Тема 10. Соціальна психологія груп

 

Специфіка соціально-психологічного підходу до вивчення груп. Поняття соціальної групи. Загальна класифікація груп. Класифікації великих груп. Формальні та неформальні групи. Організовані та неорганізовані. Референтні групи та групи причетності. Специфіка формування груп на сучасному етапі соціокультури (класифікація Г.Діркса).

Великі соціальні групи. Поняття та види великих соціальних груп Структура психології великої соціальної групи. Методи дослідження психології великих соціальних груп. Особливості психології соціальних страт. Психологічні особливості етнічних груп. Консервативні механізми міжгрупової перцепції (внутрішньогруповий фаворитизм, фізіоґномічна редукція, стереотипізація).

Стихійні групи та масові рухи. Види стихійних груп. Психологічні механізми натовпу. Основні концепції (Г.Ле Бон, Г.Тард) стосовно механізмів функціонування натовпу: зараження, копіювання, наслідування.

Соціальні рухи. Поняття та різновиди соціальних рухів. Механізми приєднання до руху. Теорії, що пояснюють причетність до руху. Співвідношення позицій більшості і меншості в соціальному русі. Молодіжні рухи: діяльність деструктивних груп.

Специфіка соціально-психологічного підходу до вивчення груп

Поняття соціальної групи. Це певна сукупність людей, об’єднаних за умовними або реальними ознаками в одне ціле[25]. Соціально-психологічний аналіз великих груп можна розглядати як "ключ" до пізнання змісту психіки індивіда. Звичайно, разом з досвідом великих соціальних груп найважливіше значення для розуміння змістовних елементів суспільної психології мають масові соціальні процеси і рухи.

Характер суспільних змін і перетворень, безпосередня участь в революційних (або контрреволюційних) рухах, складні процеси формування громадської думки – все це також важливі чинники, які відображаються на психологічних характеристик великих груп. Тому є сенс говорити про необхідність соціально-психологічного аналізу великих соціальних груп, а також масових процесів і соціальних рухів.

Соціально-психологічний та соціологічний підходи до вивчення груп. Соціальні групи активно вивчаються соціологією. Слід розрізняти соціологічний та соціально-психологічний підходи до вивчення груп. Соцологічний підхід дозволяє віднайти критерій відмінності (диференціації) груп, вказати їх місце та роль у соціумі, співвідношення осіб, які до неї входять тощо. Іншими словами, соцологія здійснює макроаналіз групи. Соціальна психологія здебільшого зосереджується на „мікроаналізі” групи. Соціально-психологічний підхід дозволяє збагнути як впливає група на погляди, установки, цінності та що означає група для людини, які характеристики групи є значимими для неї.

Критерії побудови класифікації груп. Вснують різноманітні критерії класифікації груп: рівень культурного розвитку (просоціально та асоціально орієнтовані групи); тип структури (формальні – неформальні); завдання та функції групи (навчальні, виховні, трудові тощо); типи контактів у групі (згуртовані, конфліктні); тривалість існування групи (короткочасні, довготривалі); особливості її формування (дифузні групи, асоціації, корпорації, колективи); доступність членства (легальні, таємні) в групі тощо. За характером діяльності виділяють групи з індивідуально-груповою та взаємопов'я­заною груповою діяльністю.

Загальна класифікація груп. В соціальних, природничих науках групи диференціюють за кількістю населення, яке вони обєднують гіпергрупи (населення планети, або її окремих метериків); супергрупи (великі за чисельністю населення країни – Китай, Індія, США тощо та великі міжнародні організації (наприклад, НАТО); декагрупи (окремі держави – Велика Британія, Франція, Україна тощо та спільнот окремих республік у складі держави (Росія) чи штатів (США). В психологічній науці доволі усталеною є класифікація, зображена на рис.1.

 

 

 

Рис.1.Загальна класифікаія груп, що вивчаються соціальною психологією

 

За характером взаємозв'язків групи можна поділити на умовні та реальні. Умовні групи об'єднуються за певною ознакою (стать, вік, рівень освіти, вид діяльності та ін.) і включають до себе людей, які реально між собою не взаємодіють. Реальна група - це обмежена за розмірами спільність людей, між якими існують реальні стосунки взаємодії і спілкування. Реальні групи у свою чергу поділяються на природні (прикладом такої групи є сім'я) та лабораторні.

У соціальній психології прийнято розрізняти великі та малі групи. Болгарський дослідник Любен Деснев називає великі групи „дистантними”, малі – „контактними” [26]. Відміність між великим та малими групами є не тільки в кількості учасників груп, а й можливості безпосереднього спілкування. У великих групах взаємодія здійснюється задопомогою засобів масової комунікації, а в малих групах – шляхом безпосерднього спілкування, трансакцій.

Класифікації великих груп. Це спільність людей, яка виокремилася за певними соціальними ознаками (клас, нація, суспільні страта). До великих груп належать спільноти людей, об’єднані спільною діяльністю (релігійна конфесія, політична партія тощо). Метагрупи – це підприємства, невеликі громадські організації, навчальні заклади та ін. Середні групи – це відносно великі громадські організації та навчальні заклади, територіальні спільності (мешканці одного міста, району, села, селища). У свою чергу "великі" та „середні” в кількісному відношенні утворення людей розділяються на два види:

· довготривалі групи, що склалися в ході історичного розвитку суспільства та займають певне місце в системі суспільних відносин – етнічні групи, нації, суспільні страти, професійні групи, статево-вікові (з цієї точки зору як група можуть бути розглянуті, наприклад, молодь, жінки, літні люди тощо);

· короткотривалі групи, що виникли стихійно – натовп, публіка, аудиторія.

У великих групах існують специфічні регулятори соціальної поведінки, яких немає в малих групах. Це – звички, звичаї і традиції. Розглянуті в єдності особливості життєвої позиції таких груп разом із специфічними регуляторами поведінки дають таку важливу характеристику, як спосіб життя групи. Його дослідження припускає вивчення особливих форм спілкування, особливого типа контактів, що складаються між людьми. В рамках певного способу життя набувають особливого значення інтереси, цінності, потреби. Не останню роль в психологічній характеристиці названих великих груп грає часто наявність специфічної мови. Для етнічних груп – це національна мова, її діалекти. Зокрема для професійних груп характерним є „фахова мова”, для такої вікової групи як молодь – „молодіжний сленг”.

Формальні та неформальні групи. За критерієм організації влади, типу керівництва групи поділяються на формальні та неформальні (неофіційні) групи. Вони можуть стосуватися на підгрунті лише великих, а й малих груп. Останні є невеликими обєданнями людей, між членами яких існують безпосередні контакти, а також ієрархічна структура відносин (лідерства, авторитетності, симпатії, антипатії) і підпорядкування.

Ф ормальні групи характеризуються діловими стосунками і створюються на підставі розпорядження, штатного розкладу та ін. Наприклад, студентська академічна група, екіпаж літака, релігійна організація тощо) Відтак формальні групи мають зовні задані соціально значущі цілі діяльності. Для них характерні юридично зафіксований статус, нормативно визначені структура (керівництва та підлеглості), права та обов'язки її членів [27].

Неформальна група утворюється на основі емоційної привабливості (симпатії, дружби), спільних інтересів і захоплень. Неформальна влада визнається, підтримується членами без формальної фіксації. Група не має юридичного статусу, взаємовідносини у ній законодавчо не регулюються. Наприклад, група батьків, що збираються обговорити проблеми виховання дітей-інвалідів, групи самопомочі, зібрання пошановувачів українських пісень тощо. Відносини у формальних групах можуть бути різними: позитивні, негативні, вкрай рідко – індиферентні. Неформальні групи можуть утворюватися як у межах формальних груп, так і поза ними. Формальна група може переростати у неформальну (люди споріднюються).

Організовані та неорганізовані групи. За способом утворення розрізняють організовані та неорганізовані групи. Організовані групи утворюються під впливом тимчасових спільних устремлінь, почувань, настроїв та дій. Неорганізовані групи виникають стихійно, випадково, не мають структури, без постійно узгоджуваної діяльності, без чітко усвідомленої більшістю учасників мети. Неорганізована група може набувати елементів організованості. Наприклад, на складнопрогнозовані дії натовпу все таки впливає „невидимий” раціональний центр – лідер, згодом такий натовп може трансформуватися в якусь нелегальну, напівпідпільну організацію.

Референтні групи та групи причетності. За значущістю для особистості можна виділити референтні групи та групи причетності. Референтна група − це спільність, до якої відносить себе особистість, на норми та цінності якої орієнтується у своїй поведінці. Ця група виконує дві функції − нормативну й порівняльну. Нормативна функція виявляється в тому, що така група є джерелом норм поведінки, соціальних установок та ціннісних орієнтацій людини. Порівняльна функція виражається в тому, що референтна група стає еталоном, відносно якого індивід оцінює себе та інших. Група причетності − це така група, до якої людина реально належить.

Такою первинною референтною групою для людини є громада. Первинне значення громади в тому, що вона є спільнотою родичів та сусідів, яка проживає й господарює на певній території (селищі, місті і т.д.) та виробляє певні правила співжиття, його захисту від внутрішньої та зовнішньої деструкції. Громада є старшою за державу, «лежить» в її основі. Держава не є «надбудовою» над громадою, вона нею розбудовується. Відтак держава є однією з структурно-функціональних конструкцій в системі «суспільство», необхідних для існування громади (сукупності громад), а не лише у «зовнішньому», міжнародному вимірі.

Нині поняття «громада» застосовують не лише до етнічних, національних груп, а й до мешканців певного району/регіону (територіальна громада), неформальних/недержавних об’єднань людей за інтересами (від хоббі – до суспільно значущих). Сучасні громади є динамічними за своїм складом, де соціальна мобільність людей (міґрація) обумовлює входження щораз нових членів, які добровільно беруть на себе відповідальністю за долю громади.

Дієвість громад значною мірою визначає розвиток громадянського суспільства. Це спільнота свідомих, активних, відповідальних громадян. Громадянське суспільство не є окремою від держави «соціальною будівлею» (чи альтернативною державі) – якраз активні громадяни здатні побудувати і громадянське суспільство, і свою демократичну державу. Громадянське супільство – це політичні партії, громадські об’єднання, клуби, ЗМІ, механізми виборчого процесу, політична культура, політичне представництво тощо.

Специфіка формування груп в постколоніальному світі. В останній чверті ХХ ст.у соціогуманітарнй науці зявилася теорія постіндустріального суспільства, яка характеризує нові соціально-економічні реалії. Вони позначаються поширеністю глобальної економічної системи у вигляді транснаціональних корпорацій. Філії цих корпорацій розбудовуються в постколоніальних країнах. Здебільшого це країни «третього світу» де, з одного боку, панує безробіття, з іншого, – примусова праця. За оцінками Міжнародної організації праці (МОП) понад ¾ з 12,3 млн. невільних працівників трудяться в Азії, де жертвами примусової праці, торгівлі людьми та інших форм сучасного рабства є 9,5 млн. людей[28]. Г.Діркс виокремлює три види груп, які добре відображають сучасні соціально-економічні реалії.

1. Група «примусу» (коли в учасника забирається ініціатива, творчість та вимагається за мінімальну заробітню плату повний послух). Здебільшого це групи системи управління чи економіки (бригади на підприємстві, майстерні тощо). Саме вони є типовими для країн перехідного періоду та нерозвинутих країн «третього світу». Становлення цих груп пов’язане з процесами глобалізації, зокрема з економічною експансією з боку міжнародних корпорацій, створення ними дочірніх філій у постколоніальних регіонах.

2. «Добровільна» група. Типові для розвинутих країн, в яких особа може змінювати групу з метою досягнення максимальної відповідності особистісним прагненням професійного росту та творчості.

3. «Кліка» (злочинців, політиканів, мафіозі) – група, що переслідує протилежні великим спільнотам цілі, часто егоїстичні та характеризується «особливою» мораллю, інтересами, жорсткою груповою дисципліною.

Отже, соціальна психологія має вибудувану класифікацію груп. Разом з тим, розвиваючи зв’язки із суміжними науками, передусім соціологією, соціальна психологія відстежує специфіку формування та виникнення груп в нових обставинах розвитку постіндустріального суспільства.

 

Великі соціальні групи

Поняття та види великих соціальних груп. Це великі за чисельністю учасників об’єднання людей, які існують у масштабах суспільства та розвиваються за соціально-психологічними закономірностями проявів масової психіки і на відміну від малих груп не вимагають обов'язкових особистих контактів. У великих групах, як правило, виробляються загальноприйняті норми поведінки, культурні цінності і традиції тощо.

До великих груп відносяться соціальні страти, етноси (нації і народності), конфесії, іноді великі партії та громадські організації, вікові й професійні групи тощо. Соціологи як провідну ознаку великих соціальних груп, розглядали їхні потреби й інтереси. У даному випадку потреби й інтереси виступають не як індивідуальні, а як групові психологічні й соціально-психологічні явища. Міра задоволення потреб великих соціальних груп виражається коефіцієнтом їхньої життєстійкості. У свою чергу коефіцієнт життєстійкості визначається шляхом урахування різних показників: середньої тривалості життя, дитячої смертності, якості продуктів, концентрації підприємств важкої промисловості на одиницю території, відсоток бюджетних витрат на соціальні й економічні програми та ін.

Структура психології великої соціальної групи. Структура вміщує низку елементів. У широкому сенсі це – різноманітні психічні властивості, психічні процеси і психічні стани, подібно до того, як цими ж елементами володіє психіка окремої людини. Майже всі дослідники (Г.Г.Ділігенський, А.І.Горячева, Ю.В.Бромлей тощо) виокремлюють дві складові частини структури великої соціальної групи: 1) психічний склад як стійке утворення (до якого можуть бути віднесені соціальний або національний характер, звичаї, традиції, віра тощо); 2) емоційна сфера як динамічне утворення (потреби, інтереси, настрої).Психолог М.Й.Варій виокремлює поняття соціальної психіки групи. До її структури входять групові взаємовідносини, групова думка, колективні традиції, групові норми, групові настрої і почуття, групові ціннісні орієнтації тощо. Окремими підструктурами соціальної психіки є соціальна, духовно-перцептивна, емоційна та вольова єдність. Відносно самостійною підсистемною соціальної психіки виступає також суспільна свідомість, а також ті явища, які породжуються несвідомістю, підсвідомістю, свідомістю і надсвідомістю[29].

Інтереси соціальних груп - це таке соціально-психологічне явище, що відіграє вирішальну роль в інституціоналізації суспільства. Кожен соціальний інститут відповідає інтересам конкретної соціальної групи і служить задоволенню її потреб. Саме цим визначаються відносини між соціальними групами. Інтереси одних соціальних груп далеко не завжди узгоджуються з інтересами інших.

Групова думка (як форма громадянської думки) виконує такі функції: експресивну, контрольну, директивну. Як показує досвід багатьох країн, важливою формою урахування громадської думки, демократичним засобом виявлення позицій більшості населення з актуальних проблем життя суспільства є референдуми. Серед інших ка­налів відображення громадської думки можна назвати: опитування населення, засоби масової інформації, збори, маніфес­тації, всенародне обговорення. Групова думка становить привселюдно виражене і розповсюджене судження, що несе в собі оцінку й ставлення до якої-небудь події, яка становить інтерес для спільноти.Форми прояву групової думки: а) оцінка, скарги; б) поради, поба-жання, схвалення; в) невдоволення, осуд, несхвалення, незгода, протест.

Проблема співвідношення психологічних характеристик великої групи та індивіда. У загальному вигляді ця проблема розв'язується так: психологічні характеристики групи є тим типовим, що характерне всім індивідам. У соціологічному аналізі, наприклад, робляться спроби сконструювати особливий соціальний тип особи, властивий деякій соціальній групі. Поняття «соціальний тип особи» може бути віднесено до характеристики типового представника якої-небудь професії (тип вчителя, наприклад), або епохальної вікової групи, («молода особа XX століття» тощо).

Як справедливо зауважує Г.Андреєва, «психічний склад» соціальної групи і «психічний склад» осіб, що в неї входять, не співпадають повністю[30]. Для формування психології соціальної групи домінуючу роль відіграє колективний досвід, зафіксований в знакових системах (мові), а цей досвід не засвоюється повною і однаковою мірою кожною особою. Міра його засвоєння поєднується з індивідуальними психологічними особливостями, тому тільки «частина» психології особи «входить» в соціальну психологію групи.

Індивідуальна психіка входить до системи соціальної психіки, є її мікрочастинкою та своєрідним «генератором енергії». В той самий час, соціальна психіка «присутня» в індивідуальній, як внутрішній психологічний досвід зовнішнього (колективного, спільного): переживань, відчуттів, сприймань, вольових, духовних і соціальних зв’язків, почуттів тощо. Відбувається постійний взаємовплив соціальної психіки і психіки індивідів через соціальну психіку групи.

Методи дослідження психології великих соціальних груп. Оскільки типові риси психології великих соціальних груп закріплені в традиціях і звичаях, соціальній психології доводиться в даному випадку вдаватися до використання методів етнографії, якій властивий аналіз деяких продуктів культури. Якщо пригадати пропозиції В.Вундта щодо вивчення мови, міфів і звичаїв для пізнання «психології народів», то стане ясним, що на зорі свого виникнення соціальна психологія зверталася до проблеми використання таких методів. Однією з сучасних форм застосування таких методів є так звані міжкультурні (порівняльні) дослідження.

У вивченні психології великих соціальних груп можуть застосовуватися і методи, традиційні для соціології, включаючи різні прийоми статистичного аналізу. Результати досліджень, виконаних за допомогою таких прийомів, не завжди розкривають причинно-наслідкові зв'язки; у них, швидше, описуються деякі функціональні залежності, які дозволяють одержати значущі кореляції. Тип так званого кореляційного дослідження в соціальній психології доречний і допустимий перш за все при вивченні психологічних характеристик великих груп. Окрім названих методів дослідження, при вивченні великих груп соціальна психологія використовує також прийоми, прийняті в мовознавстві, наприклад, наративи (розповіді про екстремальні соціальні ситуації, війни, катаклізми) [31]. Це має значення для з’ясування колективної пам’яті, специфіки сприйняття та уявлень різних соціальних груп.

Істотний внесок в дослідження психології великих соціальних груп внесений концепцією «соціальних уявлень», розробленою у французькій соціологічній школі (С.Московічі). Вона значною мірою претендує на те, щоб запропонувати одночасно метод дослідження великих груп. Соціальні уявлення – це буденне уявлення якої-небудь групи про ті або інші соціальні явища, тобто спосіб інтерпретації і осмислення повсякденної реальності. За допомогою соціальних уявлень кожна група будує певний образ соціального світу, його інститутів, влади, законів, норм. Соціальні уявлення – інструмент не індивідуального, а саме групового соціального пізнання. Створене групою соціальне уявлення сприяє інтеґрації групи, як би «виховуючи» свідомість її членів, доводячи до них типові, звичні інтерпретації подій, тобто сприяючи формуванню групової ідентичності. Соціальні уявлення, породжені групою, достатньо довготривалі, вони можуть передаватися з покоління в покоління, хоча при певних обставинах можуть, звичайно, і мінятися з часом. Ця концепція допомагає точнішому визначенню такого поняття як менталітет (інтеґральна характеристика деякої культури, в якій відбито своєрідність бачення і розуміння миру її представниками, їх типових «відповідей» на картину миру). Представники певної культури засвоюють схожі способи сприйняття миру, формують схожий образ думок, що і виражається в специфічних зразках поведінки («менталітет інтелігенції», «менталітет підприємця» тощо).

Особливості психології соціальних страт. «Психічний склад» страт виявляється в певному способі поведінки і діяльності, на підставі якої можна реконструювати ті норми, якими керується дана соціальна група, займаючи певне місце (здебільшого економічне) в суспільній ієрархії. Психічна реальність страти виявляється в соціальному характері. З традицій інших наукових дисциплін – історії, філософії, культурології, літератури (твори Бальзака, Драйзера, Франка тощо) – можна черпнути великий матеріал щодо проявів різних рис соціальної вдачі людей, що особливо виявляються особливо в поворотні епохи історичного розвитку. Термін "соціальний характер" широко представлений в працях неофрейдистского напряму, зокрема в роботах Е. Фромма [32]. Для нього соціальний характер – це сполучна ланка між психікою індивіда і соціальною структурою суспільства. Форми соціального характеру не прив'язані у Фромма до певних соціальних страт, але співвідносяться з різними історичними типами самовідчуження людини – з людиною епохи раннього капіталізму («накопичувальний тип»), епохи 20-х рр. XX століття («ринковий тип», пов'язаний з суспільством «тотального відчуження») тощо.

Психічний склад великих груп розкривається у звичках і звичаях, а також в традиціях. Аналіз звичок і звичаїв є власне соціально-психологічною проблемою. Методи дослідження цієї проблеми близькі до традиційних психологічних методів, оскільки тут можливо використання методик спостереження, аналізу продуктів діяльності.

Психологічні особливості етнічних груп. Іншим прикладом великих соціальних груп, значущих в історичному процесі, є різні етнічні групи. Деякі автори розглядають етнопсихологію як складову частину соціальної психології. Після В.Вундта в психології виникло багато нових підходів до вивчення цієї проблеми, головним серед яких з'явився підхід, розвинений в рамках культурної антропології.

Національна (етнічна) приналежність індивіда є надзвичайно значущим для соціальної психології чинником тому, що вона фіксує певні характеристики того мікросередовища, в умовах якого формується особа. Етнічна специфіка певною мірою концентрується в історичному досвіді кожного народу. Засвоєння цього досвіду є найважливішим змістом процесу соціалізації індивіда. Через найближче оточення, перш за все через сім'ю і школу, особа у міру розвитку залучається до специфіки національної культури, звичаїв, традицій. Спосіб усвідомлення етнічної приналежності, перш за все національної, залежить від конкретних соціально-історичних умов існування даної етнічної групи. Відповідно до традиції, що склалася в соціальній психології великих груп, в психології етнічних спільнот виокремлюють: 1) психічний склад (національний, етнічний, характер, темперамент, традиції і звичаї; 2) емоційна сфера, національні або етнічні почуття. Тут йдеться не стільки про якісь «набори» рис, скільки про ступінь вираженості тієї або іншої риси в цьому наборі, про специфіку її прояву. Недаремно література фіксує, наприклад, специфіку англійського гумору (хоча відчуття гумору властиве, природно, не тільки англійцям), італійської експансивності (хоча в не меншому ступені експансивними є і іспанці) тощо.

Механізми міжгрупової перцепції. Ціла низка явищ, що ускладнюють дослідження специфіки національного характеру, виникають на рівні соціальної перцепції, яку досліджував В.Агеєв («Психологія міжгрупової взаємодії», 1990). Термін „соціальне сприйняття” в сучасній психології означає процеси сприймання соціальних об’єктів, а саме людей, самого себе, групи та спільноти, ситуації соціальної взаємодії. В історії соціальної психології висувалося немало концептів для пояснення специфіки соціального сприйняття. Наприклад: ідентифікація (процес уподібнення себе іншому, ототожнення з іншим); емпатія (емоційне проникнення у внутрішній світ іншого, почуття, думки, очікування, прагнення); децентрація (здатність прийняти точку зору іншого, відійти від егоцентризму); каузальна атрибуція (процес приписування причин, що пояснюють поведінку іншої людини або соціальних подій). Одні з цих механізмів забезпечують міжособистісне сприймання, інші – міжгрупове[33].

Розглянемо консервативні міжгрупові механізмами соціальної перцепції:

1. внутрішньогруповий фаворитизм – тенденція підтримувати у соціальному сприйнятті членів власної групи (вікової, статевої, навчальної тощо) в противагу (інколи не на користь) іншій.

2. фізіогномічна редукція – складність ідентифікації представників іншої соціокультури, коли зовнішньо ці представники здаються подібними до ілюзії повної ідентичності. В кожній культурі є специфічні способи („ключі”) для сприйняття („прочитання”) зовнішності іншої людини, які формуються в онтогенезі (в процесі засвоєння традицій, звичок тощо). Ці ключі допомагають швидко орієнтуватися, коли застосовуються в межах власної культури. Для представника чужої соціокультури фізіономічна редукція може бути бар’єром пізнання іншої людини.

3. стереотипізація – спрощення, схематизація сприйняття соціальної реальності. Стереотип – це готові уявлення, якими люди оперують без об’єктивних на те підстав.

Найчастіше етнічний стереотип виникає із-за обмеженості міжетнічного спілкування: риси, властиві одиничним представникам іншої етнічної групи, розповсюджуються на всю групу. Навіть при нейтральному ефекті всякий етнічний стереотип означає приписування етнічних ознак представникам інших етнічних груп, тобто сприяє розповсюдженню "приблизних", неточних характеристик, що робляться упередженнями. Необхідно розрізняти соціально-психологічний механізм виникнення етнічних стереотипів і можливі політичні спекуляції, побудовані на цій основі.