Дисфункціональні (неблагополучні) сім'ї

Сім'я – чарунка суспільства, найважливіша форма організації побуту, яка базується на подружньому союзі та родинних зв'язках. Для людини сім'я – головний компонент середовища, у якому вона живе першу чверть свого життя і який намагається побудувати все наступне життя. Специфічною особливістю сім'ї є її «несвобода» – у сенсі нав'язування людині певних правил життя. Але ця несвобода має свої переваги, оскільки забезпечує членам сім'ї можливість оптимально задовольнити свої природні й культурні потреби.

Сім'єю вважають динамічну малу групу людей, які разом проживають, пов'язані родинними стосунками (шлюбу, кровної спорідненості, усиновлення, опіки), спільністю формування і задоволення соціально-економічних та інших потреб, взаємною моральною відповідальністю. Сім'ю також визначають як соціальний інститут, що характеризується спільною формою взаємин між людьми, в межах якого здійснюється основна частина їхньої життєдіяльності. Сьогодні сім'ю розглядають як провідний чинник соціалізації особистості, оскільки вона є персональним середовищем її життя та розвитку.

Найважливішими характеристиками сім'ї є її функції, серед яких виділяють такі:

- виховна (сім'я задовольняє індивідуальні потреби чоловіка та жінки в материнстві та батьківстві, в контактах з дітьми, їхньому вихованні і можливості реалізувати себе в дітях; забезпечує соціалізацію дітей і підготовку нових членів суспільства);

- господарсько-побутова (сім'я задовольняє матеріальні потреби, що сприяє збереженню соматичного здоров'я, відновленню затрачених у різних видах діяльності фізичних сил);

- емоційна (сім'я задовольняє потребу в симпатії, повазі, визнанні, емоційній підтримці, психологічній захищеності, сприяє збереженню психічного здоров'я, емоційній та особистісній стабіль­ності);

- духовного спілкування (сім'я задовольняє потребу у спільному проведенні дозвілля, сприяє духовному збагаченню й розвитку членів сім'ї);

- первинного соціального контролю (сім'я забезпечує виконання соціальних норм членами сім'ї);

- сексуально-еротична (сім'я задовольняє сексуально-еротичні потреби і забезпечує відтворення членів суспільства).

Реалізуючи свої функції, сім'я задовольняє певні важливіші природні потреби людини, а з іншого боку, дає змогу людині досягнути певних цілей у спілкуванні, особистісному та духовному зростанні. При цьому з розвитком сім'ї цілі закономірно змінюються відповідно до нових соціальних умов.

Найважливішою особливістю сімейних функцій є їхня, комплексність, основана на взаємодії родичів. Кожна потреба, яка задовольняється сім'єю, може бути реалізована і без її участі, але тільки у сім'ї ці потреби можуть бути задоволені комплексно і оптимально.

Сім'я як соціальний інститут в наші дні переживає істотні зміни. Соціально-економічні реформи погіршили становище багатьох сімей, дітей, молоді. Зростає небезпечна тенденція самоусунення частини батьків від виховання дітей, що має свій вияв як у фактичному обмеженні виконання своїх обов'язків щодо дитини, у перекладанні цих обов'язків на родичів, так і в офіційній (юридично оформленій) відмові від виховання та утримання дитини.

Виховна функція сім'ї – одна з її основних. На виховання дітей у сім'ї впливає характер стосунків між батьками і дітьми, іншими членами сім'ї, ставлення батьків до праці, їхні інтереси, ціннісні орієнтації, загальний і культурний рівень тощо. На формування характеру дитини, її ставлення до навколишнього середовища має вплив моральна, емоційно-психологічна та трудова атмосфера сім'ї, життєвий і професійний рівень батьків, їхнє уміння спілкуватися з дітьми та один з одним.

Негативні соціально-економічні процеси впливають на можливості реалізації виховної функції сучасної сім'ї. Відбувається обмеження матеріальних умов повноцінного функціонування сім'ї, погіршення загального стану здоров'я населення, звуження сімейного спілкування (за рахунок надання пріоритету телебаченню, комп'ютеру), обмеження можливостей повноцінного сімейного відпочинку, зміни ієрархії цінностей суспільства та окремих особистостей тощо. Тому сім'ї поділяють на:

- сім’ї, що нормально функціонують – такі, які відповідально й диференційовано виконують усі функції, внаслідок чого задовольняється потреба у зростанні й змінах як сім'ї загалом, так і кожного її члена;

- дисфункціональні сім’ї – такі, в яких виконання функцій порушується, внаслідок чого у подружній, батьківській, матеріально-побутовій та інших сферах життєдіяльності не досягаються цілі родичів і суспільства загалом.

В основі порушення функцій сім'ї можуть лежати найрізноманітніші чинники: дисгармонія в інтимних стосунках, психологічна несумісність подружжя, відсутність навичок і низька культура спілкування, погані умови життя і т. ін.

Отже, однією з найактуальніших проблем суспільства є зростання кількості сімей, які не здатні або й не бажають створити умови для нормального розвитку дитини. Складно визначити, скільки таких сімей в Україні, оскільки немає сукупної статистики сімей з різними ознаками неблагополучності (крім того, далеко не всі випадки неспри­ятливих умов для дитини в сім'ї є зареєстрованими). Проте значна кількість неповних сімей, сімей, в яких члени сім'ї є безробітними, не мають житла чи відбувають покарання у місцях позбавлення волі, тощо дають змогу хоч частково уявити серйозність цієї проблеми для нашої країни.

У таких проблемних сім'ях великим є ризик відмови батьків від своїх дітей (а також інших родичів, які могли б виховувати та утримувати дитину). Зокрема, із загальної кількості дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (а це 103 тисячі, відповідно до статистичних даних в Україні), 12-15 тисяч дітей – це ті, чиї батьки відмовилися від них при народженні. Більшість батьків, які відмовляються від своїх дітей, – неповнолітні. Щорічно кількість соціальних сиріт в Україні збільшується не менше, ніж на 7-8 тис, із них – щорічно 1 тис. дітей, від яких відмовляються матері відразу ж після народження.

Проблема попередження відмови батьків від дитини, а також створення нормальних умов для її життя та розвитку в батьківській сім'ї потребує термінового вирішення, адже сім'я є найкращою умовою для виживання, захисту і розвитку дітей, основним осередком суспільства, природним середовищем для людини. А діти, які вже потрапили до інтернатних закладів різного типу, мають мало шансів повернутися до біологічних родин.

Отже, зусилля держави, громадськості повинні бути спрямованими на благополуччя й добробут сім'ї, створення умов для захисту її прав у суспільстві й прав її членів у самій родині. Тільки тоді сім'я буде здатна до саморозвитку, а її члени – до самореалізації. Необхідною є й активна діяльність громадських організацій у цій сфері.

Поняття «проблемна», «неблагополучна сім’я» досить широке. Сюди можна віднести, безперечно, сім'ї аморальні, формально нормальні. Але разом з тим існують і так звані «сім'ї ризику», які в будь-який момент можуть перейти в категорію неблагополучних. Сьогоднішні надзвичайно несприятливі соціально-економічні умови в Україні негативно впливають на стабільність навіть цілком благополучних сімей. Погіршення матеріально-побутових умов, поступове зубожіння, втрата роботи тощо породжують у людей почуття незахищеності, страху перед завтрашнім днем. Усе це веде до наростання напруги в сім'ї, негативно позначається на вихованні дітей. Такі сім'ї разом зі справді неблагополучними теж вимагають уваги.

Один із підходів до визначення змісту поняття неблагополучної сім'ї ґрунтується на тому, що такі сім'ї – неповні, ведуть аморальний спосіб життя, зі стійкими конфліктами між батьками та дітьми, сім'ї «нових» українців, зовні благополучні, але такі, що систематично роблять серйозні педагогічні помилки внаслідок педагогічної неосвіченості, безграмотності (надмірна батьківська любов, застосування фізичних покарань, формальне ставлення до дитини, неврахування індивідуально-психологічних особливостей дитини в процесі сімейного виховання).

Інший підхід ґрунтується на тому, що неблагополучна сім'я – це лише така сім'я, що повністю або частково через ті чи інші причини втратила свої виховні можливості.

Члени із сімей «групи ризику» (сімей, які є зовні благополучними, але можуть поповнити лави неблагополучних сімей) мають такі характерні риси: недовіра, підозрілість, заперечення всього, імпульсивність, нетерплячість, схвильованість, швидка збуджуваність, брак знань і вмінь, непрактичність, нездатність, стан озлоблення із приступами жорстокості, насилля. Часто батьки – це люди, вибиті з колії, які перебувають у стані глибокої депресії. Вони схожі на дітей, яких сильно образили. Такі дорослі залишаються на тій стадії розвитку, коли вони пережили некомпенсовану втрату або тяжку травму.

Неблагополуччя сім'ї визначають за такими вимірами:

— фізичним – матеріальне неблагополуччя сім'ї;

— афективним – порушення емоційних стосунків у сім'ї;

— раціональним (інтелектуальним) – відсутність спільного змістовного дозвілля;

— соціальним (культурним) (неблагополуччя у сфері внутрішніх та зовнішніх комунікацій сім'ї);

— духовним (ідеологічним) – неблагополуччя у сфері духовного і морального здоров'я.

Можна говорити про неблагополучні сім'ї і потенційно неблагополучні. Але не завжди потенційно неблагополучні сім'ї стають неблагополучними. Це залежить від соціального потенціалу, активності членів сім'ї, соціальної підтримки сім'ї державою та громадою.

Підставами для негайного втручання соціальних працівників є відсутність у сім'ї умов для нормального розвитку й виховання дітей, тобто коли не задовольняють потреби дітей. Це виявляється в недоїданні, носінні одягу не за сезоном, відсутності навичок особистої гігієни й умов для її дотримання, в необхідності дітей працювати, а іноді й жебракувати, відсутності можливостей для навчання і дозвілля. Нерідко такі діти стають жертвами сексуальної експлуатації та насильства, в тому числі і в сім'ї.

Отже, соціальна робота із сім'ями, поліпшення психологічного клімату в сім'ї, забезпечення сприятливих соціально-економічних умов функціонування сім'ї, забезпечення права кожної дитини на життя і виховання в сім'ї, попередження відмови батьків (та в окремих випадках родичів) від дітей має бути пріоритетною в діяльності профільних державних та недержавних установ. І, звичайно ж, така діяльність повинна бути комплексною та систематичною, тобто має здійснюватись соціаль­ний супровід сімей, які є неблагополучними чи можуть такими стати.