Аналіз причин людської аґресії

Погляди на людську природу. Впродовж минулих сторіч видатні мислителі неодноразово зверталися до проблеми людської природи. У XVII ст.англійський філософ Томас Гоббс у своїх працях „Про людину”, „Про громадянина” зауважує, що людина складне тіло природи. Суспільні закони необхідні для приборкання та контролю тваринних інстинктів людини. Прихильником іншої точки зору був французький філософ XVIII ст. Жан-Жак Руссо. Він стверджував, що інтелект зруйнував гармонію людини, порушив правильне співвідношення між потребами і здібностями. Джерело зла – не людська природа, а суспільство, яке притамовує гармонійність чуття та формує однобічність розуму. У ХХ ст. природу агресії вивчали австрійський вчений Зиґмунд Фройд та німецький дослідник, лауреат Нобелівської премії у 1973 р. Конрад Лоренц, які розділяли погляди Гоббса. Відтак соціальні психологи, вивчаючи причини ворожої і інструментальної агресії, соціальні психологи основну увагу приділили наступним принциповим ідеям: 1) існує вроджена фізіологічна потреба в аґресії; 2) аґресія є закономірною реакцією на соціальну фрустрацію; 3) аґресивна поведінка – результат научіння на наслідування у суспільстві.

Теорія інстинктивної аґресії та еволюційна психологія. З.Фройд вважав, що джерелом людської аґресії є само руйнівні, деструктивні імпульси. Це перенесення на інших людей вродженої енергії примітивного прагнення до смерті («інстинкту смерті»). К.Лоренц, який уславився вивченням інстинктивної поведінки в природі (тварин та людей), вважав, що аґресія є адаптивною, а не саморуйнівною. Він вважав також, що люди мають вроджені механізми блокування агресії, однак його турбували тенденції посилення «агресивних інстинктів» людини без одночасного розвитку механізмів їх блокування.

Проте і Фрейд, і Лоренц погоджувалися з тим, що аґресія за своєю природою є інстинктивною(універсальною і незалежною від научіння). Якщо людина не має можливості вивільнити неґативну енергію шляхом помірної аґресивної реакції (леґітимної), то вона накопичується в організмі до тих пір, поки не відбудеться сильний, руйнівний для оточення емоційний вибух.

Теорія інстинктивної аґресії була дуже популярною в соціології, вчені складали довжелезні переліки інстинктів соціальної поведінки, вміщуючи туди аґресію. Окремі автори навіть висунули припущення, що „суспільство контролю”, яке було характерним на початку-середини ХХ ст. для країн Європі спровокувало сильний вихлюп аґресії. Вивільнення аґресивної енергії великих мас людей буцімто пояснює, чому у війнах XX ст. було вбито більше людей, ніж за всю попередню історію людства. Теорія інстинктивної аґресії не може пояснити, чому різним людям і різним культурам аґресія властива різною мірою. Хоча біологічні чинники і впливають на аґресію, схильність людей до аґресивних дій не можна остаточно називати інстинктивною поведінкою.

Психологи, еволюційного напряму Д. Басс і Т.Шаклфорд погоджуються, що в житті далеких предків людини аґресія іноді виконувала адаптивну функцію. Історично, в деяких доіндустріальних суспільствах воїни мали вищий соціальний статус, і більше можливостей для репродукції. Відносно високий рівень аґресії чоловіків проти чоловіків (війни), властивий всім історичним етапам розвитку людства пояснюється не звичайним вивільненням „інстинкту аґресії”. Інстинкт аґресії є одним серед успадкованих (від своїх успішних предків) психологічних механізмів, які збільшують шанси чоловіків передати кращий генетичний матеріал майбутнім поколінням.

Біологічні теорії. Біологи дослідили, що аґресія пов’язана з діяльністю кори півкуль головного мозку. Вченим вдалося встановити, які саме ділянки нервової системи посилюють агресивну поведінку людини і тварин. Активація певних зон мозку приводить до посилення ворожості, а дезактивація – до її послаблення. Це наштовхнуло на низку експериментів для перевірки гіпотези про те, що соціально аґресивні люди (вбивці) мають дефекти певних ділянок мозку.

У 1998-2000 р. Адріан Рейн і його колеги за допомогою сканування вивчали активність мозку найжорстокіших вбивць, (жорстокість яких не можна було пояснити несприятливими факторами їх дитинства), і визначили кількість сірої речовини кори мозку. Вони знайшли, що певна ділянка кори мозку, як гальмує аґресію у жорстоких вбивць на 14% менш активна, ніж у нежорстких вбивць. Також було з’ясовано, що об'єм сірої речовини мозку осіб, що ведуть антисоціальний спосіб життя на 15% менший, ніж у середньостатистичної людини. Це означає, що для деяких осіб, схильних до жорстокості особливості діяльності кори півкулі головного мозку є додатковим чинником.

Генетичні чинники. Успадкований людиною темперамент пов’язаний також із особливостями функціонування кори півкуль головного мозку, з властивостями вищої нервової діяльності. Видатний російський психофізіолог Іван Павлов аналізував темпераменти за силою, врівноваженістю, рухливістю процесів гальмування та збудження у корі мозку. Він виокремив чотири типи темпераментів: збудливий, врівноважений, гальмівний, інертний. Темперамент індивіда виявляється вже в дитинстві і, як правило, не змінюється впродовж всього життя. Трапляється так, що відважна, імпульсивна та запальна дитина може перетворитися на підлітка, схильного до насильницьких дій.

До генетичних чинників аґресії слід віднести аномалію хромосом XYY. Відомо, що чоловіки мають пару хромосом – XY, а жінки – ХХ. Дослідження показали, що аґресивність має генетичне підґрунтя – це надлишок Y- матеріалу, який обумовлює розумову відсталість та аґресію.

Біохімічні чинники. Чутливість до збудників аґресії залежить також і від хімічного складу крові. Алкогольне та наркотичне сп’яніння, інтоксикація в результаті захворювання впливає на аґресивність. Остання також пов’язана з вмістом у крові чоловіків та жінок статевого гормону тестостерону[74]. Підлітки і дорослі чоловіки, рівень вмісту тестостерону в крові яких високий, більш схильні до правопорушень, наркоманії і аґресивних реакцій на провокації. Спортсмени часто вживають різні гормональні препарати, які підвищують їх рівень алертності (войовничості), тобто спортивної „злості”. Лікарські препарати, що знижують рівень тестостерону в крові здатні понизити рівень агресивності.

Також причетним до аґресивної поведінки є низький рівень вмісту в крові нейротрансмітера серотоніну – хімічної речовини, дефіцит якої характерний для людей, що перебувають у стані депресії. Важливо пам'ятати, що зв'язок між поведінкою людини і вмістом тестостерону і серотоніну в її крові має взаємообернену дію. Так, тестостерон сприяє домінуванню і аґресивності, але домінування або успіх в якій-небудь справі приводять до підвищення його концентрації в крові. Після перемоги улюбленої футбольної команди вміст тестостерону в крові уболівальників зростає, а після програшу вміст цього гормону знижується. У людей, які втратили свій соціально-економічний статус рівень серотоніну в крові невеликий. Еволюційні психологи припускають, що природа, можливо, таким чином «готує» їх до того, щоб вони не боялися йти на ризик, який може принести їм успіх.

Отже, існують такі види аґресії: фізична та вербальна, ворожа (яка породжується емоцією гніву або наміром заподіяти шкоду) та інструментальна (яка є лише засобом досягнення мети), контактна та дистантна, зовнішня та внутрішня. Природу аґресії пояснюють дві природничі теорії. Теорію інстинктивної аґресії традиційно пов'язують з іменами З.Фройда і К.Лоренца, які вважали, що внутрішня неґативна енергія потребує виходу у вигляді аґресії. Іншою теорією є біологічна: хоча ця теорія не знайшла експериментального підтвердження, аґресивність індивіда пояснює специфікою нервової системи, генетичними та біохімічними чинниками.

 

Психологічні теорії аґресії

Класична теорія „фрустрація– аґресія”. Автором теорії є Дж. Доллард та Н.Міллер. Вони у 1939 році дійшли висновку, що фрустрація часто призводить до вияву аґресії. Фрустрація – це біль-менш тривалий неґативний стан, породжений мотиваційним конфліктом, відчуттям людини неможливості досягнути бажаної мети. Як показано на рис. 4, фрустрація а може спричинити пряму або заміщену аґресивну реакцію, а може завершитися відмовою від мети. Тобто, фрустрація не обов’язково призводить до аґресії. Людина може відмовитися від мети, впасти в апатію, пережити реґрес (примітивізація поведінки), фіксація (нав’язливе повторювання певних дій, їх безрезультативність для мети).

 

 

 

Рис.4. Теорія фрустрації – аґресії

Та все ж часто фрустрація створює поштовх до аґресії. Страх індивіда перед осудом або покаранням за його аґресивні дії у стосунку до джерела фрустрації (наприклад, певного суб’єкта) може переорієнтувати аґресивність на яку-небудь іншу мішень або навіть на самого себе (аутаґресія). Пригадайте старий анекдот про те, як повівся працівник, на якого накричав шеф. Він дома влаштував скандал дружині, та в свою чергу вилаяла сина, син штовхнув ногою пса, а пес укусив листоношу. Цей анекдот – прекрасна ілюстрація заміщення агресії.

Концепція заміщеної аґресії. Експериментальна перевірка теорії фрустрація - аґресія дала неоднозначні результати: в деяких випадках фрустрація приводила до посилення аґресивності, в деяких – ні. Переконавшись в тому, що класична теорія переоцінює зв'язок між фрустрацією та аґресією, Леонард Берковіц у 1978 роціуточнив її. Він висунув концепцію „заміщеної агресії”. На думку Берковіца, фрустрація породжує гнів – емоційну готовність до аґресивних дій. Однак суб’єкт, який викликав фрустрацію є недосяжним. Тоді гнів (аґресія) вихлюпується на суб’єкта (або об’єкт), який є поруч. Якщо в полі зору особи, яку охопив гнів опиниться зброя, є чималий ризик, що вона її використає. В країнах, де заборонено носити вогнепальну зброю, спостерігається менша кількість злочинів з її використанням.

Причиною фрустрації (різниця між бажаним, метою та даністю, що переживається) може бутидепривація (стан переживання неможливості задовольнити якусь потребу). Хоча фрустрація може і не залежати від депривації. Однак часто фрустрація посилюється, коли люди порівнюють себе з іншими. Наступає відносна депривація – сприйняття свого становища як гіршого у порівнянні зі становищем інших. Сказане в першу чергу відноситься до людей з низькою самооцінкою: саме у них подібне «невтішне порівняння» здатне викликати відчуття відносної депривації. Одне із можливих джерел подібної фрустрації – пропаганда розкоші телепрограмами і телевізійними рекламами. У тих культурах, де телебачення стало неодмінним елементом життя, воно здатне перетворити абсолютну фрустрацію (у мене немає того, що є у інших) у відносну депривацію (я позбавлений того, що є у інших).

Аґресія як „вигідна” навичка досягання мети. Окремі індивіди використовують аґресію як засіб досягнення власної мети. У певних видах спорту, зокрема в хокеї на рахунку більш аґресивних хокеїстів більше забитих шайб, ніж у їх неаґресивних товаришів. В даному випадку аґресія – інструмент досягнення певної винагороди. Іншим прикладом залякування аґресивними діями є діяльність різних радикальних груп, які викликають страх населення задля привернення уваги до своїх вимог з боку влади. Надмірна увага до радикальних груп з боку ЗМІ та страх населення дозволяє радикальним групам добиватися своїх цілей шляхом аґресії.

Теорія соціального научіння аґресії. Автором цієї теорії є канадський психолог Альберт Бандура. Згідно теорії людизасвоюють навички аґресивної поведінки шляхом спостереження та імітації за поведінкою інших, зокрема під впливом нагород та покарань[75]. Цю теорію Бандура сформулював як результат низки експериментів. Розглянемо перший експеримент Бандури (1961). Місце експерименту – одна з дошкільних установ Стенфорда. Дитина захоплено малює. У іншому кінці кімнати знаходиться доросла жінка, поруч з нею – дерев'яний конструктор, дерев'яний молоток і велика надувна лялька. Жінка впродовж однієї хвилини складає на підлозі конструктор, після цього вона встає і майже 10 хвилин лупцює надувну ляльку. Жінка б'є її молотком, копає ногами, кидає, не припиняючи кричати: «Дай їй в ніс!.. Вріж їй!.. Копни її!».

Після цього дитина-хлопчик, що бачив цей спалах люті, переходить в іншу кімнату, в якій багато дуже привабливих іграшок. Проте через пару хвилин жінка (вона ж — експериментатор) відриває хлопчика від гри, кажучи, що це – її кращі іграшки, які вона «повинна берегти для інших дітей». Зфрустрований хлопчик переходить у третю кімнату, в якій багато іграшок для аґресивних і неаґресивних ігор, зокрема лялька «бобо» і дерев'яний молоток. Він бере молоток і починає бити ляльку.

Діти, що не бачили аґресивної поведінки експериментатора, рідко грали або розмовляли аґресивно. Вони грали спокійно, хоч і переживали фрустрацію. Ті з них, кому довелося бути свідками аґресивних проявів експериментатора, частіше брали в руки молоток, щоб ударити ним ляльку. Ба більше, діти нерідко повторювали дії експериментатора, її слова. Спостереження за аґресивною поведінкою дорослої людини навчило їх вияву аґресії.

Наступні експерименти Бандури (1973) виявили специфіку наслідування аґресії дітьми (рис.5).

 

 

Рис.5. Аґресивні реакції дитини, яка попередньо спостерігала різні ситуації, де А – жінка б’є ляльку, Б – відеофільм, де жінка б’є ляльку; В – мультик, де кіт б’ється; Г – неагресивна поведінка дорослих; Д – відсутні зразки спостереження.

 

Рис. 5 показує, що найбільше аґресивних реакцій виявляли діти, які попередньо спостерігали „ живий приклад”, жінку, яка била ляльку (А), а також фільм, де аґресію виявляли дорослі (В). Найменше аґресивних реакцій діти виявляли після того, як спостерігали доброзичливу, зовсім неаґресивну розмову дорослих[76]. На думку Бандури, сім'я, субкультура і засоби масової інформації щодня дають дітям різні уроки аґресивності.

Вплив сім'ї та середовища на аґресивність дітей. Психологічні дослідження показали, що у сім'ях, де практикується рукоприкладство як спосіб покарання, зростають діти, схильні до агресивних дій стосовно тих, що їх оточують. Хоча більшість людей, з якими жорстко поводились у дитинстві є хорошими батьками, все ж третина з них все-таки переносять відомі їм із власного досвіду «методи виховання» на своїх дітей і карають їх частіше. У сім'ях насильство батьків нерідко породжує подальше насильство їх дорослих дітей, що стали батьками[77].

Соціальне середовище теж є джерелом прикладів для наслідування. Там, де ідеалом чоловіка є мачо (з іспанської «macho» – справжній чоловік), аґресивний стиль поведінки переходить від батьків до синів. Так, заснована на насильстві субкультура підліткових банд дає їх молодшим членам чимало прикладів аґресивної поведінки. На таких спортивних заходах, як футбольні матчі, найбільш серйозні інциденти за участю агресивно настроєних фанатів виникають як у відповідь на жорстку гру футболістів. Немало аґресивних дій є на совісті різних груп. Групову аґресію провокують ті ж чинники, які породжують індивідуальну аґресію. Однак групи реґаують аґресивніше, ніж індивіди. Це пояснюється феноменом групової поляризації – крайніх суджень та дій, обумовлених відсутністю персональної відповідальності.

Засоби масової інформації також можуть формувати аґресію. Фільми та телевізійні передачі містять чималий арсенал жорстокості та насильства. Відтак це підвищує поріг чутливості глядачів (дітей, підлітків) до насильства, формує їх реакції на світ.

А.Бандура вважає, що аґресивні дії можуть бути спровокованими (рис.6). Аверсивний досвід (гнів, образа, фрустрація) викликає в людини емоційне збудження. Проте, чи буде виявлятися аґресія, залежить від того, яких можливих наслідків людина очікує. Отож, аґресивні дії найбільш вірогідні тоді, коли людина збуджена, або ж їй здається, що вона безкарна і може одержати від аґресії певну вигоду. Аґресія мотивується винагородою (психологічною, матеріальною). Коли людина не боїться наслідків, покарання за аґресію, вона може легко вдаватися до неї (рис.6).

 

Рис.6. Аґресія як результат аверсивного досвіду та винагороди

 

 

Отже, згідно психологічної теорії Дж.Долларда та Н.Міллера, гнів і ворожість є наслідками фрустрації. За наявності збудників (підбурювачів) подібний гнів здатний спровокувати аґресивні дії. Л.Берковіц зробив уточнення цієї теорії та висунув концепцію заміщеної аґресії. Крім цього, фрустрація не є наслідком депривації, а результатом конфлікту між очікуваннями і реальними досягненнями. Згідно теорії соціального научіння А.Бандури, аґресивна поведінка – це результат соціальної взаємодії та наслідування. Інколи аґресія є вигідною поведінкою для деструктивних груп та окремих особистостей. Аґресія може допомагати їм досягати певні цілі. Соціальне научіння аґресії відбувається під впливом сім'ї, субкультури і засобів масової інформації.

 

Послаблення аґресії

Ситуативні чинники, що провокують на аґресивні дії. Для контролю аґресії слід знатичинники, які провокують аверсивні інциденти: больові відчуття, спека, образи, тіснява.

Біль. Аґресивність людей посилюється під впливом болю. Психолог Л. Берковіц і його колеги довели це, провівши експеримент за участю студентів. Досліджувані тримали одну руку або в теплій воді, або в настільки холодній, що її починало «ломити». Серед тих, хто тримав руку в холодній воді виявили роздратованих, напружених, які зізналися, що ладні були з лайкою накинутися на інших. Відтак Берковіц висновує, що найважливішим «спусковим гачком» ворожої аґресії є не стільки фрустрація, скільки аверсивна стимуляція.

Багато хто може пригадати свою поведінку під час головного болю, або після того, як випадково вдарили палець ноги. Ілюстрацією аґресії, спровокованої (окрім іншого) біллю був бій за звання чемпіона світу у важкій вазі (1997) між М.Тайсоном і Е.Холіфілдом. Тайсон, що перебував у стані фрустрації (програвав у двох перших раундах) та відчував сильний біль голови відкусив супернику шматок вуха.

Спека. У свій час дослідники пов’язували темперамент певного народу з кліматичними умовами їх життя. Спочатку цю ідею подав давньогрецький лікар Гіппократ. Впродовж різних сторіч про це писали англійські, французькі та навіть українські дослідники.

Як сам клімат, так і його зміни може вплинути на поведінку. Психологи встановили, що підвищення температури в кімнаті (понад +32°C) викликає втому та агресивність до сторонньої людини. У спеку зростає кількість злочинів, що здійснюються із застосуванням насильства. Про це свідчать статистичні дані про рівень злочинності в багатьох містах.

Атакуюча поведінка та аґресія. Особливо сильним збудником аґресії є атакуюча поведінка іншої людини. Навмисні напади (фізичні, вербальні) викликають у відповідь аґресію – бажання помститися нападникові.

Тіснява. Джерелом стресу є відчуття людиною дефіциту простору. Людині, що опинилася в переповненому автобусі, в перипетіях автомобільних „корків” на дорогах, або мешкає з родичами у маленькій квартирці, може здаватися, що вона втрачає контроль над ситуацією. Сільським мешканцям, що приїздять у місто, де щільність потоку перехожих на вулицях є високою міське життя видається нестерпним.

Продукція ЗМІ. Телебачення, фільмидемонструють немало прикладів аґресивної поведінки. Психологічні експерименти стосовно візуального сприйняття сцен насильства, засвідчують, що воно: 1) суттєво підсилює аґресивну поведінку, особливо у збуджених індивідів; 2) робить глядачів менш чутливими до насильства, спотворює їх сприйняття реальності. Обидва ці висновки були зроблені на підставі вивчення впливу «жорсткого порно», який здатний підсилити чоловічу аґресію стосовно жінок.

Якщо візуальна продукція має такий вплив, то демонстрація на екрані зразків просоціальної поведінки може бути корисною для суспільства. У суспільстві слід налаштовувати за допомогою різних освітніх програм неконфліктну комунікацію, залучати осіб, які пов’язані з професіями типу „людина-людина” до тренінгу спілкування[78].

Послаблення агресії. Катарсис. Концепцію катарсису („очищення”) зазвичай пов'язують з ім'ям Аристотеля. Філософ вважав, що оглядаючи виставу-трегедію, людина переживає її та звільнюється від власних негативних емоцій. Як терапевтичний метод катарсис використовувався більше 100 років та був основою психоаналітичного лікування. Катарсис – це вивільнення неґативних емоцій, очищення шляхом залученості індивіда до перетворювального переживання травматичних подій, які трапились у минулому.

Підхід, заснований на соціальному научінні. Якщо аґресивна поведінка – результат соціального научіння, то її чинники можна нейтралізувати.

1. Відомо, що фрустрація пов’язана з наявністю у людини очікувань, які не сповнилися. Ворожу аґресію, що виникла під її впливом можна нейтралізувати, якщо не спонукати людей до очікувань, які ніколи не зможуть зреалізуватися.

2. На інструментальну аґресію впливають очікування певних винагород і вигод. Це означає, що слід винагороджувати неаґресивну поведінку і співпрацю. Покарання аґресорів, у більшості випадків, є менш ефективне.

3. Страх покарання запобігає аґресії тільки в ідеальних умовах, коли покарання є невідкладним та достатньо адекватним провині, коли воно поєднується з винагородою за бажану поведінку.

Отже, слід попереджати агресивні дії, запобігти їм. Необхідно навчати людей неагресивним способам вирішення конфліктних ситуацій. Покарання дітей у сім’ях можуть мати негативні побічні ефекти. Покарання – це аверсивна стимуляція, воно моделює ту ж поведінку, якій намагається запобігти. Саме тому агресивні батьки, схильні до жорсткого поводження з власними дітьми, часто походять з сімей, де дисципліна підтримувалась за допомогою фізичних покарань. Щоб людський світ був добрішим, з ранніх років слід демонструвати людям зразки гуманної поведінки і співпраці, винагороджувати їх за ці вияви. Педагогів, батьків, усіх, хто працює з дітьми доречно в межах різних освітніх програм навчати навичкам міжособистісного спілкування – методам контролю за гнівом і способам морального впливу.

 

Запитання для самоперевірки:

1. Які факти є свідченням того, що аґресія є проблемою сучасного світу?

2. Що таке аґресія, які її види розрізняють?

3. Наскільки поширеними є контактна та дистантна аґресія, які цьому причини?

4. Якими є погляди відомих філософів на людську природу в контексті теми аґресія?

5. Хто є авторами теорії інстинктивної аґресії?

6. Як розглядають природу аґресії еволюційні психологи?

7. Якими є чинники агресії в руслі біологічних теорій?

8. Який зміст психологічної теорії фрустрації-аґресії Дж. Долларда та Н.Міллера?

9. Який зміст концепції заміщеної аґресії Л.Берковіца?

10. Чи завжди депривація породжує аґресію?

11. Що таке „ відносна депривація”, чи впливає вона на аґресивне реаґування?

12. Чи буває аґресія „вигідною” навичкою досягання мети?

13. Який зміст теорії соціального научіння аґресії?

14. Які експерименти проводив А. Бандура з вивчення аґресивності?

15. Якими є ситуативні чинники, що провокують на аґресивні дії?

16. Які є способи для послаблення аґресії?

17. Який зміст підходу, заснованого на соціальному научінні?

 

Література

Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. – СПб.: Питер Ком, 1997.

· Коннор Дэниэль. Агрессия и антисоциальное поведение у детей и подростков. – СПб.: Пройм Еврознак; М.: Олма-Пресс, 2004.– С.44-54.

· Майерс Д. Социальная психология. – СПб.: Питер Ком, 2002.

Тернер Ч.У., Лэйтон Дж.Ф., Саймонс Л.С. Полевые исследования агрессивного поведения: стимуляторы агрессии, обозримость жертвы и подача автомобильных сигналов // Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. – СПб.: Питер Ком, 2000. – С. 367-385.

· Хьелл Л.,Зиглер Д. Теории личности. –СПб. Питер Пресс, 1997. –С. 374-405.