Амортизація і поточний ремонт обладнання, будівель і споруд

Планування випуску продукції (виробничої програми) є основним розділом плану діяльності підприємства. Запланована виробнича програма підприємства повинна пройти ресурсне обґрунтування, тобто визначення її забезпечення виробничими потужностями, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами.

Виробнича потужність підприємства – це максимально можливий випуск продукції необхідної якості, передбаченої номенклатури за певний час (зміну, добу, місяць, рік) при повному завантаженні обладнання та виробничих площ у прийнятному режимі роботи з урахуванням застосування передової технології, організації виробництва і праці.

Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю проходить два етапи:

1. Визначення максимального обсягу випуску продукції, який повинен бути забезпечений наявною виробничою потужністю підприємства.

2. Обчислення необхідної кількості введення в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння або розширення підприємства.

Виявлення виробничих потужностей, які будуть функціонувати в плановому періоді, є найважливішим елементом техніко-економічного обґрунтування плану випуску продукції.

Вибуття потужностей може бути з наступних причин:

- знос та вибуття обладнання;

- збільшення трудомісткості виготовленої продукції;

- зміна номенклатури і асортименту продукції, що випускається;

- зменшення фонду робочого часу.

Виробнича потужність визначається різними вимірниками:

- натуральними;

- умовно натуральними;

- вартісними показниками.

При обчисленні потужності для визначення обсягу однорідної продукції використовуються натуральні показники – штуки, метри квадратні, метри кубічні, тонни і інші.

Розрізняють перспективну, проектну та діючу потужність підприємства.

Перспективна потужність відбиває очікувані зміни номенклатури продукції, технології і організації виробництва, закладені в плановому періоді.

Проектна виробнича потужність являє собою величину можливого випуску продукції умовної номенклатури в одиницю часу, задану при проектуванні чи реконструкції виробничої одиниці. Вона є фіксованою величиною, тому що за період освоєння потужності (1-2 роки), за період проектування (1-2 роки), будівництва (2-5 років) значно змінюється номенклатура продукції, що випускається, а також ряд технологічних характеристик устаткування. Тому проектна потужність перестає відбивати дійсні можливості підприємства.

Діюча потужність підприємств – відображає його потенційну здатність виробляти протягом календарного періоду максимально можливу кількість продукції, передбаченої планом. Вона має динамічний характер і змінюється відповідно до організаційно-технічного розвитку виробництва. Тому її характеризують кілька показників:

- потужність на початок планового періоду (вхідна);

- потужність на кінець планового періоду (вихідна);

- середньорічна потужність.

Вихідна виробнича потужність у вартісному виразі обчислюється за формулою

ВПвих = ВПвх + ВПвв – ВПвив,

де ВПвх – виробнича потужність на початок періоду, грн.;

ВПвв – введена в плановому періоді виробнича потужність, грн.;

ВПвив – виведена за плановий період виробнича потужність, грн.

Середньорічна виробнича потужність (ВПсер.р., грн.) підприємства обчислюється за формулою

ВПсер.р. = ВПвх + ВПвв × – ВПв × ,

де К – кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю.

В курсовому проекті використовується виробнича потужність у вартісному виразі середньорічна (додаток А).

У виробництві беруть участь основні і оборотні засоби. Оборотні засоби беруть участь лише в одному виробничому циклі і повністю переносять свою вартість на вироблену продукцію, а основні засоби – поступово переносять свою вартість на вироблену продукцію. Отже, основні засоби протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного і економічного старіння.

Під фізичним спрацюванням основних засобів розуміють явище поступової втрати своїх первісних техніко-економічних якостей, що призводить до зменшення їх реальної вартості – економічного спрацювання.

Безперервний процес виробництва потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних засобів. Необхідною умовою відновлення засобів праці є поступове відновлення їх вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування.

Амортизація основних засобів – це процес перенесення балансової раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою їх повного відшкодування. Амортизаційні відрахування включаються до собівартості, реалізуються під час продажу продукції (послуг), а потім накопичуються у спеціальному амортизаційному фонді для відновлення основних засобів.

Будівлі і споруди підприємства відносяться до І групи основних засобів. Норма відрахування за квартал 2% від залишкової вартості. Річна норма 8%.

Обладнання відноситься до ІІІ групи основних засобів. Норма відрахування за квартал 6% від залишкової вартості. Річна норма – 24%.

Крім того, підприємство несе також витрати на щоденне та періодичне підтримування основних фондів в робочому стані шляхом здійснення різних видів техоглядів, ремонтів, які також мають відшкодовуватись.

Норми відрахування цих витрат по будівлях і спорудах становлять 5%, по обладнанню 10% від залишкової вартості.

Таблиця 8