Основні вимоги до оформлення наукових публікацій

При написанні наукових публікацій для фахових видань, збірників конференцій, наукових журналів, необхідно пам’ятати про їх відповідність вимогам Вищої атестаційної комісії України (ВАК).

Види наукових публікацій:

- Збірники наукових праць;

- Автореферат (інформативний реферат);

- Монографія;

- Брошури;

- Книги;

Згідно з вимогами оригінальна публікація фаховому виданні має складатися з таких розділів:

- постановка проблеми;

- актуальність дослідження;

- зв'язок авторського доробку із важливими науковими та практичними завданнями;

- аналіз останніх досліджень і публікацій;

- виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Котрим присвячується означена стаття;

- новизна

- методологічне або загальнонаукове значення;

- викладення основного матеріалу;

- головні висновки;

- перспективи використання результатів дослідження.

Обов’язкові елементи публікації:

1. індекс УДК;

2. заголовок;

3. прізвища авторів;

4. анотація – мовою публікації;

5. ключові слова – совою статті (слова з тексту статі, які з точки зору інформаційного пошуку несуть смислове навантаження. Ключові слова подаються у називному відмінку, загальна їх кількість – не менше трьох і не більше десяти);

6. основний текст публікації;

7. список використаної літератури.

Текст оформлення у такому порядку:

1. індекс УДК, без абзацного відступу, вирівняно по лівому краю. Відомості про автора та керівника (справа під УДК). Після цього з нового рядка посередині великими літерами без абзацного відступу, (розмір 16) заголовок статті (шрифт напівжирний).

2. Анотація мовою статті публікації (без слова анотація, без абзацного відступу).

3. Ключові слова (розпочинається словосполученням «Ключові слова», без абзацного відступу, відступ зліва 1 см, вирівняно по ширині тексту.

4. Основний текст статті друкується через 1,5 інтервал з абзацним відступом 1 см (Times New Roman Cyr, 14 pt). Текст вирівнюється по ширині.

5. Публікація починається зі вступу. Слово «Вступ» друкується без нумерації, без абзацного відступу, жирними літерами. Після нього в цьому ж рядку викладається текст вступу, кий повинен відповідати вимогам ВАК України до фахових публікацій.

6. Назви розділів нумеруються арабськими цифрами починаючи від «1», з нової стрічки, без абзацного відступу, жирними літерами. Основний текст розділу починається з нової стрічки.

7. Назви підрозділів – з подвійною нумерацією (перша цифра – номер розділу, друга – підрозділу), з нової стрічки без абзацного відступу. Назва підрозділу виділене жирними літерами. У цій же ж стрічці далі подається текст підрозділу.

8. Формули даються в окремому рядку з відступом зліва 1 см, нумеруються послідовно арабськими цифрами в круглих дужках з правої сторони сторінки з вирівнюванням по правому краю. Додаткові відступи перед і після формул не робляться.

9. Таблиці та ілюстрації нумеруються послідовно арабськими цифрами. Підписи до рисунків, назви та текст таблиць дають шрифтом Times New Roman Cyr, 9 pt. Слово «Таблиця…» - в окремому рядку справа. З нового рядка вказується назва таблиці. Примітки до таблиці даються тільки в тексті. Не доцільно використовувати вертикальні надписи у колонках. Ілюстрації підписуються знизу. Підписи до таблиць та ілюстрацій центруються.

10. Публікація закінчується висновками. Слово «Висновки» друкується без нумерації, без абзацного відступу, жирними літерами. Після нього в цьому ж рядку викладається текст висновків, який повинен відповідати вимогам ВАК України до фахових публікацій.

11. Список джерел подається в кінці статті під назвою «Використані джерела» в алфавітному порядку. Посилання в тексті на джерела подається в квадратних дужках із зазначенням їх порядкового номера.

***

ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ МЕТОДИЧНИХ РОЗРОБОК

1.1 Методична розробка повинна бути підготовлена у текстовому редакторі Word (кегль - 12, інтервал - одинарний, гарнітура - Тіmes New Roman) на аркушах формату А 5 /148х210/ з полями 15 мм (з усіх боків). Відстань між заголовком і текстом розділяють трьома інтервалами.

1.2 Слово «ЗМІСТ» записують на третій сторінці у вигляді заголовка великими літерами без лапок.

1.3 Номер сторінки проставляють арабськими цифрами по центру знизу без крапки. Нумерацію починають з третьої сторінки, першу, другу і останню сторінки не нумерують.

1.4 Розділи, підрозділи, пункти, підпункти слід нумерувати арабськими цифрами. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, відокремлених крапкою. Після номера підрозділу крапку не ставлять, наприклад: 1.1, 1.2, 1.3 і т.д.

1.5 Ілюстрації (креслення, рисунки, графіки, схеми, діаграми, фотознімки) слід розміщувати в оригіналі безпосередньо після тексту або у додатках.

Ілюстрація починається словом «Рисунок -», яке разом з назвою розміщують після пояснювальних даних. Приклад: «Рисунок 3.1 - Схема розміщення». Якщо ілюстрація не вміщується на одній сторінці, її переносять на іншу, під нею позначають: «Рисунок 3.1, арк. 2».

1.6 Слово «Таблиця 2 - Класифікація ґрунтів» зазначають один раз зліва над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть: «Продовження табл. 2». Заголовки таблиці починають з великої літери, а підзаголовки - з малої, якщо вони становлять одне речення із заголовком.

У кінці заголовків і підзаголовків таблиць крапок не ставлять. Заголовки і підзаголовки граф зазначають в однині.

1.7 Переліки, за потреби, можуть бути наведені всередині пунктів або підпунктів. Перед переліком ставлять двокрапку. Перед кожною позицією переліку слід ставити малу літеру українського алфавіту з дужкою або, не нумеруючи, - дефіс, в кінці крапку з комою. В кінці останньої позиції переліку – крапку.

Для подальшої деталізації переліку слід використовувати арабські цифри з дужкою (другий рівень деталізації).

Приклад:

а) форма і розмір клітин;

б) живий склад клітин:

1) частини клітин;

2) неживі включення протопластів;

в) утворення тканини.

1.8 Список використаних джерел розміщують у кінці текстового матеріалу (перед додатками). Список вносять до змісту та нумерують.

1.9 Додатки слід позначати послідовно великими літерами українського алфавіту, за винятком літер Г, Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад: «Додаток А» (без лапок), «Додаток Б» і т.д., а під ними в дужках маленькими літерами - «обов’язковий», а для інформаційного - «рекомендований» або «довідковий».

Наприклад: Додаток А

(обов’язковий)

Ілюстрації, таблиці, формули та рівняння, що є у тексті додатка, слід нумерувати в межах кожного додатка, наприклад:

рисунок Г.3 - третій рисунок додатка Г; таблиця А.2 - друга таблиця додатка А; формула А.1 - перша формула додатка А.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО СТРУКТУРИ, ЗМІСТУ
ТА ОБСЯГІВ МЕТОДИЧНИХ РОЗРОБОК

2.1 Методичні рекомендації розроблено відповідно до законів України «Про видавничу справу», «Про вищу освіту» та Указу Президента України №1013/2005 від 04.08.05 р., іншими джерелами, якими необхідно керуватися під час підготовки підручників, навчальних посібників, методичних розробок.

2.2 Структура

Структура методичної розробки складається з таких основних елементів:

1) титульна сторінка (див. Додаток 1);

2) зміст (перелік розділів);

3) перелік умовних позначень (за необхідністю);

4) вступ (або передмова);

5) розділи основної частини;

6) загальні висновки;

7) список використаних джерел;

8) додатки (таблиці, схеми тощо)

Обсяг методичної розробки не повинен перевищувати 25-30 сторінок, список використаної літератури – не менше 10-15 джерел.

Оптимальним вважається такий розподіл матеріалу: вступ – 2-4 сторінки, основна частина – 20-23 сторінок, висновки 2-3 сторінки.

 

2.2.1 Зміст

Зміст подають на початку розробки з найменуваннями й номерами усіх складових частин: вступу, розділів, підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків та ін.

Заголовки змісту повинні точно повторювати заголовки у тексті. Скорочувати або давати їх в іншій редакції не дозволяється. До змісту, як правило, необхідно вводити всі заголовки, за винятком підзаголовків, розміщених у підбір з текстом. Позначення ступенів прийнятої рубрикації («частина», «розділ», «параграф» та їх порядкові номери) пишуться в один рядок з відповідними заголовками і відділяються від них крапкою. Наприклад:

РОЗДІЛ 1. КНИГА, ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН

Всі заголовки у змісті починаються з великої літери без крапки в кінці. Останнє слово кожного заголовка з’єднують крапками з відповідним номером сторінки у правому стовпчику змісту.

2.2.2 Вступ

Вступ (передмова) розкриває сутність і значення методичної розробки, її значущість, місце серед інших предметів. Вступ передбачає таку послідовність викладу матеріалу: актуальність теми, мета, завдання, об’єкт, предмет, методи, практичне значення.

2.2.3 Розділи основної частини

Основний текст - це дидактично та методично опрацьований і систематизований автором матеріал. Виклад матеріалу має вирізнятися об’єктивністю, науковістю і чіткою логічною послідовністю.

Кожен розділ повинен складатися не менш ніж із двох підрозділів. Слово «РОЗДІЛ» друкують (без лапок) великими літерами, симетрично тексту по центру, після чого крапку не ставлять.

Наприклад:

РОЗДІЛ 1

Перенесення слів у заголовку не допускається. Заголовки підрозділів друкують з абзацу маленькими літерами (перша – велика) по ширині без крапки в кінці. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою.

2.2.4 Висновки

Починаються з нової сторінки. Заголовок «ВИСНОВКИ» (без лапок) друкують великими літерами по центру й не ставлять крапку в кінці.

Вони мають містити інформацію, яка обумовлена логікою викладу матеріалу в основній частині.

2.2.5 Список використаних джерел

Це складова частина методичної розробки, яку також починають із нової сторінки. Заголовок «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ» друкують (без лапок) великими літерами симетрично до тексту по центру й не ставлять крапку в кінці. До обсягу методичної розробки ця структурна частина не входить. Використані джерела в списку рекомендують розміщувати в алфавітному порядку або по мірі згадування їх у тексті.

2.2.6 Додатки

Додатки - важливий засіб збагачення змісту методичної розробки, які доповнюють або ілюструють основний текст.

Вибір виду ілюстрацій залежить від мети, яку ставить перед собою автор. Можна сформулювати такі загальні рекомендації щодо ілюстрування:

- ілюстрації використовувати тільки тоді, коли вони розкривають, пояснюють або доповнюють інформацію, що міститься врозробці;

- схеми не повинні повторювати матеріал основного тексту або містити зайву інформацію;

- однотипні ілюстрації мають бути виконані однією технікою;

- у статистичних даних доцільно використовувати графіки та діаграми, які є ефективним засобом передачі інформації між величинами і явищами, що розглядаються;

- доцільно використовувати кольорові ілюстрації, які не тільки збагачують інформацію, а й акцентують увагу читачів на основному.

***

Стаття – це

1) Науковий або публіцистичний твір невеликого розміру в збірнику, журналі, газеті і т. ін. Передова стаття.

2) Самостійний розділ, параграф у юридичному документі, описі, словнику і т. ін.

3) Розділ у документі, бюджеті, який містить назву джерела доходу або обґрунтування видатку. Вид доходу або видатку.

4) Розряд, вид, галузь чого-небудь.

5) Розряд, ступінь старшинського (до революції також матроського) звання у флоті.

 

Серед джерел інформації чільне місце належить науковим статтям.

Наукова стаття – э одним із видів публікацій,в якій подаються проміжні або кінцеві результати, висвітлюються конкретні окремі питання за темою дослідження, фіксується науковий пріоритет автора, робить її матеріал надбанням фахівців.

З позицій достовірності їх слід розглядати окремо за видами і залежно від того, до яких наук вони належать: природничо-технічних або гуманітарних. Теоретичні статті в галузі гуманітарних наук насичені роздумами, порівняннями, словесними доведеннями. Достовірність їх змісту залежить від достовірності вихідної інформації, використаної авторами. Проте тут важливого значення набуває позиція автора, його світогляд, з огляду на які стаття поруч із об’єктивними науковими даними може містити неправильні трактування, помилкові положення, різні неточності. Тому слід розібратися в цьому і точно оцінити зміст статті, встановити істинність тверджень і автора і дати їм відповідну оцінку.

Стаття має просту структуру:

- Вступ (постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями.

- Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми, на які спирається автор; виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячується стаття.

- Формулювання мети статті (постановка завдання).

- Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів.

- Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у цьому напрямі.

Вимоги до оформлення статей

1) Матеріал, що відправляється, має бути набраний у текстовому редакторі Microsoft Word, формат DOC,сторінки без переносів, без колонтитулів, вирівнювання по ширині, всі ілюстрації,схеми, фігури та таблиці, розташовані і тексті, мають бути у відповідному місці,а не наприкінці статті.

2) Рукопис статті повинен мати повну назву роботи прізвище та ініціали автора, анотацію (резюме) українською, російською і англійською мовами (на окремій сторінці), список використаної літератури. Рукопис статті підписується автором і подається (разом з дискетою) до редакції у двох примірниках.

3) Форматування тексту статті:

- шрифт Times New Roman, 13 pt;

- міжрядковий інтервал – 1,5, абзац – 1,25;

- параметри сторінки: верхнє і нижнє поле – 2 см, ліве – 2,5 см, праве – 1,5 см;

- у першому рядку ліворуч – індекс УДК;

- наступний рядок – Прізвище, ім’я, по-батькові, науковий ступінь, посада, вчене звання, місце роботи автора (без скорочень), якщо авторів декілька, відомості про кожного подаються окремими рядками, e-mail;

- наступний рядок – Назва статті – по центру прописний жирний шрифт, відступ від попереднього тексту 12 пгт;

- наступний – Анотація - по центру прописний жирний шрифт; текст анотації українською мовою (з абзацу) повинен мати об’єм 600 – 800 знаків;

- Ключові слова: (з абзацу, виділити жирним) перелік ключових слів (від трьох до восьми, не виділяти жирним);

- текст статті;

- Список використаних джерел: (по центру, виділити жирним) має бути оформлений згідно ДСТУ ГОСТ 7. 1: 2006 «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання»;

- наступний рядок – Назва статті (російською мовою), (відступ від попереднього тексту 12 пгт, по центру прописними літерами, виділити жирним);

- прізвище, ім’я, по-батькові: (російською мовою; виділити жирним), науковий ступінь, посада, вчене звання, місце роботи автора (без скорочень), якщо авторів декілька, відомості про кожного подаються окремими рядками, e-mail;

- Анотація: (по центру, виділити жирним);

- текст анотації (російською мовою)(з абзацу) повинен відповідати перекладу тексту анотації українською мовою;

- Ключові слова: (з абзацу виділити жирним) перелік ключових слів на російській мові;

- Назва статті: (англійською мовою);

- прізвище та ініціали авторів: (англійською мовою; виділити жирним), науковий ступінь, посада, вчене знання, місце роботи автора (без скорочень), якщо авторів декілька, відомості про кожного подаються окремими рядками, e-mail;

- Resume: (по центру, виділити жирним);

- текст анотації англійською мовою;

- Keywords: перелік ключових слів англійською мовою.

Рукописи не оформлені належним чином, не приймаються до публікації.

Редакція залишає за собою право проводити редакційну правку рукопису.

У разі переробки статті авторами датою надходження рукопису статті в редакцію приймається дата її повторного надсилання. За відмови у публікації роботи рукописи статей авторам не повертаються.

***

Ба́нк да́них – функціонально-організаційна складова в автоматизованих системах керування та інформаційно-обчислювальних системах, яка здійснює централізоване інформаційне забезпечення колективу користувачів або сукупності задач, які розв'язуються в системі.

Банк даних розглядають як інформаційно-довідкову систему, основним призначенням якої є

§ накопичення та підтримка в робочому стані сукупності відомостей, які складають інформаційну базу всієї автоматизованої системи або деякого набору задач, які в ній розв'язуються; видача потрібних задачі або користувачу даних;

§ забезпечення колективного доступу до інформації, яка в ній зберігається;

§ забезпечення необхідного керування використанням відомостей, які містяться в інформаційній базі.

Основні принципи реалізації банків даних враховують специфіку банків даних як інформаційно довідкової системи. Ця специфіка визначається характером інформації, що зберігається (яка, зазвичай, складається із масивів відомостей фактичного характеру), певною обмеженістю вимог до реалізації довідкової функції та необхідністю здійснювати регулювання доступу до інформації та захист її цілісності та секретності при обслуговуванні різнорідного контингенту користувачів.

Ефективна організація функціонування банку даних передбачає здійснення доступу абонентів до інформації, автоматичну підтримку каталогу даних, що зберігаються та параметрів їхньої поточної організації, аналіз процесу функціонування банку даних, а також організацію інформаційної бази згідно зі змінами параметрів потоку вимог до видачі інформації.

Використання банків даних в автоматизованих системах керування є наслідком комплексування та інтеграції функцій керування та обробки, застосування принципів єдності інформаційної бази в побудові системи, автоматичного ведення масивів та разового введення інформації в систему.

***

Покажчик – це

1) один з найважливіших елементів апарату, це засіб, що забезпечує навігацію, інформативний пошук, орієнтування в тексті, зручність користування книгою.

2) Напис або який-небудь знак (стрілка, тичка і т. ін.), що вказує на напрям руху, розташування чого-небудь і т. ін. Світловий покажчик.

3) Контрольно-вимірювальний прилад.

4) Довідник або довідковий перелік (список). Довідкова книжка або довідковий список, доданий до книжки. Бібліографічний покажчик.

 

У наукові видання, як правило, включають покажчики: предметні, іменні, термінологічні (покажчики термінів), географічних назв тощо.

До завдань підготовки наукового видання входять вибір виду покажчика, обґрунтування його складу і структури, робота над його формуванням. Найбільш часто в науковій книзі використовують предметні та іменні покажчики. Вони можуть бути роздільними або змішаними (комбінованими) і зазвичай будуються за алфавітом. Систематичні предметні покажчики вміщують у зібраннях творів або в багатотомних виданнях.

Завдання предметного покажчика – подати основні питання змісту видання. До складу покажчика включаються поняття, що містяться безпосередньо в тексті видання, а також ті, котрі встановлені укладачем відповідно до змісту твору.

Добір понять для покажчика - одне з найважливіших і важких завдань. У редактора може викликати труднощі, які поняття відносити до основних рубрик і які до підрубрик. Загальне правило полягає в тому, що рубрика відбиває основне поняття, підрубрика позначає ознаку (особливість, деталь, сторону, властивість) предмета. Для найбільш зручного користування покажчиком окрема рубрика повинна містити не більше ніж 25-30 посилань на сторінки. Коли кількість посилань перевищує зазначені цифри, застосовуються підрубрики.

Прагнення включити в покажчик якомога більше предметів не повинно приводити до збільшення його обсягу (обсяг, що рекомендується, - 5% від обсягу видання). Тому поряд з ретельним добором понять рекомендується визначити прийоми й засоби, що забезпечують ощадливу побудову покажчика. У науковій книзі доцільно мати списки таблиць, ілюстрацій, що дозволяє читачеві використовувати окремі елементи видання самостійно, поза основним текстом. У виданнях з природничих наук поряд із предметними покажчиками знаходять застосування покажчики географічних назв, рослин, медичних препаратів; у виданнях із суспільних наук – покажчики історичних подій, пам’ятників тощо. При побудові покажчиків і їхньому мовному оформленні редакторові потрібно домагатися, щоб були забезпечені внутрішні логічні зв’язки, правильне, однозначне й точне написання слів, усі терміни, предмети, імена, назви повинні бути тільки в називному відмінку.

Специфічними покажчиками є зміст або оглав – найперші довідково-пошукові елементи в складі апарату видання. Перше вживається у виданнях, що складаються з декількох творів, що характерно для збірників. Друге використовується в монографічних виданнях, у яки основу становить один твір.

***