Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Предмет права соціального забезпечення
Основним критерієм розмежування галузей права служить предмет правового регулювання. Предметом будь-якої самостійної галузі права, зазвичай, прийнято називати коло однорідних суспільних відносин, які можуть піддаватись правовому регулюванню нормами лише цієї галузі права. Щоб визначити які суспільні відносини є предметом галузі права соціального забезпечення, насамперед необхідно з'ясувати: що таке соціальне забезпечення, його ціль та джерела фінансування, обсяг видів соціального забезпечення та коло осіб, що підлягають такому забезпеченню. Під соціальним забезпеченням розуміється безоплатне (бе-зеквівалентне) або на пільгових умовах матеріальне забезпечення і обслуговування громадян, що цього потребують, у випадках, передбачених законодавством за рахунок соціального страхування та виплат із державного та місцевих бюджетів. Із входженням України в ринкові відносини змінюється характер і зміст соціального забезпечення, але його мега лишається незмінною - це забезпечення гідного прожиття непрацездатних громадян шляхом надання багатоманітних видів соціального забезпечення. До питання щодо обсягу видів соціального забезпечення та кола осіб, що підлягають такому забезпеченню, вчені підходять по різному. Одні включають до соціального забезпечення всі соціально - економічні заходи, спрямовані на відшкодування втраченого заробітку та безеквівалентне забезпечення тих потреб громадян, котрі задовольняються з державних і громадських джерел поза прямим зв'язком із результатом їхньої трудової діяльності. Інші вчені вважають, що до обсягу поняття соціального забезпечення повинні бути включені лише ті соціально-економічні заходи, що пов'язані з забезпеченням непрацездатних, хворих та сімей, що мають дітей. Треті вважають, що до предмета права соціального забезпечення повинні відноситись лише ті суспільні відносини, які безпосередньо пов'язані з соціальним страхуванням працівників. Але слід мати на увазі, що чинним законодавством України передбачені певні види соціального забезпечення, які надаються органами соціального захисту населення громадянам незалежно від їхнього стану працездатності, сімейного стану, а також незалежно від того, чи були вони застраховані. Наприклад, разові допомоги в зв'язку з народженням дитини, на поховання, державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям тощо. Відносини, що виникають з приводу надання таких видів соціального забезпечення, хоча вони займають порівняно незначну частину в системі соціального забезпечення, на нашу думку, також є предметом права соціального забезпечення.
На думку І.М. Сироти до кола суспільних відносин, що є предметом права соціального забезпечення, повинні входити такі компоненти: загальні поняття соціального забезпечення, коло осіб, які підлягають такому забезпеченню, обсяг видів соціального забезпечення, рівень забезпечення, джерела фінансування, відносини, пов'язані з обов'язками держави та роботодавців з утримання та соціального обслуговування певного контингенту непрацездатних громадян та інші. Слід відзначити, що поняття «непрацездатні громадяни» за правом соціального забезпечення в певній мірі носить умовний характер, має своє специфічне значення і за своїм змістом відрізняється від поняття «непрацездатні громадяни» за трудовим правом. Так за трудовим правом працездатною вважається особа, яка досягла встановленого законом віку, з якого вона має право укладати трудовий договір і за станом здоров'я може виконувати конкретну роботу (трудову функцію), визначену трудовим договором. Такою особою може бути навіть інвалід 1-ої групи. За правом соціального забезпечення особа вважається непрацездатною лише за певних умов, визначених законодавством для цієї категорії громадян. Обставинами, за яких особа вважається непрацездатною, наприклад, може бути наявність хвороби, що підтверджена відповідним медичним закладом в установленому порядку чи встановлення спеціальним державним органом - медико-соціально експертною комісією (МСЕК) однієї з трьох груп інвалідності. Тобто в цьому випадку непрацездатність залежить від стану здоров'я особи. В окремих випадках особа визнається непрацездатною незалежно від стану здоров'я, а залежно від віку. Так вважаються непрацездатними громадяни похилого віку (чоловіки після досягнення 60, а жінки - 55 років), незважаючи, що вони за станом здоров'я ще можуть виконувати ту чи іншу роботу. А у випадку надання такого виду соціального забезпечення як пенсія в разі втрати годувальника непрацездатними вважаються діти, брати, сестри й онуки померлого, які не досягли 18 років.
Особа може вважатися непрацездатною І за інших обставин, незалежно від віку чи стану здоров'я. Наприклад, в зв'язку з доглядом за хворою малолітньою дитиною чи іншими членами сім'ї, якщо ті за висновком лікаря потребують стороннього догляду. Непрацездатність може бути повною, частковою чи тимчасовою. У випадку призначення пенсії за вислугу років особа, що пропрацювала установлений законом термін у певній галузі, на певній роботі, посаді чи за певною професією, визначених законодавством, вважається такою, що втратила професійну працездатність. Отже предметом права соціального забезпечення є суспільні відносини, які виникають між громадянином чи сім'єю і державними органами, що здійснюють соціальне забезпечення з приводу безоплатного (безеквівалентного) або на пільгових умовах матеріального забезпечення і обслуговування за рахунок соціального страхування та виплат з державного та місцевих бюджетів грома дян в старості, у випадку хвороби, повної, часткової або професійної втрати працездатності, в разі втрати годувальника, а також надання допомоги малозабезпеченим сім'ям, сім'ям, що мають дітей та в інших випадках, передбачених законодавством, що потребують надання соціальної допомоги. Основу предмета права соціального забезпечення складають пенсійні правовідносини, тобто які виникають з приводу призначення, нарахування та виплати державних пенсій. До пенсійних відносин наближені й тісно з ними пов'язані відносини зі здійснення соціального страхування працюючих громадян на випадок тимчасової втрати працездатності, так як трудові пенсії і допомоги по тимчасовій втраті працездатності пов'язуються з трудовим (страховим) стажем. Предметом правового регулювання права соціального забезпечення є також відносини зі здійснення різноманітних соціальних виплат та з соціального обслуговування громадян похилого віку, непрацездатних, ветеранів війни і праці, ветеранів військової служби та органів внутрішніх справ. Серед суспільних відносин в області соціального забезпечення значні за обсягом та за змістом відносини, що виникають в зв'язку з соціальним обслуговуванням непрацездатних. Сфера соціального обслуговування охоплює широке коло суспільних відносин. В соціальне обслуговування включається як платні, але на пільгових умовах, так і безплатні види послуг, що надаються громадянам за рахунок соціальних фондів. Вони надаються органами соціального забезпечення безпосередньо та через загальну сферу обслуговування населення (комунальне, медичне, побутове обслуговування, послуги по працевлаштуванню інвалідів, утриманню, навчанню та вихованню дітей-інвалідів тощо). Крім названих відносин, до предмету права соціального забезпечення належать відносини з приводу встановлення юридичних фактів і процесуальні відносини, які не входять до предмету процесуального права, з вирішення спорів з питань соціального забезпечення.
З правом соціального забезпечення споріднені відносини, що виникають між органами соціального забезпечення та суб'єктами господарської діяльності (страхувальниками) з приводу формування Пенсійного фонду, Фондів соціального страхування тощо, відносини з приводу використання коштів цих фондів та відносини, що виникають між різними органами, що здійснюють соціальне забезпечення, і між ними та іншими установами і організаціями з приводу організації соціального захисту населення. Але ці відносини не є предметом права соціального забезпечення, оскільки регулюються нормами інших галузей права (адміністративного, фінансового тощо). Метод правового регулювання Право є регулятором суспільних відносин. Але таке регулювання здійснюється в певному порядку в рамках закону шляхом встановлення правил поведінки учасників суспільних відносин - громадян і організацій з наданням їм певних прав і покладенням на них відповідних обов'язків. І тому другим критерієм диференціації галузей права, який має допоміжне значення є метод правового регулювання суспільних відносин. На відміну від предмета галузі права, який окреслює коло суспільних відносин, метод дозволяє повніше охарактеризувати природу цих відносин, виявити їхні відмінні юридичні ознаки і цим точніше визначити межі правового регулювання. Метод визначається як сукупність способів юридичного впливу з боку держави на суспільні відносини, на поведінку людей, як учасників цих відносин з метою забезпечення їх поведінки відповідно до норм права. Згідно загальної теорії права метод правового регулювання будь-якої галузі права характеризується такими ознаками, як юридичний факт, правосуб'єктність і санкція. Юридичний факт - визначені нормами права певні життєві обставини (дії, події), які є підставою виникнення, зміни чи припинення правовідносин. Правосуб'єктність - юридичне становище учасників цих відносин, порядок формування їх прав і обов'язків. Санкція - спосіб охорони прав і забезпечення виконання обов'язків. Ці ознаки в кожній галузі права мають свою галузеву специфіку. У сфері соціального забезпечення правовідносини виникають на підставі не поодинокого юридичного факту, а певного, визначеного нормами цієї галузі права послідовно здійснюваного комплексу юридичних фактів. У літературі називають його юридичним фактичним складом. За відсутністю такого складу юридичні наслідки не настають. Так, наприклад, для одержання такого виду соціального забезпечення як пенсія за віком недостатньо лише досягти встановленого законом пенсійного віку. Крім цього, необхідно мати певний трудовий (страховий) стаж, а також необхідно звернутися з відповідною заявою до органу з соціального забезпечення (районного (міського) відділу Пенсійного фонду), який повинен прийняти рішення про призначення такої пенсії.
Роль окремих юридичних фактів також неоднакова. Навіть один і той самий юридичний факт для одних правовідносин у сфері соціального забезпечення може бути основною підставою для їх виникнення, для других - їх зміни, для третіх - їх припинення. Наприклад, смерть пенсіонера є підставою припинення виплати пенсії і водночас основною підставою для надання допомоги на поховання та для переоформлення, наприклад, пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника. Основною рисою галузевого методу правового регулювання є загальне юридичне становище суб'єктів, їх правовий статус. Суб'єктами правовідносин з соціального забезпечення виступають: громадянин чи сім'я, з одного боку, і державний орган з соціального забезпечення - з другого. Громадянин, як учасник правовідносин з соціального забезпечення, наділяється не лише галузевою правоздатністю, а й правом вимагати надання йому конкретного виду соціального забезпечення, а державний орган з соціального забезпечення зобов'язаний надати його за умов і в порядку, встановлених законом. Відповідно до загального правила державні органи, які призначають різні види соціального забезпечення, лише застосовують норми права, але самі їх не встановлюють. Тобто всі права і обов'язки суб'єктів правовідносин встановлені законом і не можуть змінюватись за угодою сторін, як, наприклад, у цивільному чи трудовому праві. Але суб'єкти мають рівні права в реалізації наданих їм прав та обов'язків, оскільки між ними не встановлюються взаємостосунки влади та підпорядкування, як, наприклад, в адміністративному праві. Обидві сторони зобов'язані виконувати вказівку закону. І рівність сторін проявляється тут у виконанні ними волі законодавчої влади. Право соціального забезпечення з метою охорони прав і забезпечення виконання обов'язків суб'єктами правовідносин передбачає лише правообмежуючі санкції, які полягають у зменшенні обсягу правомочностей в одержанні соціальних виплат або послуг. Наприклад, припинення виплат пенсій і допомог, надання послуг або утримання пенсії чи допомоги, зайво виплачених внаслідок зловживань, позбавлення права на допомогу по тимчасовій втраті працездатності у випадку порушення режиму, встановленого лікарем тощо. Оскаржити рішення державного органу або посадової особи в разі виникнення спорів про надання пенсій, допомог чи соціальних послуг можливо як в адміністративному, так і в судовому порядку.
Будь-який галузевий метод правового регулювання суспільних відносин характеризується не однією певною ознакою, а завжди являє собою властивий тільки даній галузі комплекс засобів і способів впливу на суспільні відносини. Зазвичай основними є імперативний та диспозитивний способи регулювання. Імперативному способові правового регулювання властивий метод влади і підпорядкування. Він притаманний, наприклад, адміністративному праву. Диспозитивному - метод юридичної рівності. Найяскравіше він виражений у цивільному праві. Галузевий метод нормативного регулювання соціального забезпечення являє собою певну комбінацію імперативного та диспозитивного способів регулювання. Диспозитивний спосіб регулювання знаходить своє вираження в тому, що правомочний суб'єкт, тобто, громадянин чи сім'я мають право звертатися за тим чи іншим видом соціального забезпечення, а державний орган з соціального забезпечення зобов'язаний надати таке забезпечення відповідно до чинного законодавства. Тобто, державний орган з соціального забезпечення підпорядкований припису закону. Разом з тим він має право вимагати від громадянина подання відповідних документів, необхідних для призначення того чи іншого виду соціального забезпечення, оскільки в разі ненадання громадянином таких документів йому не може бути призначений цей вид соціального забезпечення. В цьому проявляються елементи імперативного способу. Метод права соціального забезпечення використовує обидва ці способи разом з застосуванням таких прийомів, як дозвіл, припис, заборона. Дозвіл застосовується для регулювання поведінки фізичних осіб. Це означає, що громадянам надається можливість на свій розсуд претендувати на той чи інший вид соціального забезпечення на умовах і в порядку, визначених законом. Припис - це обов'язок громадянина чи органу соціального захисту вчиняти певні дії, передбачені законом. Він застосовується для регулювання поведінки як державних органів, які зобов'язані в разі звернення громадянина за тим чи іншим видом соціального забезпечення за наявності законних підстав надати таке забезпечення у відповідності до закону, так і до громадян, які зобов'язані подати у визначений термін документи, що містять достовірні відомості, чи виконати певні дії, наприклад, пройти огляд МСЕК, для своєчасного призначення державним органом того чи іншого виду соціального забезпечення. Заборона - це покладення на суб'єктів соціально-забезпечувальних правовідносин обов'язку утримуватись від конкретних дій. Цей прийом правового регулювання у праві соціального забезпечення застосовується нечасто і закріплюється у нормі права як прямо, наприклад, при розподілі коштів Пенсійного фонду чи фондів соціального страхування заборонено використовувати ці кошти не за прямим призначенням, так і опосередковано, наприклад заборона підприємствам і організаціям видавати недостовірні документи. Специфіка методу права соціального забезпечення обумовлена також аліментарним характером зобов'язань в деяких правовідносинах. Соціальною аліментарністю називають спосіб надання державою всіх видів соціального забезпечення і обслуговування на справедливій основі безоплатно або на пільгових умовах, безеквіва-лентно з урахуванням певного зв'язку з працею чи іншою суспільно-корисною діяльністю, але не в порядку відповідних дій за нову зустрічну працю, без застосування договірних засад, в обсязі нормального рівня прожиття із спеціальних фондів соціального забезпечення (Пенсійного фонду, фондів соціального страхування, а в окремих випадках з Державного та місцевих бюджетів).
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; просмотров: 251; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.117.196.184 (0.015 с.) |