Матриця компетентності експертів

Індивідуальні оцінки компетентності	Експерти
ki				...	n
k 1
k 2
...
kn

 

— обробка результатів опитування, яка полягає у визначенні середніх показників імовірності втрат певних рівнів. Вони можуть розраховуватися як середньозважена величина за коефіцієнтами компетентності згідно з формулою:

, (7.13)

де — середньозважена величина ймовірності втрат і -го рівня;

— значення ймовірності втрат j -го рівня, що визначив і -й експерт.

Завдяки даному методу група експертів відокремлює складові комплексу ризиків, що піддаються управлінню, та робить виснов­ки про ймовірність виникнення ризиків та ступінь їх впливу на діяльність фірми.

Експертні методи засновані на опитуваннях кваліфікованих спеціалістів (штатні фахівці підприємства та запрошені) і подальшій математичній обробці результатів опитування. Експерти дають баль­ні оцінки щодо ймовірності виникнення того або іншого виду ризику, а також ступеня його впливу на діяльність підприємства. Головна умова досконалої експертної оцінки — недопущення впливу експертів один на одного (так звана дельфійська процедура).

Експертні методи широко застосовуються для визначення рівня ймовірності виникнення інфляційного, інвестиційного, валютного ризиків. Використовуючи даний метод, слід мати на увазі, що: правильність експертних оцінок (за результатами аналізу) набагато нижча від 50 %; найсуттєвіша причина неточності експертних оцінок полягає у системному характері явищ, які відбуваються у світі; метод експертної оцінки спрацьовує тільки на стадіях еволюції системи.

Існує кілька загальновідомих і найбільш застосовуваних методик оцінки ступеня ризику на підставі використання методу експертних оцінок. Методика Швейцарської банківської корпорації включає чотири етапи: визначення основних напрямів аналізу; збір вихідних даних, їх попереднє групування та опрацювання; процес безпосереднього прогнозування й визначення ступеня ризику за окремими аналізованими елементами (напрямами підприємницької діяльності); визначення сукупного ступеня ризику.

 

За даною методикою оцінюється чинники впливу на підприємницьку діяльність, схематично представлені на рис. 7.6. Оцінювання проводиться за десятибальною шкалою: 1—3 бали — низький ризик; 4—6 балів — помірний ризик; 7—9 балів — високий ризик; 10 балів — надвисокий ризик. Оцінювання параметрів здійснюється також і для бази порівняння (наприклад, економіки власної країни), після чого виконується процедура порівняння. На підставі даної методики можна судити про фінансову стійкість економіки, а отже і про рівень ділової активності суб’єктів господарювання. Перевагами даної методики є можливість вибору оптимального варіанту розвитку зовнішньоекономіч­ної діяльності за наявності альтернативних варіантів та гнучкість, що забезпечується можливістю коригування результатів початкового аналізу.

Інша широковідома методика для визначення ступеня ризику в цілому по економіці країни розроблена фірмою BERI (Німеччина). На підставі опитування 100 незалежних експертів розраховується спеціальний індекс, який дає змогу оцінити ступінь ризику економіки. Опитування за цією методикою включає 15 питань, кожне з яких має максимальну питому вагу (табл. 7.18). Відповідям на поставлені запитання передує всебічний, глибокий аналіз порушених тем. Після проведення розрахунку складеного індексу BERI та порівняння його показань в іншій країні (країнах) доходять висновку, економіка якої з них має найвище значення індексу, тобто є більш стабільною, а отже, і менш ризикованою.

Таблиця 7.18

Оцінні критерії індексу BERI

№ з/п	Оціночні критерії	Максимальна питома вага, %
	Політична стабільність
	Відношення до іноземних інвестицій
	Ступінь націоналізації
	Можливість і ступінь девальвації внутрішньої валюти
	Стан платіжного балансу
	Ступінь розвитку бюрократії
	Темп економічного росту
	Конвертованість валюти

Закінчення табл. 7.18

№ з/п	Оціночні критерії	Максимальна питома вага, %
	Якість виконання договорів
	Рівень витрат на заробітну плату й продуктивність праці
	Можливість користуватися послугами внутрішніх і зовнішніх експертів
	Ефективність організації комунікації
	Взаємовідносини між господарськими суб’єктами господарювання та державою, зв’язок із громадськістю
	Умови отримання короткострокових кредитів
	Умови отримання довгострокових кредитів

 

Слід зазначити, що специфічна особливість вищеописаних методик полягає у визначенні ступеня ризику для економіки всієї країни без урахування специфіки різноманітних напрямів підприємницької діяльності. Спеціальні методики експертної оцінки ступеня ризику конкретного напряму діяльності підприємства повинні розроблятися як з огляду на ступінь ризику в даній економіці (основою для цього можуть служити методики Швейцарської банківської корпорації та BERI), так і з урахуванням специфічних особливостей даного суб’єкта господарювання, тимча­сового простору, охоплюваного аналізом.

Аналітико-розрахунковий метод пропонується використовувати в разі управління ризиком за нестабільності умов функціонуван­ня підприємства. Для кількісної оцінки рівня ризику аналітичним методом використовується ряд показників: аналіз чутливості, точка беззбитковості, перевірка стійкості. Алгоритм визначення ступеня ризику за аналітико-розрахунковим методом включає такі етапи:

1. Підготовка до аналітичного опрацювання інформації, що містить:

· визначення ключового параметра, відносно якого здійснюється оцінка конкретного напряму підприємницької діяльності (наприклад, обсяг продажів, рентабельність тощо);

· відбір чинників, що впливають на діяльність фірми, а отже, і на ключовий параметр (наприклад, рівень інфляції);

· розрахунок значень ключового параметра на всіх етапах виробничого процесу (НДДКР, впровадження у виробництво, повне виробництво, відмирання даного напряму діяльності).

2. Побудова діаграм залежності обраних результуючих показників від величини вхідних параметрів; їх зіставлення та виділення основних показників, які найбільшою мірою впливають на даний вид (або групу видів) підприємницької діяльності.

3. Визначення критичних значень ключових параметрів (наприклад, розрахунок критичної точки виробництва).

4. Аналіз, на підставі здобутих критичних значень ключових параметрів і чинників, можливих шляхів підвищення ефективнос­ті й стабільності роботи підприємства, зниження ступеня ризику.

Даний метод широко використовується для оцінювання ризику неплатоспроможності фірми, ризику втрати фінансової стійкості.

Статистичний, експертний, розрахунково-аналітичний методи є прикладними способами побудови кривих імовірностей виникнення втрат. Статистичний метод передбачає вивчення статистики втрат, що мали місце в аналогічних видах підприємницької діяльності, встановлення частоти появи визначених рівнів утрат. Використовуючи експертний спосіб, експерти повинні надати власні оцінки ймовірностей виникнення визначених рівнів утрат, за якими можливо знайти середні значення експертних оцінок та з їх допомогою побудувати криву розподілу ймовірностей. Можна також встановити експертним шляхом показники найбільш імовірних допустимих, критичних, катастрофічних утрат і за цими крапками від­творити орієнтовно всю криву розподілу ймовірностей цих утрат.

Рейтинговий метод. Система рейтингового оцінювання складається з таких елементів: системи оцінних коефіцієнтів; шкали вагомості цих коефіцієнтів (за потреби); шкали оцінки значень здобутих показників; формули розрахунку остаточного рейтингу. У процесі розробки життєздатної системи рейтингової оцінки постає проблема вибору еталону для порівняння (порівняння з умовним еталонним підприємством цілком можливе, але вибір такого еталону вимагає уточнення для кожного виду ризику). Необов’яз­ково вибирати з-поміж великої кількості підприємств найкраще, зручніше просто вибрати серед показників переліку підприємств найкращі та сформувати з них еталон для порівняння. Наявність у рейтинговій оцінці певних еталонних значень передбачає, що рейтинг обчислюється методом відстаней або різниць між реальним та еталонним значеннями. Для визначення остаточного рейтингу ранжуються не значення, а відстані. Традиційний рейтинг виключає операцію ранжування відстаней, що економить час.

Нормативний метод є дуже зручним для оцінювання ризику. Систему нормативів можна розглядати як один із варіантів рейтингового методу з тією різницею, що шкала оцінки заздалегідь сформована та складається з мінімуму значень ранжування. Пo­piвняння з нормативом здійснюється за шкалою «низький ри-
зик — нормальний ризик — високий ризик».

Сутність методу аналогів полягає в тому, що під час аналізу ступеня ризику певного напряму діяльності доцільно використовувати дані про розвиток аналогічних напрямів у минулому. За цим методом оцінка ймовірності втрат виконується у послідовнос­ті, що передбачає:

· проведення аналізу минулих факторів ризику на основі різно­манітних інформаційних джерел (звіти компаній про їхню діяль­ність за попередні роки; інформація, що поширюється державними організаціями; дані страхових компаній);

· обробку здобутих даних для виявлення залежностей між запланованими результатами діяльності та врахування потенційних ризиків.

Слід зазначити, що будь-який напрям діяльності підприємства перебуває в постійному розвитку. Тому найбільш оптимальним є порівняння минулих і теперішніх показників у межах однієї стадії розвитку. В іншому разі можливість допущення помилки у процесі проведення аналізу досить висока. Використання методу аналогів доцільне, коли необхідно виявити ступінь ризику будь-якого інноваційного напряму діяльності підприємства за відсутності бази для порівняння, за необхідності оцінки інвестиційного чи кредитного ризику.

Метод аналізу доцільності витр ат має найбільше практичне застосування й орієнтований на ідентифікацію потенційних зон ризику. Перевитрата коштів може бути спричинена одним з чотирьох основних факторів або їх комбінацією: початковою недооцінкою вартості; зміною границь проектування; різницею в продуктивності; збільшенням початкової вартості. Ці фактори можуть бути деталізовані. На основі типового переліку складають контрольний перелік для конкретного заходу (проекту) або його елементів.

У зв’язку з цим необхідно враховувати три показники фінансової стійкості підприємства для визначення ризику фінансових коштів. Пропонується розрахувати такі показники фінансової стійкості підприємства [37]:

1) надлишок (+) або нестача (– 0) власних коштів (± Е^с);

2) надлишок (+) або нестача (–) власних, середньострокових і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат (± Е^т);

3) надлишок (+) або нестача (–) загальної величини основних джерел формування запасів та витрат (± Е^н).

Розрахунок цих показників дає можливість визначити сферу фінансової стійкості підприємства та ступінь ризикованості. Під час ідентифікації сфер фінансової ситуації використовується трикомпонентний показник:

S = { S (± E^с), S (± E^т), S (± E^н)}, (7.14)

де функція визначається таким чином:

S (x) = 1, якщо x => 0, (7.15)

S (x) = 0, якщо x < 0. (7.16)

Для аналізу ризику загальний фінансовий стан фірми можна розділити на п’ять сфер. Характеристика фінансових сфер та відповідні їм умови фінансового стану підприємства подано в табл. 7.19.

 

Таблиця 7.19