направлення на навчання за рахунок кредиту абітурієнтів, які не склали вступних іспитів або яких не зараховано до вищих навчальних закладів, не пізніше 10 днів з моменту підписання наказу про зарахування.

Орган, який видав направлення на навчання за рахунок кредиту,має право надавати невикористані кредити студентам вищих навчальних закладів незалежно від курсу навчання.

Абітурієнти з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, інвалідів 1 та 2 групи, малозабезпечених і багатодітних сімей мають переваги за однакових результатів вступних іспитів серед абітурієнтів, які претендують на здобуття вищої освіти за рахунок кредиту.

При наданні направлення, враховуються такі критерії, як успішність, здібність до засвоєння знань, участь в олімпіадах, конкурсах тощо.

Кредит надається на підставі угоди між його одержувачем та керівником вищого навчального закладу.

У разі коли одержувач кредиту є неповнолітнім, зазначена угода укладається батьками або особами, які їх замінюють. По досягненні повноліття одержувач кредиту переукладає угоду з вищим навчальним закладом.

Відраховані з вищого навчального закладу студенти, які навчалися за рахунок кредиту, втрачають на нього право.

Вищий навчальний заклад повідомляє Міністерство освіти Автономної Республіки Крим, управління освіти обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій про відрахування студента і повертає невикористані кошти, перераховані на оплату його навчання.

У разі відрахування студента, який навчався за рахунок кредиту, вищий навчальний заклад у десятиденний строк оголошує конкурс на одержання кредиту серед студентів, які навчаються на платній основі. Рішення про надання такого кредиту приймається вченою радою вищого навчального закладу.

Студенти, які перебувають в академічній відпустці, мають право продовжити строк дії угоди про надання кредиту після повернення з академічної відпустки.

Сума кредиту повертається із сплатою 3 відсотків річних протягом 15 років починаючи з дванадцятого місяця після закінчення навчання у вищому навчальному закладі до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів з виплатою щороку однієї п'ятнадцятої частини загальної суми одержаного кредиту та відсотків за користування ним.

Відраховані з вищого навчального закладу одержувачі кредиту повертають кошти починаючи з третього місяця після відрахування.

Одержувач кредиту, який має одну дитину, звільняється від сплати відсотків за користування кредитом.

Одержувачу кредиту, який має двох дітей, за рахунок бюджетних коштів погашається 25 відсотків суми зобов'язань за кредитом, а тому, який має трьох і більше дітей, - 50 відсотків зазначеної суми.

У разі народження дитини під час повернення кредиту одержувач кредиту звільняється від сплати відсотків за користування кредитом з дати народження першої дитини; з дати народження другої дитини - за рахунок бюджетних коштів погашається 25 відсотків суми зобов'язань за кредитом, а з дати народження третьої дитини - 50 відсотків зазначеної суми.

Одержувач кредиту може повернути кредит раніше встановленого в угоді строку.

Кредит та відсотки за користування ним не повертаються у разі настання на момент виплати смерті одержувача кредиту або встановлення йому інвалідності 1 групи.

Одержувач кредиту, який після закінчення вищого навчального закладу пропрацював за фахом не менше ніж 5 років у державному або комунальному закладі чи установі у сільській місцевості, кредит та відсотки за користування ним не повертає, що підтверджується щороку на момент оплати довідкою з місця роботи.

Кредит надається на підставі угоди між його одержувачем та керівником вищого навчального закладу. Форма угоди затверджується МОНмолодьспортом.

Одержувач кредиту на навчання за рахунок Державного бюджету України повертає кредит та відсотки за користування ним через вищий навчальний заклад на рахунки МОНмолодьспорту, інших центральних органів виконавчої влади, у підпорядкуванні яких перебуває вищий навчальний заклад, з подальшим зарахуванням коштів до Державного бюджету України.

 

Одержувач кредиту на навчання з бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів повертає кредит та відсотки за користування ним через вищий навчальний заклад, що перебуває у власності Автономної Республіки Крим та у комунальній власності, на рахунки Міністерства освіти Автономної Республіки Крим, управлінь освіти обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з подальшим зарахуванням коштів до бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів.

Охочих отримати такий кредит дуже багато, а задовольняють такі заявки в кількості не більше 2-3 осіб на кожен вуз.

Для початку слід з'ясувати, чи бере участь обраний вами вуз в такому виді кредитування. Необхідну інформацію можна отримати або в самому вузі, або звернувшись до обласного (або Київської, Севастопольської міських адміністрацій) управління освіти. Там же можна отримати направлення для здобуття вищої освіти у вузі державної або комунальної форми власності за рахунок кредиту за спеціально затвердженою формою. Бланки таких напрямків відносяться до документів суворої звітності. При видачі напрямки повинні враховуватися успішність майбутнього абітурієнта, здатність до засвоєння знань, участь в олімпіадах, конкурсах (п. 12 Постанови). Зрозуміло, що для отримання пільгового кредиту на навчання необхідно і на вступних іспитах показати себе з кращого боку, адже, згідно з п. 10 Постанови, приймальна комісія вузу приймає рішення про зарахування абітурієнта з оплатою його навчання за рахунок кредиту за результатами складання вступних іспитів. Таке рішення затверджується керівником вузу.

Строк повернення кредиту продовжується на період:

строкової військової служби одержувача кредиту;

перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Інвестиційний кредит.

Банк може виступати учасником інвестиційного процесу за допомогою механізмів середньо- та довгострокового кредитування. Довгострокові кредити банку, як правило, є найпоширенішою формою такої участі. За допомогою довгострокового кредитування можливо впроваджувати прямі інвестиційні заходи, здійснювати витрати на придбання елементів основного капіталу. Джерелами ресурсів можуть виступати власні та залучені кошти банку, державні кошти.

Об'єктами довгострокового кредитування є: 1) будівництво нових підприємств; 2) реконструкція, технічне переозброєння та розширення підприємств; 3) організація випуску нової продукції; 4) придбання науково-технічної продукції, інтелектуальних цінностей та інших об'єктів власності; 5) здійснення екологічних заходів.

У процесі надання довгострокового кредиту потенційний позичальник, окрім стандартного пакета документів, подає за узгодженням з установою банку такі матеріали: 1) проектно-кошторисну документацію; 2) основні техніко-економічні показники проекту; 3) контракт на будівництво; 4) документи на право землекористування; 5) позитивне рішення екологічної експертизи.

На підставі поданих документів в установі банку проводиться комплексна оцінка кредитоспроможності позичальника. Спеціалісти банку вирішують проблему потреби у довгостроковому кредитуванні шляхом визначення повної вартості витрат на впровадження заходів за умови, що кредит є єдиним джерелом фінансування проекту, або ж встановлення різниці між вартістю цих витрат і власними коштами позичальника, якщо існують інші джерела фінансування проекту. Видача довгострокового кредиту може здійснюватися одночасно або поетапно (в міру виконання будівельно-монтажних робіт). Погоджуючись на видачу довгострокового кредиту на будівництво нових об'єктів, розширення діючих потужностей, їх реконструкцію або технічне переоснащення, банк вимагає від підприємства вкладення його власних коштів, як правило, в розмірі від 10 до 30% вартості проекту.

Кредитування витрат з будівництва, реконструкції або технічного переоснащення здійснюється відкриттям підприємству невідновлюваної кредитної лінії. Кредитування розпочинається лише після використання підприємством-позичальником власних коштів, передбачених на ці заходи.

Державне кредитування здійснюється шляхом надання бюджетних позик безпосередньо міністерствам, відомствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади для фінансування через банківські установи пускових об'єктів; раніше розпочатих новобудов виробничого призначення; технічного переозброєння і реконструкції діючих підприємств незалежно від форм власності. Бюджетні позики надаються на таких умовах:

· обсяги бюджетних кредитів на відповідний рік доводяться до міністерств, відомств, інших центральних органів державної влади, які фінансуються Міністерством економіки, після затвердження Державної програми економічного й соціального розвитку України;

· перелік будов і об'єктів виробничого призначення, які фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, визначає Міністерство економіки за погодженням з Міністерством фінансів і подає його на затвердження Кабінету Міністрів України у складі Державної програми економічного й соціального розвитку України на рік, що планується;

· терміни погашення бюджетних кредитів не перевищують 3-х років, а в окремих випадках – 5 років;

· погашення бюджетних кредитів починається через рік після закінчення будівництва, реконструкції або технічного переозброєння об'єкта кредитування і здійснюється щоквартально;

· погашення бюджетних кредитів, які використовуються на придбання обладнання, що не входить у систему будівель, починається у наступному за плановим році і здійснюється щоквартально протягом не більше, ніж 2-х років;

· за користування бюджетними позиками встановлюється відсоткова ставка, яка визначається Мінфіном України щорічно під час формування державного бюджету.

Організація роботи з обслуговування бюджетних кредитів, їх обліку і проведення розрахунків з позичальниками покладається на вповноважені комерційні банки України.

За користування бюджетним кредитом підприємства сплачують відсоток бюджету й банку в установлені терміни. Зокрема, кошти підприємств, які надходять у банк за користування бюджетною позикою, перераховуються в державний бюджет в обсязі 60%, а коли до позичальника застосовано штрафні санкції – 70% від загальної суми сплачених підприємством відсотків. Решта суми поступає в уповноважений банк для покриття витрат на обслуговування позики.

Оплата відсотків здійснюється за рахунок власних коштів підприємства. Контроль за цільовим і ефективним використанням бюджетних кредитів покладається безпосередньо на банки, що фінансують позичальника.

 

Позики під боргові зобов’язання виробничих компаній здійснюються в основному під випуск підприємствами облігацій і векселів, а також кредитування під заставу векселів та облігацій. Час від часу у підприємств для реалізації конкретних проектів або цілей виникає потреба в мобілізації додаткових коштів. Наприклад, підприємство бажає встановити нову технологічну лінію, яка допоможе йому випускати більш якісну продукцію і тому виникає потреба в додаткових коштах.

Якщо підприємству, товариству для певної мети необхідні кошти, то вони приймають рішення про випуск облігацій, тобто випуск грошових документів, які б підтверджували наявність боргових відносин між ними та тими, хто їх придбав. У наслідок такого випуску одержують необхідні тимчасово вільні кошти, що належать фізичним та/або юридичним особам, які виступають в ролі інвесторів. У такому разі підприємство є емітентом облігацій, який пропонує громадянам та іншим підприємства, організаціям, товариствам тощо надати йому певну суму грошей як позику для того, щоб він міг використати одержані кошти з конкретною метою. Законодавство України вимагає, щоб емітенти в обов’язковому порядку повідомляли при випусках облігацій про те, на які конкретні цілі будуть використані позикові кошти.

Практично випуск облігацій являє собою внесення пропозицій емітента щодо надання йому грошової позики на визначений період часу, під конкретну ціль або проект і на певних умовах, а також щодо встановлення позикових відносин між емітентом та інвестором.

Внесення грошей позикодавцем робить його власником облігацій та спричинює до виникнення в емітента низки зобов’язань по відношенню до власника:

1. Емітент зобов’язується повернути власнику облігації одержані в нього кошти за номінальною вартістю облігацій;

2. Він зобов’язується виконати цей обов’язок у конкретний строк (на який випущена облігація);

3. Як правило, обов’язковою умовою випуску облігацій є зобов’язання емітента сплатити власнику плату за користування його грошима.

Відсутність у клієнта банку достатніх ресурсів для розрахунків з постачальниками і в зв’язку з цим виникнення тимчасової нестачі оборотних коштів може бути покрито отриманням вексельного кредиту, завдяки якому здійснюється кредитування при відсутності грошових коштів, отримується прибуток, залучаються нові клієнти.

До вексельних кредитів комерційних банків належать операції з урахування та переврахування векселів, а також надання позик під забезпечення векселями.

Операція врахування (дисконту) векселів полягає у купівлі бан­ком векселя за іменним індосаментом у векселедержателя до на­стання строку платежу. При цьому банк стає повноправним власником векселя з усіма правами й обов'язками згідно з вексельним правом, а векселедержатель отримує суму векселя, зменшену на величину банківської процентної ставки, яка ще називається дис­контом, а також накладних витрат на здійснення операції. Цей кредит називається обліковим кредитом. Його особливістю є те, що повернення кредиту здійснює не позичальник, а зобов'язана за векселем особа.

Векселі, що перебувають у портфелі комерційного банку, є надійною і ліквідною статтею його активу. Це дає змогу направ­ляти на формування даних активів найбільш схильні до несподі­ваного вилучення зобов'язання банку, наприклад кошти на пото­чних рахунках клієнтів, і використовувати вексельний портфель як «вторинні резерви». У разі потреби у ліквідності банк може рефінансуватись в інших комерційних банках, а також у централь­ному банку у формі переврахування векселів, іншими словами — врахування уже врахованих банком векселів.

З метою здійснення вексельного кредитування комерційні ба­нки можуть не лише викупати векселі до настання строку їх по­гашення, а й приймати їх у вигляді забезпечення наданих позик.

 

Постанова Правління НБУ „Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України” 16.12.2002

З метою здійснення вексельного кредитування комерційні банки можуть не лише викуповувати векселі до настання строку їх погашення (обліковий кредит), а й приймати їх у вигляді забезпечення наданих позичок. При кредитуванні під заставу векселів позичальник не переуступає вексель банку (на відміну від облікового кредиту), а лише віддає його під заставу на певний строк, зберігаючи всі права векселедержателя. Ще одна відмінність між цими формами вексельного кредиту полягає в тому, що якщо при обліковому кредиті позичальник і той, хто повертає кошти, є різними особами, то при кредитуванні під заставу векселів погашення позички здійснюється самим позичальником. Особливістю цього виду кредитування є також порядок надання, зберігання та реалізації застави.

Кредити під заставу векселів можуть надаватися у вигляді:

− строкових кредитів, тобто позичок, дата погашення яких зафіксована за домовленістю з позичальником;

− кредитів до запитання, коли строк погашення не вказується або встановлюється термін до настання строку погашення векселів із застави.

Строкові позички під заставу векселів, як правило, є разовими. При здійсненні такої операції банк аналізує юридичну та економічну надійність векселя і в разі позитивного висновку з позичальником укладається кредитний договір і договір застави векселів. Строк погашення кредиту визначається, виходячи зі строку погашення векселів (строк погашення векселів повинен бути принаймні на 15 днів більше, ніж строк погашення кредиту). Сума можливого кредиту коливається від 60 до 90 % від суми векселів, які приймаються під заставу. Кредитна заборгованість при цьому обліковується на простому кредитному рахунку.

Кредити до запитання під заставу векселів видаються у разі, якщо позичальник має постійну потребу в обігових коштах. Облік такої кредитної заборгованості здійснюється на спеціальному позичковому рахунку, який є аналогом контокоренту.

Для отримання кредиту під заставу векселів зі спеціального позичкового рахунку клієнт подає в банк стандартний пакет документів, а також векселі, призначені для передачі в заставу, разом з реєстром цих векселів (щонайменше у двох примірниках). Банк проводить експертизу юридичної та економічної надійності векселів, викреслює з реєстру та повертає клієнту векселі, які не задовольняють вимоги банку, а по благонадійних векселях вираховується ліміт кредитування. Після цього між банком та клієнтом укладається кредитна угода, в якій міститься ряд обов'язкових для позичальника умов:

1) ліміт кредиту;

2) граничне співвідношення між вартістю забезпечення та можливою сумою кредиту;

3) розмір відсотків за кредит і комісії на користь банку;

4) право банку підвищувати на свій розсуд, але з попередженням клієнта, розмір відсотків і комісії;

5) право банку закрити рахунок і в будь-який час вимагати повного або часткового погашення заборгованості або надання додаткового забезпечення тощо.

Векселі, які використовуються як застава, передаються на зберігання банку.

Погашення кредиту під заставу векселів може здійснюватись шляхом перерахування коштів за розпорядженням позичальника з його поточного рахунку (після цього йому повертаються векселі) або зарахуванням безпосередньо на спеціальний позичковий рахунок платежів, які надійшли від векселедавців за векселями, що були передані в заставу.

Семінарське заняття № 7

Тема заняття:

ПЛАН

 

1. Сутність, суб’єкти та основні інструменти грошового ринку, операції з ними. Національний банк України та Державне казначейство України як суб’єкти грошовому ринку.

2. Позики фізичним особам.

3. Іпотечний та інвестиційний кредити, як елементи розвитку економіки.

4. Особливості здійснення факторингових та лізингових послуг.

Сутність, суб’єкти та основні інструменти грошового ринку, операції з ними. Національний банк України та Державне казначейство України як суб’єкти грошовому ринку.

 

Грошовий ринок — це система економічних та правових відносин між господарюючими суб’єктами, населенням та державою з приводу надання на певних умовах у позику короткостроковий капітал. Це частина кредитного ринку, де здійснюються переважно короткострокові (від одного дня до одного року) депозитно-позикові операції, що обслуговують в основному рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і приватних осіб (населення).

Фінансові активи, що обертаються на ринку грошей мають високу ліквідність; наймен­ший рівень фінансового ризику; система ціноутворення на цьому ринку є відносно простою. Фактично грошовий ринок може бути представлений ринком готівки і ринком короткострокових боргових зобов'язань.

Найбільші в світі ринки грошей: Нью-Йоркський, Лондонський, Токійський, Паризький.

Основні суб'єкти грошового ринку:

• комерційні банки;

• населення; держава

• суб’єкти господарювання;

• фінансово-кредитні інститути (ломбарди, благодійні фонди, позичково-заощаджувальні асоціації, кредитні спілки, факторингові компанії). Вони мобілізують і перерозподіляють грошові кошти підприємств, банків, установ, населення.

Таким чином, в операціях купівлі-продажу грошей беруть участь фірми, домогосподарства, структури державного уп­равління, фінансові посередники. Джерелом ресурсів є кошти, залучені банківською системою.

Об’єктом грошового ринку є гроші, які продаються і купу­ються на ньому. Таким об'єктом можуть стати тільки тимчасово чи постійно вільні грошові кошти, власники яких пропонують їх на ринку задля одержання додаткового доходу. Продаж грошей виступає переважно у формі кредитування. Продавець – у ролі кредитора, покупець – у ролі позичальника.

Основними фінансовими послугами на грошовому ринку є:

1. прийняття банками вкладів (депозитів) від фізичних та юридичних осіб;

2. відкриття та ведення банками поточних рахунків клієнтів, переказ грошей з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів;

3. операції з валютними цінностями;

4. зберігання грошових коштів, цінностей, цінних паперів та довірче управління ними;

5. випуск, купівля, продаж, обслуговування чеків, векселів, інших оборотних платіжних інструментів;

6. випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з їх використанням.

Грошовий ринок поєднує три головні складові: обліковий, міжбанківський і валютний. Обліковий ринок – частина грошового ринку, де ко­роткострокові грошові ресурси перерозподіляються між кредитними інститутами шляхом купівлі-продажу векселів і цінних паперів з термінами погашення, як правило, до одного року. Міжбанківський ринок – частина грошового рин­ку, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються і розміщуються банками між со­бою у формі міжбанківських депозитів та кредитів на короткі терміни.

Основними функціями грошового ринку є:

1) об'єднання дрібних заощаджень населення, держави, приватного бізнесу, закордонних інвесторів і створення потужних грошових фондів;

2) трансформація цих коштів у короткостроковий позиковий капітал, який є зовнішнім джерелом фінансування фірм;

3) спрямування частини коштів на міжбанківський ринок, що забезпечує стійкість кредитної системи, а також про­цес розширеного відтворення через видачу позик за участю фінансових посередників за схемами: Центральний банк → комерційний банк; комерційний банк → комерційний банк; комерційний банк → підприємство, населення;

4) надання позик державним органам для вирішення невідкладних завдань, покриття дефіциту бюджету.