Апарат держави: поняття та структура

Державний апарат являє собою систему органів, за допомогою яких здійснюється державна влада, виконуються функції держави, досягаються різноманітні цілі та завдання держави. Він є важливим складовим елементом будь-якої держави, що забезпечує управління державними і громадськими справами.

Разом із вдосконаленням суспільства ускладнюється процес управління та вдосконалюється діяльність державного апарату. Від простого примітивного панування держави він розвивається до різноманітних форм, до законодавчої, адміністративної, судової, поліцейської, фіскальної, фінансової, культурної діяльності.

В основі побудови та функціонування державного апарату будь-якої країни покладаються об'єктивні та суб'єктивні фактори. Саме вони визначають особливості внутрішньої структури, характер, завдання, форми та методи діяльності апарату. При цьому необхідно зазначити про те, що

ф О _а Правове регулювання і правовий вплив: проблеми

Співвідношення

Своїм Існуванням право впливає на поведінку людей. Право як культурна та інформаційна цінність визначає напрямок людської діяльності, окреслюючи її загальними межами цивілізованих суспільних відносин.

Правове регулювання як здійснюваний системою юридичних засобів вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування пов'язується з категорією правовий вплив як::зятий в єдності багатоманітний процес впливу права на соціальне життя, свідомість і поведінку людей. Ці категорії мають самостійний характер га є взаємодіючими.

Дослідження співвідношення правового впливу і правового регулювання вимагає уточнення понять "регулювання'" і "вплив", оскільки в юридичній літературі справедливо наголошується на нерівнозначності цих категорій. Поняття "регулювання" походить від латинського слова "гециіо" - "правило" і означає впорядкування, налагодження, приведення чого-небудь у відповідність-з чим-небудь. "Вплив" означає цілеспрямовану дію на що- небудь за допомогою системи засобів.

Ці два поняття мають близький зміст, який не є тотожним. Поняття "вплив" за обсягом є ширшою категорією, ніж "регулювання", оскільки вплив охоплює як регулювання за допомогою певної правової норми, так й інші правові засоби і форми впливу на. поведінку людей. Тому неможливо зводити правові засоби і форми впливу права на суспільні відносини лише до правового регулювання.

Правовий вплив з усією його багатоманітністю здійснюється на суспільне життя, на свідомість та поведінку людей за допомогою правових і неправових засобів. Правовий вплив здійснюється на людину двома

шляхами; інформаційним і ціншсно-орієнтаційиим, а також завдяки вихованню - пропаганді правових знань, юридичній освіті.

Таким чином, правовий вплив - це результативна, нормативно- організаційна дія на суспільні відносини спеціальної системи власне правових засобів (норм права, правовідносин, актів правореалізації та правозастосування), й інших правових чинників (правосвідомості, правової культури, правових принципів, правотворчого процесу), а також неправових механізмів (соціальних, ідеологічних, психологічних тощо).

Під правовим регулюванням суспільних відносин розуміють лише одну з форм впливу права на суспільні відносини - вплив за допомогою специфічних правових засобів: норм права, правовідносин, актів правореалізації тощо.

Всі відмінності між правовим регулюванням і правовим впливом можна визначити як:

1) відмінності за обсягом;

2) за змістом;

3) за механізмом реалізації права.

Відмінності за обсягом полягають у наступному: предмет правового впливу є значно ширшим, ніж предмет правового регулювання. Його складають відносини (економічні, соціальні, політичні), які безпосередньо не врегульовані правом, але на які розповсюджується його дія.

Відмінності за змістом складає таке: правовий вплив не завжди має точний юридичний засіб, адже окрім норм права, вплив охоплює інші соціальні засоби і форми впливу на поведінку людей. Правове регулювання завжди містить певний юридичний засіб (регулювання відбувається за допомогою визначеної правової норми).

Відмінності за механізмом реалізації права полягають в наступному: правовий вплив здійснюється шляхом системи неюридичних засобів - ідеологічних, психологічних, інформаційних та інших механізмів, тоді як у правовому регулюванні право реалізується через механізм - систему

правових засобів і форм (норми права, правовідносини, акти реалізації та застосування норм права тощо).

Таким чином, правовий вплив є ширшим поняттям. Текстуальний вплив може бути різним. Наприклад, у випадку прийняття закону, який не відповідає інтересам більшості населення, він може чинити негативний психологічний вплив на громадян: викликати громадський осуд, критику, непокору. Разом з тим правовий вплив завжди передує правовому регулюванню, оскільки інформаційно-ціннісний правовий вплив с необхідною умовою виникнення правової регламентації.

Правове регулювання притаманне всім видам права, але в державно- організованому праві воно мав свідомо-вольовий і нормативний характер.

Отже, правове регулювання і правовий вплив є самостійними правовими явищами, хоча правомірно говорити про те, що правовий вплив є більш широкою категорією, а правове регулювання є її аспектом.

Правовий вплив - це забезпечення особистих чи соціальнозначущих результатів взаємодії учасників суспільних відносин за допомогою правових засобів.

Правове регулювання - це вплив спеціальних правових засобів на поведінку учасників суспільних відносин для узгодження їх інтересів та впорядкування суспільних відносин

Іншими словами це процес, що передбачає безпосередній активний правовий вплив на юридично значущі суспільні відносини. Ознаки правового впливу:

- є частиною соціального впливу;

- здійснюється за допомогою правових засобів;

- забезпечує досягнення суспільно значущих результатів взаємодії учасників суспільних відносин;

- доповнюється психологічною, інформаційною, виховною та іншими - соціальними формами впливу;

- формує шннісно-правойі установки поведінки суб'єктів права;

- визначає соціально корисний напрям діяльності суб'єктів права;

- призначенням є впорядкування суспільних відносин;

- метою є узгодження інтересів учасників суспільних відносин;

- е джерелом правової активності учасників суспільних відносин.

Отже, правове регулювання с частиною правового впливу. Кажучи загалом, право за своєю природою є завжди регулятивним. Тому шо регулює поведінку суб 'єктів права, ставить ЇЇ у відповідні рамки. Внаслідок правової регуляції формується юридична основа, визначаються зафіксовані в лравових приписах орієнтири для організації діяльності учасників регульованих відносин і досягнення фактичних цілей права.

З другої половини XIX століття значнопоширеним напрямом світової правової думки був юридичний позитивізм, який за об'єктивних причин почав формуватися в Англії, а пізніше і в континентальній Європі. Як свідчить аналіз, цей напрям в кожній країні мав свої особливості виникнення і розвитку.

Головним представником і засновником такого напряму в Англії в юридичній літературі вважається Джон Остін (1790-1859), який видав у 1832 році працю «Лекции по юриспруденції!!, шіи Философия позитивного права». їм було закладено підґрунтя аналітичної юрисдикції, що займала у XIX столітті провідне становище в англосаксонських країнах.

На думку Джона Остіна, позитивне право - це наказ, який виходить від монарха або групи суверенів до особи або осіб, які знаходяться в підпорядкуванні.

На таких позиціях стояв і інший англійський вчений Ш.Амос, який зазначав, що "право є наказ верховної політичної влади держави з метою контролю дій осіб у даному суспільстві". Тому, на їх думку, правові норми необхідно сприймати такими, якими вони є.

У Німеччині юридичний позитивізм формується в 50-60 роках XIX століття і стає також основним напрямом правової думки. Найбільший його прояв простежуємо у працях К.Бергбома,

Автор тут виступає як супротивник природного права і доводить, що юристам слід виходити тільки із діючого права, тому що "природно- правова" філософія лише віддаляє юридичну науку від реальної дійсності, а її теорії не мають ніякої юридичної цінності і вносять в юридичну науку повністю неминучий і шкідливий дуалізм ідеального і дійсного права. Єдиним джерелом права Бергбом визнає позитивний закон. Прихильниками його поглядів були Гербер, Цительман, Лабанд.

Виникнення юридичного позитивізму у Франції було пов'язане з боротьбою проти окремого існування природного права та з культом

наполеонівського кодексу, в якому неначе об'єднували в щось єдине природне право і позитивне право.

Виникнення юридичного позитивізму в Україні І Росії припадає на 60-ті роки XIX століття. Остаточно він сформувався у 80 роках XIX століття. Особливістю правової теорії в Росії в цей період було те, що сформувалися два напрями - юридичний позитивізм і соціологічний напрям у теорії права.

Однією із причин його появи було виникнення, розвиток і зміцнення капіталістичних відносин, які супроводжувалися бурхливим розвитком законодавства, його кодифікацією, появою та розвитком нових правових інститутів і галузей права. У зв'язку з цим виникає необхідність у чіткій формально логічній обробці діючого права, розвитку законодавчої техніки, поясненні основних юридичних понять і норм. Це зумовило формування правової науки, як науки формально догматичної.

Представники цього напряму виступали проти концепції природного права, закликали до вивчення діючого права, залишаючись на формально- логічних позиціях, через що були обмежені в розробці нових наукових методів дослідження права. Разом з тим слід зазначити, що вони мали неабиякі досягнення, особливо в практичній юриспруденції.

Ідеї юридичного позитивізму в Росії також відстоювало багато видатних вчених. Наприклад Г.Ф.Шершеневич (1863-1912), В.Д.Каткова, який підкреслював, що "право, за визначенням позитивістів,? сукупність діючих в державі примусових норм".

До представників цього напряму можна віднести М.І.Палієнка В.В.Сокольського, а також Ф.В.Тарановського (1875-1936) 3 їх точки зору, право розглядалось, як продукт діяльності держави. Відомим представником юридичного позитивізму був О.Д.Градовський (1841-1889), професор Санкт-Петербурзького університету.

На позиціях юридичного позитивізму в Україні у другій половині XIX століття стояв професор юридичного факультету Київського університету

М.К.Ренненкампф (1832-1899). В основу своїх досліджень, як свідчать архівні матеріали, вчений поклав позитивний метод.

Під правом М.К.Ренненкампф розумів конкретну юридичну норму і зазначав, що "право є тільки те, що існує як закон, визнаний суспільством"

Отже, спільною рисою для представників юридичного позитивізму як України та Росії, так і європейських країн було те, що, з їх погляду, право повинно - розглядатися з позицій сугубо формальних.

Нормативістська теорія - це правова теорія, яка є однією із течій юридичного позитивізму. Вона розглядає право, як обєктивно логічну форму, абстраговану від соціального, психологічного і історичного змісту, немовби у чистому вигляді.

У виникненні цієї школи велику роль відіграли західні юристи Р.Ієринг (1818-1892), особливо Г.Кельзен (1881-1973)(професор Віденського університету, суддя Конституційного Суду Австрії 1921-1929р. праці: "Чиста теорія права","Загальна теорія права І держави".) Л.Дюги (1859- 1928) і російський юрист М.Коркунов (1853-1904) і ін.

Розуміючи під правом юридичні норми, представники даної теорії розглядали їх у відриві від економіки, політики, соціальної структури суспільства. Вони виходили з того, що правові норми зобов'язані своїм виникненням і розвитком не реальним суспільним відносинам, а формальним установкам держави.

Виступаючи проти теорії природного права, Кельзен стверджував, що ніякого іншого, крім того, що спирається на державу, права не існує, обов'язковість правових норм випливає не із моральності, а із державного авторитету.

Взявши за основу в своїх роздумах нормативний зміст права, забезпечений державним примусом, одні вчені бачили в нормах права розмежування соціальних інтересів, інші, як наприклад Г.Кельзен в